Типи координації

Так, як структура будь-якої організації являє собою сукупність ряда підрозділів, служб, які виконують різні по характеру, тривалості, і періодичності функції, тоді виникає проблема погодженності, синхронізації, координації діяльності структурних одиниць організації.
Координація – це найважливіша функція управління, яка забезпечує процес погодження кількістних, просторових і часових параметрів діяльності всіх підрозділів підприємства в інтересах досягнення поставлених перед нею цілей. Координація забезпечує стійкість і цілістність підприємства це найбільш важливо на великих підприємствах з глибокою спеціалізацією виконуваних операцій.
Розрізняють слідуючі типи (різновиди) координаційної діяльності:
1.    Індивідуальну і групову;
2.    Формальну і неформальну;
3.    Превентивну і усуваючу;
4.    Регулятивну і стимулюючу.
Індивідуальна координація виконується однією особою – керівником або спеціальною посадовою особою. Яка іменується координатор-інтегратор, в той же час, як групова координація – підрозуміває вироблення погоджених рішень на нарадах, спеціальних координаційних радах або комісіях.
Формальна координація обовязкова і виникає в тому випадку, коли її здійснює уповноважена на то особа. Неформальна координація – основана на взаємному розумінні, партнерстві і добровільній синхронізації дій.
Провентивна (попереджувальна) координація, яка направлена на передбачення й запобігання проблем по неузгодженості функціонування підрозділів, в той же час, як усуваюча кординація – на компенсацію вже трапившихся  фактів розсинхронізації.
Регулятивна координація направлена на збереження стабільності наявної роботи і компенсацію можливих негативних відхилень. В противагу їй стимулююча координація має за ціль забезпечення бажанного відхилення в сторону покращення діяльності системи, а також при відсутності реальних проблем.