До концепції менеджменту в сфері інфраструктури аграрного ринку

Сучасний етап розвитку аграрного сектора економіки відбувається на засадах, які передбачають залучення все ширшого кола товаровиробників у ринкове середовище. Позитивну суттєву роль у цьому процесі з державних позицій відіграють Укази Президента України від 06.06.00 №767 “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” та від 07.08.01. №601 “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів”.
Виходячи з місцевих умов, в кожній області на основі цих офіційних документів опрацьовані і реалізуються регіональні програми розвитку аграрних ринків. Аналогічна програма, що розрахована на 2002 – 2004 р.р. має місце і в Херсонській області. У відповідності до неї загальна модель інфраструктури аграрного ринку передбачає:
- налагодження роботи аграрних бірж;
- створення агроторгових домів у кожному адміністративному районі;
- створення пунктів по закупівлі сільськогосподарської продукції в кожному селищі;
- створення оптово-продовольчих ринків;
- розширення мережі обслуговуючих кооперативів.
На момент прийняття цієї програми (22.01.02) в Херсонській області вже функціонували:
- Херсонська філія Київської агропромислової біржі (ХФКАПБ);
- 13 агропромислових домів в районах;
- 24 оптових продовольчих та плодоовочевих ринків;
- 43 обслуговуючі кооперативи;
- 439 пунктів по закупівлі сільськогосподарської продукції.
Результатом реалізації програми повинна стати ефективно діюча модель інфраструктури аграрного ринку області, де домінуючими будуть слідуючи суб’єкти: агроторгові доми, заготівельні пункти, оптово-плодоовочеві ринки, обслуговуючі кооперативи та постійно діючі аукціони живої худоби.
Сама по собі “модель інфраструктури аграрного ринку” – це лише один бік проблеми, тобто свого роду “анатомії” або структури певної соціально-економічної системи, розрахованої на ефективну діяльність. Але сама діяльність є другим боком проблеми, її динамічною характеристикою, тобто “фізіологією”, яка уособлюється з теорією і практикою сучасного менеджменту.
З позицій класичного менеджменту всі суб’єкти інфраструктури аграрного ринку тлумачиться як організації, тобто групи людей, що мають певну ціль і прагнуть її досягти в процесі сумісної діяльності на основі раціонального управління. Функцію управління в невеликих організаціях (до 10 -12 працівників) виконують одноосібно їх керівники, а у більших – апарати управління на чолі з керівниками.
Ефективність інфраструктури аграрного ринку в цілому в межах регіону (області) та його окремих суб’єктів за приблизно однакової типової їх організаційної структури буде залежати від професійного рівня практичної управлінської діяльності керівників і спеціалістів всіх рангів. Ця практична управлінська діяльність є надзвичайно складним явищем в економічній сфері, а її основу складають управлінські процеси, з відповідними кількісними та якісними параметрами.
Кількісні параметри управлінських процесів, перш за все, передбачають послідовне здійснення комплекту певних видів однорідних управлінських робіт, які в теорії менеджменту дістали назву функцій. Оскільки сама сукупна управлінська діяльність керівника є по своїй природі і змісту функцією, то її складові логічно вважати підфункціями, тобто функціями нижчого порядку. В літературних джерелах найбільшого поширення набув поділ функції керівника на чотири підфункції, а саме: 1) планування; 2) організація; 3) мотивація; 4) контроль.
Матеріали наших досліджень практичної діяльності керівників підприємств АПК дають підстави дещо поглибити її розподіл, довівши кількість функцій другого порядку до семи: 1) облік; 2) аналіз; 3) визначення цілі; 4) планування; 5) організація; 6) керівництво; 7) контроль. Суть справи зводиться до того, що всі ці сім функцій повинні виконуватись, щоб відбувся управлінських процес. Ситуація складається так, що коли хоч одну з функцій не виконати, то управлінський цикл не завершиться і очікувані зміни в об’єкті управління не відбудуться.
Отже, обов’язкове послідовне виконання всіх без виключення функцій другого порядку в комплекті і буде першим кількісним параметром управлінських процесів.
Другим кількісним параметром управлінського процесу будуть часові границі, в межах яких має бути він завершеним. Ці часові границі визначаються безпосередньо строками здійснення тих технологічних процесів, заради яких відбуваються процеси у сфері управління. Наприклад, технологічний процес закупівлі свіжого молока у населення та транспортування його до місця переробки в літній період обмежується декількома годинами, а тому і управлінський процес, що йому передує мусить вкладатись в ці часові межі.
А технологічний процес отримання корови-первістки триває 2,5 – 3 роки, що обмежує кількісно відповідний управлінський процес цими ж строками.
Якісні параметри управлінських процесів визначаються безпосередньо ступенем дотримання об’єктивних чинників, з якими пов’язана технологія виробництва та технологія управлінської діяльності. Мова йдеться про закономірності управління, якими детермінується вся діяльність господарюючих суб’єктів. Якість управлінських процесів буде вищою за умов, коли керівники і спеціалісти в своїй практичній роботі будуть повніше дотримуватись законів, керуватись відповідними цим законам принципами та використовувати раціональні методи як способи реалізації вимог законів і принципів.
Усвідомлення сутності і змісту управлінського процесу з його кількісними і якісними характеристиками (параметрами нами відноситься до стрижня теоретичних знань з менеджменту в сфері інфраструктури аграрного ринку.
Успіх реалізації регіональних програм розвитку аграрного ринку в значній мірі буде залежати від стану управління на всіх його ієрархічних рівнях. Оцінюючи належним чином мистецтво менеджменту керівників, здобуте в процесі практичної діяльності, на нашу думку, його за сучасних умов господарювання недостатньо. Радикальні зміни в сучасному житті вимагають осучаснення та поглиблення знань управлінських працівників всіх категорій з мікроекономіки, господарського права, фінансів і банківської справи, психології, маркетингу, зовнішньоекономічної діяльності, комп’ютерних технологій, управління персоналом – в підсумку сучасної менеджерської підготовки, яку доцільно було б передбачити в регіональних програмах розвитку аграрного ринку.
Конкретніше, мова йдеться про опрацювання системи підготовки та підвищення кваліфікації керівників суб’єктів інфраструктури аграрних регіональних ринків на базі факультетів післядипломної освіти аграрних вузів ІІІ – ІV рівня акредитації.