Ліквідація
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Ліквідація

Ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Ця процедура є заключною в справі про банкрутство й вийти з неї можна тільки одним шляхом — через мирову угоду. У процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення — тут уже реалізується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, тому що при реалізації майнових активів боржника кредитори одержують у п'ять-десять разів менше їхньої балансової вартості. З іншого боку, ліквідація боржника — це надзвичайний захід одержання заборгованості і її списання по бухгалтерській звітності.
Процедура ліквідації відкривається лише в чотирьох випадках:
— коли кредитори, в особі комітету кредиторів, клопочуться про введення такої процедури (п. 16 ст. 50 Закону про банкрутство) як підсумок розпорядження майном (п. 8 ст. 50 Закону про банкрутство);
— коли виявилися незадовільними підсумки процедури санації (п. 6 ст. 18, п. 12 ст. 19, п. п. 6,11,15 ст. 21 Закону про банкрутство);
— коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства (ст. ст. 51, 52 Закону про банкрутство);
— у випадку банкрутства громадян — суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 47 — 49 Закону про банкрутство).
Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцять місяців, але в разі потреби, суд може продовжити цей строк ще на шість місяців, однак на практиці виникає питання про те, як бути, якщо ліквідаційній комісії не вдалося реалізувати майно банкрута в передбаченим Законом термін. Тому необхідно закріпити в Законі про банкрутство норму, що дає право господарському суду у виняткових випадках (наприклад, якщо не знайдено бажаючих придбати майно) продовжити строк ліквідаційної процедури.
Процедура ліквідації має такі етапи:
а) введення процедури;
б) виявлення й оцінювання ліквідаційної маси;
в) реалізація майна боржника;
г) задоволення вимог кредиторів;
д) затвердження звіту ліквідатора.
Про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури господарський суд приймає постанову. Такий акт тягне настання для боржника таких правових наслідків:
— підприємницька діяльність боржника з виробництва й реалізації завершується;
— строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута й зобов'язань по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що вже настав;
— припиняється нарахування недоутримки (пені, штрафу), відсотків та інших санацій по всіх видах заборгованості боржника;
— відомості про фінансове становище боржника перестають бути   конфіденційними   або   становити   комерційну таємницю;
—    здійснення угод, пов'язаних з відчуженням майна боржника або передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом про банкрутство;
—    скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження за розпорядженням майном. Введення нових арештів та інших обмежень за розпорядженням майном боржника не допускається;
— вимоги по зобов'язаннях боржника, визнаного банкрутом, які виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть бути пред'явлені тільки в межах ліквідаційної процедури;
— виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом про банкрутство.
Для громадянина-підприємця визнання його банкрутом тягне такі наслідки:
— строки виконання зобов'язань вважаються такими, які настали;
— припиняються нарахування недоутримки (штрафу, пені), відсотків та інших санкцій за всіма зобов'язаннями;
— припиняється стягнення за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів по вимогах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної життю й здоров'ю громадян.
Ліквідація підприємства являє собою складну й тривалу процедуру, для здійснення якої формується ліквідаційна комісія. Склад і повноваження її залежать від того, на якій підставі ліквідується підприємство.
Створення ліквідаційної комісії можливе за клопотанням ліквідатора, погодженого з комітетом кредиторів. У цьому випадку членами ліквідаційної комісії можуть бути представниками кредиторів, фінансових органів. Якщо банкрутом оголошене державне підприємство (більше 25% частки державної власності), то членами ліквідаційної комісії є представник державного органу з питань банкрутства, а при необхідності — органу місцевого самоврядування, державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України.
З моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури усі права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута переходять ліквідаторові.
Протягом трьох днів після призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської й іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ліквідаторові.
Протягом п'яти днів від дня винесення постанови суду ліквідатор зобов'язаний подати оголошення в офіційний друкований орган про відкриття ліквідаційної процедури.
Для досягнення основної цілі ліквідаційної процедури ліквідатор наділений певними повноваженнями, що дають йому можливість виконати покладені на нього обов'язки. Крім повноважень ліквідаторів, передбачена і їхня адміністративна відповідальність (ст. 1666 КУАП).
У ліквідаційній процедурі важливим етапом є формування ліквідаційної маси. При цьому ліквідатор може: відмовитися від виконання договорів банкрута в порядку, передбаченому Законом про банкрутство, вживати заходи з пошуку, виявлення й повернення майна боржника; пред'являти до третіх осіб вимоги з повернення дебіторської заборгованості банкрута й ін.
Важливою мірою у формуванні ліквідаційної маси є інвентаризація й оцінювання майна банкрута.
До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно й майнові права), які належать банкрутові на праві власності або повного господарського ведення на дату відкриття ліквідаційної процедури й виявлення в її ході.
З ліквідаційної маси виключаються: майно, вилучене з обороту; майнові права, пов'язані з особистістю боржника; індивідуально певні речі, якими володіє банкрут на основі речовинних прав.
Об'єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади й об'єкти комунальної інфраструктури також не включаються до складу ліквідаційної маси й передаються в комунальну власність відповідним органом місцевого самоврядування без яких-небудь додаткових умов.
До складу ліквідаційної маси громадянина-підприємця не включається майно, на яке, відповідно до цивільно-процесуального законодавства України, не може бути звернене стягнення. Крім того, господарський суд може додатково виключити зі складу ліквідаційної маси майно громадянина-підприємця, якщо це майно є неліквідним або доход від реалізації яких істотно не вплине на задоволення вимог кредиторів. Загальна сума такого майна не повинна перевищувати дві тисячі гривень.
Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника. Ліквідатор приступає до продажу майна тільки після його інвентаризації й оцінювання. Майно банкрута продається на відкритих торгах, якщо комітет кредиторів не встановив інший порядок продажу. Виручена в ході даної операції грошова сума включається до складу майнових активів боржника (п. 5 ст. 19 Закону про банкрутство).
При розгляді питання про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу необхідно відзначити соціальну спрямованість чинного Закону про банкрутство, оскільки, виходячи з його норм, всі трудові договори, що діють на момент продажу підприємства, зберігають свою силу, при цьому права й обов'язки роботодавця переходять до покупця підприємства.
Продаж частини майна боржника, також як і продаж підприємства може бути здійснене на відкритих торгах. Однак Закон про банкрутство допускає й винятки з даного правила, наприклад, продаж градоутворюючих підприємств здійснюється шляхом проведення конкурсу (п. 8 ст. 42 Закону про банкрутство).
Продаж майна банкрута оформлюється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем, відповідно до законодавства України. При цьому на примусову реалізацію майна державних підприємств і господарчих товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше як 25 відсотків, уведено мораторій (Закон України від 29 листопада 2001 р.), спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення втрати цілісних майнових комплексів. Тим самим, забезпечується пріоритет інтересів держави, що спричинює заперечення як учених, так і практиків.
Крім цього, щодо реалізації майна банкрута законодавством не врегульовані такі питання: що треба робити з майном, які неможливо реалізувати з якихось причин (неліквідне, що прийшло в непридатність, що втратило свої споживчі властивості, незастосовуване в Україні, технологічно застаріле і т.п.) і чи можливо його списати, знизити ціну, передати в оренду й т.п.
При здійсненні своїх повноважень ліквідатор, на відміну від розпорядника майном і керуючого санацією, перебуває під більш пильним контролем комітету кредиторів, державного органу з питань банкрутства й господарського суду.
Затвердження звіту ліквідатора є заключним етапом процедури ліквідації й підставою для припинення процесу в справі про банкрутство. Подальша доля юридичної особи банкрута залежить від наявності майна, що залишилося в нього після ліквідаційної процедури.
Якщо майна не залишилося, то суд ліквідує юридичну особу. Копія визначення суду направляється органу, що здійснює державну реєстрацію банкрута, й органу державної статистики для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
У випадку, коли майна банкрута вистачило, щоб задовольнити вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів і може далі здійснювати свою підприємницьку діяльність.
Серед складних питань ліквідаційної процедури варто назвати регулювання черговості сплати поточних податкових платежів, що виникають під час проведення такої процедури.
На думку податкових органів, зобов'язання по сплаті поточних податкових платежів, наприклад, при реалізації майна, що ввійшло в ліквідаційну масу, підлягають задоволенню в позачерговому порядку. Арбітражні керуючі в ряді випадків думають, що ці податкові зобов'язання підлягають задоволенню після черговості, затвердженій реєстром вимог кредиторів. Причина настільки різного підходу до черговості сплати обов'язкових платежів криється в тому, які обов'язкові платежі маються на увазі. Якщо мова йде про податкові зобов'язання, що виникли після закриття реєстру вимог кредиторів, але пов'язаних із продовженням функціонування підприємства, то вимоги підлягають задоволенню в позачерговому порядку. На користь зазначеної точки зору говорить і той факт, що податкові зобов'язання, які виникли у зв'язку з реалізацією ліквідаційної маси, ніяк не можуть увійти до реєстру вимог кредиторів (наприклад, ПДВ від виторгу продукції), тому що реалізація ліквідаційної маси відбувається після формування реєстру вимог кредиторів і пов'язана із продовженням функціонування підприємства.
Податкові зобов'язання можуть також виникнути за результатами перевірки за минулі періоди діяльності організації й можуть бути виявлені вже після закриття реєстру вимог кредиторів. Проведення податкової перевірки, у зв'язку з реорганізацією або ліквідацією, передбачене законодавством.
Таким чином, у випадку донарахування податків за минулі періоди діяльності підприємства й пред'явлення їх до сплати після закриття реєстру вимог кредиторів вони повинні сплачуватися платником податків після задоволення вимог кредиторів, заявлених у встановлений строк.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить