Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Методи правового врегулювання відносин банкрутства

Методи правового врегулювання відносин банкрутства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Методи правового врегулювання відносин банкрутства

Під методом розуміються певні прийоми, способи, засоби впливу права на суспільні відносини.
Основу розгляду методів правового регулювання процедури банкрутства становить загальне вчення про методи. Видатний російський юрист С. С. Алексєєв, розглядаючи методи правового регулювання в якості реальних юридичних явищ, що знаходять своє життя в рамках галузей права, вказував на деякі первинні, вихідні методи, які являють собою виділені логічним шляхом найпростіші прийоми врегулювання, що визначають головне в правовому статусі суб'єктів, у їх вихідних юридичних позиціях. Це:
— централізоване,    імперативне    регулювання     (метод субординації), при якому регулювання від верху до низу здійснюється на владно імперативних засадах, юридична енергія надходить на дану ділянку правової дійсності тільки зверху, від державних органів, і згідно цьому положенню  суб'єктів  характеризується   відносинами субординації, прямого підпорядкування;
— децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації),     при    якому     правове     регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників регульованих суспільних відносин; їхні правомірні дії тут теж є індивідуальним, автономним джерелом юридичної енергії й, згідно з цим положенням суб'єктів, характеризується відносинами  координації, доданням конститутивного юридичного значення їхній правомірній поведінці.
У галузях права первинні методи відбиваються в різних комбінаціях, варіантах один з одним залежно від характеру відносин. Кожен галузевий метод виражає особливий юридичний режим регулювання й полягає в специфічному комплексі прийомів і засобів регулювання, що існує тільки в даному, конкретному нормативному матеріалі й тісно пов'язаний з відповідною групою суспільних відносин — предметом правового регулювання.
За допомогою способів правового регулювання утвориться стрижень (основа) галузі права. С. С. Алексєєв розрізняє три основні способи правового регулювання:
дозвіл — надання особам права на свої власні активні дії;
заборона — покладання на особи обов'язку втримуватися від здійснення дій певного роду;
позитивне зобов'язання — покладання на особи обов'язку до активного поводження (щось зробити, передати, сплатити й т.д.).
У тих галузевих методах, де переважає публічний інтерес, домінуюче положення займають такі способи, як позитивне зобов'язання й заборона. І, навпаки, у галузевих методах із пріоритетом приватного інтересу переважає спосіб дозволу.
На думку Б. М. Полякова, до складу відносин неплатоспроможності входять, насамперед, майнові відносини, у зв'язку, з чим на них поширюється метод дозволу.
Цей метод допускає економічну незалежність і самостійність суб'єктів таких правовідносин. Він виражається у визнанні за організаціями й громадянами рівного положення у взаєминах, у наявності між ними як учасниками таких відносин юридичної рівності й відсутності між ними відносин влади й підпорядкування (поза економічною нерівністю). Основою для такої рівноправності є, те, що суб'єкти господарювання мають право самостійно розпоряджатися майном, яке перебуває в їхній власності, у повному господарському веденні або оперативному управлінні.
Іншою важливою рисою цього методу є диспозитивність, тобто надання сторонам права визначати характер взаємин повністю або певною мірою на власний розсуд. При цьому регулювання майнових прав та обов'язків здійснюється суб'єктом права в певних межах із-за своєї волі.
Поряд з майновими до складу відносин неплатоспроможності входять організаційні відносини, де беруть участь суб'єкти, з якими головні діючі особи — кредитор і боржник — не пов'язані договірними відносинами, що вказує на застосування в цих відносинах та інших способах правового регулювання, зокрема як позитивного зобов'язання, так і заборони.
Проявляються вони в юридичній нерівності учасників правовідносин, певної організаційної підпорядкованості одного іншому, у покладанні на підлеглого юридичних обов'язків здійснювати або не здійснювати ті або інші дії за умови, якщо це передбачено відповідним актом, а також у дозволі здійснювати ті або інші дії на свій розсуд.
Разом з тим, як правильно помітив В. С. Мартем'янов, способи регулювання, які застосовуються в сфері економіки, взаємозалежні й становлять нерозривну єдність. Посилення однієї риси за рахунок іншої, проведене при перебудові господарського механізму, не руйнує цієї єдності. Широкий дозвіл самостійності дій суб'єктів господарювання замість дріб'язкової їхньої регламентації й застосування диспозитивних початків у виборі поведінки не усуває владних імпульсів держави там, де публічний інтерес робить необхідним його владний вплив.
Питання про методи правового регулювання відносин неплатоспроможності тісно пов'язане із належністю цього правового інституту до господарського права, серед методів якого називають як три (автономні рішення, владні приписи і рекомендації), так і один — однакове підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку.
Вибір методу правового регулювання тих або інших відносин залежить від цілей і завдань, які ставляться до них, тобто, з одного боку — те, до чого прагнуть суб'єкти права, а з іншого — правове регулювання.
У відносинах неплатоспроможності інтерес є публічним, спрямованим на відновлення платоспроможності боржника й збереження господарюючого суб'єкта. Це основна мета правового регулювання відносин неплатоспроможності. Інша мета — ліквідація господарюючого суб'єкта у випадку неможливості його реанімувати з мінімальними втратами в економічній, соціальній, екологічній і навіть політичній сферах. Ці дві цілі є основними складовими частинами публічного інтересу відносин неплатоспроможності.
На відміну від інших господарських відносин, відношення неплатоспроможності поєднують у собі різні полярні інтереси: кредиторів, боржника, інвестора, держави й т. д. Навіть серед кредиторів існує такий спектр різниці інтересів, що без спеціальних механізмів впливу це призведе до хаосу економічних відносин. Тому завдання полягає у фокусуванні всього спектра інтересів суб'єктів по горизонталі й по вертикалі відносин неплатоспроможності.
За допомогою спеціальних способів і прийомів правового впливу на учасників відносин неплатоспроможності необхідно поєднати всі інтереси суб'єктів (приватні, державні, групові, господарські) і створити один спільний інтерес — збереження господарюючого суб'єкта. Якщо ігнорувати приватний інтерес, то втрачають зміст відносини неплатоспроможності і в цьому випадку держава встановлює заборону на банкрутство. Якщо дати волю приватному інтересу, то може постраждати економіка й кредитори.
Як справедливо помітив ще 150 років тому російський вчений Д.И. Мейєр, кожне майно в державі, хоч і надається пануванню одній особі, все-таки може й повинно служити цілям держави, а тому що мета й інтерес держави вищі від інтересів окремих осіб, то права їх на майно можуть бути обмежені, наскільки того потребують суспільні інтереси.
Однак приватний інтерес не зникає в єдиному (загальному) інтересі. Навпаки, він зберігається і враховується як думка співтовариства кредиторів у врегулюванні відносин неплатоспроможності. У той же час приватний інтерес так само, як інтереси інших суб'єктів, у тому числі держави, підлеглий інтересам загальним — збереженню господарюючого суб'єкта. Виходить, потрібні різні способи правового впливу для досягнення спільного інтересу.
Для забезпечення публічного інтересу у відносинах неплатоспроможності необхідний метод владних приписів, завдання яких полягає в створенні всіх сприятливих умов для збереження господарюючого суб'єкта шляхом відновлення платоспроможності. Метод автономних рішень здійснює точне настроювання такого механізму шляхом вибору способів (заходів) для реалізації головної мети.
Наявність двох методів правового регулювання відносин неплатоспроможності дозволяє вирішити всі цілі й завдання, які ставить перед собою інститут неплатоспроможності.
Розглянемо основні риси названих методів правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Характерна риса методу владних приписів полягає в тому, що поведінка учасників чітко регламентована законодавцем. Завдання суб'єкта правовідносин полягає в чіткому дотриманні всіх правил. Жодний вид господарських відносин так глибоко не регламентований, як відносини неплатоспроможності.
З моменту порушення справи про банкрутство автоматично вводяться обмеження на діючі господарські правовідносини боржника й пов'язаних з ним кредиторів. Усі учасники повинні дотримувати нових умов. З одного боку, нові умови спрямовані на обмеження прав кредиторів, а з іншого — на дії боржника. Усі майнові вимоги до боржника кредитори повинні пред'являти за умовами Закону про банкрутство. При цьому не робляться винятки відносно вимог, з яких є судовий акт.
Публікація в офіційному друкованому органі відомостей про порушення справи про банкрутство «пожвавлює» всіх кредиторів боржника й зобов'язує їх висувати свої вимоги до суду. Невиконання такої умови кожним із кредиторів тягне автоматичне погашення його грошових вимог. Кожна вимога кредиторів проходить повторну перевірку в суді й тільки після цього всім визнаним кредиторам слід обирати свій колегіальний, представницький орган. Саме цей орган, а не одиничні кредитори, як пропонує Закон про банкрутство, повинен представляти кредиторів від імені всіх. Саме комітет кредиторів вирішує питання про подальшу долю боржника.
Крок за кроком запропонований Законом порядок дій учасників допускає надалі вирішення головного завдання — відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. До утворення комітету кредиторів йде тверда регламентація поведінки головних учасників: кредиторів і боржника. З одного боку, приписи ставлять завданням зберегти майнові активи боржника, а з іншого — установити точний обсяг грошових вимог кредиторів (пасив).
Якщо перша частина приписів спрямована безпосередньо на головних учасників відносин неплатоспроможності— кредиторів і боржника, то друга частина — на невизначене коло осіб, які потрапляють у сферу дії відносин неплатоспроможності. Це так званий побічний ефект.
Усі державні органи (державна виконавча служба, суди загальної юрисдикції, державна податкова служба й т. д.), інші господарюючі суб'єкти повинні враховувати правовий статус боржника. Усі взаємини з ним будуються на підставі спеціальних правових приписів Закону про банкрутство й не повинні суперечити цьому акту. Так, введення господарським судом мораторію означає безумовне припинення виконавчого процесу державною податковою службою по грошових вимогах до боржника. Перебування боржника в процедурі санації або ліквідації допускає відсутність зовнішнього обмеження до боржника в частині розпорядження майном. Тільки (винятково) господарський суд, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство, наділений правом установлювати режим такого обмеження.
В основі методу владних приписів лежить публічний інтерес, що яскраво проявляється у відносинах неплатоспроможності. За допомогою комітету кредиторів приватний інтерес кожного кредитора трансформується в загальний і, поєднуючись із інтересами боржника, інвесторів, держави, стає єдиним публічним інтересом. За рахунок твердого централізованого правового регулювання учасників відносин неплатоспроможності вирішується головне завдання — відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта, а якщо це неможливо — ліквідація й організоване, справедливе погашення вимог кредиторів. Без такої регламентації поведінки учасників досягти бажаного результату у відносинах неплатоспроможності неможливо.
Метод владних приписів лише створює основні умови для прийняття учасниками відносин неплатоспроможності розумного вирішення виходу із кризового стану, тому що навряд чи можливо за рахунок твердого централізованого регулювання відновити платоспроможність боржника.
Сутність методу автономних рішень полягає в тому, що учасники відносин неплатоспроможності мають право робити юридично значимі дії в межах повноважень, згідно з правовою нормою. Так, боржник має право: укладати угоди на відчуження майна вартістю менше одного відсотка від загального розміру майнових активів; здійснювати господарську діяльність за поточними договорами і т. д. Свої повноваження кредитори здійснюють через представницький орган — комітет кредиторів. Діапазон самостійних дій комітету кредиторів досить широкий. Так, комітет кредиторів вибирає судову процедуру — санацію, ліквідацію або мирову угоду. Саме комітет кредиторів в основному пропонує господарському суду кандидатуру арбітражного управляючого.
При підготовці плану санації відбувається процес узгодження заходів з фінансового оздоровлення боржника між комітетом кредиторів і керуючим санацією. Нарешті, мирова угода допускає досягнення угоди на спеціальних умовах: розстрочці (відстрочці) і прощенні боргів.
Керуючий санацією наділений широкими правами з вдосконалення юридичних дій: укладання договорів, реалізації майнових активів, підготовки плану санації й т. д.
Однак усі дозволи у відносинах неплатоспроможності не мають вільного характеру, їхнє завдання полягає в узгодженні, конкретизації, виборі оптимальної, економічно вигідної моделі фінансового оздоровлення господарюючого суб'єкта. Якщо суб'єкти виходять за межі дозволеної поведінки, то включаються приписи, яких необхідно дотримуватися. В іншому випадку господарський суд не затвердить план санації, мирову угоду й т. д.
Незважаючи на те, що метод владних приписів домінує у правовому врегулюванні відносин неплатоспроможності, без методу автономних рішень право неплатоспроможності існувати не може. Тільки поєднання методів владних приписів та автономних рішень забезпечить вирішення головного завдання — відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта.
Таким чином, для правового врегулювання відносин неплатоспроможності характерна наявність як основного — методу владних приписів, так і додаткового — методу автономних рішень. Методи правового врегулювання відносин неплатоспроможності характеризуються наявністю певних ознак.
По-перше, в основі методів лежить єдиний, загальний (публічний) інтерес, який спрямований на відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта.
По-друге, приватний інтерес, хоч і підлеглий загальному, має відносну самостійність і враховується в прийомах і способах впливу на учасників відносин неплатоспроможності.
По-третє, у відносинах неплатоспроможності пріоритет віддається централізованому правовому врегулюванню. У той же час учасники відносин у своїх межах, наданих їм правовою нормою, можуть самостійно встановлювати свої права й обов'язки.
По-четверте, до учасників відносин в основному застосовують позитивне зобов'язання як засіб правового регулювання із частковим використанням юридичного дозволу.
По-п'яте, прийоми й способи правового впливу на учасників відносин неплатоспроможності здійснюються комплексно.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить