Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Зміст та особливості позашкільної роботи

Зміст та особливості позашкільної роботи
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зміст та особливості позашкільної роботи

Зміни в економіці, ідеології, політиці, моралі нашого суспільства потребують нових підходів до організації позакласної діяльності дітей. Відомо, що у позашкільній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби молодших школярів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позашкільна діяльність дає змогу дітям виступати в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де школярі можуть задовольняти особистісні потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного Я. Це зона активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час – умова для розширення світогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.
Система позашкільної роботи дає змогу дітям задовольняти по’феби в додатковій освіті та змістовному дозвіллі, розвивати творчі здібності. Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя, їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позашкільна діяльність дає дітям таку можливість [12, 29].
Аналіз сучасних засобів і форм позашкільної діяльності для молодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як колективи художньої самодіяльності, фестивалі, концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей.
Головна особливість творчої особистості – потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формуються якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання [19, 160].
Педагог І.Я. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчого мислення, особливо, якщо починати цю роботу в молодшому шкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:
• самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;
• бачення нової функції знайомого об’єкта;
• бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;
• бачення структури об’єкта [16, 228].
Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам’ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення і розвиток загальних здібностей – актуальна проблема позашкільної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних І дають змогу досягати значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів – задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей із нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості.
Позаурочна робота – це обов’язкова для виконання діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства. Не слід ототожнювати позаурочну роботу з позакласною, хоч вони нерідко переплітаються і доповнюють одна одну. Позаурочна робота спрямована на виконання в позаурочний час завдань, передбачених програмою. Вона обов’язкова для всіх учнів. Це, наприклад, проведення систематичних спостережень серед природи, робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці, у куточку живої природи [2, 27].
Особливостями позаурочних занять слід вважати: обов’язковість участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів.
Позаурочна робота – форма організації учнів для виконання після уроків обов’язкових, пов’язаних з вивченням образотворчого мистецтва, практичних робіт за індивідуальними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв’язання завдань, передбачених програмою [3].
Організація позаурочних робіт викликана тим, що деякі спостереження та мистецькі завдання, необхідні для засвоєння програмних понять, не вкладаються у рамки навчального розкладу. Організація і керування роботою повинні здійснюватись обов’язково учителем, її результати мають використовуватись на уроках. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки.
Розвиток спостережливості пов’язаний з розвитком конкретного й узагальненого мислення школярів.
Позаурочна робота може мати характер попереднього набуття відповідних знань. Наслідки дослідів або спостережень та зібраний матеріал демонструються учнями під час уроків. Значну допомогу в організації та проведенні різноманітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, колекції, гербарії тощо.
Для свідомого формування образотворчих уявлень і понять учитель напередодні екскурсії може запропонувати учням певні види позаурочної роботи: ознайомитись у краєзнавчому куточку із рослинним світом своєї місцевості (деревами, кущами, травами), поцікавитись, які рослини переважають у нашій місцевості, і які особливості, важливі для правильної передачі їх на папері, присутні у їхній будові.
Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначеним цілям й вимагає вольових зусиль. Учень не просто повинен слухати, а прислухатись, не просто дивитись, а придивлятись, всебічно розглядати об’єкт, щоб створити необхідне уявлення про нього.
Спостереження – це суб’єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати. З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості, як спостережливість. Спостережливість – це прагнення і уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ) у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах. Спостережливість – важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси [1, 91].
У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. З позиції розуміння методу навчання як дидактичної категорії спостереження є способом організації взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктів природи.
За формою організації діяльності учнів спостереження класифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвом учителя. У процесі бесіди діти осмислюють і конкретизують об’єкти і цілі спостережень, актуалізують опорні знання та уміння, визначають задачі і складають план [5, 24].
Сприймання відбувається на основі опорних знань про предмет або явище, за якими ведеться спостереження. Актуалізація їх розпочинається під час постановки мети та планування. Крім того, дітям повідомляється додаткова інформація про об’єкт (значення, використання, умови існування і т. ін.), яка розширює їхні знання, викликає позитивні емоції або зумовлює створення проблемної ситуації.
Велике значення для спостережень, особливо систематичних, довготривалих, має вибір конкретних об’єктів. Вони повинні бути знайомі школярам, цікавими й доступними для сприймання. Якщо це рослини своєї місцевості, то вибирають ті, які гарно квітнуть, дають плоди, використовуються людиною в різних цілях, мають красивий вигляд крони, ростуть у такому місці, де їх можна бачити здалеку і підійти до них близько. Важче зробити вибір серед тварин (птахів, звірів, комах та ін.), потрібно, щоб учитель сам добре знав фауну своєї місцевості: тварин, які живуть тут, місця, в яких вони найчастіше зустрічаються [3, 63].
Сприймання розпочинається з організації розгляду об’єкта в цілому, щоб у дітей склалося цілісне уявлення про нього. Далі організовується детальний розгляд тих його частин, які передбачені цілями спостереження. Він неможливий без відчуття різних ознак, властивостей предмета чи явища з допомогою аналізаторів. А це вимагає від дітей оволодіння уміннями користуватися своїми органами чуття, тобто уміннями бачити, відчувати, чути. Крім того, щоб назвати ознаки, якості, властивості об’єкта, необхідні знання кольорів, звуків, видів форм та ін., тобто сенсорних еталонів. Уміння розпізнавати різні ознаки формується як під час спостережень, так і при застосуванні інших методів засвоєння предметного змісту.
Зіставлення цілого і частин у процесі спостереження дозволяє дітям, по-перше, свідомо уникати випадкових ознак під час сприймання. Наприклад, ведеться спостереження за деревом, але учні звертають увагу, що на ньому є гніздо птаха. У цьому випадку вчитель повинен актуалізувати знання дітей про зовнішню будову дерева: «Які частини має дерево? Не забувайте, у якій послідовності їх треба називати. (Корінь, стовбур (стебло), листя, квітки, плоди з насінням). Чи гніздо птаха, що на дереві, є його частиною? Отже, потрібно називати лише ознаки дерева». По-друге, усвідомлювати сприйняті ознаки у контексті цілого образу (не перелічувати їх безвідносно), виділяти в об’єкті основні, важливі, істотні ознаки, узагальнювати їх [19, 125].
Зміст висновку і механізм розумової діяльності дітей під час його формулювання визначається об’єктом і цілями спостереження. Розрізняють кілька варіантів висновків, зокрема якщо:
а) спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Сприймається окрема ознака, властивість. У висновку такого спостереження відображається усвідомлена належність частини до цілого. Пригадаємо приклад спостереження за кольором неба восени. У цьому випадку висновок матиме такий зміст: восени небо сірого кольору;
б) спостереження ведеться за конкретним об’єктом. Сприймається сукупність ознак, які його характеризують. У висновку відображається зміст одного уявлення про цей об’єкт (зміст відповідає цілі). Щоб його сформулювати, необхідно проаналізувати сприйняті ознаки, серед яких виділити випадкові і властиві йому. Перші пропускають, а другі складають опис-визначення об’єкта. Наприклад, другокласники спостерігають за зовнішнім виглядом берези навесні. Висновок за спостереженнями: береза має білу кору з чорними плямами, високий і тонкий стовбур (стебло), квіти її зібрані в «сережки»; в) спостереження ведеться за групою предметів або явищ. Результатом є загальне уявлення, де відображені ознаки, властиві цій групі об’єктів.
Щоб зробити висновок за спостереженнями відносно групи об’єктів, спочатку ведуться спостереження за окремим об’єктом цієї групи. У кожному з них сприймаються ознаки, передбачені цілями спостереження. Далі об’єкти порівнюються і визначаються подібні ознаки. Вони складають зміст висновку.
Джерелом важливих для формування навичок образотворчої діяльності знань про зміни в природі по сезонах є спостереження, що їх проводять молодші школярі на екскурсіях, цільових прогулянках, а пізніше і самостійно. У процесі безпосереднього спілкування з природою розв’язуються освітні, розвивальні та виховні завдання: формуються уявлення про навколишню природу; діти оволодівають загально-пізнавальними уміннями і навичками (виділяти в предметах їхні ознаки, порівнювати групи предметів за однією ознакою, помічати зміни у спостережуваних об’єктах, робити висновки за допомогою учителя); здійснюється виховання учнів.
Використання краєзнавчого матеріалу під час спостережень дає змогу учням побачити навколишню дійсність у різноманітних зв’язках, відношеннях і залежностях. Безпосереднє спілкування з природою сприяє розвитку у дітей спостережливості, самостійності в набутті знань, зацікавленості в навчанні. Кожного разу на підставі спостережень учнів проводяться узагальнення.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить