Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Організаційно-економічні особливості розробки і реалізації інноваційної моделі розвитку агропромислового виробництва

Організаційно-економічні особливості розробки і реалізації інноваційної моделі розвитку агропромислового виробництва
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Організаційно-економічні особливості розробки і реалізації інноваційної моделі розвитку агропромислового виробництва


Аналіз основних положень, визначених Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004–2015 pp.) [386], а також результати досліджень у сфері інноваційної діяльності, проведених Інститутом інноваційного провайдингу УААН у 2004 р. [425], дали змогу визначити головні напрями утвердження інноваційної моделі розвитку економіки, у тому числі й аграрної. З метою виконання зазначених стратегічних завдань Українська академія аграрних наук розроблила засади інноваційних перетворень у наукоємній сфері агропромислового виробництва, які передбачають структурні зміни в ньому як базу переходу аграрної сфери економіки на інноваційну модель функціонування та розвитку на основі положень системи інноваційного провайдингу. Визначення основних шляхів і напрямів інноваційних перетворень в органах управління агропромисловим виробництвом, науково-дослідних установах, організаціях, підприємствах та інших зацікавлених структурах аграрного сектора економіки здійснюється згідно з Концепцією та Програмою інноваційного провайдингу, які затверджує Мінагрополітики України разом з Українською академією аграрних наук.
Засади інноваційних перетворень передбачають таке: вихідний базис перетворень; інтеграційну політику в наукоємній сфері агропромислового виробництва; інноваційну політику; інвестиційну політику; корпоратизацію системи наукоємної сфери; капіталізацію досягнень; комерціалізацію розробок.
Більшість країн світу в тій чи іншій мірі в своєму економічному розвитку використовують інновації. Питання полягає лише в тому, які саме інновації створюються і використовуються для розвитку, наскільки динамічний інноваційний процес та з якими наслідками він реалізується.
Згідно з існуючими даними в структурі інновацій розвинутих країн світу майже 60% становлять такі інновації, які мають проривне значення, або відносяться до крупних технологічних досягнень [320, 388]. Частка інновацій, пов’язаних тільки з вдосконаленням традиційних технологічних процесів, в таких країнах має тенденцію до зменшення і в найбільш інноваційно розвинутих країнах вона не перевищує 1012% [390].
Іншою важливою рисою інноваційно-орієнтованої економіки є стабільне зростання частки наукоємного сектору виробництва, зокрема в доданій вартості та зайнятості. Так, цей сектор в обробній промисловості в розвинутих країнах становить в середньому 3540% в доданій вартості і в зайнятості. Приблизно такого ж значення має показник частки високотехнологічної продукції в загальному випуску продукції.
Активне запровадження інновацій в економіці супроводжується зниженням матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростанням продуктивності праці і відповідно підвищенням конкурентоспроможності країни. Наприклад, протягом останніх 40 років ВВП п’ятнадцяти країн, що входять до ЄС, збільшився більш ніж у 5 разів, в той час як зайнятість в цих країнах зросла лише на 20%, а робочий час навіть скоротився на 1825%.
Результатом розширення кластерів високотехнологічних виробництв, що характерно для інноваційно активних країн, став значний структурний зсув світового експорту на користь продукції високо- та середньотехнологічних галузей. Зокрема, США, які є світовим лідером у інноваційному розвитку, на початок нового століття належало такі частки світового ринку продукції високотехнологічних галузей (%): авіакосмічної  майже 55; комп’ютерів, офісного та комунікаційного обладнання  34; фармацевтики  30. Разом з Японією та ЄС США контролюють сьогодні понад 74,5% світового парку комп’ютерів, 84% усіх виданих у світі патентів, майже 92% ринку програмного забезпечення [392].
Наведені вище основні характеристики інноваційно-орієнтованої економіки визначають її з боку результативності та ефективності. Проте особливого значення набуває виявлення тих засобів, завдяки яким досягаються найкращі результати економічного розвитку, а також отримання відповідей на запитання, якою має бути інноваційна модель і які принципи її ефективного функціонування.
Дослідження останніх років свідчать, що інноваційна модель економіки має  складний характер. Вона складається з багатьох елементів, які знаходяться в динамічному   взаємозв’язку. Головними елементами інноваційної моделі є: 
- система продукування наукових знань та інновацій;
- система освіти та підвищення кваліфікації;
- система комерціалізації наукових знань та інновацій;
- система використання інновацій;
- система управління і регулювання інноваційного розвитку економіки.
Кожна з наведених систем відіграє свою роль у функціонуванні інноваційної моделі, без жодної з них неможливо досягти позитивних результатів. Проте, особливого значення має система управління і регулювання інноваційного розвитку як на державному, так і на галузевому, регіональному рівнях, а також безпосередньо на рівні підприємств і організацій. Зокрема, від державної політики залежать можливості і темпи розвитку всіх інших складових моделі. Причому, для інноваційної моделі характерна переорієнтація державного впливу від прямого втручання в економічні процеси до переходу на більш ефективні методи опосередкованого впливу: створення умов для зростання ринкового попиту на інновації; сприяння розвитку конкурентного середовища; надання пріоритетної підтримки розвитку науки і освіти; забезпечення захисту інтелектуальної власності; забезпечення підвищення якості робочої сили та випереджальної динаміки зростання її вартості та ін.
Аналіз розвитку сільського господарства розвинутих країн світу свідчить про посилення наукоємності виробництва продукції, що сприяє підтриманню баланса внутрішнього продовольчого ринку з врахуванням якості і асортименту продукції, активно розвивати її експортні поставки.
Сучасний розвиток їх аграрного виробництва характеризується переходом до інноваційної моделі економіки, сутність якої у загальних рисах полягає у стабілізації і постійному підвищенні технічного і технологічного рівня виробничої діяльності. Така модель передбачає системну інтеграцію науково-технічної сфери в процесі економічного і соціального розвитку виробництва, яка вимагає чітких і послідовних дій щодо управління галузі, а також відповідних стимулів для наукових установ і забезпечення стійкого надходження ефективних інновацій. У таких умовах особлива роль належить аграрній науці як рушійній силі науково-технічного розвитку агропромислового виробництва, що забезпечує постійне техніко-технологічне і соціально-економічне його оновлення.
Розвиток інноваційних процесів у вітчизняній економіці супроводжується активізацією інтеграції України у світове економічне співтовариство і вітчизняним агропромисловим підприємствам доводиться враховувати технологічну парадигму економік провідних західних країн.
Як відомо, домінуючий у сучасному світі (п'ятий) технологічний уклад почав формуватися в 1950-1960-і роки. Ядро цього укладу становлять мікроелектроніка, програмне забезпечення, обчислювальна техніка й технології переробки інформації, виробництво з використанням засобів автоматизації, космічного й оптико-волоконного зв'язку. Розвиток п’ятого укладу супроводжувався істотними зрушеннями в енергоспоживанні (зростання споживання природного газу), у транспортних системах (прискорене зростання авіаперевезень), у виробництві конструкційних матеріалів (збільшення випуску комбінованих матеріалів із заздалегідь заданими властивостями).
Водночас окреслюються контури нового (шостого) технологічного укладу, починає формуватися його відтворювальна система. Як елементи ядра цього укладу прискорено розвиваються біотехнології й системи штучного інтелекту, глобальні інформаційні мережі й інтегровані високошвидкісні транспортні системи. Подальшого прискореного розвитку набудуть гнучка автоматизація виробництва, космічні технології, виробництво нових конструкційних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, ядерна енергетика. Виробництво буде ставати усе більш інтелектуальним, відбудеться перехід до його безупинного інноваційного наповнення в більшості професій.
Ознакою формування  нового технологічного укладу є те, що НДДКР займає усе більшу вагу в інвестиційних витратах, перевищуючи в наукоємних галузях витрати на придбання устаткування і на будівництво.
Наприклад, у США щорічно продають права на інтелектуальну власність найбільше ніж на 30 млрд доларів, а позитивне сальдо США по операціях з інтелектуальною власністю становить понад 20 млрд доларів.
Інноваційну діяльність не залишили осторонь і загальногосподарські процеси глобалізації й лібералізації світової економіки. Ефективність застосування наукоємних технологій і зменшення трудомістких виробництв привели до трансформації світового ринку. Ці зміни виявилися у формуванні нового сектора економіки, заснованого не на товарному чи сировинному компонентах, а на їхній основі - тобто виключних правах розпорядження результатами творчої й інтелектуальної праці (інтелектуальної власності). Інтелектуальний продукт стає ліквідним товаром.
Розширенню торгівлі інноваційними продуктами у світі сприяє розвиток і поширення інформаційних і комунікаційних технологій. Інтернаціоналізація інтелектуальної діяльності дає можливість отримувати необхідні технології і не витрачати власні сили й кошти на розробку нових технологій.
Просування на ринок і купівля нових технологій може здійснюватися декількома способами, із яких можна виділити такі найбільш важливі типи операцій: ліцензування, прямі іноземні інвестиції, а також злиття підприємств. Кожний з цих способів має свої переваги й недоліки.
Ліцензування може бути ефективно використано, якщо існує надійний патентний захист виробу. Яскравим прикладом успішного просування української високотехнологічної продукції на світовому ринку є продаж ліцензій на виробництво озброєнь у країни Азії (однак в економічному й стратегічному плані це виправдано, коли є у виробничому наробку більш досконала продукція).
Прямі іноземні інвестиції дають змогу інвестору контролювати створення нових технологій, але через високі витрати на виробництво швидке просування на ринок нових технологій стає вкрай складним. Виходом з цієї ситуації є організація цілого комплекту патентів, що дало б можливість контролювати сектор ринку й створення спільних підприємств, тобто спільне використання технологічних потужностей. Для українських експортерів високих технологій такий спосіб уявляється вкрай скрутним, оскільки реальні фінансові можливості для вкладення значних коштів за кордоном мають лише окремі експортно-орієнтовані компанії.
Найбільш інтенсивно розвивається сьогодні такий спосіб інноваційної діяльності, як злиття фірм, що дає змогу не тільки збільшити обсяг інноваційних продуктів, але й одержати контроль над значною частиною ринку, що багато в чому відповідає завданням реструктуризації вітчизняної промисловості. Ринкова конкурентоспроможність на світових ринках високотехнологічних товарів може досягатися лише при дуже значних пакетах патентів, що нараховують десятки тисяч найменувань. В існуючих умовах українські інноваційно активні підприємства, що мають значно менші обсяги патентів, спроможні  диктувати свої умови лише в дуже вузьких напрямах.
Експорт технологій міг би стати одним із істотних джерел коштів для підтримки й розвитку наукової школи й високотехнологічних виробництв у тих сферах, де українська наука ще знаходиться на передових позиціях.
На жаль, за оцінками закордонних експертів, дослідницьким устаткуванням вітчизняні вчені забезпечені у 80 разів гірше від західних, літературою – у 100 разів. Порівняно з США оплата праці українських учених у 60 разів нижча, та інтелектуальне виснаження країни може мати тяжкі наслідки. Уже сьогодні середній рівень вітчизняного технологічного розвитку – це результат наукових досліджень 20-річної давнини.
Без радикальних заходів у цій галузі країна вже в найближчому майбутньому може вийти з обійми лідерів НТП. Ми навіть не зможемо використовувати свій власний запас ноу-хау. З розпадом наукових шкіл і колективів, відходом з активної наукової праці авторів винаходів стає усе більш проблематичним ефективне відтворення навіть досягнутих результатів.
В наукових розробках й економічних публікаціях поки що відсутня чітко сформована сутність та зміст інноваційної моделі розвитку господарської діяльності в аграрній сфері України. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні обґрунтовано методологічні положення визначення основних організаційно-економічних та техніко-технологічних складових, їх сутність та особливості розроблення такої моделі.
У загальних рисах інноваційна модель – це комплексне здійснення організації агропромислового виробництва в усіх його сферах діяльності на засадах застосування інноваційної продукції, що забезпечує нарощування обсягів та підвищення ефективності виробництва високоякісних конкурентоспроможних продуктів споживання на внутрішньодержавному і міждержавному ринках. Таким чином, розроблення і освоєння інноваційної моделі сільськогосподарського виробництва потребує комплексного підходу щодо формування чітко скоординованої системи заходів і виважених управлінських рішень. Тут основним завданням в умовах ринку має бути створення такого економічного механізму управління інноваційною діяльністю, який би забезпечував економічну заінтересованість сільськогосподарських товаровиробників у застосуванні інновацій, а наукові установи – в їх розробленні. З цією метою удосконалення нормативно-правової бази забезпечення інноваційної діяльності в напрямі її стимулювання, розвитку відповідної інфраструктури, захисту інтелектуальної  власності і залучення її до господарського обороту, комерціоналізації результатів наукових досліджень, формування інноваційного підприємництва.
Пропозиції щодо механізму запровадження інноваційної моделі розвитку аграрної економіки України зводяться до застосування інноваційних механізмів підприємництва. До підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки країни належать підприємницька діяльність у виробництві засобів виробництва; власне сільськогосподарське виробництво; зберігання, переробка і торгівля як сировиною, так і переробленою продукцією, обслуговування сільського господарства. Поєднання кількох видів підприємницької діяльності сприяє поліпшенню функціонування підприємницької структури, зміцненню її стійкості на ринку, зменшенню вразливості при змінах у ринковому середовищі.
Серед найактуальніших проблем розвитку підприємництва на даному етапі є: дефіцит обігових коштів і відсутність відчутної фінансово-кредитної й ресурсної підтримки малого бізнесу, низький рівень підприємницької ініціативи, складна система оподаткування, адміністративний тиск; нерозвиненість інфраструктури з підтримки підприємництва (нестача консалтингових, тренінгових й мікрофінансових структур), низька продуктивність праці через відсутність сучасних високоефективних технологій, незадовільне забезпечення правовою й економічною інформацією, у тому числі про ринки збуту і ціни на сільгосппродукцію.
Першочергові завдання будь-якого товаровиробника для здійснення підприємницької діяльності зводяться до одержання прибутку, подальшого збільшення випуску конкурентоспроможних товарів, насичення товарами внутрішнього ринку, виходу на зовнішній ринок, технічного переоснащення структури виробництва залежно від господарських потреб і споживчого ринку, розвитку економічних, комерційних та інших зв'язків, ефективного використання діючих і новостворених державних інститутів, інфраструктури ринку, впровадження у господарську, управлінську практику маркетингової діяльності, підготовки кадрів, що володіють теорією і практикою сучасної підприємницької діяльності.
За даними Держкомстату України, загальний обсяг виробництва валової продукції сільського господарства у 2003 році (у порівнянних цінах 2000 року) становив 55,3 млрд грн, у тому числі в сільгосппідприємствах — 18,8 млрд грн, господарства населення — 36,5 млрд грн.
Порівняно з 2002 роком агровиробництво скоротилося на 11%, або на 6,8 млрд грн. Майже на чверть зменшилося виробництво в сільськогосподарських підприємствах і на 1,8% — у господарствах населення.
Істотне скорочення обсягів валової продукції в сільськогосподарських підприємствах зумовило збільшення частки господарств населення в загальному виробництв агропродукції з 59,8% у 2002 році до 66% у 2003. Останні в минулому році виробили 61,5% продукції рослинництва і 72,2% — тваринництва.
Обсяг виробництва продукції рослинництва у 2003 році порівняно з 2002 роком скоротився на 14,2% і становив 31,9%, тваринництва — відповідно на 6,2% і становив 23,4%.
У цілому виробництво валової продукції сільського господарства з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у 2003 році становило 145,9 тис. грн проти 162,8 тис. грн у 2002 році (на 10,4% менше).
Протягом 2002 року виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств порівняно з 2003 роком зросло на 9,1%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах — на 19,7%, в особистих господарствах громадян — на 3,2%.
За підсумками 2002 року кількість прибуткових сільськогосподарських підприємств зросла до 67%. Якщо в 2001 році прибутково працювало 8,6 тис., то у 2002 році їх кількість зросла до 8,7 тис. підприємств, а в 2003 р. становила 11,7 тис. (виключаючи великі і малі аграрні формування).
За даними Держкомстату України, у цілому по аграрній галузі рентабельність становить 9,1%, спостерігається деяке коливання в загальному обсязі виробництва продукції сільського господарства, основним чинником якого є збільшення частки продукції господарств населення.
Великим гальмом на шляху прискореного розвитку підприємництва виступає недостатнє фінансування та збитковість господарств, застаріла й деформована виробнича й обслуговуюча матеріально-технічна база, відсутність належного правового поля для надання правових гарантій підприємцю стосовно власності, розпорядження майном, розподілу прибутків. Розробка інноваційних механізмів підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримки з боку держави й суспільства — основні завдання, розв'язання яких значно прискорить розвиток агропромислового підприємництва в Україні.
На сьогодні практично відсутні наукові й методичні розробки, що чітко визначають структуру інноваційних механізмів підприємництва. Тим часом без суворої науково-методичної їх класифікації навряд чи можливі ефективні практичні рішення з організації інноваційних процесів.
На нашу думку, поняття “інноваційний механізм” включає організаційні форми здійснення інноваційної діяльності та систему заходів, що сприяють її проведенню; методи, які дають змогу знайти, проаналізувати, порівняти й обґрунтувати раціональні інноваційні рішення, відшукати ефективні важелі стимулювання й інструменти регулювання цієї діяльності. Існує безліч таких механізмів, що виконують конкретні функції, поява нових механізмів є закономірною подією.
Інноваційні механізми дають змогу формувати функціональне забезпечення підприємницьких структур – інноваційне, інвестиційне і фінансове. Конкретний зміст функціонального забезпечення, тобто той  чи інший інноваційний механізм має бути прив'язаний до певного моменту життєвого циклу створення нововведення (зокрема, до життєвого циклу підприємницької структури, якщо остання створена під конкретне нововведення). Інноваційне забезпечення має сприяти зародженню й ефективному пошуку нововведення. Повинен бути в наявності відповідний механізм, що сприяє прискоренню процесу генерування нововведень. Далі варто створити умови інвестування коштів з метою комерціалізації нововведень, їхнього впровадження у виробництво. Природно, що успішне вирішення проблем на шляху  створення інновацій неможливо здійснити без залучення джерел інвестицій та включення механізму  фінансування. З іншої сторони, як ми уже зазначили, механізми функціонального забезпечення будуть відрізнятись між собою залежно від того, на якій стадії розвитку знаходиться та чи інша підприємницька структура. Необхідні елементи функціонального забезпечення стадій розвитку агропромислових підприємств. Напрямки подібного ув’язування ми пропонуємо представити таблицею 5.6.
Таблиця 5.6
Гармонізація функціонального забезпечення зі стадіями життєвого циклу агропромислових підприємств
Характе-ристика функціо-нального забезпечення    Етапи розвитку підприємства
Становлення
Розвиток
Зрілість
Занепад

Інноваційна

Пошук науково- технічних
інноваційних рішень,
захист інтелектуальної
власності    Розробка
і розвиток науково- технічних
рішень

Розробка
псевдоінновацій (продуктів і
процесів),
передача
технологій    Пошук науково-
технічних
рішень щодо заміни застарілих процесів, придбання ліцензій і патентів
Інвестиційна

Визначення напрямів
початкового
вкладення
коштів, інвестиційні пільги за створення нових робочих місць і освоєння
пріоритетних напрямів
діяльності    Визначення напрямів виробничого інвестування, формування сприятливого інвестиційного клімату    Довгострокові інвестиції та участь у капіталі інших підприємств
Визначення
напрямів і
вкладення в переорієнтацію підприємницької діяльності


Фінансу-вання     Стартове фінансування, одержання дотацій через інкубаторні програми
Фінансування на стадії освоєння і розширене
охоплення ринку, формування складу власників    Фінансування розвитку виробничих потужностей, доступ до кредитних
ресурсів    Фінансування згортання застарілого виробництва, дотації і субсидії

Ця таблиця-матриця дозволяє комплексно й системно описати ті елементи механізму, завдяки яким можна запустити (активізувати) інноваційний процес у агропромислових підприємствах як підприємницьких структурах. На основі узагальнення змісту наведеної матриці можна сформувати систему інноваційних механізмів у цілому і представити її шістьма групами: механізмами організації, механізмами пошуку, механізмами розробки і впровадження, механізмами стимулювання, механізмами технологічного трансферту й механізмами інтелектуальної власності. Зазначимо, що даний підхід дає змогу описати розглянуті механізми системно, тобто врахувати всю можливу безліч механізмів, але, природно, у «рамковій» постановці. Останнє означає, що допускається можливість появи нових механізмів у межах названих груп.
Запропонована таблиця-матриця дозволяє комплексно й системно описати ті елементи механізму, завдяки яким можна запустити (активізувати) інноваційний процес в агропромислових підприємствах як підприємницьких структурах. На основі узагальнення змісту наведеної матриці можна сформувати систему інноваційних механізмів у цілому і представити її шістьма групами: пошуку інноваційних рішень, організації, розробки і впровадження, фінансування і стимулювання, технологічного трансферту, інтелектуальної власності. Зазначимо, що даний підхід дає змогу описати розглянуті механізми системно, тобто врахувати всю можливу безліч механізмів, але, природно, у «рамковій» постановці. Останнє означає, що допускається можливість появи нових механізмів у межах названих груп.
Зазначені механізми «включаються», коли необхідно здійснити розробку й впровадження інновації в більш загальному вигляді – забезпечити ефективніший перебіг інноваційних процесів. Інноваційні механізми існують на трьох основних рівнях: макрорівень, регіональний рівень, рівень підприємства (мікрорівень).
На макрорівні зважуються три основні завдання: формулюється державна інноваційна стратегія, створюється сприятливий інноваційний клімат для економіки в цілому, реалізуються державні інноваційні програми. На регіональному рівні присутні схожі завдання, але вони прив'язуються до особливостей певних регіонів. І макро- і регіональний рівень створюють умови і передумови для активізації інноваційних процесів на рівні агропромислових підприємств. Ці інноваційні механізми покликані забезпечити реалізацію державної і регіональної стратегій на мікрорівні, спрямувати підприємницьку ініціативу в русло інноваційних пріоритетів (рис. 5.8).

Рис. 5.8. Інноваційні механізми в агропромисловому виробництві

Зазначені механізми повинні діяти  в певній послідовності, а їх функціонування повинно характеризуватися спряженістю і узгодженістю. Розглянемо більш детально кожний з них.
Механізм організації зорієнтований на формування і реорганізацію структур, що здійснюють інноваційні процеси. Таке формування може проходити в різних формах, основними з яких є: створення, поглинання, ринкова інноваційна інтеграція, виділення.
Під створенням ми розуміємо процес формування нових агропромислових підприємств, структурних підрозділів чи одиниць, покликаних здійснювати інноваційну діяльність. Найбільш істотними елементами нових організаційних форм є такі: матричні структури; науково-технічні підрозділи; науково-технічні організації, що здійснюють діяльність за ринковими принципами; внутрішні венчури.
Процеси створення нових інноваційних організацій особливо важливі для великих агропромислових підприємств, що мають складну систему управління інноваціями, найчастіше орієнтуються на великі проекти, реалізація яких має практично відразу (чи на короткий період часу) забезпечити одержання високих доходів. Багато в чому з цієї причини кількість інновацій у даних структурах не така значна, як на малих агропромислових підприємствах. На нашу думку, ефективність інноваційної діяльності можна було б значно підвищити, якщо створити нові інноваційні підрозділи і структурні одиниці, покликані розвивати нові напрями в діяльності великих підприємств. Ці інноваційні одиниці можуть створюватися на постійній чи тимчасовій основі.
Матричні структури становлять такі організаційні формування, які  утворяться тимчасово на період розробки і впровадження нововведень, включають  фахівців різного профілю, які адміністративно підпорядковані керівникам відповідних постійних підрозділів, але на певний переведені час на роботу в тимчасову впроваджувальну структуру для проведення робіт з обраної спеціалізації. Такі тимчасові підрозділи дозволяють об'єднати різних фахівців на період розробки і впровадження нововведення. Після закінчення цього процесу матричне об'єднання розформовується, і його учасники повертаються в підрозділи, у яких вони працюють на постійній основі. Такий організаційний інноваційний механізм дозволяє, по-перше, забезпечити виконання робіт у короткі строки, по-друге, об’єднати під єдиним керівництвом фахівців різних профілів, по-третє, значно здешевити процес розробки і впровадження.
Науково-технічні підрозділи створюються на постійній основі, вони не мають господарської самостійності і їхня діяльність здійснюється за рахунок бюджету компанії в цілому. Ці підрозділи можуть бути децентралізованими й орієнтованими на конкретні виробничі одиниці, або – централізованими і підпорядковуватися безпосередньо керівництву компанії. Їхня особливість полягає в тому, що вони передають свої розробки безпосередньо у виробництво без задіювання внутрішніх ринкових механізмів.
Самостійні науково-технічні організації, навпаки, мають власний бюджет, і продають свої розробки виробничим підрозділам компанії. Це підвищує відповідальність за результати діяльності, посилює їхню відповідальність цілям агропромисловго підприємства і вимогам ринку.
Внутрішні венчури, як правило, займаються безпосереднім упровадженням нововведень, зорієнтованими на нову ринкову нішу.
У ряді випадків дуже ефективним організаційним механізмом може бути поглинання великою агропромисловою компанією невеликих інноваційних фірм, діяльність яких входить до кола інтересів цієї компанії. Цей механізм передбачає здійснення великих одноразових витрат, але приводить до значного скорочення строків виходу з новим продуктом на ринок, а крім того, дозволяє досягти синергетичного ефекту від об'єднання інноваційних досягнень. Самі малі інноваційні підприємства також можуть бути зацікавлені в поглинанні, оскільки вони не завжди мають достатнью засобів для розвитку своєї діяльності.
В останні роки активно розвиваються нові господарські формування, що створюються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими й сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу й соціальну сферу села. Наприклад, завод ім. Ілліча Донецької області орендує понад 100 тис. га землі у двох областях. Шахта ім. Засядька створила дочірнє підприємство — агрофірму "Шахтар" із землекористуванням понад 90 тис. га сільськогосподарських угідь. Запорізький металургійний комбінат, який орендує 15 тис. га сільськогосподарських угідь, за 2000–2003 роки інвестував у сільськогосподарське виробництво майже 30 млн грн. У Кагарлицькому районі Київської та Маньківському районі Черкаської області Міжнародна агропромислова корпорація (МАК) орендує понад 30 тис га сільськогосподарських угідь. Ця форма господарювання набуватиме подальшого поширення в умовах, коли держава не спроможна інвестувати в АПК достатніх коштів. Особливістю таких великих за розмірами підприємств є те, що вони матимуть змогу організувати переробку сільськогосподарської сировини й уникнути монопольного економічного впливу переробних підприємств.
Механізмом, що доповнює поглинання, є встановлення тісних зв'язків великої агропромислової компанії і малих інноваційних фірм, заснованих на довгострокових договірних відносинах, сукупність яких ми називаємо ринковою інноваційною інтеграцією. У цьому випадку інноваційні підприємства зберігають свою самостійність, але потрапляють у сферу ринкових виробничих зв'язків великої агропромислової компанії.
Поєднання процесів поглинання і ринкової інноваційної інтеграції дає підставу запропонувати використання так званої “віялової” організації інноваційного процесу (рис. 5.9).


Рис. 5.9. “Віялова” організація інноваційної діяльності компанії

Її сутність полягає у створенні інноваційного оточення агропромислової компанії, що складається з фірм, у співвідношенні яких зроблене поглинання (ІП), а також ринково інтегрованих форм (РІФ). Така організація виявиться найбільш ефективною для агропромислових компаній, що мають наступальну стратегію інноваційного розвитку. Вона дозволяє розробити і комерціалізувати нововведення, що знаходяться на S-подібних кривих високого рівня, створити технологічні розриви, нововведення, у ряді випадків недоступні агропромисловим компаніям-конкурентам у цей момент часу.
Під виділенням слід розуміти організаційний механізм, що допускає створення самостійних інноваційних компаній, які раніше входили до  цілісних виробничих утворень. Такі дії доцільні, коли утворюється новий напрям діяльності, зв'язаний з основною спеціалізацією агропромислової компанії, що відволікає на себе її ресурси.
Наступна  група інноваційних механізмів – це механізми пошуку інновацій, що можуть бути розділені на механізми генерації й аналізу інновацій. Механізми генерації новацій спрямовані безпосередньо на пошук ще на ранній стадії існування підприємницької ідеї оцінити можливості її комерціалізації, тобто оцінити доцільність перетворення певної новації в інновацію. Це необхідний етап інноваційного процесу, що створює основу подальших процесів, пов'язаних зі створенням новацій, придатних для впровадження.
Інша група інноваційних механізмів – це механізми розробки і впровадження. Механізми розробки пов'язані з доведенням ідей до закінченого технічного вирішення, що може бути новацією. Для цього необхідна концентрація відповідних інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів, їхня ефективна комбінація в часі і просторі.
Будь-яка, навіть найбільш прогресивна новація ніколи не дасть максимального ефекту без відповідних механізмів упровадження. Під механізмами впровадження ми розуміємо комплекс заходів та відповідні організаційні структури, що забезпечують доведення отриманої новації до свого споживача, тобто це заключний етап перетворення новації в інновацію. Ще в минулому столітті Т. Едісон писав: «Суспільство ніколи не буває готове до того, щоб прийняти якийсь винахід. Кожна нова річ зустрічає опір, і винахіднику потрібні роки, щоб люди почали слухати його, і ще роки, щоб упровадити цей винахід». Психологія споживача за всі минулі з того часу роки практично не змінилася. Істотно змінилася технологія реалізації підприємницьких ідей, що призвело до значного скорочення часу впровадження нових продуктів і послуг. Будь-які дії з аналізу нововведень, створення підприємницьких структур, вирішення питань інвестування і фінансування, розробки інноваційних механізмів підприємництва необхідно починати з виявлення потреб, із з'ясування навіщо і кому необхідно це нововведення. Але виявлення наявності потреб є ще недостатнім. Важливо довести інформацію до споживача, що існуючі його потреби можуть бути задоволені саме цією агропромисловою компанією і саме створеним новим продуктом чи послугою. Для досягнення цих цілей і створюються, на нашу думку, механізми впровадження.
Механізми фінансування і стимулювання визначають способи формування фінансових ресурсів агропромислового підприємництва і підвищення його зацікавленості у впровадженні нововведень. Тут можна виділити механізми запозичення – кредитування і випуску облігацій, формування власного капіталу, формування витрат на НДДКР і способу віднесення їх на собівартість, ув'язування розмірів оподатковування з інтенсивністю інноваційної діяльності. Функціонування механізмів технологічного трансферту й інтелектуальної власності для агропромислового підприємництва практично мало відрізняється від функціонування цих механізмів для інших форм підприємництва, розглянутих вище.  Використання інноваційних механізмів у підприємництві агропромислового виробництва, на наш погляд, істотно підвищить підприємницький компонент і сприятиме становленню інноваційного типу економічного зростання даного сектора.
В цілому систему інноваційних механізмів підприємництва в агропромисловому виробництві відображено в табл. 5.7.


Таблиця 5.7
Особливості системи інноваційних механізмів в агропромисловому виробництві
Рівень управління    Елементи системи інноваційних механізмів
Механізм організації інноваційної діяльності    Механізми розробки и впровадження    Механізми фінансування і стимулювання    Механізми технологічного трансферту    Механізми інтелектуальної власності
Макрорівень     Створення і реорганізація державних органів управління інноваційною діяльністю, створення інноваційної інфраструктури державного рівня    Розробка державної інноваційної стратегії, пріоритетних напрямів НТП, переліку критичних технологій    Визначення обсягів фінансування НДДКР із державного бюджету в цілому і по найважливіших напрямках    Визначення переліку переданих технологій, створення інфраструктури технологічного трансферту, визначення умов передачі технологій    Система заходів для захисту національних технологій, здешевлення патентування
Регіональний рівень    Прив'язка процесів створення державних НПК до конкретних регіонів    Формування регіональних програм НТП    Інноваційні субсидії регіонам    Створення регіональних агентств по передачі технологій, розробка мотивацій створення підприємства-реципієнтів у регіонах    Субвенції відсталим регіонам по покупці високотехнологічних ліцензій
Рівень підприємства    Створення державних НТО, НПК, консорціумів    Державне замовлення підприємствам, НТО і НПК на проведення НДДКР, освоєння нових видів продукції    Обсяги фінансування підприємств, нормативи розподілу прибутку, система мотивацій, опціони на купівлю акцій    Визначення прав підприємств з передачі технологій, розробка системи мотивацій    Пільговий митний режим і режим оподаткування прибутку по ліцензійній високотехнологічній продукції


Ми пропонуємо розглядати інноваційні механізми з урахуванням процесів, що відбуваються на макрорівні, рівнях регіонів і підприємств. Рівні регіонів і підприємств – це рівні, на яких безпосередньо здійснюється інноваційна діяльність. На регіональному рівні можуть бути створені органи, подібні тим, про які вже говорилося стосовно макрорівня, але тут повинні зважуватися конкретні проблеми розглянутої території.
Для забезпечення ефективного державного регулювання інноваційного підприємництва дуже важливе значення має наявність у керівника агропромислового підприємства права  створювати нові структурні інноваційні одиниці або реорганізувати діючі.
Підприємець має погодити такі дії з вищими організаціями тільки у виняткових випадках (наприклад, коли витрати на створення перевищують можливості підприємства). Керівник мусить сам вирішувати, у які інноваційні асоціації і консорціуми йому доцільно вступати. Хоча, на думку автора, при цьому варто необхідність враховувати і доцільніять збереження можливостей  управління процесами від створення до впровадження інновацій з боку держави. Однією з таких умов є наявність у держави відповідної частки в капіталі створюваних формувань (наприклад, понад 50 %).
Необхідно зазначити, що вплив на інноваційні процеси з боку держави необов'язково здійснюються в системі державних підприємств і НТО.
У ряді випадків управління безпосередньо процесом розробки можуть здійснювати сторонні науково-технічні організації при фінансуванні НДДКР державною структурою і з наступним присвоєнням нею прав інтелектуальної власності.


Висновки до розділу 5

1. В сукупності факторів, які забезпечують інтенсивний розвиток сільського господарства і підвищення його ефективності, важливе значення має економічно обґрунтоване регіональне розміщення і спеціалізація аграрного виробництва. З урахуванням цих вимог важливо удосконалювати й розміщення науково-дослідних організацій, спрямовуючи їх науково-технічних і кадровий потенціал на підвищення ефективності використання регіональних грунтово-кліматичних та соціально-економічних особливостей країни в процесі агропромислової діяльності.
2. В умовах переходу до ринкової економіки назріла необхідність перебудови організації наукових досліджень на засадах підприємництва. З цією метою в нинішньому році в наукових організаціях системи Української академії аграрних наук створені наукові підрозділи завданням яких є дослідження проблеми менеджменту і маркетингу у науково-дослідній діяльності. Поставлена на дослідження тема “Розробити науково-методологічні засади створення об’єктів інтелектуальної власності та удосконалення маркетингу інновацій в аграрній сфері”. Наукові установи мають керуватись формулою ринкової економіки – “виробляти те, що споживається, а не продавати те, що виробляється”.
3. Розширення  і  поглиблення науково-дослідної діяльності,  здійснення істотних якісних змін у розвитку науково-технічного прогресу, переведення агропромислового виробництва на прогресивні ресурсоощадливі технології органічно поєднуються з посиленням вимог щодо формування сучасної вітчизняної промисловості по матеріально-ресурсному забезпеченню аграрної науки. Назріла потреба на державному рівні законодавче визнати пріоритетним напрямом розвиток машинобудівельної, хімічної і біологічної індустрії в частині постачання у повній мірі матеріальних ресурсів як безпосередньо для здійснення науково-дослідного процесу, так і для забезпечення дослідних господарств. Вирішення цих питань повинно бути теж предметом Державної програми розвитку аграрної науки.
4. Особливої уваги заслуговує розробка інноваційних проектів на конкурентній основі з використанням коштів фондів і банків, приватних фірм тощо. З цією метою доцільно створити Венчурний інноваційний фонд, а на регіональному рівні - фонди інноваційної підтримки для розвитку ефективних проектів і їх реалізації заінтересованим інвесторам. Вимагає удосконалення системи відносин аграрної науки і виробничої сфери на ринкових засадах, створення умов для розвитку інтелектуального бізнесу. Необхідно концентрувати зусилля наукових установ на створенні пріоритетних технологій, які дозволяють вийти на світовий ринок, забезпечать високий ефект в економіці. Цей процес пов'язаний з підготовкою і діяльністю менеджерів інноваційних проектів, здатних їх просування в сферу практичної реалізації.
5. Аналіз переконливо свідчить про доцільність створення науково-інформаційного Центра в аграрній сфері діяльності України, що дало б можливість значно поліпшити умови здійснення наукової діяльності науково-дослідних організацій і разом з тим сприяло б підвищенню рівня організації аграрного виробництва. Є нагальна потреба у більш тісній співпраці Міністерства аграрної політики та Української академії аграрних наук щодо розробки Державної програми інформатизації агропромислового комплексу України.
Важливою державною організацією структури управління науково-технічним прогресом може стати  Державний  фонд завершених науково-технічних робіт, створений у складі Міністерства  аграрної політики  України.  Його формування  слід здійснювати  на основі ретельної  експертизи та оцінки  завершених науково-дослідних робіт. Атестація   наукової   продукції   має   проводитись з урахуванням актуальності тематики, новизни вирішених     проблем, очікуваного економічного ефекту, можливих масштабів   впровадження. Включені до Державного фонду завершені наукові розробки стають власністю держави і слугують предметом ринку наукової продукції. алузевий Центр інформаційно-інноваційного забезпечення з Державним фондом завершених науково-технічних розробок повинен функціонувати на ринкових засадах із застосуванням практики видачі інноваційної продукції сільськогосподарським товаровиробникам в кредит.
6. Сучасний розвиток їх аграрного виробництва характеризується переходом до інноваційної моделі економіки, сутність якої у загальних рисах полягає у стабілізації і постійному підвищенні технічного і технологічного рівня виробничої діяльності. Така модель передбачає системну інтеграцію науково-технічної сфери в процесі економічного і соціального розвитку виробництва, яка вимагає чітких і послідовних дій щодо управління галузі, а також відповідних стимулів для наукових установ і забезпечення стійкого надходження ефективних інновацій. У таких умовах особлива роль належить аграрній науці як рушійній силі науково-технічного розвитку агропромислового виробництва, що забезпечує постійне техніко-технологічне і соціально-економічне його оновлення.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить