Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Основи організації експертно-імпортних операцій

Основи організації експертно-імпортних операцій
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Основи організації експертно-імпортних операцій

Основні методи операцій по експорту-імпорту товарів.
1. Прямий  експорт,   що  передбачає  постачання  товарів, застосовується безпосередньо до іноземного покупця або закупівлі в нього відповідних товарів.
2. Непрямий експорт, що передбачає продаж і покупку товарів через посередників.
Прямий метод експортних операцій застосовується:
•    При продажах і закупівлях промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
•    При експорті дорогого і великогабаритного устаткування;
•    При експорті стандартного устаткування через закордонні філії;
•    При закупівлях с/г товарів у фермерів;
•    При великих державних продажах і закупівлях.
Прямий метод має наступні переваги:
•    Тісні безпосередні контакти з контрагентами;
•    Поліпшуються знання кон'юнктури ринку;
•    Швидка  адаптація  своїх  виробничих  потужностей  до потреб споживача.
Недоліки прямого методу:
•    Необхідність  створення  на  суб'єкті-виробнику  власних служб маркетингу і збуту;
•    Можливі   економічні   втрати   через   некомпетентність продавця-виробника.
Непрямий метод.
Непрямий метод загалом, в обсязі товарообігу складає близько 50%. Цей метод застосовується:
•    При збуті стандартного промислового устаткування;
•    При збуті споживчих товарів;
•    При реалізації другорядної продукції;
•    Застосовується      на      окремих      важкодоступних     і малознайомих ринках;
•    При просуванні нових товарів;
•    При відсутності власної збутової мережі;
•    За умови, якщо торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.
Переваги цього методу:
•    Великий досвід посередника в операціях купівлі-продажу;
•    Немає необхідності виробнику створювати власні торгові
структури;
•    Посередник      найчастіше      має      власну      мережу обслуговування;
•    Налагоджені   торгові   зв'язки,   знання   ринку   і   його
кон'юнктури.
Недоліки непрямого методу:
•    Можливі економічні втрати при невдалому виборі торгово-посередницьких компаній.
Обидва названих методи можуть мати ефективне застосування в залежності від правильного вибору ситуації і виду продукції. Сучасна тенденція при концентрації і централізації капіталу характерна збільшенням прямого методу.
Приклад: у США 2/3 експорту промислових товарів здійснюється прямим методом.
Загальні принципи організації і керування виробничо-збутової діяльності промислових фірм.
Об'єктом керування в розглянутому питанні є процес виробничо-збутової діяльності виробничих фірм, а суб'єктом - сама фірма.
Процес виробничо-збутової діяльності багатоукладний і містить у собі:
1. Етап проектування продукції;
2. Етап підготовки виробництва;
3. Етап виробництва;
4. Етап збуту продукції.
При керуванні цією діяльністю в світовому господарстві застосовують 2 основні форми керування: централізовану і децентралізовану.
Централізована форма керування передбачає тверду регламентацію і координацію діяльності з одного центра. Така форма використовується, звичайно, невеликими компаніями, фірмами, технологічно зв'язаними між собою, що працюють, переважно, у видобувних галузях і, найчастіше, ці фірми, компанії орієнтуються на національний ринок.
Приклад: на Україні Донбас - вуглевидобувна промисловість.
Негатив в централізованій формі керування - це те, що цілком відсутня господарська самостійність. Позитив - це простота регламентації і координації діяльності за рахунок централізації керування.
Керівництво при централізованій формі породжує прості структури організації керування, а саме: на чолі стоїть, звичайно, президент компанії, фірми і 2 віце-президенти, один з яких керує виробництвом, а інший - збутом (якщо фірма чи компанія велика, то кількість віце-президентів може бути збільшено). Іноді при великій фірмі при централізованому керуванні створюється комітет керуючих або радників по координації.
Децентралізована форма припускає створення всередині фірми, компанії самостійних суб'єктів господарської діяльності.
За центральною адміністрацією фірми зберігають лише функції контролю і координації діяльності суб'єктів, також іноді функції забезпечення енергетичними ресурсами, в структуру керування децентралізованої форми керування входять:
1. самостійні суб'єкти;
2. центральний апарат керування;
3. центральні функціональні служби (приклад: енергетичні транспортні,   інформаційно-обчислювальні  центри,  митні служби).
При акціонерній формі власності центральним апаратом є загальні збори акціонерів. Однак фактично вони відіграють незначну роль, а практично керує фірмою Наглядацька рада і  Правління.
Наглядацька рада обирається на загальних зборах акціонерів. Її основні функції:
•    визначення      політики     фірми     (у     тому     числі
зовнішньоекономічної);
•    регулювання капіталовкладень;
•    введення НДР (науково дослідницьких робіт);
•    політика цін;
•    реорганізація фірми;
•    кадрова політика.
Наглядацька рада очолюється головою, а число членів визначається статутом фірми.
Правління здійснює оперативне керування фірмою. Воно складається, звичайно, з декількох директорів. Очолює Правління президент (директор-розпорядник). Директор правління призначається Наглядацькою радою. Фонд оплати праці членів Правління формується у виді відрахування з прибутку.
На сучасному етапі президент фірми при децентралізованій формі керування звичайно здійснює керівництво господарською діяльністю колегіально за участю різних комітетів (фінансового, виробничого, адміністративного). Децентралізована форма керування поширена в світогосподарському управлінні, в основному на великих багатопрофільних суб'єктах господарської діяльності.
Позитивним при децентралізованій формі є: можливість прийняття колегіально зважених управлінських рішень; можливість організації і координації функціональними виробництвами.
До недоліків можна віднести: складність координації багатопрофільної господарської діяльності.
При централізованій і децентралізованій формах керування виробничо-збутовою діяльністю існують організаційні одиниці, що одержали загальну назву - виробничі відділення (служби).
Сучасні великі компанії (ТНК) мають у своїй структурі значне число виробничих відділень, на чолі яких стоять керуючі. У ТНК відношення між виробничими відділеннями на комерційній основі. Розрахунки між ними виробляються на основі трансферних цін (розрахунки між дочірніми підприємствами, між дочірньою і головною компанією). Керуючі виробничих відділень самі встановлюють норму прибутку для усього свого відділення в цілому. Виробничі відділення в ТНК мають повну господарську самостійність. Виробничі відділення великих концернів мають і юридичну самостійність. У цьому випадку вони мають право самостійно укладати контракти.
При децентралізованій формі керування дуже важливо виробничі відділення організувати по галузевому принципі, а саме по спільності продукції, що випускається фірмою: по однорідності вибору контрагентів і по територіальному принципі (місце розташування виробничого відділення). Наприклад: компанія "Дженерал-Моторс" має 34 виробничі відділення, побудованих по галузевому принципі, що мають господарську автономію, тобто не підкоряються один одному, але мають адміністративне підпорядкування головній компанії. При децентралізованій і централізованій формі керування існує також організаційні одиниці.
1). Центральна служба, у яку входять:
•    НІОКР;
•    Лабораторії;
•    Інформаційно-обчислювальні центри (ІОЦ);
•    Служби маркетингу, реклами;
•    Юридичні служби;
•    Служба планування.
2). Контрольно-фінансова служба:
● служба казначейства;
● головний бухгалтер;
● служба аудиту.
Механізм організації експортних операцій.
Фірма-виробник, як суб'єкт ЗЕД має, найчастіше, великий відсоток економічних продажів. Тому для ефективної організації експортних операцій на подібних суб'єкта створюються спеціальні експортні відділи, що у свою чергу поділяються на сектори:
1.    Функціональні сектори (торгово-договірний, валютний сектор калькуляції, транспорту і реклами). Основними задачами функціональних секторів є:
•    Вивчення функціональних проблем (відповідно до найменування сектора);
•    Інформування керівництва про стан зовнішньоторговельних операцій;
•    Консультації  іншим   функціональним   службам фірми.
2. Територіальні сектори займаються проблемами експортної
торгівлі  з  визначеною  групою  країн,  незалежно  від номенклатури товару (послуги).
3. Галузеві сектори займаються проблемами експорту яких-небудь   окремих  товарів   і   послуг  (групою  товарів), вироблених   у   даній   конкретній   області   (приклад: галузевий сектор із продажу безалкогольних напоїв).
На великих фірмах замість експортних відділів іноді організовуються закордонні відділення, побудовані по територіальному принципу. Цим відділенням звичайно підкоряються збутові і виробничі дочірні фірми, що знаходяться в цьому регіоні, (приклад: у компанії "Дженерал-Моторс" існує одне закордонне відділення; у компанії "Зінгер" – 5 закордонних відділень; у ІВМ - 5 закордонних відділень).
Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Ці спільні експортні асоціації створюють свої складальні заводи. При такій організації експортної діяльності існують наступні переваги:
•    Скорочуються транспортні витрати (на 20-60 %);
•    Скорочуються   витрати   на  оплату   митних   зборів  (з комплектуючих зборів і з запчастин менше);
•    Знижуються витрати на тару й упакування;
•    Зменшуються витрати на заробітну плату.
Механізм організації імпортних операцій.
Імпортними операціями, як правило, займаються великі фірми, на яких створюються спеціалізовані імпортні відділи. У цих відділах звичайно організовується 2 сектори: закупівельний і адміністративний.
Закупівельний сектор прибігає до послуг так званих роз'їзних прикажчиків, що виконують по договорах закупівлі. Вони звичайно одержують оклад + % від суми угоди.
Адміністративний сектор - керуючий орган імпортного відділу, функції якого: координація закупівель по імпорті, моніторинг ринку експортерів і менеджмент імпортної діяльності фірми.
Механізм імпортних операцій для великих фірм обов'язково передбачає закупівлю товару у великих торгових центрах, де маються постійні представники фірми-покупця.
У країнах, що розвиваються, створені урядові організації, що займаються імпортом окремих товарів. Це зв'язано, насамперед, з тим, що в країнах, що розвиваються, практично відсутні великі промислові суб'єкти, які здатні самостійно здійснювати багатоскладовий механізм імпорту.
Організація імпортних операцій в окремих галузях може бути різною (приклад: для дрібних фірм-підприємців експортерів кави в Бразилії є необхідність в імпорті промислового устаткування; при цьому зовсім недоцільно організовувати на кожній дрібній фірмі свій імпортний відділ; тому функції закупівель по імпорті устаткування виконуються централізовано професійними менеджерами державного Бразильського інституту кави). Подібним характерним прикладом може бути м'ясна і нафтовидобувна галузь Аргентини.
Значну допомогу в організації імпортних операцій роблять, так звані імпортні асоціації. Звичайно, ці інститути організовуються по галузях (приклад: у США - асоціація імпортної галузі по виробництву алкогольних напоїв).
Таким чином, організація механізму імпортних операцій ефективна:
•    Для великих фірм (Багатонаціональні корпорації (БНК) і Транснаціональні корпорації (ТНК) - необхідне створення власних імпортних відділів;
•    Для дрібних і середніх фірм - переважно централізована форма  закупівель   по   імпорті   галузевими   імпортними інститутами.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить