Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Страхові премії як головне джерело надходжень страхової організації від операційної діяльності

Страхові премії як головне джерело надходжень страхової організації від операційної діяльності
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Страхові премії як головне джерело надходжень страхової організації від операційної діяльності

Найбільші грошові надходження від операційної діяльності страховик отримує у вигляді страхових премій за укладеними договорами страхування та перестрахування. Страхові премії виступають основним джерелом грошових надходжень страховика від страхової діяльності.
Загальна величина отриманих страховиком страхових премій відображається у «Звіті про доходи та виграти страховика» формі звітності, яку страховики подають до наглядового органу — Комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Наразі ця форма звітності виступає додатком 2 до Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого Розпорядженням Держфінпослуг від 15.09.2005 №4619.
Термін «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практиці для позначення таких доходів страховика. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Ці поняття є синонімами поняття «страхова премія». За радянських часів у практиці Держстраху СРСР термін «страхова премія» не використовувався. Плата, яку отримував страховик за довгостроковими договорами страхування життя, мала назву «страховий внесок», що підкреслювало зворотний характер сплачуваних коштів. Плата, яку отримував страховик за договорами загального (ризикового) страхування, мала назву «страховий платіж». Використання перелічених термінів зберігається і досі. Гак, наприклад, Закон України «Про страхування» містить статтю 10 «Страховий платіж, страховий тариф», в якій зазначено: «Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику
згідно з договором страхування...» [2, ст. 10]. Інші статті Закону теж оперують трьома цими термінами, хоча слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін «страхова премія».
Страхова премія — це базове фінансове поняття у страхуванні. Будь-який договір страхування набирає чинності тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків), якщо інше не передбачено угодою сторін. Своєчасне внесення страхових премій — один з найважливіших обов'язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту.
Страхувальники мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівково. Страхові премії на теренах нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальником є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою. Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію, то порядок валютних розрахунків між сторонами регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання та постанов Національного банку України, які стосуються використання іноземної валюти в страховій діяльності. За договорами страхування життя існує та особливість, що за згодою сторін гроші чи зобов'язання страхувальника щодо сплати страхових премій можуть бути визначені як у національній валюті України, так у вільно конвертованій валюті (ст. 19 Закону «Про страхування»),            Законодавство припускає можливість дострокового припинення  договору страхування, а отже — повернення страхувальникові,  певної частки страхової премії. Дію договору, якщо це передбачено його умовами, може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика.
Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка  сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
Уразі дострокового припинення дії договору загального (ризикового) страхування чи вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові премії за період, що залишився до закінчення дії договору, за вирахуванням:
а) нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу,
б) фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена тим, що страховик порушував умови договору страхування, то страховик, згідно із чинним законодавством, повертає страхувальнику сплачені ним страхові премії у повному обсязі, без жодних вирахувань.
Так само, без жодних вирахувань, сплачені страхувальником страхові премії повністю йому повертаються у разі дострокового припинення договору загального (ризикового) страхування за вимогою страховика. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові премії за період, що залишився до закінчення дії договору, за вирахуванням: а) нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу; б) фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя за вимогою страхувальника або за вимогою страховика у зв'язку з невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик виплачує страхувальнику так звану викупну суму, яка уособлює майнове право страхувальника за договором страхування життя. Законодавство визначає викупну суму як суму, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Держфінпослуг, здійснену актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Держфінпослуг наділений правом встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
В усіх випадках при розірванні договорів страхування законодавство забороняє повернення коштів готівкою, якщо страхові премії сплачувалися в безготівковій формі (ст. 28 Закону «Про страхування»).
Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума х Страховий тариф.

Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування»,— це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому вираженні за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором.
И обов'язкових видах страхування страхова сума встановлюється Кабінетом Міністрів України у відповідних постановах щодо проведення конкретного виду обов'язкового страхування. Це и кінчає, що при проведенні цього виду страхування страховик      відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.
У добровільних видах страхування страхову суму встановлюють, страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою При цьому в договорі страхування обов'язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування — порядок винищення.
Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування  відповідальності) обирається гой чи інший підхід до викінчення страхової суми.
Так, у майновому страхуванні страхова сума встановлюється в межах  вартості майна за ціпами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачене договором страхування  або умовами обов'язкового страхування. На практиці дійсна вартість  майна зазвичай обчислюється як вартість придбання майна за вирахуванням зносу. Знос вираховується через те що страхування за своєю сутністю призначене лише для  компенсування реальних збитків і не може бути для страхувальника джерелом отримання додаткових доходів.
З цієї самої причини в разі, коли одне й те саме майно є застрахованим у кількох страховиків (тобто загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна), то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, все одно не може перевищувати дійсної вартості майна. З настанням страхового випадку кожний страховик здійснюватиме виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування, навіть якщо страхова премія була обчислена і сплачена страхувальником кожному страховикові з огляду на дійсну вартість майна (тобто виходячи з повної страхової суми, а не конкретної її частки). «Надлишково» сплачена премія не повертається. Це є своєрідна санкція до страхувальника, який з метою збагачення вдався до обману, не повідомив страховиків про подвійне страхування і тим самим порушив основний принцип страхування: принцип найвищої сумлінності у відносинах між страхувальником і страховиком.
В особистому страхуванні розмір страхової суми не лімітується. Об'єктом страхування тут є життя, здоров'я і працездатність людини, які не мають вар тісної оцінки. Тому страхова сума, на яку укладаються договори особистого страхування, теоретично може бути як завгодно великою. Але на практиці її розмір обмежується здатністю страхувальника сплачувати відповідні премії, адже розмір страхової премії обчислюється множенням страхової суми на страховий тариф.
Іноді страховик пропонує страхові поліси особистого страхування зі стандартною, заздалегідь визначеною страховою сумою і заздалегідь визначеною відповідною страховою премією. Це створює певні зручності у стосунках між сторонами, але не означає, що страхувальник повинен за будь-яких умов погодитися із запропонованою страховою сумою. Він завжди має право на вибір, за винятком обов'язкових видів особистого страхування, в яких страхова сума визначається законодавчо і не може бути змінена ані страхувальником, ані страховиком.
Страхові виплати на користь страхувальника за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків з майнового страхування. Навіть якщо страхувальник має кілька договорів особистого страхування, усі вони вважаються дійсними в повному обсязі, оскільки страхувальник сплачував страхові премії за кожним договором. Отож і страхові виплати він отримає згідно з умовами кожного з них.
Вартісні обмеження, про які йшлося щодо майнового страхування, тут відсутні. В особистому страхуванні поняття «подвійного» страхування не використовується через неможливість визначення вартості життя і здоров'я людини, оскільки вони безцінні.
При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми.
Адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Дня страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними штопорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по - перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми.
Ч огляду на важливість страхової суми як фінансового показники, що торкається інтересів обох сторін страхової угоди, законодавством встановлені до страхової суми певні обмеження та вимоги (табл. 2.1).
Страхова сума с базою для обчислення страхової премії. Вона є «кількісним» чинником договору і уособлює обсяг відповідальності страховика за цим договором у вартісному вираженні. Роль «якісного» чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування, ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об'єкта страхування, терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування.
Згідно з Законом України «Про страхування», страховий тариф — це ставка страхового внеску (читай — страхової премії О. Г.) з одиниці страхової суми за визначений період страхування [2, ст. 10]. Тариф може мати вартісне вираження або встановлюватися у відсотках до страхової суми.
Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках) з кожної тисячі або сотні страхової суми. Сто або тисяча гривень, таким чином, розглядаються як одиниця страхової суми. Ставка премії при цьому встановлюється з розрахунку на кожну сотню або тисячу гривень, на які умовно поділяється страхова сума. Щоб знайти повну страхову премію, достатньо ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми. Наприклад, якщо страхова сума за договором страхування 6 тис. грн. а ставка страхової премії 2 гри 10 коп. з кожної сотні, то сума страхової премії становитиме 126 грн. (2 грн. 10 коп. • 6000 грн /100 грн).
Особливістю договорів страхування життя є те, що ставка страхової премії завжди встановлюється у гривнях та копійках, а не у відсотках.
Щодо більшості договорів загального (ризикового) страхування, за якими ставка премії встановлюється в цілому до вартості об'єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках. Наприклад, якщо договір укладено на суму 10 тис. грн, а ставка премії - 5 %, то сума страхової премії становитиме 500 грн (10 000 грн • 0,05).
У вітчизняній практиці більш поширеним є встановлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній більш звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні.
Стандартним терміном дії більшості договорів загального страхування є рік. Отже, і страхові тарифи обчислюються фахівцями актуаріями, виходячи саме з цього терміну. .Якщо потім конкретний договір укладається на строк менше року, певним чином зменшується і страховий тариф. Як правило, це зменшення буває не пропорційним, а регресивним. У такий спосіб страховик намагається стимулювати страхувальника укладати договори на довший термін.
Обчислення страхових тарифів актуарії здійснюють до початій проведення страхової діяльності з певного виду страхування. Розрахунок тарифних ставок подасться до Держфінпослуг у складі інших документів, які потрібні, щоб отримати ліцензію на  проведення даного виду страхування або внести певні зміни до вже про ліцензованих Правил страхування.
Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати); по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і на проведення страхування (ці витрати у страхуванні називаються «витрати на ведення справи»; по-третє, отримати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження (яке, в свою чергу, включає витрати на ведення справи і прибуток).
При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування необхідних коштів для здійснення майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.
Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії, включаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення навантаження.
Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страхування тут існують певні обмеження. Постановою Ка
бінету Міністрів України від 4 червня 1994 року № 358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:
з обов'язкового державного страхування — 6 % розміру тарифу;
з обов'язкового особистого страхування — 15 % розміру тарифу;
з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20 % розміру тарифу.
Ці обмеження покликані стримати зростання цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування. Адже головним чинником зростання обсягів страхових премій, що їх мобілізують страховики, має бути не занадто висока ціна, а збільшення кількості договорів страхування, розширення сфери діяльності. На цій основі збільшуватиметься «сукупна страхова сума» з розрахунку на кожний окремий вид страхування і при використанні навіть досить низьких тарифів доходи страхових компаній у вигляді премій зростатимуть.
Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між метто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують «дорожчі» і «дешевші» види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. «Дорогі» види страхування характеризуються Ніццою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання і фахових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вище, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. І |,е значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видасться вигіднішим.
Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності, то навантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справи, що склалися за попередній період. Витрати на ведення справи можна вважати «умовно-по-ви три тами» (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність.), їх обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу планується з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.
Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже великий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона змушена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальники не платитимуть занадто високу плату за гой вид страхування, який в інших страховиків коштує дешевше. Більш того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбавляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попитом і пропозицією.
Зауважимо, що для українських страховиків характерним є прагнення до завищення страхових тарифів. Причому це завищення формується під впливом усіх складових тарифної ставки, а особливо — витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структурні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не можна вважати нормальним. Адже при цьому порушується принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, страхувальник переплачує за страхування майже вдвічі.
У західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна боротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюється на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії використовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід зазначити, що цей засіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний страховий фонд, тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Погіршується фінансовий стан компанії, опиняється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення використання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.
Зауважимо, проте, що в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, є цілком прийнятним. Тут ідеться про своєрідну «винагороду» страховикові, який провадить активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ведення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту коштів за рахунок вільних резервів та інших джерел.
Згідно із Законом України «Про страхування», «страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя — також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін» [2, ст. 10].
Страхові тарифи при обов'язковій формі страхування страховиком не обчислюються. Вони (точніше, їх максимальні розміри) встановлюються Кабінетом Міністрів України у відповідних постановах, які регламентують проведення того чи іншого виду обов'язкового страхування. Кабінет Міністрів України встановлює також методику актуарних розрахунків з обов'язкових видів страхування [2, ст. 7].
Таким чином, можна сказати, що страхові тарифи з обов'язкових видів страхування контролюються безпосередньо державою. Але й страхові тарифи з добровільних видів страхування також перебувають якщо не під безпосереднім, так під опосередкованим контролем держави. Так, страхові тарифи щодо надання послуг страхувальникам-юридичним особам мають відповідати Розпорядженню Держфінпослуг від 30.12.2004 № 3259 «Про затвердження Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу»; страхові тарифи щодо страхування життєво важливих видів майна громадян (приватних житлових будинків, великої рогатої худоби, коней) мають бути встановлені у межах, затверджених відповідною постановою Кабінету Міністрів України тощо).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить