Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Провадження у справах про банкрутство

Провадження у справах про банкрутство
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Провадження у справах про банкрутство

Згідно зі статтею  4  Закону  провадження  у  справах  про банк-рутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (далі - АПК) з урахуванням особливостей, передбачених Законом.
Отже Арбітражні суди,  розглядаючи  справи  про  банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового  розгляду  характер,  у  тому числі статті 14-1, 12, 15, 17, 20, 22, 28-30, 32-40, 43-53, 65-68, 70-74, 76-77, 79-81, 86-87, 89-111, 119.
Статті АПК, що  регулюють  виключно  вирішення  господарських спорів  у  позовному  провадженні,  не  можуть  застосовуватися  у провадженні зі справ про банкрутство. Такими, зокрема,  є  статті, що визначають доарбітражне врегулювання спорів (статті  5  -  11), коло учасників позовного провадження (статті  18,  19,  21,  23  - 27).
Статті АПК, що визначають рух процесу (статті 62,  63,  79  - 81), застосовуються у  провадженні  зі  справ  про  банкрутство  з ураху-ванням змісту процесуального  режиму  цієї  категорії  справ.
Тому Арбітражні суди у процесуальних документах повинні по-силатися як на відповідні статті АПК, так і на пункти цього роз'яснення.
Провадження  у  справах  про  банкрутство  складається  з про-цедур  встановлення  факту  неплатоспроможності   боржника   та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли  справа порушується  за  заявою  кредитора),   виявлення   усіх   можливих кредиторів  і  санаторів,  санації  (коли  остання  можлива)   або ви-знання  боржника  банкрутом.  Останнім  етапом   провадження   є процедура  задоволення  вимог  кредиторів  за  рахунок  ліквідації майнових  активів  банкрута.  Усі  зазначені  процедури  складають ці-лісне і відокремлене від позовного  процесу  провадження,  метою яко-го є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно  зі  статтею  15  АПК   справи   про   банкрутство розгля-даються Арбітражними судами Республіки Крим, областей,  міст Києва  та  Севастополя  за  місцем   знаходження   боржника,   яке визнача-ється  місцезнаходженням  його  постійно   діючого   органу (стаття 30 Цивільного кодексу України, далі - ЦК).
У  разі непідсудності   справи   про   банкрутство   даному Арбіт-ражному  суду   останній   надсилає   матеріали   справи   за встанов-леною підсудністю відповідно до вимог статті 17 АПК.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення Ар-бітражним  судом  справи  про  банкрутство  є   письмова   заява будь-кого з кредиторів,  боржника,  органів  державної  податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
У відповідності з пунктом 2 статті 121 Конституції України та пун-ктом  6  частини  другої  статті   20   Закону   України   "Про прокурату-ру"   прокурори   також   мають   право   звертатись   до Арбітражного суду із заявами в  інтересах  громадян  і  держави  в порядку,    перед-баченому    Законом.    Повноваження    прокурора визначаються стат-тею 29 АПК.
Сторонами у справах  про  банкрутство  є  кредитори,  а  у випа-дках, передбачених статтею 11  Закону,  -  збори  або  комітет креди-торів  і  боржник  (після  винесення  постанови  в   порядку, передба-ченому  статтею  13   Закону,   боржник   набуває   статусу банкрута).
Порушуючи  справу  про  банкрутство  за   заявою   кредитора, Арбітражний суд повинен виходити з такого.
Кредиторами,  що  мають  право  порушити   справу   про банк-рутство, можуть бути  будь-які  фізичні  або  юридичні  особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові  вимоги  до бо-ржника,  крім   кредиторів,   майнові   вимоги   яких   повністю забезпе-чені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що  бор-жник  неспроможний  задовольнити  протягом  одного   місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити  борг  за  виконавчими докумен-тами.
Кредитор повинен  подати  як  доказ  неплатоспроможності бор-жника копію неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з  банківського  або  кореспондентського  рахунку боржника  з  довідкою  банку,  який  здійснює  розрахунково-касове обслуговування боржника, про  те,  що  цей  документ  вміщений  до картотеки на окремий  позабалансовий  рахунок  9929  "Розрахункові документи обов'язкові  до  сплати"  (далі  -  картотека).  Довідка бан-ківської установи повинна зазначати дату, з якої  розрахунковий доку-мент вміщений до картотеки. Відповідно до  Інструкції  7  "Про безготі-вкові  розрахунки  в   господарському   обороті   України", затвердже-ної постановою Правління Національного банку України  від 02.08.96  N  204  та  Положення  про  міжбанківські  розрахунки  в Україні, за-твердженого постановою  Правління  Національного  банку України від 21.03.96 N 65,  розрахункові  документи,  враховані  у картотеці, свід-чать про наявність,  неоплатність  та  безспірність боргу, а  дата  вмі-щення  розрахункового  документа  до  картотеки визначає початок  перебігу  строку  неплатоспроможності  боржника.
Кредитор має право звернутись до Арбітражного суду  з  відпо-відною заявою  після  закінчення  одного  місяця  з  дня  вміщення   йо-го розрахункового  документа  про  безспірне  стягнення   коштів   до картотеки.
Кредитор, чия вимога  забезпечена  заставою,  має  право звер-нутись з заявою про порушення справи про банкрутство в частині ви-мог, незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.
Кредиторами  у  розумінні  цього  Закону  крім  органів державної податкової і контрольно-ревізійної  служби  можуть  бути також органи стягнення, зазначені  в  статті  2  Декрету  Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення  не внесених у строк по-датків і неподаткових платежів", оскільки  вони уповноважені  держа-вою  здійснювати  її  функції  щодо   стягнення недоїмок та фінансових санкцій з платників до державного  бюджету, державних цільових чи позабюджетних фондів.
Усі вимоги кредиторів мають  бути  заявлені  виключно  у точно обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо  вимогу заявле-но  в  іншій  валюті,  така  вимога   підлягає   конвертації заявником   у   національну   валюту   за   курсом,   встановленим Національним бан-ком України на дату подання вимоги до Арбітражного суду. Крім розмі-ру вимоги заяви кредиторів мають містити  підстави вимоги та зазна-чення доказів, що обгрунтовують вимогу  (документи, що підтверджу-ють борг).
Заява  боржника  про  порушення  справи  про  банкрутство по-винна містити:
-    найменування Арбітражного суду, до якого вона пода-ється;
-    найменування боржника, його місцезнаходження;
-  зазначення  банків,   що   здійснюють  розрахунково-                  касове обслуговування, їх місцезнаходження;
-    перелік його кредиторів і боргів;
-    перелік документів, що додаються до заяви.
До  заяви  боржника  додаються:  список  його  кредиторів   і бо-ржників; бухгалтерський баланс; аудиторський висновок,  а  також до-відка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його ра-хунку та платіжні документи, які неоплачені за браком  коштів  і вміще-ні до картотеки. До заяви  боржника  обов'язково  мають  бути додані його установчі документи, а також  документи,  що  свідчать про  його  фінансове  і  майнове  становище  (претензії,   позови, виконавчі до-кументи тощо).
Арбітражний суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо: боржник не є  юридичною  особою  або  не  включений  до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; пода-но заяву про визнання  банкрутом  юридичної  особи, яка ліквідована або реорганізована  (крім  реорганізації  у  формі перетворення). Від-повідно до пункту 4  статті  34  Закону  України "Про   підприємства    в    Україні"    підприємство    вважається реорганізованим або  ліквідова-ним  з  моменту  виключення  його  з державного реєстру України. За-значене правило поширюється на  всіх суб'єктів  підприємницької  дія-льності.  Під  перетворенням   слід розуміти   вид   реорганізації,   в   процесі   якого   змінюється організаційно-правова форма юридичної особи, наприклад,  створення відкритих акціонерних товариств в  ході  корпоратизації  унітарних державних підприємств; вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.
Арбітражний суд повертає заяву про порушення  справи  про банкрутство  відповідно  до  статті   63   АПК,   крім   випадків, перед-бачених у пунктах 5,  6  і  7  частини  першої  цієї  статті. Арбітражний суд повертає заяву у разі  подання  її  до  закінчення строку,  передба-ченого  у  частині   другій   статті   5   Закону.
Арбітражний суд повертає заяву боржника також у разі неподан-ня ним аудиторського висновку.
Відповідно до статті 6 Закону заява кредитора чи боржника мо-же бути відкликана заявниками  до  прийняття  Арбітражним  судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Відкликання заяви кредитора до порушення провадження у справі тягне за собою наслідки,  передбачені  пунктом  9  частини  першої статті 63 АПК. Якщо заяву  кредитора  відкликано  після  пору-шення провадження у справі, останнє підлягає залишенню без  розг-ляду.  У разі, коли протягом  терміну,  зазначеного  в  статті  10  Зако-ну, надійшли заяви  інших  кредиторів  з  вимогами  до  боржника,  які визнано  Арбітражним  судом,  останній  залишає  заяву  первісного кредитора без розгляду (пункт 4 частини першої статті  81  АПК)  і провадження у справі триває.
Відкликання заяви боржником здійснюється  лише  за  письмо-вою згодою  усіх  осіб,  які  визнані  Арбітражним  судом  кредиторами відповідно до вимог статті 10 Закону.
Порядок  ведення  попереднього  і  наступних  засідань  у справі про банкрутство визначається суддею.
У  попередньому  засіданні,  яке  проводиться  у  строк, встанов-лений  статтею  8  Закону,  суд  має  остаточно   з'ясувати обгрунтова-ність заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплато-спроможність боржника. У разі звернення до  суду  самого боржника  у  попередньому  засіданні  з'ясовуються   ознаки   його реальної чи по-тенційної неплатоспроможності.
Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника,  Арбітраж-ний суд своєю ухвалою зобов'язує заявника подати за  його  рахунок  до офіційного друкованого органу Верховної Ради України  чи  Кабіне-ту Міністрів України (газети "Голос  України"  і  "Урядовий  кур'єр") ого-лошення про  порушення  справи  про  банкрутство.  В  газетному ого-лошенні повинні обов'язково міститися  реквізити,  зазначені  в статті 8 Закону.  Заявник  повинен  подати  до  Арбітражного  суду примірник газети з надрукованим оголошенням.
Оскільки  в  Законі  не  обмежений  строк  подачі   заявником за-значеного  оголошення,  Арбітражний  суд  може   своєю   ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи  про  банкрутство надійшли і від інших кредиторів.
Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.
Якщо  заявник  не  виконає  вимоги  ухвали  щодо   публікації оголошення в призначений строк, Арбітражний суд має право залиши-ти його заяву про порушення справи про банкрутство  без  розгляду  на підставі пункту 5 частини першої статті 81 АПК. За наявності інших заяв  про  порушення  справи  про  банкрутство   Арбітражний   суд зобов'язує подати відповідне оголошення кредитора, чия  заява  про порушення справи про банкрутство надійшла другою. Ця ухвала  та-кож надсилається усім виявленим кредиторам.
За результатами попереднього засідання Арбітражний суд, у ра-зі необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.
Розпорядник майна відповідно  до  статті  9  Закону  здійснює повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Він має право давати обов'язкові приписи або накладати заборону на дії адміністрації  юридичної  особи  боржника  у  випадках  здійснення останньою актів відчуження або іншої передачі майна,  що  належить їй на тій чи іншій підставі. В той же час розпорядник майна не має права   втручатись   в    оперативну    господарську    діяльність адмі-ністрації юридичної особи.
Згідно зі статтею 9 Закону Арбітражний суд  покладає  функції розпорядника  майна  на  банк,  що  здійснює   розрахунково-касове обслуговування боржника,  Фонд  державного  (комунального)  майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу  особу за  пропозицією  боржника  чи  кредитора.   У   разі   призначення роз-порядником  банку,  або  Фонду  державного  майна,  або   іншої юри-дичної особи повноваження  розпорядника  від  імені  зазначених установ здійснюють їх службові особи відповідно до  законодавства, статуту (положення) або інших установчих документів  цих  органів.
Закон не виключає призначення фізичної особи  розпорядником  майна за пропозицією боржника чи кредитора.
У разі порушення справи про  банкрутство  комерційного  банку функції розпорядника майна слід  покладати  на  Національний  банк України,   а   щодо   банкрутства   страхових   компаній   -    на Укрст-рахнагляд.
Кредитор у справі про банкрутство ні за  яких  умов  не  може бути призначений розпорядником майна боржника.
У разі ухилення зазначених вище органів від делегування свого представника для виконання функцій розпорядника майна боржника  ці органи можуть бути притягнуті  до  відповідальності,  встановленої статтею 119 АПК.
Призначення   розпорядника   майна   не    виключає    вжиття передбачених  статтею  67  АПК   заходів   забезпечення   майнових інтересів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.
Арбітражний  суд  за  заявою   кредиторів,   клопотанням приз-наченого ним розпорядника майна, якщо адміністрація  юридичної особи боржника ігнорує законні приписи останнього,  або  зі  своєї іні-ціативи може вжити заходів, передбачених статтею 67  АПК,  щодо майна боржника з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів.
Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з  порушенням  справи про банкрутство або після цього на будь-якій стадії прова-дження  у справі про банкрутство.
У процедурі банкрутства  можуть  бути  застосовані,  зокрема, такі заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів, як:
-    накладення арешту на майно або грошові кошти,  що  належать боржникові,  а  також  іншим  особам,  які  відповід-но  до   актів законодавства або установчих документів бор-жника  відповідають  за його зобов'язаннями;
-    заборона боржникові  вчиняти  певні  дії,  наприклад,  щодо відчуження у будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;
-    заборона власникові майна боржника або  уповнова-женому  ним органу вчиняти дії  щодо  реорганізації  чи  лік-відації  юридичної особи-боржника;
-    зупинення стягнення, зверненого на майнові активи  боржника на підставі виконавчого або іншого  документа,  за  яким  списання здійснюється у безспірному порядку.
Після опублікування оголошення про порушення  справи про ба-нкрутство в офіційному  друкованому  органі  заяви  з  майновими ви-могами до боржника згідно  зі  статтею  10  Закону  мають  право по-давати всі кредитори незалежно від  настання  терміну  виконання зо-бов'язань. Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів, навіть якщо строк  їх  повернення  за  договором кредиту не настав.
Працівники  підприємства-боржника,  які   припинили   трудові відносини до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають право звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею  10 Закону. Аналогічні вимоги працівників  підприємства-боржника,  які не припинили трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21 Закону.
Кредитор, за заявою якого порушено  справу  про  банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги  до  боржника  у  межах місячного терміну, встановленого у статті 10 Закону,  навіть  якщо ці вимоги мають спірний характер.
Кредитор, майнові  вимоги  якого  забезпечені  заставою,  має право заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги  до  боржника  на суму, що не забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і фактичною виручкою від продажу предмета застави.
Кредитори,   що   мають   майнові   вимоги    за    борговими зо-бов'язаннями з  наростаючими  сумами  пені,  процентами,  можуть подавати заяви і після винесення Арбітражним судом  постанови  про визнання боржника банкрутом, оскільки згідно зі статтею 15  Закону саме з дати прийняття цієї постанови припиняється нарахування пені та  процентів  з  усіх   видів   заборгованості   банкрута.   Тому Арбіт-ражний суд відповідно до  статті  53  АПК  має  підстави  для віднов-лення строку, встановленого статтею 10 Закону.
Відповідно до статті 10 Закону Арбітражний суд  розглядає до-кументи всіх осіб, що заявили майнові вимоги до боржника,  і  за ре-зультатами розгляду ухвалою щодо кожного кредитора окремо визнає або відхиляє ці вимоги (повністю або частково).
Ухвала про визнання майнової вимоги кредитора повинна місти-ти точно визначену суму у національній валюті України і підстави  для визнання її боргом. Якщо вимогу  заявлено  в  іншій  валюті,  така ви-мога  підлягає  конвертації  у  національну  валюту  України  за курсом, встановленим Національним банком України на дату звернення з цією вимогою до Арбітражного суду.
Арбітражні суди розглядають усі майнові вимоги  кредиторів  у межах провадження справи про банкрутство.
В провадженні у справах про банкрутство  встановлені  три про-цесуальні строки:
1. Провадження у справі  повинно  бути  порушено  не  пізні-ше п'яти днів з дня надходження заяви (стаття 7 Закону);
2. Попереднє засідання у справі  проводиться  не  пізніше  як через місяць з  дня  порушення  провадження  у  справі  (стаття  8 Закону);
3. Виявлення кредиторів і санаторів  проводиться  у  місячний строк з дня опублікування  оголошення  про  порушення  справи  про банкрутство (стаття 10 Закону).
Строки  інших   процесуальних   дій   у   цьому   провадженні призначаються Арбітражним судом. Процесуальний режим цих строків у справах про банкрутство визначається статтями 50-53 АПК.
В  провадженні  у  справах   про   банкрутство   Законом встано-влені строки для вчинення  лише  певних  процесуальних  дій, тому ві-дкладення розгляду справи, перерви в засіданні  (стаття  77 АПК), зу-пинення провадження у справі та його поновлення (стаття 79 АПК) можливі лише до або під час проведення попереднього засідання Ар-бітражного суду.
Оскільки  вчинення  інших   процесуальних   дій   конкретними строками Закон не  обмежує,  у  Арбітражного  суду  немає  потреби відкладати  розгляд  справи,  оголошувати  перерву   чи   зупиняти провадження у справі тощо. У  разі  необхідності  Арбітражний  суд ух-валою призначає наступний строк для вчинення певної дії.
Зупинення провадження у справі про банкрутство можливо у ра-зі заміни кредитора  його  правонаступником  внаслідок  реорганізації підприємства, організації. В провадженні у справах про банкрутство неможливе процесуальне правонаступництво боржника,  крім  випад-ків реорганізації його юридичної особи у формі перетворення.
Арбітражний  суд  припиняє  провадження  у  справі   про банк-рутство, якщо:
1. боржник не є юридичною особою або не включений до  Ре-єстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2. юридична особа  боржника  ліквідована  або  реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення);
3. затверджені умови санації юридичної особи боржника (стаття 12 Закону);
4.  встановлена  відсутність  боргу,  або   боржник   виконав зо-бов'язання  перед   усіма   кредиторами,   або   відповідно   до законо-давства з боржника  списана  заборгованість,  або  на  заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;
5. припинені  зобов'язання,  які  були  підставою  для  вимог кре-диторів,  або  відповідно   до   законодавства   заборгованість боржни-ка реструктуризована;
6. вимоги усіх кредиторів повністю забезпечені заставою;
7. затверджено ліквідаційний баланс (стаття 22 Закону).
Провадження у справах про банкрутство може бути  припинено  у випадках, передбачених підпунктами 1 і 2  цього  пункту,  на  всіх стадіях процесу, тобто  як  до,  так  і  після  визнання  боржника банк-рутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5 і 6,  -  лише до  ви-знання  боржника  банкрутом,  а  у  випадку,   передбаченому підпунк-том 7, - лише після визнання боржника банкрутом.
Відповідно до статті  16  Закону  призначені  арбітражним судом  ліквідатори  утворюють  ліквідаційну  комісію.  Ліквідатори обирають із свого складу голову ліквідаційної комісії.
Дії  ліквідаційних   комісій   можуть   бути   оскаржені   до арбіт-ражного  суду  банкрутом,  або  власником  його  майна,   або уповно-важеним   ним   органом;   особою,   яка    відповідає    за зобов'язан-нями юридичної особи банкрута; кожним кредитором  окремо або їх зборами чи комітетом; особою, яка посилаючись на свої права влас-ника або іншу  підставу,  передбачену  законом  чи  договором, оспо-рює правомірність віднесення майнових об'єктів або  коштів  до лікві-даційної маси, а також прокурором.
Розгляд скарг на дії ліквідаційної  комісії  щодо  звільнення пра-цівників  підприємства-банкрута  не   підвідомчий   арбітражним судам,  оскільки  вирішення  спорів   з   трудових   правовідносин віднесено до компетенції загальних судів (стаття 24 ЦПК України).
Ліквідаційна  комісія,  здійснюючи  свої   повноваження, перед-бачені статтями 15 - 22  Закону,  використовує  права  органу юридич-ної особи суб'єкта банкрутства (стаття 29 ЦК).
До ліквідаційної комісії переходить  право  розпорядження май-ном банкрута і всі його майнові права і  обов'язки  (стаття  15 Закону). Ліквідаційна комісія управляє майном  банкрута;  здійснює інвентари-зацію і оцінку майна банкрута; визначає ліквідаційну масу і розпоря-джається нею; вживає заходів  до  стягнення  дебіторської заборгова-ності, реалізує майно банкрута і  здійснює  інші  заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів  відповідно  до  Закону України "Про пі-дприємства в Україні" (стаття 16 Закону).  Однак  у частині  1  статті  35  Закону  "Про   підприємства   в   Україні" передбачено, що у разі  визнання  підприємства  банкрутом  порядок утворення і роботи лікві-даційної комісії, а також умови ліквідації підприємства визначаються Законом. Отже у співвідношенні цих  норм наявною є зворотня відсил-ка до Закону. Тому  порядок  утворення  і роботи   ліквідаційної   комі-сії,   а   також   умови   ліквідації збанкрутілого підприємства визнача-ються виключно нормами Закону.
Відсилки аналогічного змісту  до  Закону  містять  стаття  19 За-кону України "Про господарські  товариства",  стаття  32  Закону Украї-ни "Про колективне сільськогосподарське підприємство", стаття 18 За-кону України "Про споживчу кооперацію"  і  стаття  29  Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".
В провадженні у справах про банкрутство ліквідаційна  комісія не наділена повноваженнями розглядати і визнавати  майнові  вимоги кредиторів, що є виключною прерогативою арбітражного суду.
Ліквідаційні  комісії  не  позбавлені  права   звернення   до арбіт-ражного суду з клопотанням про винесення ухвали,  що  містить при-писи щодо забезпечення реалізації їх повноважень.
Вживаючи    заходів    до    стягнення    дебіторської заборгова-ності, ліквідаційна комісія діє в порядку,  передбаченому АПК (пред'я-влення претензії, подання позову). Тому в цих  випадках порушується  провадження   в   окремих   справах   про   стягнення заборгованості за позовами юридичних осіб суб'єктів банкрутства на загальних підс-тавах.
Ліквідаційною масою є майнові  активи  банкрута,  на  які може бути звернено стягнення за  вимогами  кредиторів.  У  частині першій статті 18 Закону встановлено, що з  метою  погашення  боргу стягнен-ня може бути звернено на все майно  банкрута,  що  належить йому на праві власності або повного господарського відання.
Індивідуально  визначені  речі,  що  належать  банкрутові  на пі-дставі   інших   речових   прав,   наприклад,   володіння    або користу-вання, не можуть  бути  включені  до  складу  ліквідаційної маси. Так, орендоване майно  виключається  з  ліквідаційної  маси.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду державного  майна" у разі банкрутства орендаря  останній  відповідає  за  свої  бо-рги майном,  яке  належить  йому  на  праві  власності  відповідно  до законодавства України. В  той  же  час  речі,  визначені  родовими ознаками,  що  належать  банкрутові   на   праві   володіння   або кори-стування, включаються у ліквідаційну  масу.  Так,  у  випадках банк-рутства банків та інших фінансових установ залучені ними кошти та грошові вклади інших осіб потрапляють у ліквідаційну масу.
У випадках  банкрутства  позикоодержувача  всі  його  грошові кошти, де б вони не зберігались, також потрапляють у  ліквідаційну масу.
Включаються до складу ліквідаційної маси у  разі  банкрутства охоронця здані йому  на  схов  речі,  визначені  в  договорі  лише ро-довими ознаками. Стаття 423 ЦК передбачає, що за даних  обставин за відсутності іншої угоди між сторонами договору  схову  ці  речі пе-реходять у власність охоронця.
До   ліквідаційної   маси   входять   також   об'єкти   права інтеле-ктуальної власності банкрута (стаття 41 Закону України  "Про влас-ність", зокрема право на винаходи і корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг.  Права  на  ці  нематеріальні об'єкти  ма-ють   вартісну   оцінку   і   можуть   бути   відчужені ліквідаційною комі-сією згідно з пунктом 4 статті 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", пунктом 4  статті 16 Закону України  "Про  охорону  прав  на  знаки  для  товарів  і послуг", пунктом 4 статті 20 Закону України "Про охорону  прав  на промислові зразки" та іншим.
Майно банкрута, що є предметом  застави,  включається  до складу  ліквідаційної  маси,  але  використовується  виключно  для по-зачергового  задоволення   вимог   заставодержателя.   Звернення стягнення на заставлене банкрутом майно  здійснюється  в  порядку, передбаченому статтями 20 - 23 Закону України "Про  заставу",  але під контролем ліквідаційної комісії. Якщо при реалізації  предмета за-стави виручена грошова сума перевищує розмір  забезпечених  цією заставою вимог заставодержателя, ця різниця  використовується  для задоволення незабезпечених заставою вимог кредиторів.
Якщо момент звернення стягнення на заставлене боржником майно наступив після порушення провадження у справі про банкрутст-во, але до  початку  ліквідаційної  процедури,  зазначене  стягнення   має здійснюватись відповідно до вимог статей 20 -  23  Закону  Украї-ни "Про  заставу",  якщо   арбітражний   суд   не   застосував   щодо заставленого майна заходів, передбачених статтею 67 АПК.
Ліквідаційна  комісія,  виявивши   частку   банкрута   у спільному майні, має право згідно зі  статтею  116  ЦК  пред'явити позов про ви-діл цієї частки для звернення на неї стягнення.
кщо суб'єкт  банкрутства  є  засновником  або  учасником госпо-дарського  товариства  (крім   акціонерного)   і   відповідно власником частки у статутному фонді товариства,  зазначена  частка підлягає  виділенню  або  вартість  його  внеску  сплачується  цим товариством відповідно до вимог статей 16,  55,  57  і  71  Закону України  "Про   го-сподарські   товариства",   а   одержані   кошти включаються до складу ліквідаційної маси.
Акції на пред'явника,  що  належать  суб'єктові  банкрутства, по-трапляють у ліквідаційну масу і  безпосередньо  використовуються для  розрахунків  з  кредиторами.  Якщо  суб'єкт   банкрутства   є вла-сником іменних акцій, останні мають бути реалізовані відповідно до вимог статті 1 Закону  України  "Про  цінні  папери  і  фондову біржу". Виручка від їх реалізації потрапляє у ліквідаційну масу.
У  частині  другій  статті  18  Закону  визначено,  що  у випадках,  передбачених   законодавчими   актами,   стягнення   за претензіями кредиторів може бути звернене і на  інше  майно.  Цими законодавчи-ми актами є Закон України "Про власність"  (стаття  7), ЦК  (стаття  32),  Закон  України  "Про  господарські  товариства" статті  65,  74,  75  і  82).  У  наведених  законодавчих   актах передбачені  випадки,  коли  за  зобов'язаннями   юридичних   осіб суб'єктів банкрутства відповіда-ють інші особи.
Визначення ліквідаційної  маси  має  на  меті  реалізацію майно-вих активів банкрута і в разі необхідності майна інших  осіб, які відпо-відають за його зобов'язаннями, для  розподілу  виручених коштів між кредиторами. Тому ліквідаційна  комісія  не  має  права вимагати від кредитора одержання будь-якого майна замість грошей.
Порядок  реалізації  майна,   що   входить   до   складу ліквіда-ційної маси, визначений у статтях 19 і 20 Закону.
Згідно  зі  статтею  19  Закону  майно,  на  яке  звертається стяг-нення,   оцінюється   ліквідаційною   комісією   в    порядку, встановле-ному статтею 9 Закону України "Про приватизацію невеликих держав-них підприємств  (малу  приватизацію)".  Згідно  з  вимогами зазначе-ної норми проводиться інвентаризація майна із залученням, у разі не-обхідності, аудитора та здійснюється оцінка його  вартості.
Методика  оцінки  вартості  майна  під   час   приватизації,   яка застосовується і у  випадках  оцінки  майнових  активів  банкрута, за-тверджена постановою Кабінету Міністрів України  від  15  серпня 1996 року N 961.
За змістом статті 20 Закону у випадках, коли після публікації в засобах масової інформації оголошення про продаж майна  банкрута виявиться  лише  одна  пропозиція  щодо  придбання  цього   майна, реалізація майнових активів банкрута проводиться шляхом викупу;  у разі  надходження  двох  і  більше  пропозицій   -   призначається про-ведення  конкурсу  або  аукціону,   порядок   проведення   яких перед-бачений у статтях 13 - 21 Закону  України  "Про  приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Ліквідаційна комісія повинна, як правило, доручати проведення аукціону (конкурсу) органу приватизації у випадках, коли суб'єктом ба-нкрутства є  унітарне  державне  підприємство  або  господарське то-вариство,  у  статутному  фонді  якого  переважна  частка  майна на-лежить державі. У разі, коли суб'єктом  банкрутства  є  юридична осо-ба, заснована  на  недержавній  формі  власності,  ліквідаційна комісія може або безпосередньо  проводити  аукціон,  або  доручати його проведення спеціалізованому підприємству (установі), яке  має ліцен-зію Фонду державного майна України  на  право  організовувати про-даж  майна  на  аукціонах,  біржах,  за  конкурсом.   Зазначене підпри-ємство  (установа)  має  діяти   відповідно   до   угоди   з ліквідаційною комісією.
Усі форми  продажу  майна  суб'єкта  банкрутства  (шляхом ви-купу,  на  аукціоні,  за  конкурсом)   оформлюються   договорами купів-лі-продажу, які укладаються між  ліквідаційною  комісією  від імені під-приємства-банкрута та  покупцем.  Згідно  зі  статтею  23 Закону  Укра-їни  "Про  приватизацію  майна   невеликих   державних підприємств   (малу   приватизацію)"    договір    купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.  У  триденний термін  після  но-таріального  посвідчення  договору   ліквідаційна комісія від імені підп-риємства-банкрута і новий власник підписують акт передачі проданого об'єкта.
Примірники  зазначених  договорів  та  актів  залучаються  як додатки до ліквідаційного балансу.
У разі браку майна банкрута для  задоволення  усіх  вимог кре-диторів,  майнові  активи  осіб,  що   відповідають   за   його зобов'я-заннями, реалізуються в порядку,  встановленому  для  майна банкру-та.
Оскільки  стаття  2  Закону  України  "Про  приватизацію неве-ликих  державних  підприємств  (малу  приватизацію)"  допускає про-даж  як  цілісних   майнових   комплексів,   так   і   окремого індивідуа-льно   визначеного    майна,    об'єктів    незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів, ліквідаційна комісія  за погодженням   зі   зборами   (комітетом)    кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси  та  критерії їх відбору для продажу.
Ліквідаційна комісія, діючи від  імені  органу  юридичної особи  суб'єкта  банкрутства,  використовує  для  розрахунків   за продані майнові  активи  і  для  розподілу  виручених  коштів  між кредиторами розрахунковий рахунок цієї юридичної особи.  В  деяких випадках лік-відаційна комісія може відкрити окремий  розрахунковий рахунок.
Черговість задоволення претензій кредиторів із  виручених сум передбачена статтею 21 Закону, за змістом  якої  розподіл  цих сум між кредиторами повинен здійснюватись  лише  після  реалізації май-нових активів, достатніх для задоволення повністю або  частково ви-мог усіх кредиторів відповідної за пріоритетом черги.
Але передусім покриваються витрати, пов'язані з  провадженням справи  про   банкрутство   в   арбітражному   суді   та   роботою лікві-даційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задо-вольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
До названих вище витрат відносяться зокрема:
-    витрати на оплату аудиторських послуг (частина 3  статті  5 Закону, пункт 5 статті 10 Закону "Про аудиторську діяльність";
-    витрати кредитора на сплату державного мита  на  пу-блікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
-  витрати  на  публікацію  в  засобах   масової   інформації опо-віщення про порядок продажу майна банкрута (стаття 20 Закону);
-  витрати  розпорядника  майна  і   ліквідаційної   комісії, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута,  а також  спла-тою  державного  мита   за   позовами   про   стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства.
Перелічені  витрати  відшкодовуються  ліквідаційною  комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.
У   Законі   не   передбачена   оплата   діяльності    членів лікві-даційної  комісії  та  розпорядника  майна   щодо   виконання покладе-них на них функцій.
Згідно  з  частиною  першою  статті  21  Закону   вимоги креди-торів,  забезпечені  заставою,  відносяться  до  позачергових вимог, які задовольняються виключно за рахунок предмету застави.
Задоволенню  з  виручених  коштів   у   порядку   черговості, пе-редбаченої  статтею  21  Закону,   підлягають   лише   претензії креди-торів, які визнані ухвалою  арбітражного  суду  за  правилами статті 10 зазначеного Закону.
У разі відмови кредитора від задоволення  у  подальшому  його визнаної арбітражним судом вимоги ухвала суду залишається в  силі, але ліквідаційна комісія при здійсненні  заходів,  спрямованих  на за-доволення претензій кредиторів, не враховує суму майнових  вимог цього кредитора.
Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для  повного  задоволення усіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між  кредиторами лікві-даційна комісія має скласти і подати арбітражному  суду  звіт про ви-конані дії у формі ліквідаційного балансу. У  ліквідаційному балансі мають бути відображені показники  виявленої  ліквідаційної маси (дані її інвентаризації), відомості про  реалізацію  об'єктів ліквідаційної   ма-си   з   посиланням   на    укладені    договори купівлі-продажу,  а  та-кож  про  розподіл  виручених  коштів   між кредиторами.
Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного  балансу і  доданих  до   нього   документів   складають   заключний   етап лікві-даційної процедури.  Стаття  22  Закону  регламентує  порядок розг-ляду арбітражним судом ліквідаційного балансу і винесення  ним ух-вал за результатами його перевірки.
Після заслуховування членів ліквідаційної  комісії  і  зборів або  комітету  кредиторів  арбітражний  суд  виносить  ухвалу  про затвер-дження ліквідаційного балансу  і  припинення  провадження  у справі про  банкрутство,  якщо  дійде  висновку,  що  ліквідаційна комісія на-лежним чином здійснила необхідні заходи для виявлення  і реалізації усіх  майнових  активів,  що  підлягають  включенню  до ліквідаційної маси, і у встановленому порядку розподілила виручені суми між кре-диторами.
У  випадку,  коли  арбітражний  суд   дійшов   висновку,   що лік-відаційна комісія не виявила  або  не  реалізувала  усі  наявні майнові  активи  ліквідаційної   маси,   необхідні   для   повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення  нових ліквідаторів. Нові ліквідатори мають утворити ліквідаційну комісію і діяти згідно з вимогами статей 15 - 22 Закону.
Якщо ліквідаційна комісія не  виявила  майнових  активів,  що пі-длягають включенню до ліквідаційної маси, це не звільняє її  від обо-в'язку подати арбітражному судові  ліквідаційний  баланс,  який має засвідчити відсутність майна у банкрута.
У  разі  коли  за  результатами  ліквідаційного   балансу   у юри-дичної особи суб'єкта банкрутства  не  залишилось  майна  після за-доволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу  про ліквідацію цієї юридичної особи. Примірник такої ухвали  має  бути на-дісланий реєструючому органові і місцевому органу статистики для виключення  юридичної   особи   з   Єдиного   державного   реєстру пі-дприємств та організацій України.
У випадку, коли після  ліквідації  юридичної  особи  суб'єкта бан-крутства будуть виявлені належні їй майнові об'єкти або  кошти, спра-ва не може переглядатись за нововиявленими обставинами.  Проте наглядова інстанція арбітражного суду не позбавлена права в  цьому випадку скасувати  ухвалу  про  припинення  провадження  у  справі (стаття 106 АПК) і  призначити  нових  ліквідаторів  або  доручити по-передньому складу ліквідаційної комісії виконувати свої  функції щодо виявленого майна відповідно до вимог статей 15 - 22 Закону.
Перевірка постанови та ухвал,  винесених  зі  справи  про банк-рутство, здійснюється в порядку,  передбаченому  розділом  XII АПК.
Ухвали, винесені у провадженні справ про банкрутство, а саме: відмова  у  прийнятті  заяви  про  порушення   справи,   зупинення провадження у справі, залишення  заяви  без  розгляду,  припинення провадження у справі можуть  бути  перевірені  в  порядку  нагляду згідно зі статтею 111 АПК. Можливість перевірки в порядку  нагляду і ухвал, які можуть бути винесені за результатами  розгляду  вимог кре-диторів, передбачена статтею 10 Закону.
Ухвали про  визнання  недійсними  угод  щодо  майна  боржника (стаття  15  Закону)  і  про  результати  розгляду  скарг  на  дії ліквіда-ційних  комісій  (стаття  16  Закону)  також  можуть   бути перевірені в порядку нагляду, оскільки ці ухвали за своєю суттю  є рішеннями  що-до  розв'язання  конкретного   спірного   питання у провадженні справи про банкрутство.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить