Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Поняття фінансового стану страховика. Фінансова надійність страховика та чинники що її забезпечують

Поняття фінансового стану страховика. Фінансова надійність страховика та чинники що її забезпечують
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Поняття фінансового стану страховика. Фінансова надійність страховика та чинники що її забезпечують

Страхова компанія відрізняється від промислових, комерційних та інших підприємств та фінансових установ тим, що вона є фінансовою установою специфічного типу, яка концентрує на собі майнові інтереси багатьох своїх клієнтів (страхувальників) — фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з цим найважливішою метою організації фінансів страховика є досягнення його стійкого фінансового стану. Фінансовий стан страхової компанії— це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансово-господарської діяльності страхової компанії і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів (капіталу) страховика.
Для аналізу фінансового стану використовують такі форми фінансової звітності: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Звіт про доходи і витрати страховика та іншу фінансову та спеціалізовану звітність.
Найважливішою характеристикою фінансового стану страхової компанії є її фінансова надійність.
Під фінансовою надійністю підприємства, у тому числі страхової компанії, розуміють його здатність протистояти різноманітним дестабілізуючим чинникам при здійсненні господарської діяльності.
Страхова компанія, задовольняючи загальним вимогам, які висуваються до господарюючих суб'єктів в умовах ринку, характеризується, разом з тим, значною специфікою як зобов'язань, так ресурсів, призначених для покриття цих зобов'язань. Ця специфіка об'єктивно обумовлена, по-перше, самим характером страхових відносин, в основі якого лежить категорія ризику; по-друге — участю страховика у кількох видах діяльності (власне страхової, фінансової, інвестиційної), кожний з яких генерує, з одного боку, фінансові ресурси страховика, а з іншого — певні ризики та певні зобов'язання. Страхувальники сплатою страхової премії забезпечують собі право на страховий захист. Страхова компанія, отримуючи страхову премію, бере на себе зобов'язання щодо надання такого страхового захисту. Умовою для виконання таких зобов'язань є фінансова надійність страхової компанії. У зв'язку з цим досягнення і підтримання необхідного рівня фінансової надійності страховика набуває особливого змісту.
Загалом зобов'язання страхової компанії, як і зобов'язання інших господарюючих суб'єктів, прийнято поділяти на внутрішні та зовнішні. Внутрішні зобов'язання страховика не відрізняються від внутрішніх зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Вони включають зобов'язання перед персоналом, засновниками, відокремленими підрозділами тощо. Зовнішні зобов'язання розподіляються на страхові та інші. Інші зобов'язання є подібними до аналогічних зобов'язань будь-яких суб'єктів господарювання. Вони складаються із зобов'язань перед акціонерами, засновниками, кредитними установами, фінансовими компаніями, інвестиційними компаніями, бюджетом тощо.
Страхові зобов'язання — основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхові зобов'язання — це специфічні зобов'язання страхової компанії, притаманні лише їй. Це — зобов'язання перед страхувальниками, страховими посередниками, брокерами, цедента- ми, перестраховиками, об'єднаннями страховиків тощо. Виконання цих зобов'язань складає зміст статутної діяльності страхової компанії. Тому якщо про інше не йдеться спеціально, то через особливу значущість страхових зобов'язань під фінансовою надійністю страховика розуміють, перш за все, його здатність виконувати саме страхові зобов'язання (хоча, безумовно, фінансова надійність у широкому розумінні слова характеризує здатність страхової організації виконувати прийняті на себе як страхові, так і інші зобов'язання). Фахівці визначають фінансову надійність страховика як здатність виконувати взяті зобов'язання за договорами страхування навіть за умов дії несприятливих чинників, шіни економічної кон 'юнктури [33, с. 9].
Ймовірнісний характер страхової діяльності, який обумовлює невизначеність часу та обсягів погашення страхових зобов'язань, відрізняє страхові зобов'язання від інших. Якщо будь-якому іншому суб'єкту господарювання заздалегідь відомі терміни і обся- !іі сплати зобов'язань перед контрагентами, кредитними установами тощо, то для страховика терміни і обсяги сплати своїх страхових зобов'язань залишаються практично невизначеними.
Це потребує побудови такої системи фінансової надійності, яка не просто дозволяла б страховику сплачувати за своїми страховими зобов'язаннями, а яка б забезпечувала можливість виконувати ці зобов'язання за будь-яких умов, навіть за найнесприятли- вішого для страховика збігу обставин. Зрозуміло, що ця система має бути багатоступінчастою і всеохоплюючою. Вона постійно перебуває в центрі уваги страхової організації та пов'язана з її тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою. Побудові такої системи фінансової надійності має бути, врешті-решт, підпорядкована вся ідеологія організації фінансів страховика.
Фінансова надійність є результатом інтегрованої взаємодії багатьох чинників. Фахівці виокремлюють, здебільшого, шість головних чинників, які у сукупності своїй забезпечують фінансову надійність страхової компанії:
—    достатній власний капітал;
—    формування збалансованого страхового портфеля;
—    достатні страхові резерви;
—    ефективна тарифна політика;
—    ефективне управління активами;
—    перестрахування.
Взаємодія, взаємодоповнюваність цих чинників виглядає так. На початкових етапах розвитку страхової компанії фінансова надійність забезпечується здебільшого розмірами і якістю статутного капіталу, а в подальшому — й іншими елементами власного капіталу, резервним капіталом, вільними резервами, нерозподіленим прибутком (докладно — див. підрозділ 1.3). З розвитком страхової діяльності зростає роль таких чинників, як збалансований страховий портфель; тарифна політика; достатність страхових резервів; ефективне управління активами; перестрахування.
Формування збалансованого страхового портфеля, на перший погляд, є технічним, організаційним чинником. Якщо підходити формально, то слід визнати, що цей чинник знаходиться поза межами фінансових відносин страховика. Поняття «страховий портфель» вживається для визначення фактичної кількості застрахованих об'єктів або діючих договорів страхування на певній території. Дле при цьому незаперечним є факт, що вся поточна й перспективна діяльність страхової організації спирається на страховий портфель, структура якого, в кінцевому підсумку, визначає подальшу долю існування страхової компанії як суб'єкта господарювання. Адже від величини та якості страхового портфеля за лежать головні вхідні та вихідні грошові потоки страховика (суми надходжень страхових премій, обсяги й коливання страхових виплат); склад і величина страхових резервів; інвестиційні можливості; обсяги витрат на ведення справи; фінансові результати і, врешті-решт — ринкова вартість самої страхової компанії. Страховий портфель можна асоціювати з наявністю у страховика можливості вести бізнес у ринковому середовищі.
Якщо страхова компанія не в змозі сформувати страховий портфель (тобто зайняти свою нішу на ринку страхових послуг), то всі інші питання (в тому числі фінансова надійність) стають другорядними. Збалансований, стійкий страховий портфель — це плід зусиль страховика протягом не одного десятка років. Через це страхові портфелі більшості вітчизняних страхових компаній поки що важко назвати ідеальними. Структура страхового портфеля складається під впливом асортименту страхових послуг, тобто тих видів страхування, на проведення яких страховик отримав ліцензію. Особливе значення для формування страхового портфеля має оперативне реагування страховика на задоволення попиту на ті страхові послуги, які в ринкових умовах відповідають інтересам страхувальників.
Для перспективного забезпечення фінансової стійкості страхових операцій, а отже — фінансової надійності страхової компанії в цілому, важливо досягти й зберігати збалансованість портфеля. Цей стан характеризується, як мінімум, компенсацією тих договорів, строк дії яких закінчується, новоукла- деними договорами. Водночас така компенсація має поширюватись не лише на кількість договорів та страхові премії за ними, але й бути узгодженою із страховою сумою, строком страхування і суттєво не відрізнятись від імовірності збитку, яка переважала в попередніх договорах.
Під збалансованістю страхового портфеля розуміється його диверсифікованість, стабільність розвитку різних видів страхування, відповідність платежів і виплат компанії, укладених та припинених договорів, сформованих резервів та зобов'язань, договорів, за якими відбуваються виплати, та беззбиткових договорів. Для збалансування страхового портфеля важливе значення має його величина, однорідність, рівновага та стабільність. Збалансований, однорідний страховий портфель убезпечує страхову компанію від фінансових потрясінь, надає можливість у нормальному режимі забезпечувати страхувальникам страховий захист.
Фінансовою основою страхового захисту є страхові резерви. Вони є найважливішим чинником фінансової надійності страховика. Склад страхових резервів і їх обсяги залежать від здійснюваних страховиком видів страхування, строків дії договорів, рівномірності розподілу ризиків у часі тощо. Сформовані за встановленими методами, саме вони відображають обсяг страхових зобов'язань і протистоять їм. Джерелом формування страхових резервів є страхові премії. Отже, достатність страхових резервів залежить від двох чинників:
а)    від обраних методів формування страхових резервів;
б)    від точності визначення страхової премії (як ціни за страхову послугу) за укладеними договорами страхування.
Методи формування страхових резервів докладно розглянуті у Розділі 3, порядок обчислення страхових премій, структура страхового тарифа — у Розділі 2. Слід зауважити лише, що якими б досконалими і точними не були методи формування страхових резервів, вони не в змозі забезпечити реальну достатність резервів, якщо буде заниженою страхова премія. В цьому випадку основний вхідний грошовий потік страхової компанії, який вона отримує у вигляді страхових премій, заздалегідь буде нести в собі загрозу порушення її фінансовій стійкості.
У зв'язку з цим яскраво висвітлюється роль страхового тарифу як основоположного чинника, «цеглинки», за допомогою якої будується вся споруда фінансової стійкості страхової компанії. Кожна страхова компанія намагається ефективно провадити свою власну тарифну політику, як і будь-яке підприємство — свою цінову політику.
Тарифна політика являє собою процес розробки, обгрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу. Цей процес є цілеспрямованою діяльністю страховика з визначення, уточнення, впорядкування страхових тарифів з метою забезпечення поєднання інтересів учасників страхових відносин: успішного та беззбиткового розвитку страховика та встановлення раціональної ціни на страхові послуги для страхувальників.
Тарифну політику можна вважати ефективною, якщо тарифи на страхові послуги:
а)    забезпечують еквівалентність страхових відносин між страховиком та усією сукупністю страхувальників даного страховика;
б)    відповідають платоспроможному попиту страхувальників;
в)    є гнучкими, передбачають можливість розширення обсягу страхової відповідальності;
г)    забезпечують рентабельність страхових операцій;
д)    характеризуються достатньою стабільністю протягом тривалого часу.
Загальні вимоги до страхових тарифів висвітлені у підрозділі 2.2. Але у зв'язку із забезпеченням фінансової надійності страхової організації слід зазначити, що страхові тарифи мають бути обчислені таким чином, щоб надходження страхових премій постійно покривали видатки страховика і забезпечували деяке перевищення доходів над витратами.
Акумульовані страховою компанією страхові премії, а також власні кошти страховика потребують ефективного управління. Вони розміщуються та інвестуються у різноманітні фінансові інструменти з метою збереження їхньої вартості і з метою одержання додаткового доходу. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів і власних коштів, є додатковою гарантією виконання його страхових зобов'язань. Законодавчо встановлений перелік дозволених активів, а також принципи ефективного управління активами — безпечність, прибутковість, ліквідність, диверсифікованість — докладно розглянуті в Розділі 4. Дотримання цих вимог дає змогу страховику провадити зважену інвестиційну політику, яка враховує не тільки його власні інтереси щодо одержання інвестиційних прибутків, але й інтереси страхувальників з огляду на підтримання належної фінансової надійності страхової компанії.
Специфічним чинником досягнення фінансової надійності, який притаманний лише страховим організаціям, виступає перестрахування. Зміст перестрахування полягає у передачі частини відповідальності страховика за певну плату іншому страховику (перестраховику). Така передача частини ризику від одного страховика до іншого фактично означає вирівнювання страхових сум, па які застраховані різноманітні об'єкти. Вирівнювання ж страхових сум веде до оптимізації та збалансування страхового портфеля, а, отже — до підвищення стійкості та платоспроможності страховика при здійсненні страхових операцій. Саме перестрахування як унікальне економічне явище нівелює загрози фінансовій стійкості страховика, пов'язані з прийняттям на страхування об'єктів зі значною вартістю, незбалансованим страховим портфелем, коливанням технічних результатів страхової  діяльності. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики, сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування без додаткової загрози фінансовій надійності страховика.
Головне завдання страховика при цьому — визначити пропорції розподілу ризику між собою і перестраховиком, тобто розмір власного утримання і розмір цесії. Розмір власного утримання залежить від виду страхування, характеру ризику, його ймовірності, максимально можливого розміру збитку тощо. Одним із найважливіших критеріїв визначення розміру власного утримання є розмір власного та залученого капіталу страховика. Українське законодавство безпосередньо регулює максимальний розмір власного утримання страховика за окремим об'єктом страхування, зобов'язуючи страховиків укладати договори перестрахування в разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних та страхових резервів.
Таким чином, підсумовуючи викладене, слід ще раз підкреслити взаємозв'язок і взаємозалежність головних чинників досягнення страховиком фінансової надійності (достатній власний капітал; формування збалансованого страхового портфеля; достатні страхові резерви; ефективна тарифна політика; ефективне управління активами; перестрахування), які в комплексі своєму створюють відповідні гарантії виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками щодо надання страхового захисту.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить