Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Маркетингові підходи щодо виробництва грибів в Україні

Маркетингові підходи щодо виробництва грибів в Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Маркетингові підходи щодо виробництва грибів в Україні

Світовий рівень виробництва грибів за останні 25 років збільшився в 4 рази (1980 рік – біля 1,5 млн, 2000 рік – 5,5 млн. тонн грибів в рік). В грибному бізнесі  перше місце займає печериця (рос. - шампиньон) (приблизно 85%). На сьогоднішній день нараховується 15 видів грибів, які вирощуються в штучному середовищі. Також широкої популярності набула глива (рос.- вешенка).
По даним Всесвітньої продовольчої організації ООН, в теперішній час в більшості країн світу середній рівень споживання культивованих грибів складає близько 1,5 кг на душу населення  в рік. В США щорічне споживання  становить  1,4 кг. За часи існування  Радянського Союзу всі республіки разом вирощували  2,5 - 3 тис. т грибів. Нині в  Російській Федерації виробляється близько 9 тис. т, що далеко  не відповідає світовому рівню виробництва грибної продукції та вкрай недостатньо для задоволення потреб населення у цьому виді продукції. Про рівень споживання в Україні говорити складно.  Реальних статистичних даних  про виробництво грибів в Україні  не існує.
Згідно оцінкам експертів, щорічний об’єм споживання становить близько 8 тис. тонн або біля 180 грамів на душу населення. Такий низький рівень споживання обумовлений новизною галузі, яка в перспективі має наміри збільшити свої розміри [Агробіржа].
Грибівництво всього світу об’єднує організація під назвою MGA (Mashroom Grovers Association). Вона організовує та проводить консультації, ознайомлювальні поїздки, створює школи по обміну досвідом, видає щомісячний журнал. Школа грибівництво є й в Україні: відділ мікології інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. Вона є науковою базою для розробки різної документації по вирощуванні грибів. Співробітники цієї школи вже довгий час працюють над  науковим розвитком грибівництва в Україні.
В більшості країн світу з високо розвиненим сільськогосподарським сектором економіки створені спеціальні національні програми по розвитку промислового грибівництва. Ці програми передбачають відповідні об’єми, механізми фінансування та вдосконалення способів та систем  організації виробництва культивованих грибів[4].
В Україні в 1997 році була прийнята програма “Гриби України”, згідно з якою до 2005 року їх виробництво повинне становити 40 тис. тонн ( на рівні таких країн, як Італія, Бельгія, Австралія, Індія). Проте про повні результати виконання даної програми невідомо, адже статистичні управління України не ведуть повний обсяг обліку виробництва грибів.  На даному етапі цільової програми  проводиться лише реконструкція, оновлення наявних виробничих потужностей з невеликим розширенням об’ємів виробництва.
Нажаль минуле десятиліття було несприятливим для розвитку грибного бізнесу в Україні. Цьому сприяли багато факторів, головним з яких є перехід до ринкової економіки на початку 90-х років. За відсутності механізму  державної підтримки та кредитування розвиток середнього та малого бізнесу стримувався.  Лише деяким невеликим підприємствам вдалося залишитися на плаву. В основному вони спеціалізуються на вирощуванні гливи. Оскільки вона є менш вибагливою та затрати на її виробництво менші ніж на виробництво печериці.
Ще одним вагомим фактором, який гальмував розвиток ринку грибів на початку 90-х років був імпорт свіжих грибів із Польщі. Польська продукція мала не лише низьку собівартість, але й відповідала вимогам стандартів, що давало змогу довше зберігати товарний вид. Разом з тим розвитку вітчизняної грибної галузі  заважав постійний ріст цін на енергоносії, що впливало на собівартість українських грибів. В той час на своєму ринку українські виробники грибів не могли протистояти конкурентам з Польші.
Після прийняття Закону України  “ Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції ” від 17.07.97 р., згідно якого були встановлене ввізне мито  на гриби: свіжі – 30%, але не менше 0,3 екю/кг; морожені – 30%, але не менше 0,2 екю/кг; консервовані – 30%, але не менше 0,2 екю/кг, ситуація на ринку змінилася.
Польські гриби потрапляли під дію повної ставки ввізного мита на сільськогосподарські товари, яка в той час встановлювалась в подвійному розмірі від рівня( льготной). В таких умовах польський імпорт став економічно невигідним, і об’єми  імпорту грибів в Україну різко скоротилися.
Підприємства, які намагалися конкурувати з польськими “грибоводами”, стали справжніми професіоналами своєї справи. В боротьбі за ринок намагання удешевити свою продукцію привело до вдосконалення структури виробництва і технології вирощування грибів.
Сьогодні в Україні вирощують в основному два види грибів. Це печериця (рос. – шампиньон) та глива (рос. – вешенка) звичайна. Проте практикується культивування таких грибів як шіітаке, опеньок зимовий, кільцевик. Штучно створивши умови можна навіть взимку отримати свіжий, смачний, корисний продукт, що пройшов радіологічний контроль.
Печерицю почали вирощувати ще триста років тому у Франції. На початку XVIII століття на околицях Парижа для цього було пристосовано майже дві тисячі приміщень у колишніх каменярнях. Саме з того часу за Парижем міцно утвердилася слава центру європейського грибівництва. Сьогодні печериці культивують не лише в країнах Європи, Південної Америки, а й в Австралії, Африці, Південно-Східній Азії, де успіхи грибівництва просто вражаючі. А от піонерами цієї справи були китайці та японці.
Популярність цього гриба обумовлена тим, що він вирощується на суміші самих різноманітних органічних відходів з незначними добавками других речовин, яка називається компостом.  Урожайність печериць навіть в необладнаних приміщеннях складає 5-9 кг з 1 кв. м, а в спеціалізованих – приблизно 20 –30 кг з 1 кв. м.  Попутно відмітимо, що гриби є високобілковим продуктом, і при дотриманні сучасних технологій їх виробництва вихід сухого білка  становить 63 кг/га в рік.
Шіітаке, відомий як чорний китайський гриб (в деяких джерелах чорний японський гриб), який не трапляється в наших лісах, але росте на близькому родичі нашого дуба в Японії, Китаї, Кореї та в деяких країнах Південно-Східної Азії споконвічно дуже цінувався на Сході. Його вчилися штучно культивувати на гілках дерев ще дві тисячі років тому, а зараз культивують уже за інтенсивними технологіями. В теперішній час популярність шіітаке ще більше зросла після виявлення в цього гриба цінні лікарські властивості.  Світовий об’єм виробництва  шіітаке за останні 40 років виріс більше ніж в 30 разів і досяг 500 тис. тонн  в рік. Майже 150 тис. тонн цих грибів виробляється в Європі: в Англії, в Франції, в Голландії. Також вирощують його  країнах Північної Америки – Канаді, США. Але основном виробником залишається Японія, де цей продукт входить в число найважніших продуктів експорту.
 Наряду з традиційною технологією вирощування на дерев’яних обрубках  все більшого поширення набуває інтенсивна технологія культивування на тирсі, яка збагачена поживними речовинами.  Шіітаке  має неперевершений смак та аромат, приємну текстуру м’якоті і по праву є королем серед культивованих делікатесних грибів. Розвиток техніки культивування шіітаке на стерильній тирсі дозволяє розширити кордони вирощування значно ширше. В Україні в останні роки зростає інтерес до вирощування  цього екзотичного гриба.  Культивуванням шіітаке займаються лише 1-2 підприємства. Найбільше з них знаходиться в Одесі. Ціна за якою реалізується цей гриб в Україні сягає 60 грн/кг. Для масштабного  виробництва шіітаке не вистачає досвіду культивування, не розвинений споживацький ринок, немає доступної інформації по технологіям вирощування, штамам та їх характеристикам.
Років 20-25 тому в Європі почали вирощувати гливу. В Україні вона росте скрізь, але вона мало знайома грибникам, адже росте досить високо на стовбурах дерев. Завдяки простоті культивування об’єми вирощування гливи на стільки збільшились, що вона вже “наступає на п’яти” печериці. Сьогодні у всьому світі зросла зацікавленість цим продуктом харчування. Глива завойовує кулінарні інтереси навіть тих народів, які раніше зовсім не вживали грибів.Така тенденція спостерігається внаслідок поширення в літературі результатів сучасних наукових досліджень хімічного складу культивованої гливи. Науковцями доведено, що глива є дуже цінним продуктом харчування. Вона має лікарські цілющі властивості. Відомо навіть те, що французький косметолог Ів Роше заснував цілу низку лікувальної косметики до складу якої входять активні речовини культивованої гливи.
В останні роки  спостерігається спеціалізація українських грибних фірм за направленнями: виробники грибів, виробники компосту для вирощування грибів та виробники міцелію. В свою чергу, це зумовлює розміщення виробництва. Наприклад, підприємства, які спеціалізуються на виробництві компосту, розміщуються поблизу птахофабрик, так як для виробництва їм необхідний пташиний послід ( для виготовлення компосту для печериці). В свою чергу, підприємства-виробники грибів розміщуються поблизу.
Не так давно в Україні з’явились також приватні фірми, які самі випускають в значних об’ємах зерновий міцелій – “посівний матеріал” для вирощування грибів. Раніше  міцелій поставлявся в Україну з Франції та Венгрії (80-90%). Імпортерами були такі відомі фірми як “Sylvan”, “Hauser”, “Somycel”.  Міцелій реалізується в Україні за цінами, які є недоступними для невеликих підприємств-виробників: для печериці - 1,5-3 USD/кг, для гливи – 1-2 USD/кг. Імпортний  міцелій закупають в основному крупні виробники, а вітчизняним користуються дрібні.
В Україні з’являється все більше фірм, які займаються лише виробництвом компосту для вирощування печериці  та субстрату, засіяного міцелієм для вирощування гливи. Останній варіант є найбільш перспективний. Адже фірми-виробники гливи позбавляються клопоту, який пов’язаний   з обладнанням приміщень для виробництва субстратних блоків. Так як глива є невибагливою у порівнянні з печерицею і може вирощуватися в непристосованих для цього  приміщеннях, то попит зі сторони підприємств, які не спеціалізуються на вирощувані грибів, стрімко зростає.  Виграш таких виробників очевидний: оптова ціна поліетиленового мішка компосту, засіяного міцелієм, вагою 15 кг становить 7,5 гривань, а вихід гливи з даного об’єму  складає близько 3 кг. Оптова ціна реалізації гливи 7-8 грн.       
Українські приватні виробники грибів за останні роки здобули величезний досвід . Вони розробили свої ексклюзивні технології, аналогів яким, мабуть, немає в світі.
За підрахунками спеціалістів, які працюють в грибній галузі, на ринку виробництва грибів в Україні працюють понад 25 підприємств.  До 30% виробництва грибів приходиться на дрібні та приватні підсобні господарства, які працюють без створення юридичної особи. Останні не мають власних мереж збуту. Дрібні фірми свою продукцію переважно здають великим фірмам-виробникам грибів для подальшої реалізації. Дрібні домашні господарства, які знаходяться в селі реалізують гриби здебільшого на місцевих  ринках без дозволу на те. Адже для того щоб одержати дозвіл гриби повинні пройти санітарний радіологічний контроль.
Традиційно, грибівництвом займаються 6 областей України: Донецька, Харківська, Львівська, Дніпропетровська, Київська та Одеська. Вони випускають на ринок переважно гливу та білу печерицю.
В Донбасі все більших обертів набирає виробництво коричневої печериці. Позиціюванням на ринку коричневого грибу займається донецьке підприємство ТОВ “Агрофірма “Новая”. З’явившись у нас не так давно, цей гриб користується великою популярністю не лише у споживачів, а й у виробників. Ціна на цей гриб в середньому на 2 гривні перевищує ціну білого аналога, проте урожайність коричневого гриба порівняно менша.
По об’ємам виробництва свіжих грибів в Україні  лідирує  Київська область. Саме звідти на ринок потрапляють найбільші партії грибів. Тут розташоване одне з найпотужніших підприємств – Науково–дослідний виробничий комбінат “ Пуща- Водиця”  та багато дрібних домашніх фірм.  Активно працюють також Донецьк та Одеса. 
Що стосується виробників консервованих грибів то їх можна розділити на виробникі консервації із лісових та культивованих грибів. Крупні  плодоконсервні компанії займаються виробництвом консервів з культивованих грибів –гливи та печериці. Насамперед, це пов’язане  з неможливістю передбачити врожай лісових грибів, який залежить від природно - кліматичних умов. Наприклад, погодні умови осені-літа 2003 року були несприятливими для урожаю лісових грибів. Найбільшим виробником грибних консервів є фірма “Агроекопродукт” з торговою маркою “Верес”.
Сировинна база лісових грибів зосереджена в екологічно благополучних районах країни: українському Прикарпатті, Закарпатті, на Волині і в західній частині Полісся.
Необхідно відмітити те, що раніше продукція грибної галузі реалізовувалася лише на ринках. Сьогодні ж її основними покупцями є супермаркети та переробники: виробники Ніцци, чипсів, консервів, приправ.  Восени-взимку купують  переважно  грибні консерви,  а весною-літом  - свіжі гриби. Відсліджується той факт, що виробники не мають на сьогоднішній день власної мережі збуту. Виробники працюють “під замовлення”. Попит на грибну продукцію коливається в залежності від різних факторів. Наприклад, перед святами попит зростає, і деякі виробники не в змозі задовольнити потреби населення. А от коли попит на свіжі гриби зменшується то виробники сталкиваются з проблемою зберігання та послідуючої реалізації.
Перед грибоводами постає нагальна потреба вивчення особливостей попиту на кожних окремих сегментах  споживчого ринку. При цьому, тут  важливим є не тільки отримати кількісні показники споживчого попиту, але й дослідити якісну сторону цього питання – визначити вимоги й очікування споживачів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить