Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Післяполонниий період

Післяполонниий період
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Післяполонниий період

Перехід до третього періоду історії єврейської релігії, що називається звичайно «післяполонним» чи епохою «другого храму», ознаменувався трьома великими подіями: по-перше, релігійною реформою іудейського царя Іосії (621 р. до н.е.), що привів до різкої централізації культу; по-друге, завоюванням Єрусалима вавілонським царем у 586 р. до н.е. і відведенням частини іудеїв у вавілонський полон; по-третє, поверненням їх з вавілонського полону при Кирі Перському, у 538 р. до н.е., і відновленням Ієрусалимського храму. Саме в цей період і склалися остаточно ті риси іудаїзму, що вважаються його характерними рисами, а на думку віруючих, складають навіть його споконвічні і невід'ємні властивості: строгий монотеїзм, централізація культу, канонізація священних біблійних книг.
Релігійна реформа царя Іосії мала свої політичні причини. Вона була зроблена в обстановці натиску зовнішніх ворогів: Ассирії, що незадовго перед тим зруйнувала Ізраїльське царство, а пізніше Єгипту і Вавілоії. Іудея мала потребу в зміцненні усіх своїх сил. В основу реформи Іосій поклав так звану П'яту книгу Мойсеєву — “Другий закон”. По слухах, що поширювалися, вона була знайдена, а насправді була складена в ці роки. “Другий закон” строго регламентував і правове й обрядове життя євреїв, воно містило закони проти лихварства і кабального рабства — закони, що мали метою трохи послабити класові протиріччя. Але головне в цій книзі — строгий принцип шанування єдиного бога Ягве, суворі погрози за усякий відступ від цього. У дусі нового закону були прийняті круті заходи для централізації культу.
Після повернення з полону землеробсько–рабовласницької аристократії класові протиріччя ще більш загострилися. Знадобилися більш сильні міри приборкання народу. А самостійної державної влади в євреїв уже не було, вони були під владою Персії. Замість її величезна могутність одержало ієрусалимське жрецтво, що звільнилося від усякої конкуренції світської влади. Іноземні володарі–перські, а пізніше греко–сірійські царі (Селевкіди) — опікувалися ієрусалимським жерцям, спираючи на них для закріплення свого панування над іудеями. Ніякі інші культові центри, крім Ієрусалимського храму, не допускалися. Приносити жертви Ягві іудеї могли тільки в Єрусалимі. У руки жерців храму стікалися тепер жертви, принесені, із усіх кінців країни. У стінах храму  накопичувалися скарби, складені з різних пожертвувань. Жертви — очисні, вдячні та ін. — були потрібні від шанувальників Ягве ледве не на кожнім кроці; кожен випадковий дотик до чого-небудь нечистого вимагало очисної жертви. Були потрібні і виповнювалися натуральні повинності на користь храму. Жерці храму користувалися його багатствами для лихварства і ще більше їх множили. У жерців не було конкурентів. «Другий храм» перевершив по розкоші і багатству знаменитий храм Соломона.
Ієрусалимське жрецтво являло собою строго замкнуту спадкоємну касту, що поділялася на два шари: священиків і левітів, тобто храмових прислужників. Ті й інші як і раніше вважалися нащадками коліна Левія, що одержали цей привілей від самого Мойсея і брата його Аарона


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить