Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Страхова компанія як суб'єкт підприємницької діяльності і специфічна фінансова установа

Страхова компанія як суб'єкт підприємницької діяльності і специфічна фінансова установа
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Страхова компанія як суб'єкт підприємницької діяльності і специфічна фінансова установа

Становлення та розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується появою нових видів підприємницької діяльності, одним з яких є страхування.
Погляд фахівців щодо страхування як виду підприємницької діяльності є неоднозначним. Наведемо лише кілька прикладів, які демонструють багатоваріантність трактувань страхової діяльності вітчизняними і зарубіжними економістами.
Академік К. Г. Воблий — автор класичної наукової праці «Основи зкономии  страхувания» — зазначав, що під страхуванням він розуміє вид господарської діяльності на основі солідарності і відплатності, що має на меті покриття майбутніх нестатків або потреб, які є наслідком випадкової, але разом з тим статистично вловимої події [ 12, с. 32]. Визначивши страхування таким чином, К. Г. Воблий наголосив на шістьох суттєвих моментах:
І) страхування — вид господарської діяльності;
2) страхова діяльність базується на солідарній розкладці можливих збитків між багатьма страхувальниками (це означає необхідність попереднього формування відповідних грошових фондів);
3) страхова діяльність передбачає «відплатність», тобто поверненість коштів страхувальникам у вигляді страхових виплат (практично це передбачає тотожність між коштами, залученими від страхувальників, і коштами, сплаченими їм у вигляді страхового відшкодування);
4) метою страхової діяльності є покриття майбутніх збитків (логічно вважати, що джерелом такого покриття є попередньо створені грошові фонди, накопичені за рахунок солідарних внесків страхувальників);
5) покриваються не всі збитки, а лише ті, які виникли внаслідок випадкової події;
6) випадкова подія має характеризуватися статистичною обчислюваністю, інакше неможливо будувати господарську діяльність у сфері страхування, оскільки її фінансовим підґрунтям мають бути необхідні й достатні грошові фонди, створити які можливо лише на підставі точних розрахун-ків щодо вірогідності настання випадкових подій та середньоста- тистичної їх спустошливості (вартості збитків).
Це визначення, сформульоване вченим на початку XX століття, не втратило своєї актуальності й дотепер, оскільки охоплює більшість принципових моментів, які характеризують зміст та основи здійснення страхової діяльності у будь-яку історичну добу. Підтвердження тому — формулювання, які дають сучасні автори і які певною мірою кореспондуються з формулюванням  К. Г. Воб- лого. Ллє при цьому кожен автор наголошує на тих моментах, які видаються йому найбільш суттєвими.
Так К. Турбіна зазначає, що «страхова діяльність це форма підприємництва, призначення якої полягає в прийнятті ризиків багатьох суб'єктів страхових відносин і здійсненні страхових виплат» [34, с. 29]. Це визначення, якщо погодитися з терміном «форма» підприємництва, передусім наголошує па солідарній і зворотній основі страхового підприємництва.
Р. Юлдашев трактує страхову діяльність як «діяльність страхових організацій та товариств взаємного страхування (страховиків), пов'язану з формуванням спеціальних грошових фондів (страхових резервів), необхідних для наступних виплат» (40, с. 30]. Цей автор, на відміну від попереднього, вважає за потрібне наголосити в першу чергу на суб'єктах, які можуть здійснювати таку діяльність, - «страхові організації» та «товариства взаємного страхування». В цьому визначенні увага акцентується також на формуванні спеціальних грошових фондів (страхових резервів), призначених для майбутніх виплат.
Л. Горбач бачить економічну сутність страхової діяльності як таку, що «полягає в утворенні спеціалізованими організаціями страховиками страхового фонду в грошовому вираженні, який формується із внесків страхувальників з метою відшкодування з нього збитків, спричинених окремим страхувальникам у результаті настання страхових випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством» [28, с. 8]. Це визначення видається на перший погляд більш повним (з огляду на шість принципових моментів, які присутні у формулюванні К. Г. Воблого). Але смислові пріоритети розставлені таким чином, що з наведеного визначення, так  само, як з визначення Р. Юлдашева, випливає: зміст страхової діяльності - це, передовсім, створення грошових фондів. Такі само смислові пріоритети містить думка  Я. Шумелди, який вважає, що «страхова діяльність пов'язана з формуванням і використанням страхових фондів, утворюваних за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб і призначених для їх же захисту» [39, с. 88].
Як бачимо, погляди на страхову діяльність с неоднаковими, але всі автори розглядають її, перш за все, з позиції формування грошових фондів для подальшого здійснення страхових виплат.
Акумулюючи значні грошові кошти, страховики отримують можливість здійснювати страховий захист страхувальників. Окрім того, оперуючи великими обсягами тимчасово вільних коштів, страхові організації займаються не тільки страховою, а й інвестиційною діяльністю. У цьому секторі економіки циркулюють значні грошові потоки, а страхові організації виступають активними учасниками перерозподілу валового внутрішнього продукту, перетворюючись на складні фінансові інституції, які мають свою галузеву специфіку. Ефективна організація фінансів страховиків багато в чому обумовлюється особливостями страхування як виду підприємницької діяльності і особливим статусом страховиків як суб'єктів підприємницької діяльності.
Статус страховиків в Україні (як і у більшості інших країн світу) визначено законодавством. Згідно із Законом України «Про страхування» «страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «ІІро господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію па здійсненим страхової діяльності» [2, ст. 2].
Отже, перш за все слід зазначити, що страхові організації, відповідно до Закону України «Про страхування», є фінансовими установами. Законодавче унормування фінансової установи як суб'єкта ринку фінансових послуг дає Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2001 р.): «Фінансова установа юридична особа, яка відповідно до Закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законодавством. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг». Цим Законом було також уперше запроваджене поняття «фінансова послуга», дано його визначення, а також визначена належність страхової послуги до складу фінансових послуг'. «Фінансові послуги не операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — за рахунок залучення від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових актинів» [15, с. 662]. І Іри цьому до складу фінансових послуг за зазначеним Законом належать:
1)    випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2)    довірче управління фінансовими активами;
3)    діяльність з обміну валют;
4)    залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;
5)    фінансовий лізинг;
6)    надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;
7)    надання грошей та поручительств;
8)    переказ грошей;
9)    послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; (курсив наш О. І'.)
10)    торгівля цінними паперами;
11)    факторинг;
12)    інші операції, які відповідають критеріям, що містяться у законодавчому визначенні фінансових послуг [15, с. 663].
Отже, спираючись на чинне законодавство України, можемо зробити висновок, що страхові компанії як фінансові установи пропонують страхувальникам на страховому ринку товар, який, за буквою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», мас назву фінансові послуги у сфері страхування. Погляд на страхову послугу як па послугу фінансову відповідає загальноприйнятому у світі.
Закон України «Про страхування» встановлює статус страховиків не тільки як фінансових установ. Закон визначає ще конкретний перелік організаційно-правових форм створення суб'єктів господарювання, необхідний для набуття ними статусу страховиків, а саме:
—    господарські товариства (ст. 2 Закону України «Про страхування»);
—    державні організації (ст. 2 Закону України «І Іро страхування»); --товариства взаємного страхування (ст. 14 Закону України
«Про страхування»).
Отже, якщо страховик є господарським товариством, то він має бути створений у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю
(поширені в Україні товариства з обмеженою відповідальністю не можуть, за чинним законодавством, набути статусу страховиків; не можуть набути такого статусу і приватні підприємства та приватні підприємці). Створення і функціонування перелічених форм господарських товариств підпорядковується загальним нормам Закону України «Про господарські товариства». Особливі вимоги до страховиків, обумовлені їхньою галузевою специфікою, регламентуються Законом України «Про страхування».
При створенні страховика у формі господарського товарис тва законодавство вимагає, щоб кількість його учасників була не менше трьох. Юридичний статус засновників, їхній фінансовий стан, профіль діяльності унормуванню не підлягають. У числі засновників можуть бути резиденти і нерезиденти; особи юридичні і фізичні. Співвідношення осіб у складі засновників не регламентується.
Переважаючою формою організації страховиків в Україні є акціонерні товариства закритого типу. В розвинених західноєвропейських країнах домінуючою формою страхових компаній є акціонерні товариства відкритого типу. Вважається, що діяльність товариств такої форми є більш прозорою та контрольованою, ніж будь-яка інша.
Державна організація, за вітчизняним законодавством, може набути статусу страховика лише як виняток. Закон України «Про страхування» визначає «В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації...» [2, от. 2]. У цьому разі страхова компанія має право використовувати у своїй назві слова «державна», «національна» або похідні від них лише за умови, що єдиним власником такої компанії є держава.
Важливою відмінною рисою державної компанії, з позиції фінансового менеджменту, є те, що в процесі формування фінансових ресурсів вона може розраховувати на державну підтримку (фінансування за рахунок бюджету, надання пільгових кредитів, одержання державних гарантій при залученні іноземних позик і т. п.). Прикладом такої компанії (організації) міг слугувати Держстрах СРСР. Наразі державних страхових організацій в Україні не існує.
Товариство взаємного страхування (ТВС) є безприбутковою, некомерційною організацією, яка створюється для страхування ризиків членів цього товариства. Засновники ТВС одночасно є і страхувальниками. Головна різниця між товариством взаємного страхування і комерційною страховою компанією полягає в тому, що компанія створюється її засновниками для отримання прибутку. Л І ВС створюються для надання страхового захисту своїм членам: учасник товариства сплачує до пайового капіталу товариства свій внесок, котрий виступає і страховою премією. Таким чином, учасник одночасно є співвласником даного товариства і страхувальником. І'ВС є досить поширеними у світі, хоча в Україні їх поки ідо немає. Найбільш сприятливими сферами для розвитку ТВС є сільське господарство, малий бізнес, страхування життя.
Щоб розпочати свою страхову діяльність, фінансова установа, створена у визначеній законодавством формі, повинна і цс пройти процедуру ліцензування. Існує пряма законодавча норма: «...слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності» [2, ст. 2]. Ліцензію страховикам видає Уповноважений орган Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Держфінпослуг) на підставі заяви страховика та після розгляду необхідного пакету документів. Ліцензія видається не в цілому па страхову діяльність, а на проведення конкретних видів страхування. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Перелік конкретних виді в добровільного страхування, па які можна отримати ліцензію, подається в сі. 6 Закону України «Про страхування». Перелік конкретних видів обов'язкового страхування — в с т. 7 цього Закону. Доречно зауважити, що порядок та умови здійснення кожного конкретного виду добровільного страхування визначаються відповідними Правилами, які розробляє страховик і які затверджує Держфінпослуг при видачі ліцензії, а порядок та умови кожного конкретного виду обов'язкового страхування регулюються відповідною постановою Кабінету Міністрів України.
Діяльність страховиків у сфері страхування життя й у сфері загального страхування піддягає окремому ліцензуванню. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права за чинним законодавством України займатись іншими видами страхування і навпаки. Такий розподіл почав діяти з 1997 року.
Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, яка провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимої н. Для них, як правило, передбачається підвищений розмір статутного капіталу. Встановлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кожним договором страхування з використанням методів актуарної математики. Доходи таких компаній у вигляді внесків за довгостроковими договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню. Власники полісів довгострокового страхування життя мають право брати участь у прибутках страховика.
Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страхування життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Інвестиційний портфель такого страховика може містити значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укладаються на довгий строк, а зобов'язання з виплат страхувальникам, як правило, є досить прогнозованими і значно віддаленими у часі. Інвестиційна діяльність компаній, що працюють у секторі загального страхування, орієнтована, здебільшого, на короткострокові високоліквідні інвестиції, тому що строк дії договорів загального страхування зазвичай не перевищує року. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їхнє становище на ринку капіталу: вони чи не найєдиніші фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.
З огляду на ці особливості в більшості країн світу заборонено
створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко розподілений на ринок страхування життя і ринок загального страхування.
Для страхових організацій страхування має бути не тільки ліцензованим, а й виключним видом діяльності. Як зазначено в Законі України «Про страхування», «предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів і управлінням ними. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, а також падання послуг (виконання робіт), які безпосередньо пов'язані із зазначеними видами діяльності. Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом простого внесення змін до статутних документів, якщо страхування не було попереднім видом їхньої основної діяльності.
Такі законодавчі вимоги пов'язані із визнанням того факту, що на страховикові зосереджені майнові інтереси багатьох страхувальників — юридичних осіб і громадян. Неплатоспроможність або банкрутство однієї страхової компанії може спровокувати серйозні фінансові проблеми у сотень і тисяч її клієнтів. Саме з цієї причини страхові організації в Україні (як і в переважній більшості інших країн світу) є об'єктом постійного нагляду та контролю з боку держави в особі Держфінпослуг
Але, згідно з чинним законодавством, держава не мас права втручатися у господарську діяльність підприємств, у тому числі страхових компаній. Свою функцію соціального гаранта держава виконує опосередковано, через законодавчо визначені спеціальні вимоги щодо суб'єктів підприємницької діяльності у сфері страхування і контроль за їх дотриманням. Тому крім організаційних вимог, пов'язаних із визначенням статусу страховика, існують вимоги, пов'язані із визначенням предмета безпосередньої діяльності страхової організації, забезпеченням її фінансової стійкості та платоспроможності від самого початку діяльності па всіх стадіях існування.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить