Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Оцінка платоспроможності страхової організації

Оцінка платоспроможності страхової організації
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Оцінка платоспроможності страхової організації

Найважливішою характеристикою фінансової надійності страховика виступає його платоспроможність. Вважається, що платоспроможність є специфічним проявом фінансової надійності страховика, оскільки відображає його здатність сплачувати свої зобов'язання в будь-який момент часу. В цьому сенсі поняття платоспроможності наближається до поняття ліквідності. Фінансовим забезпеченням платоспроможності виступає капітал страховика у ліквідній формі.
На практиці це означає, що вартість активів страхової компанії має перевищувати вартість її зобов'язань або (щонайменше) дорівнювати їй. Страховик вважається неплатоспроможним, якщо його активи неадекватні або недоступні (перебувають у неліквідній формі) в певний час, аби здійснити виплати на вимогу страхувальників.
Платоспроможність страховики це його здатність, за визначенням В. С. Приходька, своєчасно в повному обсязі виконати свої фінансові зобов'язання (передусім страхові) за рахунок достатньої суми ліквідних активів [25, с. 101].
Фінансовим забезпеченням платоспроможності страховика виступають, в основному, два джерела: кошти страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власні вільні кошти.
Платоспроможність страховиків у більшості країн світу перебуває під контролем держави. Держава, виступаючи гарантом інтересів страхувальників, здійснює нагляд за дотриманням страховиками умов забезпечення платоспроможності шляхом перевірки встановлених законодавством правил і нормативів. У країнах Євросоюзу (ЄС) питання платоспроможності страховиків регулюється спеціальними нормативними актами так званими Директивами Ради ЄС, які встановлюють для страхових компаній відповідні вимоги.
Першими такими Директивами були:
—    Перша Директива Ради 73/239/ЕЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності з прямого страхування, іншого, ніж страхування життя;
—    Перша Директива Ради 79/267/ЕЕС від 5 березня 1979 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності з прямого страхування життя.
Саме ці дві Директиви запровадили вимоги до створення кожною страховою компанією технічних резервів для забезпечення своєї діяльності (у тому числі математичних резервів зі страхування життя); покриття технічних резервів певними активами; дотримання кожною страховою компанією маржі платоспроможності, яка «відповідає активам компанії, вільним від будь-яких зобов'язань за вирахуванням нематеріальних активів» і визначається або на основі річного розміру премій, або на основі середньорічного розміру збитків за останні три фінансові роки (для компаній, що здійснюють загальне страхування) [12, с. 474—476] і на основі розмірів математичних резервів (для більшості видів страхування життя) [12, с. 526—528]; формування страховиками гарантійного фонду. Ці Директиви (із деякими змінами) діють вже близько ЗО років. Саме із врахуванням ідеології зазначених Директив були законодавчо визначені вимоги до платоспромож- пості страховиків в Україні.
Відповідно до цих Директив, визначення маржі платоспроможності для страховиків полягає в зіставленні фактичної платоспроможності і розрахунковою нормативною. Фактична маржа платоспроможності визначається як різниця між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактична маржа платоспроможності перевищує розрахункову нормативну, страхова компанія вважається платоспроможною.
Для «лайфових» страховиків розрахункова нормативна маржа визначається, здебільшого, за формулою:
Р = 0,04MR х МRn /МR,
де Р — розрахункова нормативна маржа платоспроможності;
МR — величина математичних резервів;
МRп — величина математичних резервів-нетто (тобто за вирахуванням тієї частки математичних резервів, яка складає права вимоги до перестраховиків).
Для «ризикових» страховиків розрахункова нормативна маржа платоспроможності має дорівнювати більшій із двох величин, одна з яких обчислюється на базі страхових премій, а друга — на базі страхових виплат.
Перша величина визначається на підставі надходжень страхових премій за звітний період за такою формулою:
Р1 = (0,18хSРІ + 0,16хSР2)хVn /V,
де Р1 — розрахункова маржа платоспроможності (обчислена на базі страхових премій);
SР1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн євро;
SР2 — сума надходжень страхових премій понад 10 млн євро (загальна сума страхових премії за вирахуванням 8Р1);
Vn— страхові виплати-нетто (загальна сума страхових виплат за вирахуванням виплат, сплачених перестраховиками);
V— загальна сума страхових виплат.
Розподілення обсягів страхових премій на «до» і «понад» 10 млн євро пов'язане із застосуванням різних коефіцієнтів (відповідно 0,18 і 0,16). Менший коефіцієнт (0,16) розглядається як «пільговий» і вживається до страховиків, які мають надходження страхових премій понад 10 млн євро. Вважається, що такі страховики мають більш збалансований страховий портфель і в них ширше розподілений ризик, отже до них висуваються менш жорсткі вимоги.
Відношення загальної суми страхових виплат (за вирахуванням виплат, компенсованих перестраховиками) до загальної суми страхових виплат — це коефіцієнт виплат, здійснених власне страховиком. Він має бути не меншим за 0,5. Якщо він менший за 0,5, то до розрахунку беруть 0,5.
Друга величина визначається на підставі здійснених середньорічних страхових виплат за такою формулою:
Р2 = (0,26х VI + 0,23 х V 2) х Vn / V ,
де Р2 — розрахункова маржа платоспроможності (обчислена на базі страхових виплат);
V1 — середньорічна сума виплат до 7 млн євро;
V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн євро (загальна сума страхових виплат за вирахуванням VI)
Vn — страхові виплати-нетто (загальна сума страхових виплат за вирахуванням виплат, сплачених перестраховиками);
V— загальна сума страхових виплат.
Величина середньорічної суми виплат розраховується за період, що дорівнює 3 рокам (при страхуванні кредитів — 7 рокам, оскільки цей вид страхування характеризується значними коливаннями збитковості). Використання у формулі показника середньорічної суми виплат, а не суми виплат за звітний період (як при розрахунку маржі платоспроможності на базі страхових премій) продиктоване принципом обережності і необхідністю врахувати середньорічні коливання обсягів збитків.
Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.
Перший нормативний показник маржі платоспроможності відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на базі страхових премій визначається згідно із взятими страховими зобов'язаннями, а нормативний запас платоспроможності на базі страхових виплат — згідно із виконаними страховими зобов 'язаннями.
У 2005 р. Європейський Парламент і Рада ухвалили дві нові Директиви стосовно платоспроможності страховиків:
— Директиву 2002/12/ЕС Європейського Парламенту та Ради під 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 79/267/ЕЕС у частині, що стосується вимог до маржі платоспроможності компаній, які здійснюють страхування життя;
Директиву 2002/13/ЕС Європейського Парламенту та Ради під 5 березня 2002 року, що вносить зміни до Директиви Ради 73/239/ЕЕС у частині, що стосується вимог до маржі платоспроможності компаній, що здійснюють страхування, інше, ніж страхування життя.
Цими Директивами було посилено вимоги до платоспроможності страхових компаній. Такі заходи було визначено як пріоритетні
Планом дій у сфері фінансових послуг, розробленим у зв'язку зі створенням у Євросоюзі до 2005 р. єдиного інтегрованого ринку фінансових послуг. Новими Директивами передбачені такі зміни:
—    передбачено врахування місцевих ризиків (держави-учасниці отримали право у відповідних випадках затверджувати на національному рівні більш жорсткі правила стосовно маржі платоспроможності);
—    підвищено мінімальний рівень маржі платоспроможності, передбачена індексація відповідно до рівня інфляції;
—    підвищено порогові критерії, відповідно до яких маржа платоспроможності підлягає збільшенню або зменшенню;
—    розширено коло повноважень наглядових органів, які отримали додаткові підстави для втручання у діяльність страхових компаній з метою захисту прав страхувальників (наприклад, у випадках, коли страховик дотримується вимог стосовно необхідної маржі платоспроможності, але його фінансовий стан швидко погіршується);
—    для певних видів страхування (крім страхування життя), які мають мінливі страхові характеристики (наприклад, висока ймовірність настання страхового випадку як при здійсненні повітряних перевезень) необхідна маржа платоспроможності буде відповідно збільшуватись на 50 %. Це нововведення запроваджується з метою досягнення відповідності між маржею платоспроможності та специфікою страхових операцій, здійснюваних страховиком.
Ці дві нові Директиви поки що перебувають на стадії запровадження і діють паралельно із Першими Директивами.
В Україні вимоги до платоспроможності страховиків регулюються Законом України «Про страхування» (Розділ III «Забезпечення платоспроможності страховиків») і концептуально корелюють із вимогами Перших Директив ЕЕС. З метою створення умов для забезпечення платоспроможності страховиків Закон України «Про страхування» передбачає таке:
—    наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика (наявність сплаченого статутного фонду, як вже зазначалося раніше, має велике значення для забезпечення платоспроможності страховика, оскільки на початкових етапах діяльності саме статутний фонд виступає гарантією забезпечення майбутніх страхових виплат. При цьому мінімальний розмір статутного фонду страховика обов'язково повинен встановлюватися законодавством). До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку);
—    створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань (їх обсяги вважа
ються достатніми для майбутніх виплат, якщо страхові резерви було сформовано відповідно до вимог чинного законодавства. Порядок формування страхових резервів було розглянуто раніше у Розділі 3);
—    розміщення коштів страхових резервів у законодавчо визначені активи на принципах безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості;
—    перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності;
—    можливість створення вільних резервів за рахунок нерозподіленого прибутку (вільні резерви — це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення його платоспроможності);
—    можливість утворення централізованих страхових резервних фондів для забезпечення зобов'язань за окремими видами обов'язкового страхування;
—    з метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань — можливість створення страховиками і Урядом фондів страхових гарантій;
—    обов'язок перестраховувати ризики, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутнПланом дій у сфері фінансових послуг, розробленим у зв'язку зі створенням у Євросоюзі до 2005 р. єдиного інтегрованого ринку фінансових послуг. Новими Директивами передбачені такі зміни:
—    передбачено врахування місцевих ризиків (держави-учасниці отримали право у відповідних випадках затверджувати на національному рівні більш жорсткі правила стосовно маржі платоспроможності);
—    підвищено мінімальний рівень маржі платоспроможності, передбачена індексація відповідно до рівня інфляції;
—    підвищено порогові критерії, відповідно до яких маржа платоспроможності підлягає збільшенню або зменшенню;
—    розширено коло повноважень наглядових органів, які отримали додаткові підстави для втручання у діяльність страхових компаній з метою захисту прав страхувальників (наприклад, у випадках, коли страховик дотримується вимог стосовно необхідної маржі платоспроможності, але його фінансовий стан швидко погіршується);
—    для певних видів страхування (крім страхування життя), які мають мінливі страхові характеристики (наприклад, висока ймовірність настання страхового випадку як при здійсненні повітряних перевезень) необхідна маржа платоспроможності буде відповідно збільшуватись на Планом дій у сфері фінансових послуг, розробленим у зв'язку зі створенням у Євросоюзі до 2005 р. єдиного інтегрованого ринку фінансових послуг. Новими Директивами передбачені такі зміни:
—    передбачено врахування місцевих ризиків (держави-учасниці отримали право у відповідних випадках затверджувати на національному рівні більш жорсткі правила стосовно маржі платоспроможності);
—    підвищено мінімальний рівень маржі платоспроможності, передбачена індексація відповідно до рівня інфляції;
—    підвищено порогові критерії, відповідно до яких маржа платоспроможності підлягає збільшенню або зменшенню;
—    розширено коло повноважень наглядових органів, які отримали додаткові підстави для втручання у діяльність страхових компаній з метою захисту прав страхувальників (наприклад, у випадках, коли страховик дотримується вимог стосовно необхідної маржі платоспроможності, але його фінансовий стан швидко погіршується);
—    для певних видів страхування (крім страхування життя), які мають мінливі страхові характеристики (наприклад, висока ймовірність настання страхового випадку як при здійсненні повітряних перевезень) необхідна маржа платоспроможності буде відповідно збільшуватись на 50 %. Це нововведення запроваджується з метою досягнення відповідності між маржею платоспроможності та специфікою страхових операцій, здійснюваних страховиком.
Ці дві нові Директиви поки що перебувають на стадії запровадження і діють паралельно із Першими Директивами.
В Україні вимоги до платоспроможності страховиків регулюються Законом України «Про страхування» (Розділ III «Забезпечення платоспроможності страховиків») і концептуально корелюють із вимогами Перших Директив ЕЕС. З метою створення умов для забезпечення платоспроможності страховиків Закон України «Про страхування» передбачає таке:
—    наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика (наявність сплаченого статутного фонду, як вже зазначалося раніше, має велике значення для забезпечення платоспроможності страховика, оскільки на початкових етапах діяльності саме статутний фонд виступає гарантією забезпечення майбутніх страхових виплат. При цьому мінімальний розмір статутного фонду страховика обов'язково повинен встановлюватися законодавством). До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку);
—    створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань (їх обсяги вважа
—    50 %. Це нововведення запроваджується з метою досягнення відповідності між маржею платоспроможності та специфікою страхових операцій, здійснюваних страховиком.
Ці дві нові Директиви поки що перебувають на стадії запровадження і діють паралельно із Першими Директивами.
В Україні вимоги до платоспроможності страховиків регулюються Законом України «Про страхування» (Розділ III «Забезпечення платоспроможності страховиків») і концептуально корелюють із вимогами Перших Директив ЕЕС. З метою створення умов для забезпечення платоспроможності страховиків Закон України «Про страхування» передбачає таке:
—    наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика (наявність сплаченого статутного фонду, як вже зазначалося раніше, має велике значення для забезпечення платоспроможності страховика, оскільки на початкових етапах діяльності саме статутний фонд виступає гарантією забезпечення майбутніх страхових виплат. При цьому мінімальний розмір статутного фонду страховика обов'язково повинен встановлюватися законодавством). До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку);
—    створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань (їх обсяги вважаються достатнім для майбутніх виплат що страхові резерви було сформовано до вимог чинного законодавства. Порядок формування страхових резервів було розглянуто раніше у Розділі 3)
—    розміщення коштів страхових резервів у законодавчо визначені активи на принципах безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.
—    Перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим  нормативним запасом платоспроможності.
—    Можливість створення вільних резервів за рахунок нерозподіленого прибутку( вільні резерви - це частка власних коштів страховика яка резервується з метою додаткового забезпечення його платоспроможності)
—    З метою додаткового забезпечення страхових зобов’язань – можливість створення страховиками  і Урядом фондів страхових гарантій.
—    Обов’язок перестраховувати ризики якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, а також якщо страховик взяв на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів.
Певна частка перелічених умов є обов'язковою для виконання. Решта — створює для страховиків додаткові можливості. Страхові компанії у складі своєї спеціалізованої звітності подають до Держфінпослуг відповідний звіт щодо платоспроможності (Розділ 6 Пояснювальної записки до Звітних даних страховиків), в якому міститься інформація щодо дотримання тих умов платоспроможності, які носять обов'язковий характер.
Оцінка платоспроможності страхових організацій здійснюється за показником, який у вітчизняному законодавстві носить назву «запас платоспроможності». Законодавство розрізняє поняття фактичного і нормативного запасу платоспроможності. Порядок їх визначення дано в Законі України «Про страхування». Показник фактичного запасу платоспроможності обчислюється однаково для страховиків, що здійснюють страхування життя, і для страховиків, що провадять загальне (ризикове) страхування. Помічник нормативного запасу платоспроможності для страховиків, нкі здійснюють загальне (ризикове) страхування, та страховиків, що здійснюють страхування життя, обчислюється по-різному. Висновок щодо достатнього рівня платоспроможності страхових організацій роблять на підставі порівняння показників фактичного запасу платоспроможності з нормативним.
Фактичний запас платоспроможності являє собою вартісний показник, який уособлює співвідношення між зобов'язаннями страхової організації та її активами, що можуть бути використані для покриття цих зобов'язань. Обчислення цього показника здійснюють на підставі інформації, що міститься у балансі страхової організації. Перевищення вартості активів страховика над його зобов'язаннями свідчить про наявність у даного страховика фактичного запасу платоспроможності.
За своїм економічним змістом фактичний запас платоспроможності являє собою чисті активи страховика, тобто власні кошти, вільні від зобов'язань (нетто-активи). Визначення цього показника є важливим з огляду на те, що страхова організація, страхувальники, державний наглядовий орган мають знати ті обсяги чистих ліквідних активів (власних коштів), якими володіє страховик і які можуть бути спрямовані на покриття страхових зобов'язань у випадку дефіциту коштів страхових резервів.
Цей дефіцит може виникнути з огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику: розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.
Підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до обсягів страхової діяльності — законодавчо встановлений обов'язок страховиків. Відповідно до Закону України «Про страхування», фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам наявних технічних резервів. Оскільки страхові резерви розраховуються за відповідними методиками і через це їхній розмір можна вважати достатньо визначеним, оцінка платоспроможності страхової організації може бути зведена до оцінки достатності розмірів власних вільних коштів страховика (чистих активів), які разом із активами, що покривають страхові резерви, використовуються для забезпечення страхових зобов'язань
Фактичний запас платоспроможності можна обчислити на основі даних балансу страхової організації таким чином (для розрахунку використовуються відповідні показники на кінець звітного періоду):
ФЗП = А-Ан -З,
де ФЗП— фактичний запас платоспроможності (нетто-активи);
А — загальна сума активів (рядок 280 балансу);
Ан — сума нематеріальних активів (рядок 010 балансу);
З — загальна сума зобов'язань (сума рядків 430, 480, 620, 630 балансу).
Але слід зазначити, що розмір фактичного запасу платоспроможності сам по собі мало що дає для визначення його достатності. Достатність треба оцінювати, співставляючи з тим обсягом страхової відповідальності, який несе на собі кожна конкретна страхова компанія. Для такої оцінки використовується розрахунковий нормативний запас платоспроможності. При цьому законодавство вимагає від страховиків, щоб на будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика був вищим за його розрахунковий нормативний запас.
Для страховиків, що здійснюють страхування життя, розрахунковий нормативний запас платоспроможності має становити 5 % величини резервів довгострокових зобов'язань. Відповідно до Закону України «Про страхування», розрахунковий нормативний запас платоспроможності для таких страховиків дорівнює величині, яка «визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) на коефіцієнт 0,05». Загальна величина резерву довгострокових шбов'язань дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), розрахованих на цю ж саму дату окремо ні кожним договором страхування жиггя. Для таких розрахунків инкористовується інформація, що міститься у балансі страховика і у його спеціалізованій страховій звітності.
Для страховиків, що здійснюють загальне (ризикове) страхування, існує інший порядок визначення розрахункового нормативного запасу платоспроможності. При цьому слід зауважити, що нормативний запас платоспроможності таких страховиків, за вимогами законодавства, обчислюється двома способами:
1) на базі страхових премій;
2) на базі страхових виплат. Для подальшого порівняння з фактичним запасом платоспроможності обирається більша з отриманих величин.
Відповідно до першого способу, нормативний запас платоспроможності обчислюється шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на коефіцієнт 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на скориговану суму страхових премій, належних перестраховикам. Сума страхових премій, належних перестраховикам, коригується шляхом множення на встановлений Законом «Про страхування» коефіцієнт у розмірі 0,5. Формалізовано це виглядає так:
НЗП1 = 0,18 х (СП - 0,5 х СПП),
де НЗП1 — нормативний розрахунковий запас платоспроможності на підставі страхових премій;
СП — сума надходжень страхових премій протягом звітного періоду;
СПП— сума страхових премій, переданих у перестрахування протягом звітного періоду.
Відповідно до другого способу, нормативний запас платоспроможності обчислюється шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на коефіцієнт 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на скориговану суму страхових виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування. Коригування здійснюється з використанням такого ж самого коефіцієнта 0,5, що використовуються у першому способі розрахунку нормативного запасу платоспроможності:
НЗП2 = 0,26 х (СВ - 0,5 х СВГІ),
де НЗП2 — нормативний розрахунковий запас платоспроможності на підставі страхових виплат;
СВ — сума страхових виплат, здійснених страховиком протягом звітного періоду;
СВП— сума страхових виплат, компенсованих перестраховиками протягом звітного періоду.
Після розрахунку обох передбачених законодавством показників нормативного запасу платоспроможності обирається більший з них і порівнюється з фактичним нормативним запасом. Якщо
фактичний показник перевищує обраний більший показник, то можна говорити про дотримання страховиком визначених законодавством вимог.
Економічний смисл такого порівняння полягає в тому, щоб визначити, наскільки обороти за страховими операціями даного конкретного страховика відповідають його фінансовим можливостям. Обороти страхової компанії за звітний період можна розглядати як з точки зору зібраних страхових премій, так і з точки зору здійснених страхових виплат. Через це законодавство встановлює два показники нормативного запасу платоспроможності. Цільний від зобов'язань власний капітал страхової компанії (а саме цей показник уособлює фактичний запас платоспроможності) має становити не менше ніж 18 відсотків від оборотів страховика за преміями і не менше 26 відсотків від оборотів страховика за виплатами. Якщо для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій страхова компанія використовує перестрахування, то показники нормативного запасу платоспроможності дещо зменшуються. Тобто законодавчі вимоги для такої страхової компанії менш жорсткі.
Виходячи з розрахунків, страхова компанія «ZZZ» повинна мати нормативний запас платоспроможності на кінець 200Х року на рівні 470,97 тис. грн. Фактичний запас платоспроможності за балансом на цей час складав 9103,35 тис. грн. Компанія має значне перевищення запасу платоспроможності над нормативом, що свідчить про її платоспроможність.
Якщо страхова компанія має недостатній рівень платоспроможності, то це може загрожувати їй прийняттям зі сторони органу нагляду за страховою діяльністю передбачених законодавством санкцій аж до відкликання ліцензії на право здійснення компанією страхової діяльності.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить