Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Методичні засади визначення конкурентних переваг підприємств та механізму їх забезпечення

Методичні засади визначення конкурентних переваг підприємств та механізму їх забезпечення
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Методичні засади визначення конкурентних переваг підприємств та механізму їх забезпечення

В економічній літературі конкурентні переваги часто ототожнюються з можливостями розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Необхідно зазначити, що така аналогія має під собою вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності найчастіше трактується як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених цілей. Разом з тим між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичної переваги. Лише в комплексі вони можуть впливати на вибір оптимального рішення. Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні та тактичні зміни на ринку, не пов'язані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природні явища і т.п.). Порівняння даних понять пояснює активний інтерес до дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні зв'язки [31].
Систему факторів, за теорією конкурентних переваг М. Портера, складає так званий “національний ромб”, тобто система з чотирьох груп взаємопов’язаних факторів, які формують конкурентну позицію фірм різних держав. А серед чинників, що визначають конкурентні переваги господарюючого суб’єкта виділяють: попит на продукцію; стратегію фірм і суперництво між ними; взаємодію з фірмами інших галузей; матеріально-технічну базу; організаційні особливості промислових фірм.
Дослідники розрізняють коротко - та довготермінові конкурентні переваги. З часом було визначено декілька джерел конкурентних переваг. Вони включають організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час, новаторство та творчість. Прихильники ресурсної теорії формулювання стратегії вважають ресурси та можливості основним джерелом конкурентних переваг. Вони переконують, що стратегію слід базувати на сильних сторонах компанії, не зосереджуючись на зовнішньому оточенні.
Ресурси і можливості можна черпати з різних сфер діяльності організації, і задача розробників стратегії полягає в тому щоб визначити, які з них доцільно застосувати для того, щоб вирізнитись з поміж конкурентів. Такими можуть бути ресурси, які: підвищують конкурентоспроможність компанії шляхом зменшення затрат (напр., виробнича потужність, виробничий процес, доступ до сировини, та ін.); можуть бути використані для диференціації діяльності (досвід роботи на ринку, канали розподілу, торгові марки та ін.); мають вплив на ринкову владу (розміри фірми, фінансові можливості, ін.); ускладнюють іншим вступ на ринок (патенти, доля ринку та ін.).
Наступний напрямок досліджень стосується впровадження сформульованої стратегії як рівноправного важливого джерела конкурентних переваг. Однією з перших концепцій втілення стратегії та організаційного розвитку стала концепція МсКіnsеу 7S, яка дала основу для створення цілого ряду подібних концепцій. Вона визначила сім факторів, необхідних для втілення стратегії та успішного впровадження організаційних змін.
Це в свою чергу визначить вимоги до факторів, що залишились незмінними. Разом із зростанням рівня конкуренції в багатьох конкурентних середовищах з'являються нові види конкурентних переваг. Це вимагає зосередження на якості, швидкості та можливості швидкого обороту, а також високого рівня новаторства та творчості. Багато дослідників стверджують, що єдиним джерелом успіху компанії є її здатність вчитись [29].  .
Конкурентоспроможність товару характеризується його здатність відповідати аналогічним товарам, представленим на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого - цінами, що визначаються продавцями товарів.
Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговувані, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту Разом з тим конкурентоспроможність товару - це не тільки висока якість і технічний рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців.жмент
Разом з тим конкурентоспроможність товару - це не тільки висока якість і технічний рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців.
Об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути зроблена лише на основі критеріїв, якими оперує споживач і для якого цей товар ризначений. Причини конкурентоспроможності товару слід шукати вть конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком ефективного управління процесом розроблення, реалізації та експлуатації пропонованої продукції.
Конкурентоспроможність фірми - це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів - обов'язкова умова конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР, виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. Конкурентоспроможність фірми є результат її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.
Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю технічних, економічних та організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність: конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть зумовлюватися раціональною галузевою структурою; групи високо конкурентних фірм-лідерів, які підтягують інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідно-конструкторської та прогресивної виробничо-технологічної бази; розвинутої галузевої інфраструктури; гнучкої системи науково-технологічного, виробничого, матеріально-технічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями в країні, за її межами; ефективної системи розподілу продукції.
Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг її компанії, так і системи їх взаємодії [19].
Конкурентоспроможність економіки - дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається як концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і послугам на внутрішньому та зовнішніх ринках. Але це лише один, найбільш видимий бік поняття. Інший бік - це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації, регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і пов'язаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, який не поступається світовим стандартам. Іншими словами, щоб мати конкурентоспроможну економіку, необхідно створити конкурентоспроможне суспільство, що має незаперечні переваги в різних сферах людської діяльності.
Конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта розглядають також і як відносну категорію, що відбиває відмінності розвитку даного суб’єкта від конкурента як за рівнем задоволення суспільних потреб його продукцією, так і за ефективністю виробничо-господарської діяльності. При такому підході конкурентоспроможність розглядається як рівень компетентності господарюючого суб’єкта відносно інших суб’єктів за такими параметрами, як техніка, технологія, практичні навики та знання персоналу, рівень стратегічного та поточного планування, політика збуту, якість системи управління, виробництва, комунікації, а також здатності ефективного використання потенціалу.
При визначенні сутності та оцінки конкурентоспроможності підприємств у ринкових умовах необхідно враховувати комплекс факторів, які безпосередньо впливають на діяльність господарюючого суб’єкта. До першої відносяться чинники зовнішнього середовища, які діють незалежно від підприємства і являють собою вхідні зв’язки системи виробничо-економічної діяльності, а до другої – внутрішнього середовища. Ці чинники узагальнені в табл. 1.2.
Вважаємо, що реально можливий вплив на регулювання конкурентоспроможності знаходиться у сфері факторів внутрішнього середовища, причому не всі вони діють з однаковою інтенсивністю.
Методика діагностики конкурентних переваг, яка відома як портерівський “ромб", на наш погляд, дає певні результати, але не враховує тих відмінностей у якостях конкурентних переваг, на які вказував сам М. Портер. І сили конкуренції так званого центрального ринку, і фактори попиту й пропозиції, і політика держави, і вплив споріднених та підтримуючих галузей можуть мати різні походження і таким чином, впливати на різні конкурентні переваги виробників.
Для аналізу практики конкурентної боротьби за думкою Юданова О. Ю.необхідна так звана органічна концепція фірми, в якій вона розглядається як частина складної спільноти, функціонування якої не обмежується одними лише мікроекономічними закономірностями. Тому типологія підприємств базується на різності їх конкурентних стратегій [43]. Формування конкурентних переваг у широкому розумінні трансформується в завдання адаптації систем управління до змін конкурентного середовища, що дозволяє швидко і точно визначити напрямки підвищення конкурентоспроможності.
Рішення цього завдання ускладнюється тим, що досягнути успіху на ринку за відсутності постійної і цілеспрямованої роботи будуть через певний час перевершені відповідними діями конкурентів. Ця обставина визначає підхід до управління підприємством, що не тільки забезпечував би сам процес адаптації, а й створював умови для ефективного функціонування на постійній основі.
Технології формування конкурентних переваг - це комплекс маркетингових процедур і способів їх використання, призначених для ефективного позиціонування підприємства конкурентному середовищі. При цьому принциповими особливостями таких технологій є:
1) систематичний характер виконання, зумовлений динамічністю конкурентного середовища і необхідністю його постійного моніторингу;
2) висока відповідальність їх розроблення і виконання зумовлена безпосереднім впливом розроблюваних рішень на найважливіші економічні показники;
3) інерційність виявлення результатів підготовлюваних рішень і неможливість оперативного усунення небажаних наслідків;
4) складність організаційної підтримки реалізації технології через їх багатофункціональність і необхідність координації робіт між різними ієрархічними рівнями управляння підприємством;
5) інтерактивність, що зумовлюється великою кількістю процедур, що не можуть бути формалізовані, та необхідністю введення окремих коректив у результаті зміни кон'юнктури;
6) необхідність могутньої інформаційної підтримки у виді статистичних даних, результатів панельних досліджень і так званих слабких сигналів;
7) багатокритеріальність, пов'язана з багатоаспектним характером як процесів управління, так і стану конкурентного середовища.
Результат реалізації зазначених технологій - широкий клас складних управлінських рішень, орієнтованих одночасно, принаймні, у трьох просторах: товарному, регіональному і функціональному. При цьому слід зазначити, що функціональний аспект із точки зору технологічності підготовки є найбільш значущим. Так чи інакше, але технологія повинна бути присутня у будь-якому управлінському процесі. У зв'язку з цим розроблення технологій формування конкурентних переваг необхідно проводити для замкнутого управлінського циклу, що передбачає аналітичні роботи, стратегічну та тактичну діяльність підприємства.
Дослідження ефективності розвитку підприємств зумовлює необхідність уточнення поняття “конкурентоспроможність” та “управління конкурентоспроможністю”.    Перш за все, конкурентоспроможність – це багатопланова економічна категорія, яку необхідно досліджувати на декількох рівнях, а саме: конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, економіки в цілому. Між цими рівнями існує тісний взаємозв’язок, адже конкурентоспроможність країн і галузей у першу чергу залежить від спроможності виробників виготовляти та реалізовувати якісні товари.
Відомо, що перед кожним підприємством у міру його розвитку виникають певні проблеми та завдання, які вирішуються шляхом застосування різних управлінських методик і технологій. Аналіз цих завдань дає можливість виявити ключові характеристики стану підприємства – платоспроможність, прибутковість, стратегія, управління, адаптивність системи управління, фінансова та управлінська прозорість, керованість бізнесу, інвестиційна привабливість, а також встановити взаємозв’язок характеристик підприємства з його конкурентоспроможністю та якістю менеджменту.
Аналізуючи ключові характеристики стану підприємства та відомі підходи до оцінки і підвищення його конкурентоспроможності, фахівці визначили основні принципи концепції забезпечення конкурентоспроможності підприємства [19, с.72]:
1. Задача забезпечення конкурентоспроможності підприємства включає забезпечення конкурентоспроможності продукції і власне конкурентоспроможності підприємства.
2. Необхідно виділяти різні критерії конкурентоспроможності підприємства в залежності від горизонту планування та управління на підприємстві.
3. Основним показником конкурентоспроможності підприємства на оперативному рівні є конкурентоспроможність продукції.
4. На тактичному рівні конкурентоспроможність підприємств забезпечується його загальним фінансово-господарським станом.
5. На стратегічному рівні конкурентоспроможність підприємства характеризується інвестиційною привабливістю.
В економічних дослідженнях найбільш широко використовується поняття механізму управління конкурентоспроможністю підприємства  як сукупності засобів та методів, за допомогою яких здійснюється вплив на весь наявний внутрішній потенціал підприємства, на параметри зовнішнього середовища з врахуванням тенденцій розвитку ринкової ситуації з метою отримання бажаного рівня конкурентоспроможності [8, с. 16]. Тому перед виробниками постає питання виробництва більш диференційованої продукції, здатної конкурувати з іноземними аналогами. При розробленні асортиментної політики потрібно провести сегментацію ринку та диференціацію портфеля продукції на товарні групи, виробництво яких здійснюватиметься з урахуванням оптимального використання потужностей та розподілу сировини.
Пріоритетною буде група продукції з найвищим рівнем рентабельності. Молочні заводи повинні розпарювати асортимент продукції, бажано, щоб він включав широкий спектр усіх молочних продуктів. Кожна товарна група традиційних молочних продуктів (молоко, кефір, ряжанка, вершки, сметана, масло, сир) повинна мати близько десяти найменувань. Потрібно постійно поліпшувати якість продукції, її смакові й органолептичні показники; знижувати калорійність молочної продукції за рахунок зменшення частки жирів та вуглеводів; замінювати молочний жир на аналогічні компоненти рослинного походження; вносити додаткову кількість білків у молочні продукти з підвищеним вмістом жиру.
Інший напрям підвищення конкурентоспроможності молочної продукції – впровадження нових нетрадиційних видів її та створення екологічно чистої продукції. Це можуть бути продукти з новими споживними властивостями (сиркові маси на основі сиру, десерти на основі вершків та сметани), збиті вершки, соуси на основі сметани та сироватки, збиті та заморожені десерти, молоко та масло шоколадне.
Одним із головних чиників в забезпеченні конкурентних переваг на ринку є впровадження маркетингового дослідження ринку.
Потужні молокопереробні підприємства захоплюють все більшу частку ринку, особливо в великих містах. Основними перешкодами для виходу на ринок молочної продукції є необхідність значного стартового капіталу для організації виробництва, складність та довготривалість ліцензійного й сертифікаційного оформлення виробництва продукції. Потужні підприємства галузі мають міцні господарські зв’язки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів та споживачами продукції. Провідні молокопереробні заводи пропонують продукцію вищої якості та повніше задовольняють всі верстви населення, що забезпечує їм переваги над потенційними конкурентами. [15 ]. На сучасному етапі основою формування бізнесової стратегії підприємства є знання ринкової кон’юнктури, вміння зібрати, обробити інформацію та зробити певні висновки щодо подальших ринкових подій.


Более старые статьи:

 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить