Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Особливості соціалізації молоді в Україні

Особливості соціалізації молоді в Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Особливості соціалізації молоді в Україні

Вивчення проблем соціалізації молоді є одним з напрямків соціології - галузі, яка в наш час стає дуже значущою для суспільства. Ось що говорить про об'єкт соціології  молоді І.С. Кон: "Молодь - соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально - психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статусу і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури і властивих даному суспільству закономірностей соціалізації ».
Соціалізація молоді являє собою сукупність всіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дають можливість йому функціонувати як повноправному громадянину суспільства.
Актуальність даної теми полягає в тому, що в даний час, коли в нашій країні радикально змінюються всі суспільні відносини і соціальні інститути, вивчення особливостей соціалізації молоді стає особливо затребуваною та актуальною дослідної проблемою, що привертає увагу не лише науковців, але і практичних працівників різного рівня - від політиків до вчителів та батьків.
Метою даного дослідження є виявлення сутності та особливостей процесу соціалізації молоді за умов перехідного періоду українського суспільства.
Питання соціалізаціїї молоді досліджували  такі українські вчені, як  Є.В. Лазоренко, М.П. Лукашевич, А.К. Тащенко В.В. Москаленко, М.І. Михальченко, В.І. Волович, І.М. Гавриленко і інші автори.
В суспільстві перехідного періоду є явища й процеси, що суттєво відрізняються від тих, котрі притаманні стабільним суспільствам. Вони пов’язані як з економічними, політичними, так й соціальними трансформаціями, але всі вони без винятку стосуються проблем життєдіяльності людини, створюють далеко не завжди комфортні умови для молоді щодо проходження соціалізаційного процесу[1].
Ринкові відносини розширили можливості молодих людей, дали простір широкому спектру ідей і ціннісних орієнтацій, сприяють свободі їх вибору, проте їх реалізація напряму залежить від матеріальних ресурсів. Тому низький рівень матеріальної забезпеченості більшості молодих людей стає для них головною проблемою. 72% молоді, що вчиться, назвали низький матеріальний рівень життя основною перешкодою на шляху реалізації своїх можливостей. У зв’язку з цим 42% опитаної молоді не бачать реальної перспективи для реалізації свого особистого розвитку, що значно підвищує еміграційні настрої серед молодих людей.  Достатній рівень матеріальної забезпеченості значно розширює можливості молодих людей, позитивно впливає на їх світосприйняття, додає життєвої впевненості [2].
Сім’я, як і раніше,  залишається основним інститутом соціалізації молодого покоління, бо зберігає традиційні основи стійкості і стабільності суспільства та забезпечує усталеність стосунків з навколишнім світом. Сім’я орієнтує молоду людину на засвоєння соціального досвіду через систему цілеспрямованих засобів, сприяє формуванню нормативної системи цінностей, спрямовує її на бачення ринкових перетворень крізь призму цивілізованих відносин, в основі яких лежить особиста відповідальність і компетентність.
Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи стінах школи, але в першу чергу поза їх межами,  адаптацію як “автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями.  Тому кроки соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного світу через соціалізацію вторинну
Оточуюче життя стрімко змінюється, молодь бачить навкруги себе дуже мало стабільного й тому в неї з’являється релятивізм, орієнтація на ситуацію. Вона намагається вижити в світі, що швидко змінюється, і розвиває здатність пристосовуватись до будь-якої ситуації. Як наслідок формується здібність швидко все переоцінювати, гнучкість, пристосуванство, хитрість. З одного боку, це добре, бо у молоді з’являється щеплення проти ідеологічних обмежень, фанатизму. З іншого - в душі у людини немає порядку. Якщо вона виростає пристосованою до обставин циніком, яка впевнена, що зможе викрутитися із будь-якої  ситуації, то рано чи пізно така людина стає жертвою обставин, тому що не може протиставити їм нічого свого власного[3].
Тільки цілеспрямована систематична участь держави і всіх гілок влади в житті молодого покоління зможе розв'язати проблеми соціальної адаптації молоді в сучасному перехідному суспільстві. Політика держави повинна створювати необхідні економічні, соціальні умови для розвитку молоді за допомогою масової державної і громадської підтримки інноваційної діяльності, соціальний захист молоді, сприяти формуванню творчої активності молоді, здібностей, навичок, а також стимулів до саморозвитку та самореалізації, завдяки чому будуть створені передумови для її прискореного розвитку.

Кожен громадянин суверенної України повинен мати свою національну свідомість. Без духовного багатства, сконденсованого в цих поняттях, неможливий повноцінний внутрішній світ людини – громадянина.
Поняття «національна свідомість» є невід’ємною культури. Воно означає розуміння своєї належності до нації, її самобутності та відмінності від інших. Усвідомлення своєї національної належності виникає на підставі уявлення про національну спільність, її типові риси і характер, історію, її етнічний склад і етнічну територію, систему національних цінностей (історичних, духовних, культурних та інших).
У нинішній ситуації перед кожним громадянином можна поставити таке питання: Хто ти є на українській землі – господар, гість чи ворог? Якщо ти не підтримуєш Україну, не захищаєш її честь, матеріальні і культурні надбання, природні ресурси, саму природу, землю, воду, повітря – ти не патріот України.
У будь-якій національній державі освіта  і виховання спрямовані на виховання громадянина і патріота своєї держави зі сформованою національною свідомістю. Польському першокласнику, наприклад, в перший день навчання, на першому уроці вчитель каже: «Ти єсть поляк! Твоя Отчизна Польська! Люби і знай її, шануй і бережи!» В Японії існує звичай, коли батьки влаштовують дитину до першого класу, то приводять її на співбесіду до вчителя. У присутності батьків учитель перевіряє готовність дитини до навчання у школі. А в кінці співбесіди пропонує проспівати 10-12 японських пісень. Якщо дитина справилась із цим завданням, то учитель вітає батьків із зарахуванням її до першого класу. Якщо ні, трапляється надзвичайно рідко, учитель говорить батькам, що їхня дитина не готова до навчання в національній школі, рекомендує зробити висновки із співбесіди, підготувати належно і привести її наступного року. Звичайно, цей звичай є гідним для наслідування.
Як стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов’язок? Як виховати національно свідомих громадян, позбутися комплексу національної неповноцінності, непевності, байдужості? Відповіді на ці животрепетні питання шукали українські мислителі, письменники і громадські діячі, прагнучи перетворити національне із сфери теоретичної свідомості у практичну діяльність.
Наріжним каменем освітньо-виховної роботи в цьому напрямі має стати усвідомлення людиною цінностей етнічної та національної індивідуальності, розуміння специфіки національного характеру, національних особливостей психології, мови, культури.
Для нас сьогодні проблема виховання національної свідомості набула особливого значення й гостроти – і не лише через багатонаціональний характер нашої країни національної самосвідомості складових її народу, але й через пошук шляхів соціальної перебудови нашого суспільства, необхідності його входження в русло цивілізаційного розвитку.
Почуття особистості, почуття людської гідності немислиме без національної свідомості, основою якого є відчуття духовного зв’язку з рідним народом. Національна ідея усвідомлюється (або відчувається підсвідомо) з різним ступенем глибини, але без неї людина перестає бути повноцінною особистістю., стає наче перекотиполе. Тому перше завдання школи – передати майбутнім поколінням людський досвід в його національній формі.
Національне відродження, консолідація української нації, всебічний розвиток її культурно-історичного потенціалу як надзвичайно важливі чинники духовного оновлення української нації повинні стати провідниками орієнтирами в сучасній педагогічній і культурно-виховній роботі, стрижнем духовно-морального виховання молоді і підлітків.
Національна свідомість і самосвідомість – це осягнення людиною себе представником певного народу, носієм його культури, знавцем минулого і сучасного. Діяльність якого спрямована в майбутнє.
Національна свідомість містить великий потенціал упорядкування думок і поведінки сучасної молоді. Національна свідомість ніби виростає з національної самоповаги – морально-етичної оцінки нацією своїх власних вчинків і культурних надбань.
Сформована національна свідомість протистоїть завжди не лише утиску національних почуттів, зневажливому ставленню до культурних цінностей. Дозріла національна свідомість чинить опір і фактори будь0якого порушення рівноправності, справедливості, людської гідності й честі.
Педагог у своїй роботі зважає на те, що відсутність ці національної свідомості нерідко спричиняє оманливе відчуття. Другосортності, «другорядності» рідної мови, культури, врешті самого себе, породжує комплекс національної і громадянської неповноцінності. Національно ж свідомому юнаку чи дівчині чужі зверхність, чванькуватість, погорда у ставленні до представників інших національностей.
Національна свідомість формується всіма засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народними традиціями, звичками, тощо. Надійним фундаментом, на якому успішно (розвивається) формується національна свідомість українців, є історична пам’ять. Людина, яка любить Батьківщину, знає і шанує історію свого народу. Вона не схильна виявляти до неї ні безсердечної байдужості, ні ганебного глузування.
Українська національна свідомість – це відчуття і усвідомлення гордості за приналежність до своєї нації. Національна свідомість успішно формується в тих учнів, які в сім’ї і в школі користуються рідною мовою, охоче вивчають історичне минуле України, її культуру.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить