Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Необхідність державного регулювання розміщення коштів страхових резервів та його зміст

Необхідність державного регулювання розміщення коштів страхових резервів та його зміст
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Необхідність державного регулювання розміщення коштів страхових резервів та його зміст

Питання розміщення коштів страхових резервів є для страхової компанії не менш важливим, ніж їх формування. Страхові резерви є залученими коштами, і їх обсяги уособлюють зобов'язання страховиків перед страхувальниками. Але залучивши кошти за допомогою страхування, страхова компанія має подба ти про їх збереження та примноження. Збереження вартості залучених коштів і отримання адекватних доходів від їх розміщення та інвестування є надзвичайно складним завданням. Ефективне управління коштами страхових резервів є однією з найважливіших умов забезпечення платоспроможності страховиків.
Вимоги щодо розміщення коштів страхових резервів містяться в ст. 31 Закону України «Про страхування» (розділ III «Забезпечення платоспроможності страховиків»): «Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:
- грошові кошти на поточному рахунку;
- банківські вклади (депозити);
-валютні вкладення згідно з валютою страхування;
- нерухоме майно;
- акції, облігації, іпотечні сертифікати;
- цінні папери, що емітуються державою;
-права вимог до перестраховиків;
- інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
- банківські метали;
- кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори гірахушпши життя, в межах викупної суми на момент видачі креди ту і а під зас таву викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання
Грошові кошти та їх еквіваленти — це активи, які забезпечують абсолютну ліквідність вкладень. До грошових коштів належать готівка в касі компанії та кошти на поточних і депозитних рахунках. До еквівалентів грошових коштів належать короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у визначені суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Це можуть бути термінові депозити, короткострокові (з терміном погашення до 3-х місяців) державні цінні папери, банківські метали.
Еквіваленти грошових коштів здебільшого утримуються компаніями не стільки для отримання прибутку, скільки для швидкого погашення короткострокових зобов'язань — наприклад, для страхових виплат.
Такий вид фінансових активів як грошові кошти та їх еквіваленти цілком природньо посідає значне місце у структурі активів вітчизняних страховиків.
Фінансові інвестиції— це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу, інших вигод для інвестора. Вони підрозділяються на короткострокові та довгострокові.
Короткострокові (поточні) фінансові інвестиції це фінансові інвестиції на термін, який не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).
Короткострокові фінансові інвестиції є достатньо важливим активом для страхових компаній, особливо для тих, які здійснюють загальне страхування. Цей вид активів забезпечує високий рісень ліквідності при отриманні достатньо високого інвестиційного прибутку, що дозволяє говорити про особливу ефективність цього виду вкладень.
Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвестиції на період більше одного року, а також інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Вони включають: інвестиції, які утримуються до їх погашення; інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства; інвестиції в спільну діяльність.
Інвестиції, які утримуються до їх погашення, мають борговий характер. В українській практиці ці інвестиції представлені державними, муніципальними облігаціями та облігаціями підприємств. Мета утримання таких інвестицій полягає в отриманні прибутку.
Інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та інвестиції в спільну діяльність мають пайовий характер. Мета таких інвестицій може бути різною — отримання прибутку, збільшення впли-
ну на ринку, контроль за діяльністю конкурентів, диверсифікація діяльності.
Фінансові інвестиції є достатньо поширеним видом вкладень вітчизняних страховиків.
У цілому ж інвестування страховиками коштів у фінансові активи обмежується можливостями вітчизняного фондового ринку, який поки що передчасно розглядати як розвинений.
Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату. Згідно з обліковими правилами, дебіторська заборгованість розподіляється на поточну і довгострокову.
Поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Довгострокова — це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців із дати балансу.
Незважаючи на те, що в більшості випадків страхувальник сплачує кошти наперед, страхові компанії можуть мати у складі своїх фінансових активів значні суми дебіторської заборгованості. Вона може виникати в процесі розрахунків:
між головним офісом компанії, її філіями та представництвами;
між страховою компанією та страховими посередниками (агентами та брокерами);
між страховою компанією та персоналом (наприклад, при наданні позик);
між страховою компанією зі страхування життя ні власниками страхових полісів (при наданні кредитів); у проце- і і інвестиційної діяльності за нарахованими відсотками, дивідендам и.
Якість дебіторської заборгованості і її абсолютна величина можуть бути різною. Відповідно різним може бути вплив даної (руни активів на фінансовий стан страховика, його платоспроможність та прибутковість. У структурі активів деяких вітчизняний страхових компаній дебіторська заборгованість часом займає їм шшравдано високу частку. До складу «дозволених активів» деб|іорцська заборгованість не входить. Хоча за своїми економічним (містом дебіторською заборгованістю можна вважати такі специфічні активи, як «права вимоги до перестраховиків».
Кожен з видів фінансових активів характеризується власним рівним прибутковості, ліквідності, безпечності. Завдання полягає у то- му, щоб страхова компанія могла збалансувати ці вимоги, виходячи зі специфіки своєї діяльності і особливостей страхового портфеля.
Так, для страховиків, що здійснюють загальне страхування, у структурі активів мають переважати грошові кошти та їх еквіва-ленти; короткострокові високоліквідні вкладення (наприклад, депозити до запитання). Для страховиків, що здійснюють страхування життя, забезпечення ліквідності не є першочерговим завданням — вони можуть здійснювати довготермінові фінансові вкладення, інвестувати кошти в нерухомість, але при цьому орієнтуватися на встановлений законодавством рівень прибутковості (4 відсотки річних).
Для формування своїх активів страховик використовує власний і залучений капітал. За рахунок власного капіталу страховик може формувати матеріальні, нематеріальні, фінансові активи (цей процес чинне законодавство практично не регламентує). Кошти страхових резервів (найвагоміша складова залученого капіталу), як правило, є найбільшим джерелом для формування активів страхової компанії — і, переважно, — саме фінансових активів. У законодавчо встановленому переліку дозволених активів лише одну позицію можна віднести до складу не фінансових, а матеріальних активів: вкладення у нерухомість.
Виступаючи в ролі інвестора, страховик не тільки набуває додаткове джерело доходів, але й наражається на додаткові небезпеки, що пов'язані з інвестиційним ризиком.
Розміщення та інвестування коштів страхових резервів, виходячи з їхнього економічного змісту (залучений капітал), є предметом державного нагляду та контролю в усіх країнах, де взагалі передбачено державний нагляд за страховою діяльністю і створений відповідний наглядовий орган.
Регламентація пов'язана з тим, що ці кошти не є власністю страховика. Це — залучені кошти страхувальників, тому розпоряджатись ними страховик повинен з особливою обережністю. Обсяг цих коштів відповідає обсягу страхових зобов'язань страхової компанії. Щоб у будь-який момент мати змогу виконати свої зобов'язання перед страхувальниками, страховик повинен гримати кошти страхових резервів у диверсифікованих, прибуткових і надійних активах, які характеризуються достатньо високим рівнем ліквідності.
Для страхової компанії особливо важливим є те, що оптимальна структура активів сприяє зростанню її платоспроможності.
Інвестування та розміщення коштів страхових резервів з урахуванням вимог чинного законодавства означає дотримання страховиком законодавчо регламентованих:
1)    напрямів розміщення;
2)    нормативів розміщення;
3)    принципів розміщення.
Ці вимоги сформульовані у таких актах чинного законодавства:
Закон України «Про страхування»;
Правила формування, обліку та розміщення страхових ре- ігрнів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, за- іисрджені Розпорядженням Держфінпослуг від 17.12.2004 № 3104;
Правила розміщення страхових резервів зі страхування життя, мгнерджені Розпорядженням Держфінпослуг від 22.12.2004 № 2875.
Зауважимо, що Закон України «Про страхування» встановлює принципи розміщення і напрями розміщення, а Розпорядження Держфінпослуг встановлюють нормативи розміщення, тобто конкре- тизують норми Закону. Напрями розміщення і нормативи розміщення є не однаковими для технічних страхових резервів та резервів зі страхування життя, хоча багато в чому вони збігаються.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить