Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Шляхи стабілізації фінансового стану підприємства

Шляхи стабілізації фінансового стану підприємства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Шляхи стабілізації фінансового стану підприємства

Банкрутство підприємств для економіки України являється досить новим явищем.
Розкриття механізму виникнення кризового стану підприємства і банкрутства як граничного кризового стану й крайнього заходу антикризового управління поєднується в такому понятті як «банкрутство». Банкрутство неправомірно ототожнюється з неплатоспроможністю підприємства. Більш точне визначення «банкрутство» потрібно знати боржнику, а особливо в тому випадку, коли згідно із законом неплатоспроможний боржник сам зобовязаний ініціювати процедуру своєї реструктуризації.(1)
Проблематика антикризового управління розробляється економістами багатьох країн. Відомі зарубіжні дослідження теоретичних, методичних і практичних аспектів антикризового управління як складової частини загального менеджменту такі, як  Е. Альтмана, У. Бівера, П. Друкера.  Серед досліджень вітчизняних вчених дана проблема знайшла відображення в таких роботах: І.О. Бланка, А.М. Поддєрьогіна, О.А. Слюсаренко, А.Д. Чернявського,М. Білик, О.О. Терещенко. У вітчизняній літературі досліджувана проблема розглядається лише в окремих аспектах.
Актуальність даної статті – це розвязання проблем розробки заходів попередження та уникнення банкрутства і будь-яких кризових ситуацій.
З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, доцільно впроваджувати систему виявлення загрози банкрутства з метою розробки антикризових заходів, а також спеціальних методів фінансового управління підприємством.
В останні роки економіка України  розвивається досить динамічно. Але, незважаючи на позитивні зрушення в економіці в останні роки, практично 40% підприємств в Україні працювало збитково. Збиткова робота підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком цього незадовільного фінансового стану підприємств є збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. (4)
Отже,  фінансова криза – це недостатність власних коштів у господарюючих субєктів для здійснення своєчасних платежів до бюджету, цільових фондів, розрахунків із постачальниками та підрядниками, робітниками та інше в наслідок зниження результатів їх господарсько-фінансової діяльності з різних причин. Чиниками, які генерують фінансову кризу поділяють на дві групи:
1)    зовнішні, тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства;
2)    внутрішні, тобто ті, щозалежать від діяльності підприємства.
Рівень майбутньої загрози банкрутства діагностується за допомогою двох показників: коефіцієнта поточної платоспроможності й коефіцієнта автономії. Ці показники розглядаються в динаміці за ряд періодів. У літературі часто вказується, що оптимальне значення коефіцієнта поточної платоспроможності становить 1, а коефіцієнта автономії – 0,5, однак галузеві особливості й розміри підприємств вносять істотні корективи в ці усереднені нормативи.
Здатність до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього потенціалу підприємства діагностують за допомогою двох показників: коефіцієнта рентабельності капіталу і коефіцієнта оборотності активів. Перший дає уявлення про те, якою мірою капітал підприємства здатний генерувати прибуток, тобто формувати додаткові грошові потоки для задоволення зростаючих платіжних зобовязань. Другий – показує ступінь швидкості формування цих додаткових грошових потоків, тобто виступає як мультиплікатор формування прибутку підприємства. В основі цієї сукупної оцінки лежить «модель Дюпона».
Одним із розповсюджених методів інтегральної оцінки в зарубіжній практиці фінансового менеджменту є «модель Альтмана» (або «Z – рахунок Альтмана»), яка розроблена в 1968 році. Вона являє собою пятифакторну модель, у якій факторами виступають показники діагностики загрози банкрутства. (5)
Модель Альтмана має наступний вигляд:
Z = 1,2X1 + 1,4X2  + 3,3X 3 + 0,6X4 + 1,0X5,
де  Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;
Як альтернативний, існуе інший метод інтегральної оцінки загрози банкрутства — "коефіціент фінансування важколіквідних активів", який використовуеться у зарубіжній практиці фінансового менеджменту.
За своею економічною сутністю ця модель відображае використовувану підприемством політику фінансування активів (відповідно — консервативну, помірну, агресивну і надто агресивну). В останньому випадку дуже висока ймовірність банкрутства виникае в зв'язку з тим, що загальна сума грошових активів, короткострокових  фінансових вкладень і дебіторської заборгованості підприемства не дае змоги задовольнити його зобов'язання за поточною кредиторскою заборгованістю, за товарними операціями і внутрішніми розрахунками.
Для прогнозування ймовірності банкрутства (Пр) використовують також модель Спрінгейта, яка передбачае такі розрахунки:
Пр= 1,03 А + 3,07 В + 0,66 С + 0,4 Д,
де А — робочий капітал / загальна вартість активів;
В — прибуток до сплати податків і відсотків / загальна вартість активів;
С — прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;
Д — обсяг продажу / загальна вартість активів.
Якщо Пр < 0, 862, то підприемство є потенційним банкрутом.
Вважаеться, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%.
Таким чином, ідентифікація масштабів кризового стану підприемства дае можливість визначити принциповий напрям використовуваних форм і методів його фінансового оздоровлення.
Фактори, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства, є одночасно формою реалізації окремих видів фінансових ризиків. Їх підрозділяють у процесі вивчення на дві основні групи: незалежні від діяльності підприемства (зовнішні чи екзогенні фактори); залежні від діяльності підприемства (внутрішні чи ендогенні фактори).
Зовнішні  фактори кризового розвитку у свою чергу підрозділяють при аналізі на дві підгрупи:
- соціально-економічні  фактори загального розвитку країни. У їхньому складі розглядають тільки ті, які впливають на господарську діяльність даного підприсмства, тобто формують потенціал ризику його банкрутства. До них належать: спад обсягу національного доходу; ріст інфляції; уповільнення платіжного обороту; нестабільність податкової системи; нестабільність регулюючого законодавства; зниження рівня реальних доходів населення; ріст безробіття;
- ринкові  фактори. При розгляді цих факторів досліджують негативні для даного підприемства тенденцій розвитку товарних (сировини і матеріалів, продукцій і фінансового (грошового, фондового і валютного) ринків: зниження ємності внутрішнього ринку; посилення монополізму на ринку; суттеве зниження попиту; ріст пропозиції товарів-субститутів; нестабільність фінансового ринку; зниження активності фондового ринку; нестабільність валютного ринку;
При загрозі банкрутства має здійснюватися формування цілей і вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприемством відповідно до масшта¬бів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства. 3 урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей:
1) забезпечення фінансового оздоровлення підприемства за рахунок реалізацій внутрішніх резервів господарської діяльності;
2) забезпечення фінансового оздоровления підприемства за рахунок зовнішньої допомоги і часткової  його реорганізації;
3) припинення господарської діяльності й початок процедури банкрутства (у зв'язку з неможливістю фінансового оздоровления підприемства).
Впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприемства повинно забезпечити реалізацію термінових заходів для поновлення платоспроможності й відновлення фінансової стійкості підприемства. Ці механізми включають послідовне використання визначених моделей управлінських рішень, побудованих відповідно до специфіки господарської діяльності підприемства і масштабів кризових явищ у його розвитку .
В звязку з викладеним вище, ми пропонуємо вибір ефективних форм санації підприемства здійснювати за умови необхідності застосування як внутрішніх, так і зовнішніх резервів. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприемства не дають можливість вийти з його за рахунок реалізації внутрішніх резервів, підприемство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що, звичайно, приймае форму його санації.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить