Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Предмет правового регулювання в процедурі банкрутства

Предмет правового регулювання в процедурі банкрутства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Предмет правового регулювання в процедурі банкрутства

У сферу правового врегулювання процедури банкрутства входять відносини, які мають наступні ознаки. По-перше, це відносини, у яких знаходять висвітлення як індивідуальні інтереси членів суспільства, так інтереси загально-соціальні. По-друге, у цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їхніх учасників, кожний з яких йде на якесь обмеження своїх інтересів заради задоволення інтересів іншого. По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил. По-четверте, ці відносини потребують дотримання правил, обов'язковість яких підкріплена досить діючою силою.
Предмет є матеріальним критерієм розмежування норм права по галузях (підгалузях) і саме він зумовлює необхідність виділення тієї або іншої галузі (підгалузі) права.
Як справедливо помітив С. С. Алексєєв, від змісту й характеру предмета багато в чому залежать особливості змісту правового регулювання. Ті або інші види суспільних відносин (наприклад, організаційні, майнові, владні-каральні) здатні «приймати» не взагалі правове регулювання, а правове регулювання строго певних видів або у відомому діапазоні таких видів, що в принципі й визначає розподіл права на галузі. На специфіку правового регулювання впливають також елементи суспільних відносин — положення його суб'єктів та ін. Тільки вольові, суспільні відносини можуть бути охоплені предметом правового регулювання, де істотною є вольова поведінка учасників суспільних відносин, поведінка через яку тільки й можна здійснювати стимулювання або примус.
Предмет правового регулювання процедури банкрутства - це суспільні відносини, що виникають у процесі відновлення платоспроможності. Такі відносини життєво важливі для людини  її об'єднань, вольові й цілеспрямовані, стійкі, повторювані й типові, відносини поведінкові, за яких здійснюється зовнішній контроль.
У відносинах неплатоспроможності взаємно переплітаються майнові й організаційні відносини. З одного боку, основна  мета кредиторів полягає в погашенні їхніх грошових вимог, з іншого боку — для реалізації своєї мети кредиторам необхідно утворити комітет, що буде виступати від імені всіх.
Разом з тим у відносинах неплатоспроможності може бути відсутній майновий елемент. Це, зокрема, відносини з самоврядування кредиторів, де їхні права залежать від розміру їхніх грошових вимог. Іншими словами, залежно під розміру своєї грошової вимоги кредитор має відповідне право голосу, що використовується при ухваленні рішення. Причому рішення такої більшості можуть прийматися всупереч волі меншості, У цій ситуації має місце нерівне положення учасників правовідносин. З іншого боку, при банкрутстві деяких категорій суб'єктів підприємницької діяльності як учасників виступають органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади й ін.
В основі відносин, які виникають у процедурі банкрутства, лежить грошове зобов'язання, яким, згідно з визначенням у Законі про банкрутство, є зобов'язання боржника оплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору й на інших підставах, передбачених цивільним законодавством.
Після вступу в чинність Господарського кодексу України визначення грошового зобов'язання в Законі про банкрутство потребує уточнення щодо підстав виникнення таких зобов'язань, оскільки ними в цей час є переважно господарські договори й інші підстави, передбачені господарським законодавством.
Крім цього, в Законі про банкрутство використовується поняття «вимога» або «вимога кредиторів», визначення якої відсутнє, хоча аналіз Закону вказує на її безпосередній зв’язок із грошовим зобов'язанням.
Із грошовою вимогою Закон про банкрутство пов’язує ініціювання справи про банкрутство, виявлення кредиторів після оголошення в газеті в процедурах розпорядження й ліквідації, а також при спрощеній процедурі банкрутства.
Грошове зобов'язання зустрічається в Законі про банкрутство у вузькому й широкому змісті.
У вузькому змісті — це зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму по цивільно-правових підставах. Тут приймається до уваги заборгованість, що виникла за передані товари, виконані роботи й зроблені послуги суми кредитів з урахуванням відсотків.
Деякі види зобов'язань не включаються до складу грошових зобов'язань. Але це не виходить, що заборгованість по них зовсім не погашається. Навпаки, кредитори по такій заборгованості перебувають у привілейованому положенні й протягом процедури банкрутства можуть її погашати без будь-яких обмежень. До таких Законів про банкрутство відносять зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння життю або здоров'ю громадян, зобов'язання по виплаті авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, які виникли з такої участі.
Грошове зобов'язання (грошова вимога) у широкому змісті — це саме грошове зобов'язання, а також зобов'язання по виплаті заробітної плати й по оплаті податків і зборів (податкове зобов'язання).
Зобов'язання по виплаті заробітної плати включає безпосередньо виплату самої заробітної плати, а також компенсацію за її затримку.
Визначення податкового зобов'язання дається в п.1.2 Закону України від 21.12.00 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами» як зобов'язання платників податків сплатити в бюджет або державні цільові фонди відповідну суму коштів у встановленому законодавством порядку й строки. У процедурі банкрутства податкове зобов'язання вже виступає у вигляді податкового боргу (недоїмка), тобто неоплаченого у встановлений строк податкового зобов'язання, погодженого із платником податків або встановленого судом.
До складу грошових зобов'язань не включається неустойка (штраф, пеня). Такий висновок можна зробити, проаналізувавши п. 5 ст. 12 Закону, де мова йде про мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зі змісту статті випливає, що збитки й неустойки, які виникли на день порушення справи про банкрутство, повинні бути пред'явлені до оплати по закінченні дії мораторію. Мораторій же закінчує свою дію після припинення справи про банкрутство. Отже, неустойка (штраф, пеня) і збитки не віднесені до грошових зобов'язань у рамках справ про банкрутство.
Разом з тим вони повинні враховуватися в реєстрі вимог кредиторів, щоб по закінченні справи про банкрутство їх можна було реалізувати за допомогою позову. На жаль, обліку підлягає лише неустойка, що вказується в реєстрі окремо (ст. 15 Закону про банкрутство), тому в Законі про банкрутство варто було б указати, що неустойка й збитки враховуються в реєстрі вимог кредиторів і пред'являються до оплати лише після закінчення справи про банкрутство.
Наприклад, у Росії неустойка не включається тільки до складу базового розміру грошових зобов'язань, по якому ініціюється справа про банкрутство, але згодом штрафні санкції оплачуються в рамках справи про банкрутство — у п'яту чергу.
Досить часто кредитори включають до складу грошових зобов'язань індекс інфляції, збільшивши розмір вимог у кілька разів. Такі вимоги підпадають під поняття збитку, а їхня оплата в процедурі банкрутства не сприяла б фінансовому оздоровленню боржника.
Єдиний випадок погашення збитків кредиторів у процедурі банкрутства передбачений п. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, коли керуючий має право відмовитися від виконання триваючих договорів. Тут кредитори зобов'язані в 30-денний строк пред'явити збитки боржникові. Відшкодування збитків у повному обсязі у зв'язку з відмовою від виконання договорів у процедурі санації буде вигідно не боржникові, а контрагентові договору — кредиторові.
Важливе місце у відносинах, що лежать у процедурі банкрутства, займає погашення грошових зобов'язань. Це може відбуватися шляхом оплати, новації, відступного, заліку взаємних вимог, прощення, припинення давнини.
Оплата грошових зобов'язань у процедурі розпорядження майна здійснюється у два етапи. Перший етап стосується ініціюючого кредитора й здійснюється до публікації в газеті. Для оплати боргу ініціюючому кредиторові боржникові необхідно одержати згоду розпорядника майна й самого кредитора. У випадку погашення боргу ініціюючому кредиторові має місце відкликання заяви в порядку ст.10 Закону або припинення справи (ст. 40 п. 7 Закону).
Після публікації в газеті оплата боргу кредиторів здійснюється боржником уже після затвердження судом реєстру вимог. При цьому боржник оплачує борг кредиторам одночасно й пропорційно всім відповідно до реєстру за згодою кредиторів і за узгодженням з розпорядником майна (ст.14 п. З, 4 Закони).
У процедурі санації оплата грошових зобов'язань здійснюється боржником у порядку й строках, згідно з планом санації (ст.18 п.1 Закону). У ліквідаційній процедурі оплата боргу кредиторам здійснюється по реалізації майнових активів і відповідно до черговості, установленої ст. 31 Закону. У процедурі мирової угоди оплата боргу має місце після затвердження судом мирової угоди, тобто після закінчення справи про банкрутство відповідно до умов угоди (ст. 38 п. 5 Закону).
Погашення боргу можливе шляхом заліку взаємних вимог. Як відомо, в Україні має місце криза неплатежів і багато підприємств взаємно винні один одному. Нерідко в подібній ситуації виявляються кредитор і боржник. На жаль, законодавство України про банкрутство не регламентує питання проведення заліку взаємних вимог.
При цьому, якщо в позові взаємозалік вимог повинен відбуватися виключно за згодою сторін, то в процедурі банкрутства необхідно це зробити обов'язковим правилом. Тому в Законі про банкрутство доцільно закріпити правило про обов'язковий залік взаємних вимог.
Можливе погашення боргу шляхом прощення боргів. Для цього укладається мирова угода, тому що прощення боргів в однобічному порядку не відбувається. Необхідна угода обох сторін (ст.1 Закону). У такій ситуації кредитор відмовляється від свого боргу на користь боржника без яких-небудь умов. Якщо відмова від боргу супроводжується додатковими умовами, то має місце непрощення боргів і припинення зобов'язань шляхом заміни новими (новації), або виплата відступного. Законодавець також має на увазі під прощенням боргів їхнє списання. Цей термін більше підходить для таких грошових зобов'язань, як податкова заборгованість, і правила такого списання закріплені в ст. 36 п. 2 Закону. Прощення боргів кредиторами переслідує одну мету — відновлення платоспроможності боржника.
Відносини неплатоспроможності не мають на меті одержати прибуток. Вони спрямовані на відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта шляхом застосування спеціальних реабілітаційних процедур і примусової реалізації його майна при неможливості зберегти підприємство з метою повного або часткового задоволення грошових вимог кредиторів. Відносини неплатоспроможності мають тимчасовий характер, виникаючи з моменту порушення справи про банкрутство господарюючого суб'єкта й закінчуючись припиненням процедури банкрутства.
Такі відносини випливають із господарської діяльності, тобто професійної діяльності з виробництва товарів (робіт, послуг) для ринку. Відносини неплатоспроможності супроводжуються господарськими і тісно пов'язані з ними. У відносинах неплатоспроможності відбувається «лікування» фінансове неплатоспроможних господарюючих суб'єктів, які опинилися в такому стані внаслідок незадовільної господарської діяльності з виробництва товарів (робіт, послуг). Це забезпечується за рахунок єдності господарських відносин і відносин неплатоспроможності. Забезпечити таку єдність регулювання може тільки галузь господарського права, що має інструментарій впливу як на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, так і на всі інші пов'язані з ним процеси.
Таким чином, відносини неплатоспроможності — це тісно пов'язані з господарськими відносини, що входять до предмета правового регулювання господарського права.
Відносини неплатоспроможності варто відокремлювати від предметів інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, фінансового, господарсько-процесуального права, а також відносин, які виникають під час виконавчого процесу:
Від майнових відносин, що становлять предмет цивільного права, відносини неплатоспроможності відрізняються тим, що в них відсутня рівність у правах учасників відносин.
Відносини неплатоспроможності виникають внаслідок підприємницької діяльності господарюючого суб'єкта, а цивільно-правові — зі споживчого обороту. Якщо цивільне право спрямоване на приватний майновий інтерес індивіда, то відносини неплатоспроможності регулюють суспільний інтерес співтовариства індивіда.
У той же час ряд цивільно-правових відносин ураховуються у відносинах неплатоспроможності: угоди, недоутримки, збитки, припинення зобов'язань і т.д.
Від адміністративно-правових відносин відносини неплатоспроможності відрізняються тим, що органи держави беруть участь у них не шляхом здійснення виконавчо-розпорядницької діяльності, а як учасники в справі про банкрутство, на основі компетенції, обумовленої Законом про банкрутство. Тут використовуються важелі правової й економічної властивості: укладання договору поручництва з комітетом кредиторів, забезпечення безпечних умов при ліквідації господарюючого суб'єкта й т. д.
Від трудових відносин відносини неплатоспроможності відрізняються тим, що вони впливають не на окремих осіб, що найнялися на роботу з підпорядкуванням правилам трудового розпорядку, режиму роботи, а на трудовий колектив, а саме: про пріоритетне право трудового колективу на передачу йому в оренду державного підприємства-боржника; про участь у справі про банкрутство представника трудового колективу; про черговість задоволення вимог по заробітній платі й т.д. На жаль, правосуб'єктність трудових колективів господарюючих суб'єктів — боржників у відносинах неплатоспроможності Законом не регламентована.
Від фінансових відносин відносини неплатоспроможності відрізняються тим, що врегулювання з бюджетом заборгованості здійснюється за спеціальними правилами, установленим Законом про банкрутство: це укладання мирової угоди, припинення зобов'язань за згодою сторін і т.д.
Від господарсько-процесуальних відносин відносини неплатоспроможності відрізняються внутрішнім змістом, оскільки завдання суду полягає не у вирішенні суперечки, а в здійсненні контролю над учасниками справи про банкрутство, незважаючи на те, що в ряді відносин застосовуються норми Господарського процесуального кодексу (судові витрати, відхилення судді, представництво, оскарження судових актів й ін.).
Визнаючи грошові вимоги кредиторів, задовольняючи клопотання, призначаючи арбітражного керуючого, затверджуючи звіти, господарський суд лише оцінює дії його учасників на предмет відповідності законодавству.
Усі питання, пов'язані з урегулюванням проблем погашення грошових вимог кредиторів, у тому числі реабілітаційними або ліквідаційними заходами, здійснюють учасники відносин самостійно.
Від відносин у виконавчому процесі відносини неплатоспроможності в частині ліквідаційної процедури відрізняються тим, що:
— об'єктом ліквідаційної процедури є не окреме майно або його  частина,  а  все  майно  банкрута,  іменоване  як ліквідаційна маса;
— задоволенню  підлягають  грошові  вимоги  не  тільки кредиторів, що мають судові рішення, а й вимоги, визнані господарським судом у справі про банкрутство;
—  у ліквідаційній процедурі ліквідатор вживає заходи до формування ліквідаційної маси: знаходить, виявляє, повертає майно банкрута, що перебуває в третіх осіб, а також пред'являє вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості; здійснює інвентаризацію, охорону, оцінку й реалізацію майна, тоді як такі дії ліквідатора не входять до компетенції виконавчого процесу.
Якщо реалізація майна банкрута й задоволення вимог кредиторів здійснюється господарським керуючим, суб'єктом підприємницької діяльності, під контролем комітету кредиторів, то у виконавчому процесі діє державна виконавча служба в особі державного виконавця.
У виконавчому процесі зачіпаються майнові права тільки тих кредиторів (стягнувачів), по відношенню до яких є на виконанні рішення юрисдикційних органів, тоді як відносини неплатоспроможності охоплюють грошові зобов'язання всіх кредиторів боржника й навіть тих, хто не звернувся до суду.
Таким чином, відносини неплатоспроможності мають такі ознаки:
— за змістом є економічними, а за формою — вольовими;
— вони   складаються   внаслідок   неплатоспроможності господарюючого суб'єкта через незадовільні результати господарської діяльності;
— виникають і припиняються на підставі судового акту;
— за    характером    відносин    вони    є    майновими    й організаційними;
— спрямовані  на  відновлення      платоспроможності господарюючого        суб'єкта  із  застосуванням реабілітаційних заходів через судові процедури, а у випадку неможливості — на ліквідацію боржника з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів;
— тісно пов'язані з господарськими відносинами й входять до предмета господарського права;
— мають відносну самостійність.
Виходячи з наведеного аналізу, можна сформулювати таке поняття відносин неплатоспроможності: це відносини, що виникають у зв'язку з неплатоспроможністю господарюючого суб'єкта як результат його господарської діяльності, спрямовані на застосування судових реабілітаційних заходів з метою відновлення його платоспроможності, а при неможливості — на примусову ліквідацію.
Розглянуті характеристики відносин неплатоспроможності вказують на їхню належність до предмета господарського права, хоча питання про їхнє охоплення інститутом або підгалуззю цього права дискусійне. Так, В.С. Щербина вважає, що інститут банкрутства — це інститут господарського права, В.В. Джунь — це підгалузь, а Н.І. Титов думає, що інститут банкрутства — це комплексний інститут.
Найбільш переконлива позиція вчених, які вважають суспільні відносини неплатоспроможності предметом правового інституту господарського права.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить