Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Загальні поняття культури мовлення

Загальні поняття культури мовлення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Загальні поняття культури мовлення

Писемна й усна форми літературної мови характеризу-ються і деякими відмінностями у використанні словникового багатства національної мови. Якщо для писемної мови потріб-ні слова добираються більш суворо, з урахуванням літератур-ної традиції, то в усній можливе вживання розмовної лексики, просторічної, діалектної тощо. Оскільки усне мовлення, голо-вним чином, обслуговує побутові і виробничі потреби суспіль-ства, то в ньому звичайно переважає лексика побутового та виробничого характеру, значно менше в ньому поширені сло-ва з абстрактним значенням.
Проте чіткої межі в доборі граматичних і лексичних засо-бів між писемною та усною формами літературної мови про-вести не можна. Доповіді, що належать до усної форми спіл-кування, характеризуються синтаксичними і лексичними осо-бливостями писемної форми літературної мови.

Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування. Будову літературного мовлення можна представити такою схемою:

Літературне мовлення   усне      писемне   діалогічне    моноло-гічне полілогічне                   руко-писне                друковане
Кожна з форм мовлення має свої особливості, що видно з таблиці.
Літературне мовлення
Усне   Писемне
1. Первинне   1. Вторинне
2. Діалогічне (полі логічне) і монологічне  2. Монологічне
3.  Розраховане  на  певних слухачів,    які    виступають співрозмовниками   3. Графічно оформлене
4. Непідготовлене заздале-гідь        4. Пов’язане з попереднім обдумуванням
5. Живе спілкування 5. Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення
6. Інтонація, міміка, жести   6. Відбір мовних засобів, чіт-ке підпорядкування стилю і типу мовлення
7. Імпровізоване       7. Повний і ґрунтовний ви-клад думок
8. Чітко індивідуалізоване    8. Поглиблена робота над словом і текстом
9. Емоційне й експресивне мовлення        9. Редагування думки ї фор-ми її вираження
10. Повтори, зіставлення, різ-ні тропи, фразеологізми    10. Самоаналіз написаного

Усне і писемне мовлення має широке застосування в різ-них сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діа-логу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів

Монолог — компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.
Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо).
Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуються в монолозі обмежено.

Діало́г (dialog) — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми (або у технічній мові - людиною та ЕОМ) в вигляді питань та відповідей.
Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О.І. Москальська).
Відмінності вструктурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст — це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту — адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.
Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі — це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).
Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.
Існує типовий набір смислових частин розмови:
•    1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий — мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);
•    2) початок розмови;
•    3) розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.
Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Полілог - це дискусія, бесіда трьох і більше учасників.

Полілог - це обмін думками з тієї чи іншої теми, де кожен учасник має власну відмінну точку зору.

Полілог - (від грецького polys - багато і logos - слово) - розмова декількох дійових осіб в літературному творі. Порівняння: діалог

Полілог – форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.

Важливими компонентами у полілозі є репліки (конструктивні і деструктивні), обговорення теми, що репрезентує діалог, обмін інформацією, а також підсумковий діалог, який спрямований на з'ясування успішності цього мовленнєвого акту.

Схематично полілог може виглядати так:
•    1) початок: а) відкриття обговорення, б) вступне слово ведучого;
•    2) основна частина: а) виступ А, б) репліки, в) виступ Б, г) репліки, ґ) резюме ведучого, д) виступ В і т.д.;
•    3) підсумковий монолог ведучого, 4) підсумковий діалог / аналіз самого обговорення.

Мовлення буває монологічним і діалогічним. Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Відрізняють внутрішній монолог - роздум уголос, драматичний монолог - поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог - лірична сповідь у поезії. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і невикінчених речень. Особливістю діалогу є взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об'єднує діалог в єдине ціле. Відрізняють внутрішній діалог - фігура мовлення, що є зверненням до самого себе. Розмова кількох осіб називається полілогом.

Отже, монолог - особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача. Діалог - одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома або кількома особами.

Літературне мовлення поділяється на усне і писемне. Усне мовлення поділяється на дві групи: діалогічне (полілогічне) і монологічне. А писемне розділяють на монологічне. Монологічне - на рукописне і друковане.
Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення - первинна форма існування мови.
Писемне мовлення - мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування мови і розраховане на зорове сприймання. Кожна з форм мовлення має свої особливості.
Усне і писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне - у формах переказу, творів (опису, розповіді, роздуму), ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату. Найголовніша ознака літературної мови - це її унормованість, властиві їй норми. Мовною нормою виступає будь-яке мовне явище - звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, - що сприймається як зразок. Мовні норми є обов'язковими для всіх її носіїв.

Лексика - це сукупність слів, що об'єднуються в певні ряди, групи, шари на основі спільності, подібності і водночас розрізняються, протиставляються в межах цих угруповань за вужчими диференційними ознаками.
Лексика української літературної мови дуже багата. Безпосередньо реагуючи на суспільні зміни, вона характеризується значною рухомістю: постійно поповнюється позначеннями нових предметів, процесів, явищ і звільняється від назв віджилих реалій та понять.
Лексичний склад української мови репрезентується у писемному та усному мовленні. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбувається відбір і комбінування найвлучніших, найточніших саме для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб точно, недвозначно висловити думку. Це зумовлено багатьма причинами:
* недостатнім володінням рідною мовою;
* незнанням усталених мовних норм;
* впливом російської мови;
* незнанням синонімічного багатства мови;
* сплутуванням паронімів.
Синоніми - це слова, близькі або тотожні за значенням, але відмінні за звучанням: вакантний - вільний; інтерес - зацікавлення, зацікавленість, цікавість, заінтересованість; довідка - посвідчення - посвідка.
Володіти синонімічним багатством означає вміти:
* уникати незрозумілих, особливо іншомовних слів, які можна замінити українськими (інвестиції- вкладання; менеджер - керівник; саміт - зустріч на найвищому рівні);
* уникати повторення того самого слова;
* знаходити слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;
* добирати найвлучніші слова, щоб якнайточніше висловити свою думку.
Пароніми - це слова, подібні за звучанням і написанням, але різні за значенням: адресат (той, кому адресується документ) - адресант (той, хто адресує); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (рфупа осіб, пов'язаних певними інтересами).
Отже, пароніми тісно пов'язані із семантикою. На відміну від синонімів вони не можуть довільно замінювати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше та ґрунтовніше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.
Багатство мовлення досягається семантично й стилістично відмінними чи однозначними одиницями, які різняться словотворчими або граматичними ознаками, тобто не повторюються. А різноманітність – це вираження однієї і тієї ж думки, одного і того ж граматичного значення різними способами і засобами.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить