Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Розпорядження майном

Розпорядження майном
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Розпорядження майном

Першою зі стадій процесу в справі про банкрутство, установлених Законом про банкрутство, є процедура розпорядження майном боржника. На цій стадії встановлюється стан неплатоспроможності боржника, виявляється коло кредиторів, установлюються розміри їхніх вимог, скликаються збори, комітет кредиторів. Введення розпорядження майном у процесі банкрутства для українського законодавства є новою процедурою, її зміст полягає в тому, що на момент прийняття господарським судом до розгляду заяви про банкрутство боржника ще не ясно, чи є він фактично неплатоспроможним, а введення розпорядження майном і обмеження повноважень його керівника дає змогу встановити платоспроможність боржника й зберегти його майно. Крім того, процедура розпорядження майном є розумним компромісом між дотриманням інтересів підприємств — боржника й кредиторів.
Крім з'ясування дійсного фінансового стану боржника, процедура розпорядження майном ставить перед собою завдання запобігати неналежному розпорядженню його майном.
Господарський суд у визначенні про прийняття заяви про визнання боржника банкрутом указує про призначення розпорядника майном (п. 8, 9 ст. 13 Закону про банкрутство).
Одним з важливих питань, що стоїть перед розпорядником майна, є підтвердження або спростування припущення про відновлення платоспроможності боржника. Крім бухгалтерського балансу, аналізу підлягають такі документи: статистична звітність; документи, що характеризують місцезнаходження боржника, його виробничу діяльність, стан на відповідних товарних ринках, стан основних конкурентів і т.п.
Аналіз фінансового стану боржника здійснюється за умови дотримання загальних методичних підходів, але, повинен ураховувати специфіку боржника й інші конкретні обставини. Метою аналізу фінансового стану боржника є визначення достатності належного боржникові майна для покриття судових витрат, витрат на виплату винагороди господарським керуючим, а також можливості або неможливості відновлення платоспроможності боржника. Розпорядник майна, крім завдань, зазначених вище, повинен визначити наявність або відсутність ознак фіктивного й навмисного банкрутства боржника.
Якщо покриття витрат ще можна визначити (хоча зрозуміло, приймаються в цьому випадку до уваги тільки дані балансу боржника чи варто також оцінити ліквідність його майна), то немає ніякої можливості правильно визначити ймовірність відновлення платоспроможності боржника, як і критерії, які в кожному конкретному випадку необхідно застосовувати (наприклад, соціально-економічна значимість, економічний і виробничий потенціал, ринкова привабливість, конкурентоспроможність продукції, що виробляється).
Якщо врахувати, що будь-який бізнес створюється саме для одержання прибутку, то незалежно від того, який фінансовий стан боржника на момент проведення перших зборів кредиторів, можна з великою впевненістю допустити, що до кожної комерційної організації, яке має виробничі потужності, буде застосована процедура санації.
Це означає, що кредиторам ще до початку процедур банкрутства повинно бути зрозуміло: у випадку прийняття судом до розгляду справи про банкрутство задоволення їхніх вимог відбудеться, у найкращому разі, через півтора року. Але це не стосується держави, що, незважаючи на мораторій, продовжуватиме одержувати податкові платежі від боржника, у відношенні якого введена санація. І хоча збори кредиторів уповноважені прийняти рішення про звернення до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом, ніщо не може перешкодити суду ввести санацію, якщо в нього з'являться підстави думати, що таким рішенням порушені права більшості кредиторів, і буде встановлена можливість відновлення платоспроможності боржника.
Багато судів та арбітражних керуючих продовжують опиратися на такі критерії, як коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Ці критерії використовувалися для визначення такої ознаки неплатоспроможності, як незадовільна структура балансу боржника. Однак такий підхід застарілий, оскільки у світовій практиці перевага віддається такому критерію, як ліквідність бізнесу (здатність продовження роботи підприємства на прибутковій основі), а не встановленню факту неплатоспроможності на підставі аналізу балансу боржника.
Через відсутність закріплених у Законі про банкрутство відповідних ознак банкрутства всім, хто практикує справи про банкрутство, залишається опиратися на наявні розробки економістів з визначення можливості відновлення платоспроможності.
Дійсно, критерій для визначення можливості відновлення платоспроможності вибрати складно. Практика завжди пропонує різноманітні варіанти: у боржника можуть бути відсутні оборотні кошти, але його бухгалтерський баланс свідчить про наявність великої дебіторської заборгованості; у боржника може бути великий борг по кредитах, але є сучасні виробничі потужності, які можуть принести прибуток у майбутньому, і т. д.
У таких ситуаціях невизначеності суддям простіше ввести санацію, ніж ліквідацію, насамперед тому, що банкрутство означає ліквідацію боржника, масове звільнення працівників, тобто негативні соціальні наслідки, і додатковий тягар для держави, яка з цього моменту повинна піклуватися про своїх громадян.
Аналіз фінансового стану боржника не включає визначення достатності його майна для виконання зобов'язань перед кредиторами. Кредитори на стадії спостереження висувають свої вимоги, щоб мати можливість брати участь у перших зборах кредиторів. Таким чином, по закінченні спостереження суд не повинен з'ясовувати, чи боржник, виходячи з визначення неплатоспроможності, даного в ст. 1 Закону про банкрутство, дійсно неплатоспроможний, він керується винятково зовнішньою ознакою — припинення платежів. З іншого боку, оцінка можливості відновлення платоспроможності може допускати, що спочатку буде визначена можливість оплати боргів тільки за рахунок продажу майна, хоча такого обов'язку в суду немає.
Аналіз фінансового стану боржника — відповідальний процес у процедурі розпорядження майном, оскільки його результати мають велике значення для ухвалення оптимального рішення першими зборами кредиторів. Розпорядник майна повинен мати спеціальні знання, а з обліком того, що строки проведення фінансового аналізу дуже стислі, йому надається право залучати фахівців для проведення відповідних перевірок.
Розпорядження майном — це перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона незастосовна лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. ст. 51, 52 Закону про банкрутство) щодо громадян-підприємців (ст.48 Закону про банкрутство).
Завдання процедури розпорядження полягають у:
— збереженні майнових активів боржника;
— виявленні кредиторів,
— складанні й затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів;
— проведенні перших загальних зборів кредиторів;
— ухваленні рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.
Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (п.1 ст.13 Закону про банкрутство). Разом з тим не виключається варіант введення такої процедури в проміжку між зазначеними етапами, якщо це зумовлено необхідністю збереження й ефективного використання майна боржника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладання боржником угод на невигідних умовах (заниження ціни, низької якості сировини й т.п.) або боржник почав реалізовувати основні кошти й т.п.
Строк процедури розпорядження становить 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном (п.7 ст.13 Закону про банкрутство). У випадках, передбачених Законом про банкрутство, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, щодо фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців, але може бути продовжений на один рік (п.6 ст. 50 Закону про банкрутство).
Для досягнення мети процедури розпорядження майном Закон про банкрутство встановлює такий захід, як мораторій. Мораторій - це припинення виконання боржником грошових зобов'язань і сплати обов'язкових платежів. Це дає можливість використовувати суми, призначені для виконання грошових зобов'язань, на проведення заходів щодо поліпшення фінансового стану боржника. Припиняється виконання виконавчих документів по майнових стягненнях, за винятком виконання виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплаті винагород за авторськими договорами, аліментів, а також про відшкодування шкоди, заподіяної життю й здоров'ю, що вступили в законну чинність до прийняття господарським судом заяви про визнання боржника банкрутом (п. З ст. 12 Закону про банкрутство).
При введенні мораторію припиняються нарахування недоутримки й інших фінансових санкцій по обов'язкових платежах. Необхідність установлення цього правила продиктована практикою застосування попереднього Закону про банкрутство, у якому не передбачалося подібної норми, що явно не сприяло відновленню платоспроможності боржника.
При вирішенні питання про нерозповсюдження мораторію на вимоги кредиторів, строк виконання яких настав після введення розпорядження майном боржника й санації, законодавець виходить із позиції пріоритету інтересів боржника, що полягають у відновленні його платоспроможності, перед інтересами окремих кредиторів.
Крім установлених обмежень на пред'явлення майнових вимог до боржника, Закон про банкрутство для запобігання зловживанням щодо майна й, тим самим, для забезпечення інтересів кредиторів, установлює певні обмеження на ведення господарської діяльності боржника. Так, органи управління, виключно за згодою розпорядника майном, можуть укладати такі угоди:
— передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення майна як вклад до статутного фонду господарчого товариства;
— розпорядження іншим майном боржника, вартість якого становить більше як 1% балансової вартості активів;
— видачу доручень і гарантій;
— одержання позик і т. д.
Органи управління не мають права ухвалювати рішення про реорганізацію й ліквідацію боржника, про створення юридичних осіб, про виплату дивідендів і т.д.
Проте введені Законом про банкрутство обмеження повністю не виключають ведення оперативно-господарської діяльності боржником, надаючи йому тим самим можливість відновити свою платоспроможність.
При введенні розпорядника майном, керівник боржника не відстороняється, а продовжує здійснювати свої повноваження з урахуванням установлених обмежень. У той же час господарський суд має право відсторонити керівника, якщо він не вживає необхідних заходів щодо забезпечення схоронності майна, є відомості про перешкоду діям розпорядника майна й про дії, що порушують права й законні інтереси боржника й кредиторів, і покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна.
Про відсторонення керівника боржника господарський суд виносить рішення, яке може бути оскаржене керівником боржника у встановленому порядку.
Мораторій більше забезпечує інтереси боржника, ніж кредиторів, тому що його застосування дозволяє накопичувати боржникові кошти.
Мораторій закінчується, коли припиняється процес у справі.
Закінчення процедури розпорядження майном настає за рішенням комітету кредиторів (п. 8 ст. 16 Закону про банкрутство) і вводиться процедура санації або відкриття ліквідаційної процедури.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить