Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Методи вдосконалення фізичних якостей

Методи вдосконалення фізичних якостей
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Методи вдосконалення фізичних якостей

Основним засобом розвитку і удосконалення фізичних якостей є фізичні вправи. Ефективність впливу на фізичну підготовку учнів визначається відповідністю обраної фізичної вправи та параметрів її виконання педагогічному  завданню, яке ставить учитель. Адже одна і та ж фізична вправа при відповідних режимах її виконання може бути використана для вирішення різних завдань, а одне і те ж завдання може бути вирішене різними вправами. Наприклад, біг з високою швидкістю сприяє вдосконаленню прудкості, а повільний – витривалості. Таким чином, для раціонального управління процесом розвитку фізичної підготовки слід чітко визначати, що треба робити (засіб) і як виконувати тренувальне завдання (метод).
Методи вдосконалення фізичних якостей (тренування) побудовані на закономірностях чергування рухової активності і відпочинку, напруження і розслаблення, співвідношення між обсягом виконаної роботи та її інтенсивністю.
Характерною ознакою цієї групи методів є чітка реґламентація їх структури і змісту.
РЕҐЛАМЕНТАЦІЯ ЗА СТРУКТУРОЮ полягає у наявності або відсутності інтервалів для відпочинку в процесі  застосування цього методу при вирішенні конкретного педагогічного завдання. Наприклад, при вирішенні завдання з розвитку витривалості можна  пробігти 10 км із заданою швидкістю без зупинок для відпочинку; пробігти 10 разів по 1 км з необхідною швидкістю через 1-2 хв повільної ходьби, або пробігти 6 км із заданою швидкістю, відпочити кілька хвилин, а потім ще пробігти 10 разів по 400 м із певною швидкістю через 1 хв активного відпочинку.
Такий характер структури виконання завдання дає підстави класифікувати  методи тренування на три групи: метод безперервної вправи, методи інтервальної (повторної) вправи та метод комбінованої вправи.
У кожному із наведених методів роботу можна виконувати з рівномірним навантаженням  (наприклад,  швидкістю)  та  змінювати його, поступово збільшуючи, зменшуючи або варіюючи. Величина навантаження також суттєво залежить від тривалості та характеру відпочинку. Названі параметри визначають зміст виконаної роботи
Отже, за змістом методи тренування поділяються на методи: рівномірної (стандартизованої), прогресуючої, регресуючої та варіативної вправи.
Коротко охарактеризуємо названі методи.
Характерною особливістю МЕТОДІВ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ВПРАВИ є тривале виконання одного тренувального завдання без відпочинку. Засобами можуть бути: циклічні вправи, ациклічна вправа, що виконується багато разів без пауз для відпочинку, або різні ациклічні вправи (аеробіка).
Обсяг тренувальних навантажень (довжина дистанції, час виконання вправи, кількість безперервних повторень тощо) - великий.
Метод безперервної рівномірної вправи характеризується незмінністю величини тренувального впливу (швидкості пересування, величини зусиль, темпу, амплітуди рухів тощо) від початку до кінця вправи. Метод використовується переважно для розвитку загальної витривалості, сприяє розвитку волі. Тренувальний вплив полягає у підвищенні продуктивності роботи серцево-судинної і дихальної систем, покращенні міжм’язової координації тощо.
Метод безперервної прогресуючої вправи характеризується поступовим збільшенням швидкості або величини зусиль, темпу, або амплітуди рухів, або кількох компонентів одночасно. Метод широко використовується у циклічних рухових діях для розвитку спеціальної витривалості. Його тренувальний ефект полягає у розвитку потужності систем аеробного та аеробно-анаеробного енергозабезпечення, підвищенні стійкості до негативних змін у внутрішньому середовищі організму. Метод сприяє підвищенню економічності техніки рухів на тлі прогресуючої втоми, розвитку волі.
Метод безперервної регресуючої вправи характеризується найвищою інтенсивністю роботи на початку і поступовим її зниженням до кінця вправи. Метод ефективний при розвитку загальної та спеціальної витривалості до роботи в зонах великої і субмаксимальної потужності.
Тренувальний ефект методу полягає у розвитку продуктивності систем аеробного та аеробно-анаеробного енергозабезпечення, розвитку потужності буферних систем організму.
Метод безперервної варіативної вправи характеризується багаторазовою зміною швидкості пересування або величини зусиль, темпу чи амплітуди рухів.
Метод використовують при розвитку загальної і спеціальної витривалості в зонах помірної, великої та субмаксимальної потужності. Тренувальний ефект полягає у підвищенні рухливості і потужності  серцево-судинної та дихальної систем, розширенні аеробних та аеробно-анаеробних можливостей організму, розвитку потужності буферних систем організму, покращенні міжм’язової координації.
Характерною особливістю МЕТОДУ ІНТЕРВАЛЬНОЇ (ПОВТОРНОЇ) ВПРАВИ є наявність робочих фаз та інтервалів для відпочинку між ними в процесі виконання певного тренувального завдання. При цьому тривалість робочих фаз і режимів їх виконання, тривалість і характер відпочинку планується заздалегідь.
В залежності від режимів навантаження у процесі виконання тренувального завдання  метод інтервальної вправи має чотири різновиди.
Метод інтервальної (повторної) рівномірної (стандартизованої) вправи характеризується незмінністю усіх його компонентів від початку до кінця виконання конкретного тренувального завдання.
Завдяки своїй універсальності цей метод може застосовуватись для розвитку усіх рухових якостей.
Метод інтервальної (повторної) прогресуючої вправи характеризується прогресивним збільшенням сили тренувального впливу від початку до кінця виконання конкретного тренувального завдання. Його можна досягти за рахунок зростання інтенсивності або тривалості робочих фаз при стандартизованих інтервалах відпочинку, або за рахунок скорочення інтервалів відпочинку.
Метод інтервальної (повторної) регресуючої вправи характеризується високою інтенсивністю тренувального впливу на початку і поступовим його зниженням до кінця виконання (тренувального завдання).
Метод інтервальної (повторної) варіативної вправи характеризується хвилеподібною зміною величин тренувального впливу у процесі виконання тренувального завдання. При цьому варіативність тренувального впливу може досягтись як ритмічною зміною тривалості  (обсягу)  або інтенсивності робочих фаз, так і зміною тривалості інтервалів відпочинку.
Метод варіативної вправи порівняно з іншими більш емоційний. Завдяки можливості варіативної зміни тренувального впливу можна досягти глибшої адаптації до відповідних подразників в роботі ЦНС, кардіо-респіраторної системи організму, в обміні речовин, в зміцненні опорно-рухового апарату. Це дозволяє широко використовувати його для розвитку практично всіх рухових якостей.
Характерною ознакою МЕТОДІВ КОМБІНОВАНОЇ ВПРАВИ є поєднання в одному тренувальному завданні безперервної і інтервальної роботи та різних режимів навантаження. Поєднання в одному тренувальному завданні особливостей різних методів дозволяє в окремих випадках забезпечити повнішу відповідність його структури і змісту педагогічному завданню і, таким чином, раціональніше керувати розвитком рухових якостей. Це також дозволяє уникати притаманної іншим методам монотонності і значно підвищувати емоційне тло занять.
Можливості поєднання в одному тренувальному завданні окремих методів практично безмежні. Наводимо окремі приклади.
Метод безперервно-інтервальної стандартизованої вправи. Біг 800 м + відпочинок 3 хв в бігу підтюпцем + біг 3X300 м, відпочинок між пробіжками – 1 хв в бігу підтюпцем. Швидкість бігу в робочих фазах – середньозагальна на дистанції 1500 м.
Метод інтервальної рівномірно-прогресуючої вправи. Біг 6X100 м через 1 хв активного відпочинку. Перші 4 відрізки - зі швидкістю, що становить 90% від максимальної; 5-й - зі швидкістю 95%  від максимальної; 6-й з максимально можливою швидкістю.
Специфічною організаційно-методичною формою методу комбінованої вправи є метод колового тренування.
Характерною рисою методу колового тренування є почергове дозоване виконання комплексу із 6-10 вправ (станцій), тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Тренувальне завдання складається із 2-4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час. При цьому в залежності від завдання 2-4 рази виконується одна і та ж вправа, а потім у тому ж режимі 2-га, 3-тя і т. д., або на кожній станції робиться по одному підході, і в такому варіанті весь комплекс (всі станції) повторюється кілька разів.
Засобами при коловому тренуванні є прості за технікою і добре засвоєні фізичні вправи. Зміст тренувального завдання може бути виражений у вигляді схеми за допомогою символів     

Рівень тренувальних навантажень визначається індивідуально для кожного учня. Це робиться на підставі результатів випробування  за так званим, повторним максимумом (ПМ) у кожній вправі комплексу.
Кожний учень в межах жорсткого реґламенту робочих фаз і відпочинку виконує по колу всі вправи  комплексу з установкою досягти якомога вищого результату в кожній з них. Показники виконаної роботи і ЧСС (за 10 с) відразу ж після роботи та в кінці інтервалів відпочинку записуються в індивідуальну картку. Цей результат (ПМ) і буде вихідним для подальшого планування індивідуальних тренувальних завдань. Автори цього методу Р.Морган і Г.Адамсон вважали оптимальною індивідуальною початковою нормою тренувального максимуму (ПМ:2) у кожній вправі комплексу при трьохразовому проходженні кола.
Як правило, в методиці колового тренування застосовують робочі фази до 30 с, інтервали відпочинку між станціями 30-90 с (які займають час переходу від станції до станції), а між колами - 2-3 хв. За цей час підраховують пульс, ведуть записи у щоденнику тощо.
На підставі даних тестування на ПМ складають індивідуальний план занять (табл. 3) на 4-6 тижнів.
Якщо вправи виконуються з зовнішнім обтяженням (гантелі тощо), то можна збільшувати або число повторень, або величину обтяження, або зменшувати час на виконання тієї ж кількості повторень. Вирішальне значення при виборі способу підвищення навантаження має те, який тренувальний ефект ми плануємо отримати. Наприклад, при розвитку максимальної сили недоцільно повторювати вправу більш як 10-12 разів, а при розвитку силової витривалості більший ефект дають саме вправи з кількістю повторень понад 10-12 разів.
Крім означеного, при застосуванні методу колового тренування слід керуватись такими положеннями:
●     МП визначають в змаганнях через проміжки часу,  достатні для зростання якостей;
●     метод має багаточисельні варіанти в підборі засобів залежно від завдань, і це дозволяє використовувати його для дітей різного віку і підготовленості;
●     перед коловим тренуванням проводьте загальну, а при потребі й індивідуальну спеціальну розминку;
●     на станціях розмістіть навчальні карточки, рисунки, схеми;
●     перш, ніж запропонувати програму колового тренування класові, апробуйте її особисто з кращими учнями;
●     розміщайте на станціях не більше 3-4 учнів;
●     при систематичному використанні методу та при роботі за цим методом самостійно рекомендуйте учням здійснювати самоконтроль і вести щоденник. Цим  ви підтримаєте інтерес учнів до власного розвитку;
●     до достоїнств методу належить і можливість чітко управляти великою групою учнів та організувати самостійні заняття;
●     застосування методу колового тренування вимагає великої підготовчої роботи по обладнанню станцій різноманітними тренажерами, діагностично-корегуючими комплексами, спеціальним обладнанням. Тренування на них дає змогу індивідуально добирати обсяг і характер тренувальної дії, оптимізувати контроль за якістю виконання завдань, оперативно вносити корективи в програму тренувальних занять;
●     розміщують  станції і добирають вправи таким чином, щоб учень послідовно виконував різні за характером і переважною спрямованістю вправи, які б в комплексі забезпечували різнобічний вплив на організм учнів;
●     індивідуальний підхід забезпечується шляхом зміни величини опору на тренажерах, величини обтяжень, кількості повторень, темпу роботи тощо.
Методичнi прийоми вправляння
До найважливiших методичних прийомiв вправляння А.А.Тер-Ованесян вiдносить: вправляння з безпосередньою фiзичною допомогою; вправляння в “обидва боки”; вправляння в уявi; вправляння при допомозi iмiтацiї рухiв.
ВПРАВЛЯННЯ З БЕЗПОСЕРЕДНЬОЮ ФIЗИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ полягають у тому, що вчитель своєю мускульною силою допомагає учневi вiдтворити необхiдну рухову дiю.
Це дає можливiсть:
●     виконати недоступну (на початку навчання) вправу;
●     створити уявлення про положення i рухи окремих частин тiла, про мiсце i час найбiльших зусиль;
●     вловити мускульнi вiдчуття, що виникають при виконаннi конкретної рухової дiї;
●     вселити учням впевненiсть у свої  сили, боротись з почуттям страху;
●     попередити виникнення помилок i виправити їх.
При наданнi допомоги слiд вибрати правильне мiсце вiдносно учня пiд час виконання ним рухового завдання, своєчасно надати допомогу (пiдштовхнути, пiдтримати, збiльшити або зменшити швидкiсть чи амплiтуду руху, надати рухові тiла правильний напрям) саме з таким зусиллям, якого бракує тому, хто виконує вправу.
Фiзичну допомогу можна надавати лише тодi, коли учень без неї не в змозi виконати вправу, i належить припиняти її, як тiльки виникає мiнiмальна можливiсть вiдтворювати рухову дiю без допомоги.
Якщо цей метод застосовувати тривалий час, то вiн може завдати шкоди, тобто вiн позбавляє учня впевненостi у власних силах. Як правило, 2-3-разове застосування дозволяє вiдчути правильну форму руху, мiсце акцентованих зусиль тощо.
Суть ВПРАВЛЯННЯ В “ОБИДВА БОКИ” полягає в тому, що учень виконує рухову дiю i в правий (зручний, свiй) бiк, i в лiвий (незручний, “чужий”) бiк. На необхідність однакового розвитку у дітей “обох рук” вказував ще Платон.
Вивчаючи циклiчнi (бiг з перепонами) i ациклiчнi (бокс, боротьба, спортивнi iгри) вправи асиметричного характеру в обидва боки, маємо можливiсть вирiшувати наступнi завдання:
●     прискорити процес засвоєння спортивної технiки i досягти вдосконалення рухiв у “свiй бiк”, завдяки iндукцiї процесiв збудження i гальмування в ЦНС;
●     збiльшити дiапазон рухових можливостей в поєдинках, спортивних iграх, спортивнiй i художнiй гiмнастицi, iнших вправах;
●     вловити мускульнi вiдчуття, тому що пiд час виконання вправ у “чужий бiк” виникають гострiшi вiдчуття, якi потiм можна перенести на “свiй бiк”;
●     пiдвищити впевненiсть у своїх можливостях, особливо в спортивних іграх i поєдинках, де, дiючи в незручному положеннi, учень набуває впевненостi в дiях з використанням зручнiших позицiй;
●     уникнути або виправити дефекти будови тiла, що виникають при заняттях однобiчними фiзичними вправами (веслування на каное, стрiльба, фехтування та iн.);
●     використовувати метод в якостi активного вiдпочинку.
При засвоєннi ациклiчних фiзичних вправ, в яких вирiшальнi рухи виконуються в один бiк (метання, легкоатлетичнi стрибки, стрiльба, тенiс та iн.), вправляння “в обидва боки” використовується епiзодично.
Переваги, якi вiддають правому або лiвому боковi тiла, не впливають на успiшнiсть навчання технiки, i в рядi видiв спорту (фехтування, бокс, боротьба) лiвобiчнiсть виступає навiть як перевага в поєдинках. У тих випадках, коли у вправi, що вивчається, активнi дiї слiд виконувати в один бiк (вiдштовхуватись, метати), необхiдно учням з самого початку визначити “зручний” бiк i навчатись, враховуючи цю обставину.
ВПРАВЛЯННЯ В УЯВI (iдеомоторне вправляння, “прокручування” в думцi, вiзуальне вiдтворення) полягає в тому, що учень не виконує вправу практично, а думає про неї, уявляє собi послiдовнiсть рухiв, технiку окремих пiдсистем, або рухову дiю загалом.
Один з варiантiв цього методу — малювання фiгурок, якi зображають послiдовнiсть рухiв цiлiсної рухової дiї так, як це робиться в кiнограмi. Дослiдження показали, що тi учнi, якi правильнiше малюють фiгурки, виконують вправу точнiше. Найвищого ефекту досягають при чергуваннi малювання фiгурок з наступним виконанням вправи. Початкiвцi малюють за взiрцем, досвiдченi учнi — з пам’ятi.
Ефект, що досягається при цьому, ґрунтується на єдностi фiзичного i психiчного в людинi. Уява рухiв викликає тi ж фiзiологiчнi процеси, якi характернi для їх реального виконання, але з меншою iнтенсивнiстю.
Цей методичний прийом  дає можливiсть:
●     швидше i досконалiше оволодiти спортивною технiкою;
●     впливати на розвиток рухових якостей, що проявляються в конкретнiй спортивнiй технiцi;
●     виправляти помилки в рухах;
●     скорочувати час на практичне виконання рухiв i, як наслiдок, зменшувати навантаження на органiзм у навчально-тренувальних заняттях;
●     розвивати здатнiсть до зосередження уваги на виконання конкретної рухової дiї;
●     навчитись регулювати емоцiйний стан, оволодiти здатнiстю розслабляти м’язи;
●     безпосередньо перед виконанням вправи вiдтворювати в пам’ятi її образ i, тим самим, створити передумови для досягнення вищих результатiв у вирiшеннi рухового завдання;
●     зберегти досягнутий рiвень засвоєння спортивної технiки пiд час вимушених перерв у практичних заняттях.
Широке використання вправляння в уявi на заняттях вважає доцiльним А.А.Тер-Ованесян. Вiн рекомендує при використаннi методичного прийому керуватись такими положеннями:
●     прийом застосовується перед реальним виконанням вправи, в перервах мiж спробами, безпосередньо пiсля закiнчення вправи та мiж заняттями;
●     перш, нiж його застосовувати, необхiдно попередньо набути практичного досвiду реального вiдтворення рухової дiї i навчитись чiтко виражати словами те, що учень збирається уявити;
●     на кожному заняттi слiд поєднувати реальне (практичне) виконання вправи з уявленням;
●     при засвоєннi спортивних iгор та поєдинкiв слiд безперервно уявляти можливi варiанти технiко-тактичних  дiй партнерiв i суперникiв та формувати проект своїх дiй у вiдповiдь;
●     бiльший ефект дає вправляння в уявi, якщо його супроводжувати проговорюванням;
●     пiд час вправляння вчитель не повинен втручатися в дiї учнiв;
●     тривалiсть одного сеансу не повинна перевищувати 2-3 хвилини. Тривалiше вправляння викликає втому;
●     протягом дня вправлятись можна 2-3 рази. В кожному заняттi 8-10 уявних повторень простих вправ i 1-2 рази — складних. Безпосередньо перед практичною спробою уявляти слiд не бiльше двох-трьох разiв;
●     вправляючись в уявi, слiд намагатись у кожному повтореннi вiдтворювати технiку як можна чiткiше i детальнiше;
●     можна вправлятись з вiдкритими i закритими очима, усуваючи при цьому iншi подразники;
●     уявляти можна вправу загалом або окремi її частини;
●     необхiдно прагнути уявляти не тiльки образ руху, але i тi вiдчуття, якi його супроводжують;
●     встановлено, що пiдсистеми спортивної технiки, якi уявляються недосконало, — це тi мiсця, в яких при реальному виконаннi допускаються помилки;
●     деталi спортивної технiки, якi важко засвоюються, повиннi ставати предметом уяви найчастiше;
●     для виправлення помилок рекомендують декiлька разiв уявити правильну структуру, потiм рух з допущеною помилкою i знову — правильну форму;
●    ознакою ефекту в результатах вправляння є збiг його тривалостi з часом, необхiдним для реального виконання даної дiї;
●    не слiд вправлятись в уявi пiсля важких фiзичних i психiчних навантажень.
ВПРАВЛЯННЯ В IМIТАЦIЇ РУХIВ полягає в наслiдуваннi спортивної технiки відносно до структури i умов дiй. Це виконання ривка гiмнастичної палицi замiсть штанги, метання без приладу, плавання на сушi, бiй з тiнню i iн.
Iмiтацiя рухiв дає можливiсть:
●     створювати i закрiплювати уявлення про спортивну технiку;
●     розвивати групи м’язiв, на якi припадає найбiльше навантаження;
●     досягати автоматизацiї окремих пiдсистем спортивної технiки;
●     вiдновлювати в пам’ятi послiдовнiсть рухiв.
Цей метод приносить користь лише в тих випадках, коли учень здатний точно вiдтворити технiку вправи, що вивчається, в усiх її деталях.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить