Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Персоніфікація

Персоніфікація
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

Персоніфікація

Персоніфікація (лат. persona—особа + facere—робити), уособлення, або прозопопея, — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини), тому персоніфікацію ще називають одухотворенням, уособленням. Є підстави думати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразнішою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних оповідок, загадок: Зелена дібровонько, чого рано зашуміла? "Ой як же мені не шуміти? Через мене татари йдуть, шабельками бранців тнуть, ведуть волиночку, молодую україночку (Нар. балада); В хустках всміхаються личка жоржин, в смушках сховались коралі шипшин (О. Олесь);Чистенькі віконця сміються до сонця (М. Підгірянка); Важким холодним сном за хатою спала земля (М. Коцюбинський); Пішов козак світ за очі; Грає синє море, грає серце козацькеє, а думка говорить: "Куди ти йдеш не спитавшись? На кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину?".
Особливу художню силу мають персоніфіковані звертання: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море. Воно знає, де мій милий, Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.. (Т. Шевченко).
Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустичним, дактильним тощо. Елементи персоніфікації є в епітетах на зразок: глупа ніч, німий докір, сумна дорога, кучеряві хмари. Наприклад: Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбинський).
Персоніфікація, як відомо, метафоричний крок, побудований на перенесенні ознак і властивостей із живого на неживе. Стосовно українських еквівалентів зазначених понять, то майже всі вони (оживлення, олюднення, одушевлення, одухотворення), за винятком уособлення, виконують стилістичну функцію заміни, зумовленої прагненням уникнути повторень в одному контексті тої самої лексеми. Поняття ж уособлення має більш-менш окреслений термінологічний статус, бо цілком покриває семантичний обсяг своїх чужомовних відповідників, активно заступаючи їх у теорії та на практиці. Тому безпідставним видається прагнення розмежувати персоніфікацію та уособлення в "Літературознавчому словнику-довіднику" (1997), закріпивши за ними позначення буцімто різноликих явищ — "уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям"1 і "перенесення якостей живих істот на довколишні предмети, явища природи або навіть абстрактні поняття"2. Не можна також погодитись із зарахуванням персоніфікації до окремого типу уособлення чи його різновиду3. Очевидно, такий розгляд персоніфікації та уособлення як відповідно частини й цілого, видового й родового понять зв'язаний із широким і вузьким визначенням персоніфікації. Якщо в широкому розумінні персоніфікація — це будь-якя форму оживлення, то у вузькому — лише олюднення. Насправді кваліфікувати одне явище як оживлення, а інше — як олюднення дуже важко, а то й неможливо. Те, що властиве істотам, може бути беззастережно віднесене й до суто людської сфери, тобто сфери вищої, місткішої, усеосяжнішої.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить