Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Стилістика мови і стилістика мовлення

Стилістика мови і стилістика мовлення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Стилістика мови і стилістика мовлення

Терміни «стилістика мови» і «стилістикамовлення» треба розмежовувати, як і терміни й відповідні їм реалії «мова» і «мовлення».
Наукові підвалини для розмежування цих лінгваль- них явищ заклав відомий німецький лінгвіст, основоположник теорії загального мовознавства Вільгельм фон Гумбольдт (1769—1835). Кожне мовлення, на його думку, суб’єктивне, але передусім — об’єктивне і тому всім зрозуміле.
В україністиці терміни «мова» і «мовлення» широко усталились тільки у 80-ті роки XX ст. Цьому вагомо сприяла праця сучасного російського лінгвіста Олексія Леонтьева (нар. 1936) «Язык, речь, речевая деятельность» (1963) і дослідження методичного спрямування українського мовознавця-психолога І. Синиці, автора книги «Психологія усного мовлення учнів» (1984). У 1965 р. вийшла його праця «Психологія писемної мови учнів» (мало б бути «мовлення», а не «мови»).
Явища «мова» і «мовлення» не протиставні одне одному, але й не тотожні. Співвідношення між мовою і мовленням — це співвідношення загального (мови) і часткового (мовлення). У цьому співвідношенні мова є провідним і регулюючим началом, бо мовлення індивіда витворюється під впливом мовлення колективу, бере початок від уже наявної мови і тому є вторинним явищем. У мовленні конкретно виражається мова — у формі усної розмови або в записаному тексті. Мовлення — це суб’єктивний вияв мови, який піддається дослідженню значно важче, ніж мова, що являє собою абстрактну систему сво­єрідних знаків. В. фон Гумбольдт писав: «У мовленні ніхто не сприймає слів у зовсім однаковому значенні; незначні відтінки значення переливаються по всьому обширу мови, як кола по воді при падінні каменя»; «Людина надає мовленню особливого характеру через свою індивідуальність». Особиста творчість «безперервно прагне внести в мову що-небудь нове»; «Мова не є чимось замкненим у собі: жива хвиля б’є по ній вічним прибоєм із невичерпних джерел індивідуального мовлення…».
Наприклад, лікують не дефекти мови (їх немає), а дефекти мовлення окремих носіїв мови. Учителі формують культуру мовлення учнів. Прийнято також говорити чи писати про логічність та емоційність мовлення дикторів радіо, телебачення, артистів, учителів тощо. Тільки мовлення буває логічним, точним або ж алогічним, неточним, зрозумілим чи незрозумілим, образним, доречним, тихим, напівтихим, голосним, дуже голосним, стислим, тривалим і т. ін. Скільки мовців — стільки й індивідуальних, певною мірою неповторних мовлень.
Кожна з «живих» літературних мов є спільною для певного народу (або зрідка для двох чи й кількох народів, націй): українська — для українців, французька — для французів і т. ін. У кожній розвиненій мові сотні тисяч або й мільйони слів, ще більше властивих їм лексичних значень, морфологічних форм. Зі смертю людини припиняється існування її мовлення (лише частково воно може зберегтися в записах: у книжках, статтях, листах померлого або на магнітній плівці, лазерному диску тощо), але зберігається мова, бо вона — явище всенародне. Мовлення — це ще й своєрідний психо-фізіологічний процес, явище індивідуальне, особистісне, хоча, разом з тим, і со­ціальне, бо всі, хто належить до певного народу, загалом однаково користуються мовою — фонемами, словами з їх усталеним і колективно усвідомлюваним значенням. Усі носії певної окремої мови за однаковими нормами й правилами формують зі слів найрізноманітніші словосполучення, речення, однотипно наголошують слова та ін.
Отже, поняття «мова» й «мовлення», а відповідно і «стилістика мови» й «стилістика мовлення», відрізняються одне від одного

Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль —явище об'єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Пор.: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем “брас”, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово «стиль» використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.
Як термін слово стиль входить до термінології багатьох наук: лінгвістики, літературознавства, мистецтвознавства, але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.
Така різноманітність значень — термінологічних і не-термінологічних у слові «стилі» робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення і розуміння.
Питання характеристики стилю мовлення невід'ємне від визначення стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мови. Більшість дослідників розглядає стилі як розгалуження загальнонаціональної на її функціональні різновиди.
3
Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови– різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше
відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це них умовах. Цесвоєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Кожний стиль має:
Ш    сферу поширеня і вживання (коло мовців);
Ш    функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення,
вплив, спілкування тощо);
Ш    характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
Ш    система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію,
граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом
літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної,
вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному
стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для
офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести
забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично
виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей
– надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних
мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних
функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену
системі стилів, серед яких:
q    розмовний,
q    художній,
q    науковий,
q    публіцистичний,
q    епістолярний,
q    офіційно-діловий,
q    конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й
писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча
усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно
писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають
книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю
характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним
для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе
багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті
суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди –
підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів
спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності
мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний,
інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить