Санація
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Санація

Санація являє собою систему заходів, які здійснюються під час процесу у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансово-господарського положення боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу й (або) зміну організаційно-правової й виробничої структури боржника (ст. 1 Закону про банкрутство).
З аналізу ст. З Закону про банкрутство можна зробити висновок, що заходом щодо відновлення платоспроможності є фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань і обов'язкових платежів. Особи, так чи інакше зацікавлені в нормальному функціонуванні боржника, повинні щось робити для запобігання його банкрутству. Зрозуміло, що будь-яка юридична особа може одержати фінансову допомогу для оплати своїх боргів. Разом з тим застосувати цю міру, передбачену Законом про банкрутство, досить складно, оскільки не внесені відповідні зміни в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Для державних підприємств Законом про банкрутство передбачені особливості досудової санації. Санація державних підприємств проводиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Для реалізації цього положення необхідні дві умови: по-перше, щоб у щорічних Законах «Про державний бюджет України» були передбачені статті витрат на ці заходи; по-друге, умови проведення санації повинні бути встановлені законодавством.
При нинішній економічній ситуації уряд навряд чи може дозволити собі витрачати на ці заходи великі гроші, так що основне джерело фінансування санації державних підприємств — не більше ніж у майбутньому.
У закордонному законодавстві державна підтримка (санація) розглядається як невідповідна принципам ринкової економіки, оскільки означає пряме втручання в правила конкуренції й господарську діяльність підприємства.
Метою введення санації є відновлення платоспроможності боржника шляхом передачі повноважень з керування боржником керуючому санацією. Санація вводиться господарським судом на підставі рішення зборів кредиторів.
Вирішуючи питання про введення санації, господарський суд аналізує стан майна боржника на предмет визначення його ліквідності, склад і кваліфікацію працівників боржника, попит на вироблену боржником продукцію або на послуги. Ураховуються й можливі соціально-економічні наслідки оголошення конкретного боржника банкрутом.
Відповідно до Закону про банкрутство успішність процедури санації оцінюється відновленням платоспроможності. На практиці на реалізацію такого положення Закону впливає різне розуміння платоспроможності.
З економічної точки зору платоспроможна компанія — це нормально працююча компанія і, що розвивається, діяльність якої приносить прибуток і яка виконує поточні зобов'язання (назвемо це платоспроможністю в динаміці).
Але якщо всі грошові вимоги до таких компаній пред'явити одночасно, то деякі зможуть відразу їх виконати. У випадку неплатоспроможності на момент подачі кредиторами заяви про визнання боржника банкрутом є накопичені зобов'язання боржника перед кредиторами, строк виконання яких уже настав, незалежно від того, працює підприємство чи ні (це неплатоспроможність у статиці).
Отже, виходячи з визначення неплатоспроможності (ст. 1 Закону), передбачається, що заможність — це здатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів (платоспроможність у статиці). Однак мета санації — відновити платоспроможність боржника й тут особливо важливо — якої саме платоспроможності.
Згідно зі ст. 18 Закону, платоспроможність боржника є відновленою за відсутності ознак банкрутства, установлених Законом, тобто при наявності поточної платоспроможності (у динаміці), що не відповідає визначенню неплатоспроможності (неплатоспроможність у статиці), даному в ст. 1 Закону про банкрутство. Отже, можливе визнання боржника формально платоспроможним, навіть якщо він не може задовольнити вимоги кредиторів, що перебувають під мораторієм.
Для законодавця важливіше те, що боржник виконує поточні платежі, точніше сказати, платежі в бюджети й позабюджетні фонди й фактично байдуже, чи зможе боржник виконати вимоги інших кредиторів, на які протягом усього періоду санації поширювався мораторій. Тим самим процедура санації перетворюється у своєрідний тест на відновлення здатності боржника платити податки, що він зобов'язаний витримати протягом декількох місяців. Якщо ні, то боржник буде офіційно визнаний банкрутом, а якщо так, то для держави важливо, щоб боржник платив їй ще якийсь час.
Але залишається питання щодо накопичених вимог кредиторів, що перебувають під мораторієм, для визначення повної платоспроможності боржника. На жаль, у ст. 21 Закону про банкрутство говориться про те, що звіт керуючого санацією повинен містити лише відомості про наявність вільних коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів. Однак, нагромадження зазначених коштів (тобто прагнення до повної платоспроможності в статиці) не є метою зовнішнього управління, хоча ст. 18 цього Закону передбачає заходи щодо відновлення такої платоспроможності.
Крім цього, є велика ймовірність того, що отримані від даних заходів коштів будуть використані керуючим санацією для створення оборотного капіталу, закупівлі сировини, матеріалів, устаткування й відновлення поточної платоспроможності.
Тут багато чого залежатиме від дій самих кредиторів, хоча Закон про банкрутство умовчує, якими саме повинні бути ці дії. Кредитори повинні самі подбати про нагромадження коштів, необхідних для розрахунків з ними в майбутньому.
Однак зробити це буде нелегко, тому що весь період санації треба балансувати між необхідністю відновлення поточної й загальної платоспроможності, якщо кредитори дійсно хочуть урятувати боржника. Кредитори, чиї вимоги перебувають під мораторієм, у період санації не мають можливості задовольнити свої вимоги хоча б частково, тому що для цього необхідно укладати мирову угоду. Закон не дозволяє вирішити одночасно обидві проблеми: повернення боргів і відновлення платоспроможності.
Ще одна проблема полягає в тому, що в міру нагромадження коштів для розрахунків із кредиторами ймовірне ослаблення активності великих кредиторів, які мають перевагу при задоволенні вимог відповідно до черговості, установленої ст. 31 Закону про банкрутство, що може негативно відбитися на інтересах кредиторів останньої черги.
Строк проведення санації обмежений 12 місяцями і за клопотанням комітету кредиторів або керуючим санацією може бути продовжений не більше ніж на 6 місяців, тобто може становити 18 місяців. Крім цього, ст. 18 цього Закону передбачено, що у випадку затвердження комітетом кредиторів плану санації, що передбачає більш тривалий строк санації боржника, господарський суд продовжує цей строк, якщо є підстави вважати, що це сприяє відновленню платоспроможності боржника. Таким чином, питання про загальний строк санації потребує додаткового роз'яснення Вищого господарського суду України.
На наступному етапі розроблюється план проведення санації. Обов'язок по розробці й реалізації цього документа покладається на керуючого санацією. Такий план повинен бути розроблений не пізніше 3-х місяців від дня винесення визначення про санацію боржника. У плані повинно бути, як мінімум, два розділи: заходи щодо відновлення платоспроможності й строк відновлення платоспроможності; план має бути представлений для затвердження комітетом кредиторів.
Комітет кредиторів приймає одне з таких рішень:
— про відхилення плану й звернення до господарського суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури;
— про відхилення плану санації, відсторонення керуючого санацією з одночасним затвердженням кандидатури нового зовнішнього керуючого й зі зверненням з відповідним клопотанням до господарського суду;
— про затвердження плану.
План вважається затвердженим, якщо за нього проголосувало більше половини членів комітету кредиторів.
Затверджений план і протокол засідання кредиторів представляється до господарського суду керуючим санацією не пізніше як через 5 днів від дня проведення засідання комітету кредиторів. Якщо протягом 6 місяців від дня винесення визначення про санацію до господарського суду не буде представлений план санації боржника, суд має право ухвалити рішення щодо визнання боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.
Закон про банкрутство істотно розширив заходи щодо відновлення платоспроможності боржника. У рамках санації може здійснюватися:
— перепрофілювання виробництва;
— закриття нерентабельних виробництв;
— ліквідація дебіторської заборгованості: продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); продаж частини майна;
— поступка прав вимоги боржника.
Крім цього, відповідно до Закону про банкрутство, одним зі способів санації, спрямованим на відновлення платоспроможності боржника, може бути прийняття на себе інвестором зобов'язань боржника шляхом переведення боргу та їхнє виконання, однак законодавством не передбачені організаційно-правові механізми залучення інвесторів.
Перелік заходів з відновлення платоспроможності боржника невичерпний, що дає можливість керуючому санацією, виходячи зі специфіки діяльності й фінансово-економічного стану боржника, визначити й інші заходи, спрямовані на підвищення його господарсько-фінансової діяльності.
Розрізняють два види санації:
— без  зміни  статусу  юридичної  особи  санаційованого підприємства,   здійснюваної  звичайно  для  допомоги підприємству в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан розцінюється як неплатоспроможний;
— зі  зміною  статусу  юридичної  особи  санаційованого підприємства,      що      називається      реорганізацією підприємства,   яка   потребує   здійснення   ряду   реорганізаційних процедур, пов'язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми й т.п. Реорганізація здійснюється при глибшому кризовому стані підприємства.
Санація підприємства, спрямована на його оздоровлення без зміни статусу юридичної особи санаційованого підприємства, може мати такі основні форми:
— погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету;
— погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту;
— переведення боргу на іншу юридичну особу;
— випуск облігацій та інших боргових цінних паперів під гарантію санатора (інвестора).
Санація підприємства, спрямована на його реорганізацію зі зміною, як правило, статусу юридичної особи санаційованого підприємства, може мати такі форми: злиття, поглинання, поділ, перетворення у відкрите акціонерне товариство, передача в оренду.
З моменту введення процедури санації арешт на майно й інші обмеження дій боржника за розпорядженням його майном можуть бути накладені винятково в рамках процедури санації. Це означає, що ні податкова інспекція, ні державна виконавча служба, ні інші юрисдикційні органи не вправі обмежувати майнові дії боржника. Тільки господарський суд у справі про банкрутство наділений таким правом.
Важливою (ключовою) процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Кандидатуру керуючого санацією  пропонує   господарському  суду  комітет  кредиторів. Комітет кредиторів попередньо схвалює кандидатуру, запропоновану кожним із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Якщо боржник є державним Підприємством, у статутному фонді якого частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, то кандидатуру керуючого санацією представляє поряд з комітетом кредиторів державний орган з питань банкрутства. У цьому випадку має місце конкуренція кандидатур і право вибору належить суду.
Керуючим санацією може бути запропонована особа, що вицокує    повноваження   розпорядника   майна,   або   керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів й (або) інвесторів (п. 2 ст. 17 Закону про банкрутство). Кандидат на посаду керуючого санацією не повинен бути зацікавленою особою у  відношенні як до боржника, так і до кредиторів і мати ліцензію арбітражного керуючого (за винятком керівника підприємства).
Для здійснення санації необхідно зосередити повноваженю, як керівника, так і органів управління боржника в руках однієї особи, тому з моменту введення процедури санації припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією. На жаль, у Законі про банкрутство не зазначено про долю керівника боржника, якщо він не став керуючим санацією. Можна припустити, що він продовжує складатися в трудових відносинах і не підлягає звільненню, оскільки в законодавстві немає відповідної підстави. Тому в КЗпП України необхідно внести зміни у вигляді додаткової підстави для звільнення з посади — у випадку введення процедури санації в справі про банкрутство.
Крім того, припиняються повноваження органів управління боржника — юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів від дня ухвалення рішення про санацію й призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією документів бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів  матеріальних та інших цінностей.
Таким чином, уся повнота влади боржника зосереджується в одних руках — керуючого санацією. При цьому власник майна (орган, керуючий майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією відносно розпорядження майном.
У процедурі санації важливо вирішити три завдання. По-перше, необхідно вибрати заходи поновлення платоспроможності боржника. По-друге, підготувати умови для реалізації таких заходів. І, по-третє, виконати всі поставлені завдання й оплатити (погасити) заборгованість перед кредиторами. Виходячи із цього й побудована вся процедура санації. Вона представляє два великих етапи:
а) позапланова санація — комплекс заходів, спрямованих на усунення негативних правових наслідків, зроблених боржником,  які  призвели до  банкрутства,  а  також підтримка в нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства боржника;
б) планова санація — реалізація планових заходів поновлення платоспроможності боржника й погашення заборгованості перед кредиторами.
Завершальним етапом процедури санації є затвердження судом звіту керуючого санацією. Звіт керуючого санацією й протокол зборів кредиторів направляються до господарського суду не пізніше п'яти днів після проведення зборів. До звіту додається реєстр вимог кредиторів і при наявності — скарги кредиторів.
Господарський суд повинен розглянути й затвердити звіт керуючого санацією у випадку прийняття зборами кредиторів таких рішень:
— про виконання плану санації, закінченні процедури санації;
— про звернення до господарського суду із клопотанням про припинення санації у зв'язку з поновленням платоспроможності боржника й переходом до розрахунків із кредиторами.
Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт керуючого санацією. У випадку обґрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності суд відмовляє в затвердженні звіту.
Затвердження судом звіту керуючого санацією є підставою для припинення процесу в справі, за винятком проведення розрахунків із кредиторами. У цьому випадку суд установлює кінцевий строк розрахунків із кредиторами, що не повинен перевищувати шести місяців від дня прийняття судом про це визначення, і після повної оплати боргу припиняє процес у справі.
У випадку клопотання зборів кредиторів, відмови в затвердженні звіту керуючого санацією, неподання такого звіту в установлений строк або непроведення розрахунків із кредиторами в певний термін господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
На жаль, багато питань процедури санації не врегульовані Законом про банкрутство, тому господарський суд повинен керуватися засадами відносин неплатоспроможності й стояти на захисті збереження господарюючого суб'єкта.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить