Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Інститут неплатоспроможності в правовому, економічному та соціальному вимірах

Інститут неплатоспроможності в правовому, економічному та соціальному вимірах
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Інститут неплатоспроможності в правовому, економічному та соціальному вимірах

За функціональним призначенням інститут неспроможності, або банкрутства, має не лише правовий, а й міждисциплінарний вимір[1]. Так, у науковому середовищі економістів не заперечується, що він за своїм економічним виміром становить важливий чинник проблеми ефективності господарювання, який є центральним об'єктом економічного аналізу. За сучасною методологією наукового пошуку доктринальне опрацювання зазначеної проблеми може бути високопродуктивним тільки за умови запозичення та використання суміжних результатів економіки, права і соціології.
В     економічній     науці    проблематика    ефективності господарювання   найбільш   глибоко   розроблена   фахівцями напряму економічного аналізу, що має назву неоінституціоналізм. У межах цієї наукової школи отримала розвиток так звана економічна  теорія  прав  власності.   Біля  її  витоків  стояли американські   економісти   —   професори   Р.   Коуз,   лауреат Нобелівської премії 1991 р., та А. Алчіан. Фундамент економічної теорії права власності зведений на проблемі відносної рідкості або обмеженості ресурсів,      необхідних для нормальної життєдіяльності суспільства. З точки зору розробників цієї теорії, власність як правова категорія має економічним підґрунтям брак ресурсів порівняно з потребами у них соціуму. Невідповідність між кількісним  виміром   ресурсів   для   життєдіяльності   та потребами в останніх   сформувало   соціальне   призначення відносин власності, яким є закріплений у нормах права механізм включення з вільного доступу до ресурсів. Оскільки власність розглядається як право використовувати в певних межах ресурси і отримувати пов’язані з цим витрати та зиски, категорія власності стає єдино можливим інститутом для розв'язання проблеми обмеженості ресурсів у суспільстві. Соціальне призначення і правова мета цього інституту об'єктивно полягають у тому, щоб створити сприятливі умови для привласнення ресурсів тими суб'єктами, які здатні одержати з них найбільшу користь або, Інакше, якнайефективніше їх використовувати.
Іншою характерною рисою цієї теорії, що логічно випливає з питання обмеженості ресурсів, є проблема вибору або альтернативності використання останніх. Суспільство зацікавлене в найбільш раціональному використанні ресурсів, а це є можливим лише за умови чіткого визначення змісту та обсягу права власності. На власника як господарюючого агента припадає ризик усіх позитивних і негативних наслідків використання належних йому ресурсів. Тому чим точніше визначені права власника в національній системі законодавства, тим сильнішою для нього є мотивація ефективно використовувати ресурси і точно враховувати ті зиски або шкоду, що є результатом такого використання.
З наведених засадних положень економічної теорії права власності органічно випливає проблема щодо необхідності визначення в національній системі права найбільш раціонального механізму розподілу ресурсів між господарюючими агентами у торговому обороті. Загальною закономірністю останнього будь-якої господарської системи (крім командно-адміністративної) є переміщення ресурсів від нераціонального власника до господарюючого агента, що використовує їх більш ефективно. Нормативне регулювання має забезпечувати процес передачі прав власності або інших речових прав на ресурси тим господарюючим агентам, які спроможні використовувати їх найефективніше.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить