Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Принципи інституту неплатоспроможності (банкрутства)

Принципи інституту неплатоспроможності (банкрутства)
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Принципи інституту неплатоспроможності (банкрутства)

Слово «принцип» походить від латинського «principium», що означає «основа» або «початок». У юридичній науці під принципами права розуміються такі початки, відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності й підвалини даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й становлять його головний зміст, мають універсальність, вищу імперативність і загальнозначимість.
Принципи права вносять однаковість у всю систему юридичних норм і надають глибоку єдність правовому регулюванню суспільних відносин, цементують усі компоненти юридичної надбудови.
Залежно від того, чи поширюються принципи права на всю систему права, на кілька галузей або ж на одну галузь права, принципи поділяють на загальні (гуманізму, законності, рівноправності й т.п.), міжгалузеві (які охоплюють суміжні галузі), галузеві (що поширюються на конкретні галузі права).
Принципи права закріплюються або прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах законів), або безпосередньо випливають зі змісту правових норм.
На жаль, у Законі про банкрутство прямо не виділені принципи неплатоспроможності, що значно знижує єдність цього нормативно-правового акту. У цьому разі слід зазначити, що з урахуванням галузевої належності розглянутих відносин, до них застосовуються загальні принципи господарського права, які впливають на такі відносини.
Разом з тим для відносин неплатоспроможності характерні й свої специфічні принципи, на підставі яких будуються й функціонують норми закону.
Серед таких принципів інституту неплатоспроможності, на які вказує В.В. Джунь, є конкурсний імунітет і обов'язковість рішень більшості кредиторів. Суть принципу конкурсного імунітету полягає в тому, що кожний із кредиторів не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як у межах уже відкритої справи про неплатоспроможність. Принцип обов'язковості рішень більшості кредиторів означає, що при використанні реорганізаційної процедури не пригнічуються права меншості, яка незгодна з цим рішенням, за умови, якщо механізм реорганізаційної процедури забезпечує однакове в пропорційному відношенні задоволення вимог усієї сукупності кредиторів. Крім цього, до таких принципів відносять:
— пріоритет Закону про банкрутство перед іншими нормативно-правовими актами;
— збереження господарюючого суб'єкта при можливості відновити його платоспроможність;
— державне регулювання відносин неплатоспроможності.
Принцип пріоритету Закону перед іншими нормативно-правовими актами означає, що відносини неплатоспроможності регулюються спеціальним законодавчим актом - Законом про банкрутство, а всі норми інших нормативно-правових актів, незалежно від їхньої галузевої належності, діють лише в певній частині за умови згадування про це в самому Законі, тобто субсидіарно. Це зумовлено тим, що процедура банкрутства являє собою особливий правовий режим, спрямований на відновлення платоспроможності боржника з використанням спеціальних засобів, що потребують особливої нормативної регламентації.
Принцип збереження господарюючого суб'єкта означає закріплення пріоритету в збереженні господарюючого суб'єкта за умови можливого (ймовірного) відновлення його платоспроможності.
Мета відносин неплатоспроможності — збереження діючого цілісного майнового комплексу боржника. Відомо, що вартість такого комплексу вища, ніж вартість ліквідаційної маси. Так, при ліквідації боржника йде повний розпродаж його майна в короткий термін, що, природно, позначається на розмірі виручених сум. З іншого боку, ліквідація боржника тягне звільнення працівників й в держави виникають збитки у вигляді виплат допомоги з безробіття. У результаті ліквідації боржника економіці держави наноситься збиток, оскільки виводиться зі складу народного господарства господарюючий суб'єкт, що проводить певний продукт і платить податки в скарбницю.
У Законі для досягнення зазначеної мети передбачені реабілітаційні (відбудовні) заходи й процедури. Такими процедурами є санація й мирова угода.
При цьому збереження господарюючого суб'єкта відбувається за рахунок обмеження прав кредиторів і боржника. Так, при мораторії припиняється нарахування пені, штрафних санкцій, а грошові вимоги погашаються через процедуру банкрутства. Рішення кредиторів про введення судових процедур, схвалення умов плану санації, висновок мирової угоди приймаються не всіма кредиторами, а більшістю. Боржник при введенні процедури санації втрачає управління своїм підприємством, а власник, зокрема, обмежується в правах реорганізації, ліквідації й розпорядження корпоративними правами.
Таким чином, приватний інтерес конкретного індивіда— кредитора, боржника або власника підкоряється суспільному інтересу — відновленню платоспроможності боржника, отже, збереженню господарюючого суб'єкта.
Наявність різниці інтересів учасників створює певний конфлікт інтересів, що погашається за рахунок спеціальних механізмів: відсівання кредиторів; здійснення повноважень кредиторів через представницький орган (збори й комітет кредиторів), що має особливий порядок проведення й прийняття рішень; установлення черговості погашення вимог і т. д.
Поряд з обмеженням прав кредитори одержують право самоврядування над майном боржника з метою оплати їхніх грошових вимог. Боржник і власник відсторонюються від керування й розпорядження майном, однак при настанні певних умов мають право вимагати його повернення (укладення мирової угоди, відновлення платоспроможності підприємства або погашення боргу перед кредиторами).
Таким чином, головним є відновлення платоспроможності боржника (збереження господарюючого суб'єкта), хоча при цьому й має місце обмеження в суб'єктивних правах учасників процедури банкрутства, хоч воно й тимчасове.
Принцип державного регулювання відносин неплатоспроможності зумовлений тим, що держава не може залишатися осторонь у процесі виявлення й визнання господарюючих суб'єктів банкрутами. Якщо не регулювати процедуру банкрутства, то це може призвести до економічних, соціальних, екологічних, демографічних наслідків. Державне регулювання здійснюється установленням спеціальних норм — правил, що регламентують саму процедуру банкрутства й відповідних пріоритетів.
Держава встановлює в Законі різного роду заборони, обмеження, вилучення, що регламентують спеціальну процедуру відносно банкрутства державних господарюючих суб'єктів. Це:
— вилучення  із числа суб'єктів банкрутства казенних підприємств;
— надання права органам місцевого самоврядування встановлювати заборони на банкрутство підприємств, що належать до комунальної власності;
— встановлення спеціального режиму банкрутства для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності: особливо небезпечних, градоутворюючих, сільськогосподарських, громадян-підприємців та ін.
Крім того, держава встановлює спеціальний порядок відчуження майна підприємства-банкрутів. Так, 29 листопада 2001 р. прийнято Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який спрямований на забезпечення екологічної безпеки держави недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захист інтересів держави під час реалізації майна господарчих товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше ніж 25 відсотків. Мораторій вводиться на продаж майна в процесі справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, ЗО, ч. 11 ст. 42, абз. другим ч. 6 ст. 43 Закону про банкрутство щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури й продажу майна підприємства.
Держава не тільки встановлює певні правила для учасників процедури банкрутства, а й здійснює контроль їхнього дотримання. Він відбувається за допомогою дій державного органа з питань банкрутства й господарського суду Так, державний орган з питань банкрутства організовує систему підготовки й ліцензування діяльності арбітражних керуючих як ключових фігур процедури банкрутства, веде єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушена справа про банкрутство, тощо.
Контрольні функції суду закріплені в Законі про банкрутство й залежать від виду судової процедури. Завдання господарського суду полягає не в управлінні процедурою банкрутства, а в перевірці відповідності законодавству дій тих або інших учасників. Так, якщо грошові вимоги заявника не підтверджуються відповідними документами, то суд їх не визнає, навіть якщо вони не оскаржуються боржником і включені до реєстру. Тільки суд визнає боржника банкрутом, і тільки визнані судом вимоги кредиторів підлягають задоволенню в процедурі банкрутства.
Усі важливі дії учасників процедури банкрутства здійснюються з попереднього дозволу (затвердження) суду: введення судових процедур, призначення арбітражного керуючого, затвердження плану санації, мирової угоди й т.д. За допомогою клопотань, звітів арбітражного керуючого, аналізу ліквідаційного балансу суд перевіряє роботу учасників і дає оцінку їхній поведінці. У випадку невиконання або неналежного виконання господарським керуючим своїх повноважень господарський суд їх припиняє.
Суд повинен керуватися Законом і його основними положеннями. Якщо суд вважатиме можливим відновити платоспроможність боржника й зберегти господарюючий суб'єкт, а кредитори наполягають на ліквідації, то «останнє» слово й вибір повинні залишатися за господарським судом. Якщо план санації містить усі необхідні умови й підтверджується аудиторським висновком, а кредитори його не схвалюють, то суд повинен сам вирішувати: затверджувати такий план чи ні.
Принципи відносин неплатоспроможності, як помітив у своїх працях Б. М. Поляків, не перебувають ізольовано або автономно один від одного. Вони взаємодіють, переплітаються, взаємообумовлюються один з одним. Окремі риси того або іншого принципу можуть відбиватися в іншому принципі. І це цілком природно, тому що тільки сукупність принципів може виражати сутність усіх відносин неплатоспроможності.
Названі принципи більш чітко характеризують сутність відносин неплатоспроможності й виступають у ролі каркаса, на якому тримаються всі норми Закону про банкрутство. Незважаючи на те, що вони відображаються в правових нормах, їхнє закріплення в Законі у вигляді окремої статті сприяло б ефективності відносин неплатоспроможності.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить