Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Історія розвитку і сутність електронних платіжних карток

Історія розвитку і сутність електронних платіжних карток
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Історія розвитку і сутність електронних платіжних карток


Час появи банківських пластикових карток є деякою мірою спірним питанням. Усі залежить від того, про які картки мова йде. В Україні навіть багато банківських співробітників, міркуючи про картки, плутають різні поняття. Деякі говорять про кредитні картки, деякі називають їх банківськими, деякі – пластиковими. Поняття ці хоч і пересічні, але явно не співпадаючі – вони різні. Справді, говорячи про пластикові картки, ми маємо на увазі лише матеріал, з якого вони виготовлені. Називаючи їх банківськими, ми уточнюємо, хто їх емітує (випускає). Ведучи ж мову про кредитні карти, ми маємо на увазі схему розрахунків між власником картки й емітентом, що може бути не банком, а, наприклад, чи магазином страховою компанією. 
Як це ні покажеться дивним, першими виникли саме кредитні картки, що не були ще ні банківськими, ні пластиковими. Зміст їх полягав у тому, щоб підтверджувати кредитоспроможність власника поза його банком. Природно, що такий витончений засіб кредитування міг виникнути тільки в Сполучених Штатах, де споживчий кредит приватних осіб бурхливо розвивався ще з кінця XIX століття. Ідею кредитної картки першим висунув Едуард Беллами (Edward Bellamy) у книзі «Погляд у минуле: 2001—1887» (Looking Backwards: 2001—1887) [37, с.5].
Пластикові картки, точніше їхній прообраз з'явилися в США, традиційній країні споживчого кредиту. Вже в 1914 році деякі магазини почали видавати своїм найбільш багатим постійним клієнтам спеціальні картки, щоб «прив'язати» цих клієнтів до себе. У 1928 році Бостонської компанією Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на яких видавлювався (ембосіровался) адресу і які видавалися кредитоспроможним клієнтам. Продавець вкладав таку пластинку в спеціальну машинку, називану импринтером, і букви, видавлені на ній, друкувалися на торговому чеку. В наступні роки були придумані такі елементи фінансової кредитної схеми, як мінімальне щомісячне погашення боргу, період відстрочки, тобто безпроцентного кредитування, і багато інші [37, с.7].
У 1936 році з'явилося першої об'єднання підприємств, согласившихся кредитувати загальних клієнтів. Особливий успіх випав на частку ресторанної кредитної картки «Diners Club» («Обідній клуб»). Постійні відвідувачі ресторанів, що мають гарну репутацію, могли одержати картку «DC» і пред'являти її в багатьох ресторанах Нью-Йорка замість готівки. Ресторани передавали копії рахунків у «DC», що щомісяця виставляв клієнту загальний рахунок. Клієнт розплачувався з «DC», а тої – з ресторанами. Ряд великих американських банків, оцінивши успіх першовідкривачів, випустили свої кредитні картки, користатися якими можна було не тільки в ресторанах, але й в інших місцях. Так, почали утворюватися платіжні системи: банк випускав картку і відкривав рахунок клієнту; на території країни і за рубежем створювалася ціла мережа магазинів, барів, ресторанів, готелів і т.д., де приймали до оплати картки, випущені банком-емітентом, обладнався центр, що займався обслуговуванням (процесінгом) пластикових карток.
Більшість фахівців вважає, що початок банківських кредитних карток, було покладено Джоном С. Биггинсом, фахівцем зі споживчого кредиту з Національного банку Флетбуш у нью-йоркському районі Бруклин. У 1946 році Биггинс організував роботу з кредитної схеми за назвою «Charge-it». Ця схема передбачала собою розписки, що приймалися від клієнтів місцевими магазинами за дрібні покупки. Після того, як покупка відбулася, магазин здавав розписки в банк, і банк оплачував їх з рахунків покупців. В Флетбуше був уперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, використовувана зараз у банківському картковому бізнесі повсюдно.
Однак такий авторитетний дослідник банківської справи, як Льюис Менделл, вважає, що першою масовою платіжною картковою системою стала Дайнерс клаб (Diners Club), створена в 1949 році. Одним з головних відмінностей від попередніх систем було те, що між клієнтами і комерційними компаніями, що пропонують не тільки товари, але і послуги, існує посередницька організація, що бере на себе проведення розрахунків. Саме ця особливість дозволила стати «Дайнерс клаб» першої масової універсальний (на відміну від магазинних, «бензинових» і т.п.) картою [37, с.9].
На початку комерційні і сервісні підприємства не дуже дарували карти «Дайнерс клаб», оскільки, по-перше, це підривало позиції їх власних фірмових карт, по-друге, через необхідність платити комісію компанії.
Однак головні труднощі почалися, коли на ринок почали виходити конкуренти. Самим знаменної для універсальних карток у цьому відношенні, безсумнівно, став 1958 рік [37, с.9].
Цього року була створена система Карт Бланш, що спочатку була приватною карткою корпорації готелів «Хилтон». У 1965 році Карт Бланш була продана Фест Нешнл Сіті Бенк (згодом Ситибенк).
1 жовтня 1958 року була випущена перша карта Америкен Експрес. Уже через рік ця компанія нараховувала 32 тисячі підприємств і більш 475 тисяч власників карток. Такий успіх Америкен Експрес порозумівається, по-перше, тим, що компанія придбала Юниверсал Тревел Кард, що випускалася Асоціацією американських готелів. Але головною причиною була вже існувала розгалужена міжнародна мережа обслуговування дорожніх чеків «Америкен Експрес» і величезні фінансові засоби, що дозволили кредитувати клієнтів.
У 50-і роки понад 100 американські банки почали свої програми кредитних карток. Але, мабуть, принципово новий період у розвитку карткового бізнесу почався, коли в нього вступили перший і другий по величині американські банки: Бенк оф Америка і Чейз Манхеттен Бенк. Це відбулося також у 1958 році [37, с.10].
Чейз Манхеттен Бенк до кінця першого року карткової програми мав 350 тисяч власників карток і залучив 5300 підприємств роздрібної торгівлі. ДО 1960 року обсяг карткових операцій виріс до 25 мільйонів доларів. Але одночасне число власників карток зменшилося до 160 тисяч, операційні витрати і не повернення кредитів збільшувалися, і програма в цілому стала збиткової. У січні 1962 року банк продав її за 9 мільйонів доларів компанії Юни-Серв, що початку випускати на її основі картку «Юни-Кард». Дивна і драматична доля цієї програми: на якийсь час вона стала частиною Америкен Експрес, потім у 1969 році її знову викупив уже за 50 мільйонів доларів її ініціатор — Чейз Манхеттен Бенк. Але і друга спроба цього банку виявилася невдалою: програма приносила щорічний збиток у 1 мільйон доларів і в січні 1972 року знову була продана асоціації Нешнл Бенкамерикард [37, с.7].
З аналогічними труднощями зіштовхувалися й інші банки, але, проте, ріс успіх «Бенкамерикард», що випускається Бенк оф Америка. Головна перевага цього банку полягало у великій мережі відділень у штаті Каліфорнія із се багатою клієнтурою.
В міру росту карткових програм більшість банків зштовхнулося з головною перешкодою — локальністю мережі обслуговування своїх карток. І от у 1966 році Бенк оф Америка почав видавати ліцензії на випуск карток Бенкамерикард іншим банкам. У відповідь на це кілька великих банків-конкурентів Бенк оф Америка створили свою Міжбанківську карткову асоціацію — МКА (Interbank Card Association). У 1969 році ця асоціація купила права на карти «Майстер Чадж» («Master Charge»), що випускалися картковою асоціацією банків західних штатів, і більшість банків-членів МКА перейшли на випуск «Майстер Чадж». У свою чергу банки, що випускали «Бенкамерикард», настояли, щоб карткова програма була виведена з-під контролю Бенк оф Америка. Так у липні 1970 р. була створена Нешнл Бенкамерикард Инкорпорейтед (НБИ) [37, с.12].
Таким чином, до початку сімдесятих років у Сполучених Штатах сформувалися два основних конкуренти на ринку універсальних банківських карток: НБИ і МКА. Серед небанківських універсальних карток виділявся «Америкен експрес».
Слід зазначити, що споконвічно в закордонній класифікації універсальні картки розділялися на картки для «подорожей і розваг» (Travel and Entertainment — Т&Е) і чисто банківські. Перші випускалися компаніями Дайнерс клаб, Америкен Експрес, Карт Бланш і призначалися головним чином для оплати готелів, ресторанів, тобто переважно для подорожуючих бізнесменів. Картки ж, що випускаються банками, мали більш «споживчий» характер і призначалися для «звичайних клієнтів». До дійсного часу ці розходження в значній мірі зникли, і такий поділ є дуже умовним.
Спочатку банки, що починали випуск карток, приєднувалися або до НБИ, або до МКА. Але в 1971 році Worthen Bank and Trust Company of Little Rock став членом обох систем. З боку НБИ пішли санкції у виді заборони на випуск карток «Майстер Чадж» членами НБИ. Справа дійшла до суду, і в 1972 році окружний суд, що розглядав це питання, виніс 26-сторінковий висновок, що заборона НБИ є порушенням антитрестовського законодавства, перешкоджає розвитку вільної конкуренції й обмежує права споживачів. НБИ намагалася апелювати, але протягом 5 років, поки тягся цей процес, багато банків почали випускати обох карток, і, зрештою, у 1976 році НБИ здалася. Питання остаточно було знято з порядку денного, коли кілька великих банків-членів НБИ, включаючи Бенк оф Америка і Чейз Манхеттен, у жовтні того ж року подали заявку на членство в Міжбанківській картковій асоціації і, відповідно, на випуск карток «Майстер Чадж» [37, с.12].
Паралельно з розвитком американського ринку йшла й інтернаціоналізація карткових операцій. Вона почалася ще в 1951 році, коли Дайнерс клаб видала першу ліцензію на використання свого імені і схеми у Великобританії.
Приблизно в цей же час Британська асоціація готелів і ресторанів початку випускати кредитну карту BHR, що, не будучи банківської, була все-таки універсальною карткою. У 1965 році ця система, об'єднавши зі своїм шведським конкурентом Rikskort, власником якої була родина Валлен-бсргов, заснувала компанію Еврокард Інтернешнл (Eurocard International) зі штаб-квартирою у Швеції.
Продовжувалася конкуренція американських карткових асоціацій і в Європі. У 1974 році МКА зробила значний ривок у конкурентній гонці з Бенк Америкард, підписавши угоду з британською системою Аксесскард, що входила в Асоціацію Еврокард. Так почалося співробітництво Еврокард і американської Міжбанківської карткової асоціації, що випускає «Майстер Чадж». Це стало однієї з причин, по якій у 1976 році НБИ перейменувала свою картку «Бенкамерикард» на відому тепер усьому «Візу». Аналогічний крок почала в 1980 році і МКА, давши своїй картці більш «міжнародне» назва «Мастеркард».
Еврокард також не стояла на місці. Розширюючи своє співробітництво з Мастеркард, ця асоціація в міру появи нових технологій уклала угоди з компаніями Циррус і Маестро (Cirrus/Maestro), що дозволило розширити асортимент пропонованих клієнтам видів послуг за рахунок карток для одержання наявних у банкоматах. Наприкінці 1992 року відбулося злиття Еврокард Інтернешнл із платіжною системою Єврочек. Нова організація стала називатися Европей Інтернешнл (Europay International).
Конкурентна боротьба між платіжними системами розверталася й у Європі. Карти міжнародних систем з'явилися в СРСР ще в1969 році. Але це були карти, емітовані закордонними компаніями і банками. У Радянському Союзі початку створюватися мережа підприємств, що приймають ці карти як платіжний засіб. Угода такого роду бути підписано з компанією Diners Club. У1974 році на ринку з'явилася «American Express», а в 1975 році – «VISA» (тоді ще «BankAmericard») і Eurocard, у 1976 році – японська «JCB». З радянської сторони ці угоди підписувалися ВАО «Інтурист», що і організовувало розрахунки по пластикових картках у валютних магазинах «Берізка» і готелях. Зараз робота з комерційною мережею міжнародних платіжних систем (крім American Express) практично цілком зосереджена в руках UCS (United Card Service) [37, с.4].
Першим Радянським емітентом міжнародних кредитних карток був Внешекономбанк. У 1989 році він випустив «золоті» картки «Eurocard». Однак дотепер точно не відомо, кому вони були потрібні. Нарешті, у вересні 1991 року була випущена перша радянська картка «Віза».
Інтерес, що проявився з боку українських банків до закордонних карткових систем у середині 90-х років порозумівався можливістю інтегруватися у світову банківську систему, завоювати ринок і залучити клієнтуру. Участь у міжнародній картковій системі надавало можливість опанувати новітніми банківськими технологіями, використовувати гігантську інфраструктуру для здійснення розрахунків у глобальних масштабах [37, с.4].
Домінуючим носієм інформації в цих системах була і залишається пластикова картка з магнітною смугою. Карти з магнітною смугою звичайно використовуються для оплати тільки дорогих придбань, оскільки тривала процедура авторизації карт значно знижує їхню привабливість при здійсненні щоденних покупок.
Першопрохідниками в освоєнні українського ринку пластикових грошей були відомі усьому світу Bank of America, MasterCard, American Express, VISA International [37, с.6].
Механізм функціонування системи електронних розрахунків заснований на застосуванні пластикових карток і містить у собі операції, здійснювані за допомогою банкоматів, електронні системи розрахунків населення в торгових організаціях, системи банківського обслуговування клієнтів вдома і на робочому  місці.
Банківська пластикова картка (БПК) – це інструмент безготівкових розрахунків і засіб одержання кредиту. Пластикова картка – це персоніфікований платіжний інструмент, що надає обличчю, що користається карткою, можливість безготівкової оплати товарів і/чи послуг, а також одержання наявних засобів у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматів (банкоматах). Приймаючі картку підприємства торгівлі/сервісу і відділення банків утворять мережа крапок обслуговування картки (чи приймальню мережа) [37, с.15].
Найважливіша особливість усіх пластикових карток незалежно від ступеня їхньої досконалості полягає в тому, що на них зберігається визначений набір інформації, використовуваний у різних прикладних програмах. Картка може служити пропуском у будинок, засобом доступу до комп'ютера, водійським посвідченням, використовуватися для оплати телефонних переговорів і т.д. У сфері грошового обігу пластикові картки є одним із прогресивних засобів організації безготівкових розрахунків.   
Особливістю продажів і видач, наявних по картках є те, що ці операції здійснюються магазинами і, відповідно, банками «у борг» - товари і наявні надаються клієнтам відразу, а засобу в їхнє відшкодування надходять на рахунки обслуговуючих підприємств найчастіше через якийсь час (не більш декількох днів). Гарантом виконання платіжних зобов'язань, що виникають у процесі обслуговування пластикових карток, є їхній банк-емітент, що випустив. Тому картки протягом усього терміну дії залишаються власністю банку, а клієнти (власники карток) одержують їхній лише в користування. Характер гарантій банку-емітента залежить від платіжних повноважень, наданих клієнту і фиксируемих класом картки.
Операції з пластиковими картками відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості одержання банківського прибутку.
Для проведення розрахунків за допомогою електронних карток у міжнародному масштабі потрібні сучасні розвиті платіжні системи, однак, у різних країнах вони істотно відрізняються друг від друга. Але в платіжних системах усіх країн-учасниць міжнародних асоціацій пластикових карток закладені єдині умови: спростити, полегшити і прискорити платежі і розрахунки між учасниками економічного обороту.
Сформоване положення на ринку пластикових карт у нашій країні відрізняється від ситуації, що склалася в розвитих країнах. Безготівкові розрахунки для таких країн – це норма. В Україні ж людин довіряє тільки наявним. Але, не дивлячись на проблеми, у країні розвертаються і набирають обороти різні пластикові системи й усе більше число людей здобувають картки. В даний час більш 200 країн світу використовують пластикові карти в платіжному обороті, що дозволяє  зробити висновок про те, що пластикові карти є найважливішим елементом так називаної «технологічної революції» у банківській справі. Саме платіжні картки в ряді випадків виступають ключовим елементом електронних банківських (і інших) систем [27, с.20].


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить