Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Запобігання неплатоспроможності (банкрутству)

Запобігання неплатоспроможності (банкрутству)
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Запобігання неплатоспроможності (банкрутству)

Застосування інституту неплатоспроможності характерно для ринкової економіки, а неплатоспроможність (банкрутство) суб'єкта ринкової економіки — це завжди конфлікт інтересів. З одного боку, при реалізації процедури неплатоспроможності необхідно захистити інтереси кредиторів, що законно вимагають якнайшвидшого й повного задоволення своїх претензій до боржника. З іншого боку, необхідно враховувати інтереси боржника, який, можливо, здатний задовольнити всі вимоги кредиторів, але через якийсь час. Крім того, необхідно враховувати соціальні й державні інтереси: збереження боржника як роботодавця, платника податків, виробника й т.д. Зіткнення інтересів кредиторів, боржника, соціальних і державних інтересів породжує значні складності в правовому врегулюванні неплатоспроможності (банкрутство).
Мета застосування процедури неплатоспроможності — це знаходження балансу між інтересами кредитора, боржника, суспільства й держави за допомогою застосування до боржника різних, обумовлених законом, процедур.
У цілому всі процедури, які застосовуються в ході реалізації Інституту банкрутства, можна розділити на попереджувальні, реорганізаційні (санаційні) і ліквідаційні. Відповідно до законодавства, попереджувальні процедури — це заходи щодо недопущення неплатоспроможності або відновлення платоспроможності боржника, прийняті власником майна боржника. Реорганізаційні (санаційні) процедури визначаються, як комплекс заходів з відновлення платоспроможності боржника. Ліквідаційною процедурою правова наука вважає заходи щодо ліквідації боржника як суб'єкта господарського обороту з одночасним поділом неминучих втрат, збитків, понесених кредиторами найбільш справедливим чином.
Серед основних причин, що зумовлюють появу неплатоспроможності в господарюючого суб'єкта можна, назвати наступні.
По-перше, неплатоспроможність пов'язана з неефективним управлінням підприємством. Погане знання ринку, попиту та пропозиції на товари й послуги, незадовільне використання матеріальних ресурсів, основних фондів.
По-друге, неплатоспроможність пов'язана з відсутністю інвестицій. У результаті основні кошти підприємства зношуються, їхнє відтворення відсутнє. Навіть при наявності висококласного управлінського апарату, трудових ресурсів виробництво продукції поступово знижується.
По-третє, неплатоспроможність відбувається з вини контрагентів. Підприємство виготовляє продукцію, що споживають відносно неплатоспроможні покупці. Інших покупців на цю продукцію немає. Через затримки платежів за поставлену продукцію боржник не може вчасно розрахуватися з постачальниками сировини й енергопостачальних організацій і т. ін.
Однією з причин банкрутства є навмисне створення або збільшення керівником або власником підприємства його неплатоспроможності, нанесення ним збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, свідомо некомпетентне ведення справ.
Проаналізувавши сформовані ситуації, які ведуть до навмисного банкрутства, можна назвати одну зі схем здійснення такого порушення. Спочатку адміністрація підприємства створює на своїй базі декілька юридично самостійних підприємств, виділивши їх зі складу підприємства й поставивши на чолі цих підприємств довірених осіб.
Кожна із цих нових фірм перетворюється на приватне підприємство свого керівника й за договором з «прабатьком» починає забезпечувати його яким-небудь видом сировини або реалізовувати готову продукцію. З погляду здорового глузду, підприємство здійснює дивні дії: здобуває необхідні йому матеріали не прямо у виробників, а через ці фірми-посередники й за більш високими цінами, отже, посередницькі гроші йдуть із підприємства. Збільшення прибутку керівників забезпечене, сам же "прабатько" влазить у борги до своїх дочірніх фірм, і його співвласники-акціонери залишаються без прибутку.
Так реалізується головний задум адміністрації, що полягає в тому, щоб довести підприємство до критичного фінансового стану, перетворити в банкрута й купити його через одну зі своїх комерційних фірм.
Є й інші причини, що спричинюються неплатоспроможність, але скільки б їх не було, всі вони тісно пов'язані між собою й взаємообумовлені. Якщо ці причини не усунути, то наслідки банкрутства можуть бути якнаруйнівнішими і для економіки країни, і для суспільства в цілому.
Зважаючи на це, держава не може й не повинна залишатися осторонь. Завдання держави полягає в упорядкуванні питань банкрутства підприємств із пріоритетом державних інтересів, для чого вона встановлює механізм запобігання банкрутству.
Згідно зі ст.З п.1 Закону, засновники (учасники) боржника — юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасні заходи для запобігання банкрутству підприємства боржника. Це означає, що зазначені суб'єкти зобов'язані розпочати переговори, спрямовані на фінансове оздоровлення боржника. Результати таких переговорів можуть бути найрізноманітніші: обмін боргів на акції, право розпоряджатися продукцією, поручництво (гарантія виконання зобов'язань іншими способами й т.д.). Усі ці результати оформлюються договорами й підлягають обов'язковому виконанню.
Для поновлення платоспроможності боржника йому може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань перед кредиторами й бюджетом. Таку фінансову допомогу можуть надати: власник майна, засновники (учасники) юридичної особи, кредитори, інші особи. Відносини, що виникають між такими фінансовими донорами й боржником, називаються досудовою санацією.
В основі досудової санації лежить план, у якому основними моментами є заходи щодо відновлення платоспроможності й джерела їхнього фінансування, умови участі інвесторів або Кредиторів, строки реалізації заходів і т.д. Заходами щодо підновлення платоспроможності боржника можуть бути: реструктуризація підприємства, відчуження основних коштів, Передача майна в оренду, відстрочка або розстрочка платежів і т.д. Строк досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, але може бути продовжений уповноваженим органом на строк не більше 6 місяців.
Н.І. Титов пропонує одним зі способів запобігання банкрутству ввести доарбітражне врегулювання питань із заборгованості як обов'язкову умову при зверненні до суду кредитора із заявою про порушення справи про банкрутство. Однак така умова не вирішує проблему неплатоспроможності боржника, а тільки її ускладнює. Справа в тому, що проблема неплатоспроможності боржника — це колективна проблема й стосується не одного кредитора, а цілого співтовариства. Навіть якщо боржник ціною неймовірних зусиль і розрахується з таким кредитором, то від цього можуть постраждати інші кредитори й сам боржник. Неплатоспроможність — це економічний «глухий кут», з якого учасники повинні виходити спільно: кредитори й боржник. І тут повинні бути такі заходи запобігання банкрутству, які охоплювали б усіх кредиторів і боржника.
Відносини, які виникають внаслідок застосування таких заходів, є відносини з профілактики (запобігання) неплатоспроможності.
Відносини з профілактики (запобігання) — це не відносини неплатоспроможності в повному розумінні слова. Вони виникають не в рамках порушеної справи про банкрутство, а поза нею. На відносини з профілактики (запобігання) поширюється цивільне, трудове, фінансове законодавство в повному обсязі без будь-яких обмежень. У той же час відносини з профілактики (попередження) — це відносини, які тісно пов'язані з неплатоспроможністю. Іншими словами, відносини з профілактики (запобігання) входять до предмета права неплатоспроможності. Про це говорить той факт, що норми з профілактики (запобігання) неплатоспроможності перебувають у Законі (ст.З). Крім того, характер відносин з профілактики неплатоспроможності відповідає господарським відносинам і є результатом незадовільної господарської діяльності підприємства. І тут завдання профілактичних норм полягає в тому, щоб не допустити виникнення відносин про неплатоспроможність у господарюючого суб'єкта. Профілактичні норми поєднуються в спеціальний інститут неплатоспроможності й мають строго певний напрям.
Цей інститут установлює певний досудовий порядок вирішення питань неплатоспроможності господарюючих суб'єктів шляхом укладання господарсько-правових угод, спрямованих на врегулювання й погашення грошових зобов'язань і збереження підприємства.
Практика профілактики неплатоспроможності є і в інших країнах. Так, В.В. Степанов, аналізуючи неплатоспроможність (банкрутство) у США, Франції, Англії, Німеччині, вказує, що одним із традиційних способів збереження діючого підприємства вважаються добровільні угоди (не є реабілітаційними процедурами). Основні умови таких договорів пов'язані з новизною зобов'язань боржника (реструктуризація заборгованості). Звичайно, позасудовими є приватні угоди про реструктуризацію, угоди про припинення дій (з боку кредиторів і боржника), угода про фінансову допомогу. Всі вони укладаються поза рамками процедур неплатоспроможності й регулюються загальногромадянським законодавством.
За допомогою позасудових угод боржник зберігає незмінний курс акцій, потенційних контрагентів (постачальників сировини й споживачів продукції), не несе обтяжних витрат, пов'язаних з розглядом справи, і т.д. У той же час до боржника не можна застосувати традиційні заходи механізму неплатоспроможності, мораторій на дії кредиторів, відмову від виконання поточних договорів, спеціальні умови визнання недійсності угод та ін. І тут В.В. Степанов правий, коли стверджує, що позасудові угоди порівняно з реабілітаційними процедурами менш ефективні.
У той же час в Англії, відповідно до Закону про неплатоспроможність, боржник може зі своєї ініціативи укласти кредиторами добровільну угоду про врегулювання для боржника, щоб запобігати конкурсному процесу. Якщо боржник має намір укласти позасудову угоду, то він може звернутися до суду за тимчасовим наказом, що забороняє на певний строк подачу заяви до суду про визнання даної особи неплатоспроможною, а також будь-який судовий процес відносно боржника або його майна без дозволу суду.
Як видно з досвіду Англії, при висновку позасудової добровільної угоди суд може застосувати імунітет (мораторій) на майно боржника, що значно підвищує значення й можливість укладення такої угоди.
У Швеції позасудові мирові угоди регулюються не нормами про неплатоспроможність, а Законом про мирову угоду, Конкурсним законом. Звичайно позасудові угоди укладаються за допомогою особливої організації — Центра по укладенню мирових угод і справах про банкрутство. Мирові угоди, укладені таким шляхом, не є обов'язковими для меншості, тому що взагалі можливі тільки при досягненні згоди абсолютно всіх кредиторів. Крім того, у Швеції існують окремі норми права, що дозволяють полегшити стан неплатоспроможного боржника. Так, держава може знизити ставки податку для підприємства, яке являє суспільну цінність і відіграє важливу роль у місцевій інфраструктурі.
На думку Б.М. Полякова, відносини з профілактики (запобігання) неплатоспроможності (банкрутства) в Україні тісно пов'язані з відносинами неплатоспроможності, у зв'язку з чим необхідно врегулювати як відносини неплатоспроможності, гак і відносини з профілактики (запобігання) неплатоспроможності (банкрутству).
При цьому варто врахувати досвід інших країн, зокрема використати такі додаткові заходи, які мають значення як для профілактичних відносин, так і для відносин неплатоспроможності:
— участь органу з питань банкрутства в профілактичних (попереджувальних) відносинах неплатоспроможності як організатора заходів;
— застосування частково мораторію на майнові вимоги кредиторів, припинення виконавчої справи в розгляді судами позову грошових вимог кредиторів і т.д.;
— застосування правил самоврядування кредиторів, як це має місце у відносинах неплатоспроможності, зокрема прийняття обов'язкових рішень кредиторів більшістю голосів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить