Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Теоретичні основи маркетингу в агропромисловому виробництві

Теоретичні основи маркетингу в агропромисловому виробництві
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Теоретичні основи маркетингу в агропромисловому виробництві

В умовах переходу до ринкової економіки зміна форм власності як і перебудова системи управління сприяють усе більшому розвитку економічної самостійності підприємств АПК. Міняється характер виробничо-економічних зв'язків між виробниками і споживачами, на зміну централізованому плануванню і розподілу прийшли ринкові відносини, орієнтовані на обопільну вигоду. Це вимагає розвитку ділової активності, заповзятливості, комерційної ініціативи і кооперативних форм діяльності всіх підприємств.
Зараз через відсутність координації дій вітчизняних товаровиробників, фінансово-кредитних установ, посередницьких, сервісних структур, наукових організацій та інших суб’єктів аграрного ринку знижується потенціал всього агропромислового комплексу. В кризовому становищі знаходиться більшість сільськогосподарських товаровиробників. Вони є головним елементом АПК: виробляють продукти харчування для населення і сировину для легкої та харчової промисловості. При цьому нерозвиненість ринкових відносин, відсутність необхідної інформації призводить до того, що близько 80% прибутків від реалізації аграрної продукції “осідає” у різного роду посередників.
Кожний окремий суб’єкт аграрного ринку через брак фінансових результатів, досвіду і необхідних знань не має можливостей зібрати повну, своєчасну та достовірну інформацію, проаналізувати кон’юнктуру ринку для прийняття оперативних рішень в мінливих умовах сьогодення, обрати ефективну стратегію і тактику своєї діяльності.
У цих умовах особливе місце займає маркетинг, як вид економічної діяльності і найважливіший елемент ринкового механізму господарювання. Необхідність розробки та впровадження маркетингового забезпечення процесів виробництва, розподілу та збуту продукції обумовлюється також тим, що процес формування ринкових відносин, поява нових форм власності, відмова від держмонополії на зовнішньоекономічну діяльність визначили наявність складних задач, вирішення яких вимагає підвищення ділової активності та комерційної ініціативи сільгоспвиробників.
Система маркетингу підприємств АПК має принципові відмінності й особливості стосовно аналогічних систем інших галузей народного господарства, що насамперед обумовлюються специфікою сільськогосподарського виробництва й особливих властивостей його продукції. Наявність часового лага між виробництвом і реалізацією сільськогосподарських продуктів вимагає створення великих резервних сховищ і холодильних потужностей, викликає необхідність проведення первинної обробки продукції тваринництва (охолодження, видалення механічних домішок та пастеризації молока).
Існує ціла низка факторів, які заважають впровадженню та розвитку маркетингу: це і монополізація економіки і психологічні бар’єри на шляху до ринку, загальна економічна нестабільність, диктат чиновників, кримінальний контроль над ринками та інші. Панує точка зору на маркетинг як на сукупність засобів стимулювання збуту та рекламу. Управлінський персонал підприємств переконаний, що тільки робота в умовах перенасиченого ринку потребує використання маркетингових методів та прийомів, що тільки конвейерне, масове виробництво виправдовує витрати на ринкові дослідження і створення та утримання розгалуженої системи маркетингових комунікацій.
Одним з найважливіших чинників, що заважають впроваджувати маркетингові методи роботи на ринку є відсутність повної і правдивої інформації про кон’юнктуру ринку, суб’єкти ринку, про об’єми виробленої і реалізованої продукції.
В Україні сьогодні на більшій частині підприємств не здійснюється систематичний облік і контроль таких важливих економічних показників, як продуктивність праці, собівартість продукції, оцінка її якості, рентабельність виробництва, не розраховуються такі показники, як енерго-, капітало-, ресурсоємкість виробництв, видів продукції, послуг. Не маючи відомостей про ці параметри неможливо здійснювати моделювання ринкових процесів, відстежувати поведінку конкурентів та споживачів, аналізувати факторний вплив на прибутковість або збитковість різних видів діяльності, варіанти інвестиційного вибору.
Не можна забувати про існування певних психологічних бар’єрів і, перш за все, відсутність ринкової мотивації  у переважної частини керівників, спеціалістів і споживачів. Відчувається традиційний патерналізм, звичка повністю покладання на державу, яка донедавна регламентувала і контролювала всі сфери життя.
Як комплексний системний підхід до вирішення ринкових проблем, агромаркетинг охоплює всі стадії руху товарів в ринкових умовах, починаючи з дослідження потреб та прогнозування попиту, розробки асортименту продукції, надання послуг, пов’язаних з її реалізацією та доведенням до кінцевого споживача.
Агромаркетингові програми передбачають максимальну адаптацію до ринку і впровадження перспективних стратегій розвитку підприємницьких структур в сільському господарстві.
Головні інструменти маркетингу – пропозиція, попит і ціна є головними регуляторами ринку і знаходяться у постійній взаємодії, яка відображає дію  закону попиту та пропозиції, що повинні бути відповідними один одному по об’ємам, структурі і часу. Причому ринкова рівновага, що виникає є абстрактним поняттям, існуючим лише у теоретичних побудовах економістів. Постійне зміщення точки рівноваги, відповідно до умов зовнішнього середовища, що змінюються  вимагає систематичного аналізу освоєного або запланованого до освоєння сегменту ринку, прогнозування його змін. Це дозволяє сільськогосподарському підприємству своєчасно розробляти упереджувальну стратегію ефективного господарювання.
Маркетинг пов’язаний з продукцією сільського господарства -складніший за будь який інший галузевий маркетинг. Його складність та специфіка визначаються багатьма особливостями сільського господарства: технологічними, природними, економічними, організаційними, історичними, різноманітністю методів, прийомів та способів його здійснення, значною залежністю економічних результатів від природних умов, неспівпадінням робочого періоду і періоду виробництва, різноманітністю форм власності та організаційних форм господарювання, соціальним та стратегічним значенням продукції.
Особливості агромаркетингу визначаються і складністю взаємозв’язків між суб’єктами аграрного ринку, особливостями використання основних засобів й предмета виробництва – землею, її якістю та використанням потенціалу родючості.
Агромаркетинг набуває специфічного змісту, форм та методів реалізації також через різноманітні форми власності на землю та засоби виробництва (рис. 3). Подрібнення існуючих форм господарювання, утворення фермерських господарств, значної за розмірами та можливостями сукупності обслуговуючих та забезпечуючих підприємств, незалежних у фінансовому та адміністративному відношеннях від органів місцевого врядування, визначає наступні особливості агромаркетингу. По-перше, це багато аспектна конкуренція, яка управляється тільки попитом споживачів, по-друге – різноманітність, диверсифікація стратегій, тактик, форм, методів та прийомів агро маркетингу, причому їх кількість весь час зростає значними темпами.
З урахуванням форм власності утворюються різноманітні з погляду на організацію, функціонування, управління, чутливість та адаптовність до потреб, попиту та інтересів споживачів системи агромаркетингу.
Спеціалістам з агромаркетингу необхідно добре знати та вміти прогнозувати зміни у попиті на продукти харчування, варіювати можливостями його задоволення, зважати на зміни у кон’юнктурі ринку та передбачати їх.
Сильний вплив на кінцеві результати виробництва в АПК чинить такий фактор як сезонність. Сільськогосподарська продукція переробляється на широкий та глибокий асортимент продуктів харчування, більшість яких є товарами першої необхідності і життєво важливими для людини. Багато проблем виникає при збуті продукції. Сільськогосподарська продукція – це товари, які швидко псуються, тому мають місце великі витрати на просування їх до покупця, на зберігання, транспортування, пакування, тощо.
Сільськогосподарська сировина виробляється на десятках тисяч підприємств, різних як за розмірами, формами власності так і за рівнями спеціалізації. Продукція цих підприємств відрізняється якістю, вирощується у віддалених від місць споживання районах. Її потрібно заготовляти, сортувати, відправляти на ринок чи на довгострокове зберігання.
Одна й та ж сама сільськогосподарська продукція може одночасно реалізуватися як готовий харчовий продукт і як сировина для подальшої переробки (овочі, картопля, кукурудза, арахіс, молоко та ін.). Майже вся сільськогосподарська продукція є сировиною, що може піддаватися як одно так і багатоступеневій обробці. Причому глибина переробки весь час збільшується. Нові технології дозволяють постійно збільшувати вихід готової продукції при переробці молока, картоплі, м’яса, сої, поглиблюючи та розширюючи асортимент продуктів харчування, що виготовляється з цієї сировини.
Попит на сільськогосподарську продукцію залежить від великої кількості чинників, серед яких основними є доходи покупців, їх споживацькі переваги, звички, смаки, ціни на продукти харчування, наявність конкуруючої продукції.
Навіть якщо ціна на продукти залишається незмінною, інші чинники можуть призвести до змін у попиті. Наприклад, зростання доходів населення підвищує попит на високоякісні, екологічно чисті продукти.
Зміна ціни на конкуруючу продукцію або так звані товари-замінники також зсуває попит. Підвищення ціни, наприклад, на чай, підвищує попит на каву. Якщо зростають ціни на картоплю восени і взимку, попит на макаронні та круп’яні вироби буде гарантований. Рівень доходів населення, особливості споживання, звички, переваги, традиції населення – також впливають на попит на основні продукти харчування.
Але взагалі не попит є головним фактором, що визначає ціну на продукти харчування. Головними чинниками зміни цін на продукцію сільського господарства в умовах ринкової економіки є коливання об’ємів продукції на ринку та рівень доходів населення.
Наступною особливістю агромаркетингу  є нерівномірність, нерівно значущість та різний рівень розвитку маркетингової діяльності в системі агробізнесу, у процесі виробництва, переробки та реалізації товару. Недостатній рівень маркетингового забезпечення в одній ланці спричинює незадовільний стан маркетингу в цілому.
Ще одна відмінність агромаркетингу – висока чутливість та адаптивність його системи. Це обумовлено такими факторами:
- попит споживачів має невизначений, стохастичний характер. Система агромаркетингу повинна в обов’язковому порядку задовольняти основні потреби, зумовлені фізіологічними потребами та гнучко реагувати на зміни у потребах та інтересах споживачів;
- існує гостра конкуренція на ринку сільськогосподарської продукції, тому перемогу, а з нею і гроші споживачів отримують підприємства, що мають гнучку виробничо-збутову систему;
- виробництво багатьох видів продукції залежить від погодних умов, тому система агромаркетингу повинна бути здатною до самоорганізації, від рівня та швидкості адаптивності якої залежить результативність всієї підприємницької діяльності;
- різноманітність організаційно-правових форм господарювання, необхідність диверсифікації виробничої діяльності, багатоваріантність конкурентних дій вимагають від системи агромаркетингу швидкої адаптації до змін у зовнішньому середовищі.

 


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить