Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Розвиток системного підходу в управлінні агропромислового комплексу

Розвиток системного підходу в управлінні агропромислового комплексу
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розвиток системного підходу в управлінні агропромислового комплексу

Сучасні концепції в управлінні виробництва

   Системний підхід – загальний метод дослідження об’єкта як сукупність частин, які находяться в взаємодії і являється конкретизацією і розвитком загального принципу діале6ктики у всезагальнюючому зв’язку і цілісності. У вітчизняних  і зарубіжних публікаціях системний підхід розглядається як методичні   основи для розробки заходів по удосконаленню управління. (Оптнер С. Системний аналіз для рішення ділових і промислових проблем. М.,1969. с.31)
   Системний підхід в управлінні почав застосовуватися досить широко у США з кінця 50-х років. При цьому, як відмічають, М. Маскон, М. Альберт, і Ф. Хедоурі, системний підхід розглядається не як “набір...  принципів для управляючих – це спосіб мислення по відношенню до організації і управління” (      ). Еволюція системи ідеології може бути представлена працями відомих закордонних вчених, таких як Н. Вінер, Л. фон Берталанфі,
К. Боулдінг та ін.
   У 60-х роках системний підхід, представляють дослідження операцій, системотехніка, загальна теорія систем, системна евристика, теорії рішень, системний інжиніринг та інші дисципліни комплексу, які через деякий час почали називати “жорстким системним мисленням “. Таким чином можна стверджувати, що останні 40 років системний напрям став домінувати в теорії менеджменту.
   Представники системного підходу стверджували, що організації необхідно розглядати як цілісні системи, які складаються з взаємодіючих частин. Іншою важливою перевагою системного напряму є те, що він розглядав організацію як “відкриту систему ”, що постійно взаємодіють з оточуючим середовищем.
   Аналізуючи вітчизняні і зарубіжні публікації можна умовно виділити 3 основні етапи розвитку поняття системного підходу:
- період цілісного, єдиного погляду на речі (минуле);
- аналіз різних частин і особливостей об’єкта в їх взаємодії і взаємозв’язку (теперішня);
- синтез всіх аспектів побудови і функціонування окремих систем на основі єдиної організаційної теорії.
  Цим етапам відповідає і розвиток понять (або категорій ) цілого, системи і організації.
  Системний підхід можна розглядати як етап розвитку принципу цілісності, якій находить своє завершення в єдиній організаційній теорії.
   На самому початку шляху становлення системного підходу находиться робота російського вченого А. А. Богданова, який ще на початку століття приступив до розробки теорії організації. А. А. Богданов вивчає не тільки статику. Він аналізує різновидні особливості механізмів відбору, які визначають еволюції організації, просліджують її розвиток .
   В своїх роботах А. А. Богданов підкреслював, що всезагальна і постійна суть будь якої задачі – її організаційний характер. Рішенням всякої задачі – практичної, пізнавальної, естетичної – зводиться до перетворення (новому поєднанню) відомої суми наявних елементів відповідної природи (матеріальної, ідеальної або поєднуючої), які відповідають потребам і цілям. Результат рішення – раціональніша єдність.
   Суть системного підходу до управління господарськими організаціями складається в тому, що при рішенні будь-якої виникаючої проблеми правильно визначити границі системи (виділити цілісність), її склад, системні особливості, взаємозв’язок між її елементами. В залежності  від того, які аспекти  соціально-економічної діяльності господарюючої організації аналізуються границі, склад системоутворюючі особливості і типи взаємодії між елементами можуть сильно змінюватись.
   Будь-яка господарююча організація представляє собою важку систему, в якій вся сукупність існуючих взаємозв’язків не може бути виділена і обхвачена  в єдиному описі (або моделі),   при цьому частіше всього виділяють підсистеми: науково-технічну, виробничо-економічну і соціальну.
   З позиції системного підходу, наприклад, агропромислове об’єднання представляє собою цілісне формування, яке складається із сукупності підприємств і організацій, які находяться в певних зв’язках і в їх єдності. Особливості АПК, як об’єкта управління являється цілісність, міжгалузевий характер зв’язків підприємств і організацій в його складі, динамічність, ієрархічність організаційно-виробничої структури управління, що створює передмови для формування та розвитку системи агро маркетингу.
   Системний підхід вимагає також комплексного вивчення всіх аспектів і проявлень досвіду, включаючи і негативні сторони, проблеми і недоліки. Він виходить із того, що різні природноекономічні фактори діють на агропромислове виробництво не ізольовано, а в зв’язку один з одним. Ці зв’язки зводяться до взаємодії і опосередкуванням.
   Всяка конкретна цілісність існує, функціонує і розвивається лише завдяки тому, що містить внутрішні протиріччя. Правильне розуміння протирічних  тенденцій, кількісне вираження біологічних, техніко-технологічних і організаційно-економічних залежностей (закономірностей)  змогу науково обґрунтовано конструювати виробничо-економічні системи в агропромисловому комплексі  і здійснювати заходи по удосконаленню управління.
   Регіональний АПК можна розглядати як форму організації процесу відтворення агропромислової продукції на певному рівні. Це не заперечує основних положень теорії агропромислового комплексу утворення а також змісту самої категорії “комплекс”(Борщ., с. 24).
   Сукупності елементів і зв’язків, які забезпечують агропромисловий відтворювальний процес відповідає термін “складна (велика ) система”.  В працях зарубіжних вчених вона досліджується як складна система агро бізнесу(        ).
   Розглядаючи  АПК як систему  вищого порядку з позиції системного підходу можна відзначити її як цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів з певною структурою та взаємодією з зовнішнім середовищем. Внутрішній стан АПК, як системи характеризується великою кількістю станів.
   Кожний стан характеризується кількістю елементів, їх виробничими можливостями, формами власності, належністю до певних сфер АПК, трудовими ресурсами, основними засобами, запасами та ін. Така система цілком слушно заслуговує на назву “великої”. Це поняття характеризує співвідношення різноманітності системи АПК та можливостей її спостереження та дослідження.
   Як складна, полі структурна система АПК являє собою перетин умовно - простих систем, кожна з яких утворює її певний структурно-функціональний зріз. Кожна з цих систем є підсистемою по відношенню до АПК, в свою чергу поліструктурною та функціонуючою на  основі внутрішньої взаємодії факторів, що відображають її різні аспекти.
   Кожна підсистема вирішує певну проблему в межах загальної проблеми великої системи. Рішення проблеми є теж системою -  об’єктом конструювання, тим , що заповнює проміжок між існуючим та бажаним станами вищого порядку.
   Системи АПК може бути поділена на такі підсистеми: галузеві (по технологічній структурі), регіональні (по територіальній структурі), забезпечуючі, обслуговуючі, допоміжні та посередницькі (по характеру діяльності відносно товаровиробників).
   Галузева підсистема вирішує проблему підвищення продуктивності праці та зростання ефективності виробництва за рахунок його спеціалізації.
   Забезпечуюча – вирішує проблему забезпечення товаровиробників ресурсами, обслуговуючи надання послуг та таке ін.
   З огляду  на відтворювальний принцип, АПК повинен відповідати цілісності його відтворювальної основи. Це означає, що АПК у своєму складі    повинен мати підсистему, яка згідно з закономірностями комплексу утворення формує певну інтегральну єдність  всіх видів виробничої та розподільчої збутової діяльності і забезпечує цілісність агропромислового циклу.
   Відтворення виробництва в АПК і забезпечення  населення продуктами харчування, надзвичайна складна сфера діяльності суспільства, в якій виникають і вирішуються важливі проблеми економічного, соціального, територіального та екологічного характеру. Зв’язки між елементами АПК у процесі відтворення набувають не тільки ознак комплексності, а й важливих соціально – відтворювальних ознак, тобто є значно ширшим, ніж прості виробничі зв’язки.
   Такий підхід дозволяє з позицій комплексу утворення та системного підходу розглянути соціальні та економічні аспекти функціонування АПК, які на сучасному етапі реформування економіки набувають більшого значення. Це стосується впливу певних продуктів харчування та здоров’я населення, продовольчу безпеку держави, оцінку спроможності виробничої сфери АПК забезпечити потреби населення у продовольстві та ін.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить