Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Кредитор і боржник

Кредитор і боржник
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Кредитор і боржник

Кредитори - головні процесуальні фігури в справі про банкрутство, тому що від їхньої ініціативи, участі багато в чому залежить доля боржника й усієї справи.
Кредитором, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є юридична й фізична особа, що має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги по грошових зобов'язаннях до боржника, по виплаті заборгованості по заробітній платі боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, які здійснюють контроль за правильним і своєчасним зарахуванням податків і зборів (обов'язкових платежів).
Це конкурсні кредитори, що виникли до порушення процесу в справі про банкрутство або визнані в якості конкурсних відповідно до Закону й зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника, і поточні кредитори по вимогах до боржника, що виникли після порушення процесу в справі про банкрутство.
Закон не встановив яких-небудь обмежень відносно суб'єктів, що мають право бути кредиторами. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні і юридичні особи.
Аналіз Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про наявність шести видів кредиторів: ініціюючі, змушені, закладні, поточної заборгованості, пріоритетні (привілейовані), реєстрові.
Розглянемо кожний вид кредиторів докладніше.
Ініціюючий - це кредитор (кредитори), з ініціативи якого порушена справа про банкрутство. Правом на подачу заяви про порушення справи про банкрутство володіють особи, у яких є безперечні вимоги до боржника на суму не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати й незадоволені протягом трьох місяців після встановленого строку їхнього погашення (п. З ст. 6 Закону). Після порушення справи про банкрутство інші кредитори, що володіють правом ініціювати процедуру банкрутства, уже не можуть реалізувати його. Справа про банкрутство порушується тільки один раз. Якщо ініціюючі кредитори не мають необхідної суми вимоги, то вони можуть поєднувати свої вимоги до боржника й звернутися до суду з однією заявою.
Не можуть бути ініціюючими кредиторами: особи, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життю й здоров'ю, по виплаті авторської винагороди; засновники (учасники) боржника — юридичної особи по зобов'язаннях, що випливає з такої участі, а також ті, чиї вимоги забезпечені заставою.
Вимушені - це кредитори, які звертаються до суду після публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури.
Після публікації в процедурі розпорядження майном оголошення про порушення справи про банкрутство до суду звертаються кредитори, заборгованість у яких виникла до порушення справи про банкрутство незалежно від забезпеченості вимог.
Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, то до суду звертаються кредитори, вимоги яких виникли в процедурі розпорядження майном і/або санації незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
Якщо змушені кредитори не звернулися у встановлений Законом строк до господарського суд, то вони втрачають право на оплату боргу в рамках процедури банкрутства.
Закладні - це кредитори, чиї вимоги повністю забезпечені заставою. Мається на увазі застава, що виникла внаслідок договору або Закону (ст.1 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.). Не є закладними кредитори, чиї вимоги забезпечені іншими нормативно-правовими актами (адміністративною заставою), наприклад, податковою заставою. Закладні кредитори не мають права ініціювати справу про банкрутство, однак зобов'язані подати свої вимоги до суду після публікації в газеті, тобто змушені бути кредиторами. У той же час закладні кредитори мають право на погашення своїх вимог при ліквідації боржника в першу чергу й мають право вето (дають письмову згоду) на укладення мирової угоди.
Пріоритетні (привілейовані) - це кредитори, чиї вимоги не мають потреби у визнанні судом і погашаються протягом усієї процедури банкрутства. Такі кредитори можуть звертатися до суду з вимогами про визнання їх кредиторами. У цьому випадку вони користуються правами реєстрових кредиторів, тобто кредиторів, чиї вимоги включені до реєстру. Якщо ці кредитори не звертаються до суду про визнання їх такими, то вимоги їх, на відміну від інших кредиторів, не вважаються погашеними. Іншими словами, погашення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно від визнання їх таким судом. З іншого боку, на вимоги привілейованих (пріоритетних) кредиторів не поширюється дія мораторію, і такі вимоги погашаються протягом процедури банкрутства. Привілейованими кредиторами є, зокрема, громадяни, інтереси яких пов'язані з виплатами заробітної плати й відшкодуванням нанесеної шкоди життю й здоров'ю. Такі вимоги погашаються в другу чергу.
Реєстрові - це кредитори, чиї вимоги включені до реєстру й визнані (затверджені) господарським судом. Тільки такі кредитори мають право участі в процедурі банкрутства безпосередньо або опосередковано, через збори (комітет) кредиторів. Вимоги таких кредиторів становлять основу процедури банкрутства.
Всі кредитори роз'єднані й переслідують різні інтереси. Однак хочуть одержати погашення заборгованості негайно (по заробітній платі), інші змушені (під погрозою втрати вимог) взяти участь у справі, треті є контрагентами боржника й зацікавлені в збереженні виробництва. Таким чином, між кредиторами об'єктивно існують протиріччя у формі конфлікту інтересів. На відміну від позовного процесу, де задовольняються всі вимоги й усі інтереси, в процедурі банкрутства діє принцип більшості.
Інтереси кредиторів представляє спеціальний демократичний орган — збори (комітет) кредиторів. На зборах кредитори мають число голосів, що пропорційне сумі вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.
До компетенції загальних зборів і комітету кредиторів віднесені питання, визначені в ст.16 Закону про банкрутство.
Значення представницьких органів кредиторів полягає в тому, що всі дії від імені кредиторів здійснюються цими органами й поза ними окремий кредитор має права жадати від боржника задоволення майнових претензій. Більше того, всі подальші етапи процедури банкрутства господарський суд здійснює тільки на підставі клопотань комітету кредиторів.
Теоретично, завдяки Закону про банкрутство кредитори формально можуть одержати величезну владу над боржником. Однак вони не зможуть нею скористатися, якщо до початку процедур банкрутства в боржника практично не залишиться ліквідаційного майна для реального задоволення їхніх вимог.
З іншого боку, кредитори можуть мати різні за статусом і величиною вимоги до боржника. Існує певна черговість виплат кредиторам різних категорій, серед яких особливе місце займають ті, чиї вимоги забезпечені заставою майна або майнових прав.
Загальним зборам кредиторів надані ширші повноваження. Це не означає, що правовий механізм тут повною мірою ефективний. Кількість голосів кредиторів на зборах звичайно зв'язується із загальним розміром вимог кожного з них, але, на жаль, не із черговістю задоволення вимог. Це не дає, наприклад, кредиторам, забезпеченим заставою яких-небудь переваг перед державою й іншими кредиторами.
Нарешті, на підставі зазначеної в Законі черговості можна не тільки визначити пріоритети законодавця відносно задоволення вимог різних кредиторів, а й класифікувати кредиторів за їхньою значимістю для економіки.
У першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника. У переважній більшості випадків — це найбільші кредитори боржника (в основному кредитні установи), зобов'язання перед якими виникли в нього у зв'язку з розвитком і розширенням підприємницької діяльності, виходом на нові ринки збуту продукції (товарів). У цій же черзі задовольняються й виплата вихідної допомоги звільненим працівникам, і витрати, пов'язані з процесом у справі про банкрутство в господарському суді й роботою ліквідаційної комісії. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю й здоров'ю громадян. Після цього мають право задовольнити свої вимоги держава, а вже потім інші кредитори (постачальники, клієнти боржника, організації, що надають послуги різного плану).
З погляду розвитку й підтримки економіки Закон про банкрутство цілком правильно ставить інтереси великого бізнесу, великих кредиторів вище від державних. Це пов'язано не тільки з необхідністю задовольнити вимоги великого капіталу для подальших інвестицій в економіку у випадку ліквідації боржника, а й розумінням того, що саме від великого капіталу (а не від податкової інспекції) залежить можливість «нового старту» для неплатоспроможного боржника.
Разом з тим у новій редакції Закону є ряд нововведень, які погіршують положення кредиторів. Кредитор, що має суму вимог до боржника менше ніж 300 мінімальних заробітних плат, втратив можливість задовольнити свої вимоги в процедурі банкрутства.
Наприклад, підприємство-кредитор відвантажує свою продукцію на умовах відстрочки платежу й при цьому змушене заплатити ПДВ і податок на прибуток відносно товарів, за які гроші ще не були отримані. У якийсь час підприємство-кредитор розуміє, що його дебітор неплатоспроможний.
Відповідно до того ж податкового законодавства наш кредитор має право відкоригувати або, інакше кажучи, відшкодувати нараховані (сплачені) податки. Користуючись термінологією податкових законів, кредитор може збільшити свої валові витрати, а також збільшити податковий кредит по ПДВ. Але для цього він повинен звернутися в господарський суд про визнання дебітора банкрутом або чекати закінчення строку позовної давності відносно даної заборгованості. Однак, оскільки в нашого кредитора тепер уже немає можливості звернутися до суду, йому доведеться чекати три роки, щоб відшкодувати втрати від оподатковування, або змінювати спосіб виконання судового рішення.
Прихильники введення такого обмеження вважають, що процедура банкрутства дорога й не дає кредиторові ніяких додаткових можливостей для задоволення вимог. На їхню думку, вимоги на суму менші за 300 мінімальних заробітних плат можуть бути задоволені кредиторами в рамках звичайного виконавчого процесу, наприклад, зміною способу виконання судового рішення про стягнення заборгованості (стягнення коштів може бути звернене на майно боржника), хоча в боржника може й не виявитися майна, достатнього для задоволення вимог кредитора.
Зрозуміло, кредитор не повинен зневажати всі можливості виконавчого процесу. Але процедура банкрутства надає кредиторам додаткові можливості задоволення своїх вимог, зокрема задовольнити свої вимоги за рахунок дебіторів боржника, тоді як такої можливості виконавчий процес не надає.
Крім того, на практиці саме порушення справи про банкрутство часто впливає на боржника сильною мобілізацією, і він знаходить додаткові резерви для погашення боргу після порушення справи про банкрутство.
Щоб захистити інтереси кредиторів, слід значно скоротити мінімальний розмір вимог, необхідний для подачі заяви про банкрутство.
Ще однією основною процесуальною фігурою банкрутства є боржник (банкрут). Боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання строку їхньої оплати.
Банкрут - це боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання, установлені господарським судом. Суб'єкт підприємницької діяльності стає боржником після порушення справи про банкрутство й до визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Боржником (банкрутом) можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні або фізичні особи, зареєстровані в якості таких. Винятком є казенні підприємства, конкретні підприємства комунальної власності, на які поширюється заборона про банкрутство, згідно з рішенням ради органу місцевого самоврядування. У той же час до боржників прирівняні інші некомерційні організації: споживче товариство, благодійний або інший фонд (п. 4 ст. 5 Закону). Не підпадають під Закон про банкрутство суспільні й релігійні організації, установи.
Одним з обов'язків боржника є подання до суду відомостей про наявне в нього майно, однак ніякої відповідальності за надання помилкової, неповної інформації про склад майна не передбачено, що тягне невиконання такого обов'язку. З урахуванням цього необхідно встановити відповідальність посадових осіб боржника за непредставлення або надання неправдивих відомостей про склад майна боржника.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить