Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Формування системи інформаційного супроводу та експертизи виробництва науково-технічної продукції

Формування системи інформаційного супроводу та експертизи виробництва науково-технічної продукції
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Формування системи інформаційного супроводу та експертизи виробництва науково-технічної продукції


Важливою умовою ефективного здійснення аграрного виробництва є його інформаційне забезпечення. Не менш важливою умовою і для організації науково-дослідницької діяльності також є інформаційна база. Проте, не дивлячись на виняткове значення системи нагромадження і використання статистичної, економічної, наукової, технічної та інших видів інформації, застосування комп'ютерної технології у науково-дослідних роботах, поки що залишається на недостатньому організаційному рівні, вимагає невідкладних заходів щодо її удосконалення.
Державну політику в агропромисловому виробництві можна охарактеризувати в основному як непродуману і пасивну. Створення єдиного інформаційного простору не стало головним завданням даної політики.
Ці питання практично не знайшли свого місця  в існуючих програмах уряду з соціально-економічного розвитку аграрного ринку в середньостроковій перспективі. Необхідно передбачити в уточненій програмі на найближчу перспективу конкретні заходи інформаційної підтримки маркетингової діяльності агропромислових підприємств на всіх рівнях управління з метою пов'язування загальних проблем соціально-економічного розвитку. Одним з головних завдань цієї програми є підвищення ефективності інформаційного забезпечення всіх учасників агропродовольчого ринку. Доцільно також систематично розробляти довгострокові програми інформаційної підтримки агропромислового виробництва як у цілому по країні, так і по її окремих регіонах. Інформація для вироблення таких прогнозів є. Виконання цього завдання має бути доручено Міністерству аграрної політики України із залученням профільних наукових організацій і провідних спеціалістів у цій галузі.
Доцільно установити практику публікації офіційних прогнозів розвитку сільськогосподарського виробництва по країні і регіонах щорічно.  Це дасть змогу вчасно виявляти регіони України, які можуть опинитися у важкому становищі, і вживати екстрених заходів регулюючого впливу.
На державному і регіональному рівнях необхідно передбачити комплекс заходів, спрямованих на пом'якшення ситуації в агропромисловому виробництві. Вони мають передбачати:
• створення загальноукраїнського банку даних і формування єдиного інформаційного простору з країнами – учасниками СНД для підвищення ефективності діяльності державних органів влади всіх рівнів. Це дасть змогу отримати інформацію всім зацікавленим сторонам про пропозицію та попит на продовольчі товари і сировину;
• розробку цільових комплексних програм інформаційного супроводу і підтримки розвитку агропромислових підприємств як на державному, так і на регіональному рівнях. Світова практика переконливо, що в умовах кризи вони відіграють істотну роль у стабілізації ситуації. Організація інформаційного супроводу повинна розглядатися як захід загальнодержавного значення, необхідний облік спеціалізованих підприємств і фондів, що забезпечують їхню організацію, проведення і фінансування, особливо в депресивних регіонах.
При формуванні системи інформаційної підтримки державної політики в аграрній сфері необхідно також: проведення моніторингу ринку; розробка системи інформаційного забезпечення підприємств про стан ринку через спеціалізовані періодичні видання; модифікація регіональних автоматизованих систем в агропромисловому виробництві і створення єдиного інформаційного простору агропродовольчого ринку.
У вивченні проблем розвитку інформаційної діяльності підприємницьких структур і створення єдиного інформаційного простору в агропромисловому виробництві вирішальну роль відіграє розвиток регіонів. При збереженні складної політичної, фінансової, економічної і соціальної ситуації в країні центральні органи управління не зможуть позитивно й активно впливати на розвиток регіонів. Здійснення ефективної перспективної політики інформаційного забезпечення підприємницької діяльності в аграрній сфері можливо на основі вивчення основних показників ринку і розвитку виробничих потенціалів регіонів, розгортання фундаментальних досліджень із проблем становлення і регулювання локальних ринків та більш широкому охопленні його науковими розробками прикладного значення. В результаті, це дасть змогу озброїти законодавчі (представницькі) і виконавчі органи місцевого самоврядування достовірною інформацією для проведення активної регіональної політики в аграрній сфері.
Ефективне державне регулювання агропромислового виробництва передбачає повне інформаційне забезпечення діяльності з боку всіх учасників ринку. В умовах неповноти інформації, недостатнього пророблення методологічних питань, пов'язаних з виробництвом і оборотом інформації, нерозвиненістю комунікацій виступає начальною необхідністю дослідження можливостей умов саморегулювання підприємницької діяльності на ринку інформації.
Формування й використання інформаційних ресурсів необхідно розглядати не тільки як один з головних чинників ефективної підприємницької діяльності на ринку інформації, але і як найважливішу проблему створення єдиного інформаційного простору ринкової економіки. На основі використання всієї нагромадженої інформації і більш динамічної організації інформаційної взаємодії, єдиний інформаційний простір дасть зсогу істотно підвищити ефективність функціонування підприємницьких структур за рахунок підвищення рівня інформаційної підтримки їхньої діяльності.
У загальному випадку інформаційні ресурси формуються в процесі діяльності як органів державної влади, так і державних і недержавних підприємств, наукових, навчальних і громадських організацій. Вони включають інформацію і знання, а також лінгвістичні засоби, які застосовуються для опису інновацій на макро- і мікрорівні і для доступу до інформації і знань. У процесі формування і використання інформаційних ресурсів здійснюються збір, обробка, збереження, пошук і видача інформації на запит. Класифікація інформаційних ресурсів може бути проведена за рядом підстав. Найбільш загальною, на наш погляд, є класифікація за формами власності, згідно з якою інформаційні ресурси можна поділити на:
• державні;
• міждержавні;
• недержавні (у тому числі комерційні);
• змішаної власності.
Державні інформаційні ресурси є основою єдиного інформаційного простору агропромислового виробництва країни і регіону.
Залежно від джерела і мети створення державні інформаційні ресурси на ринку підрозділяються нами на два види:
• ресурси, що створюються для забезпечення діяльності органів державної влади і поповнюються в результаті цієї діяльності;
• ресурси, що формуються недержавними організаціями на замовлення і в інтересах органів державної влади.
У ході становлення ринкових відносин значна частина інформаційних ресурсів формується в недержавному секторі економіки: створюються бази і банки даних, призначені найчастіше для використання підприємствами, що обслуговують елітний ринок із фінансово стійкими великими підприємствами.
Роботи з поліпшення інформаційного забезпечення органів державної влади і управління, відповідальних за реалізацію програм соціально-економічного розвитку галузей і регіонів, маркетингової діяльності підприємницьких структур усього суспільства, зосереджувалися головним чином на створенні технічних засобів, що відповідають автоматизованим системам і мережам, призначеним для передачі й обробки виробничої інформації. При цьому апріорі передбачалася наявність достатніх обсягів інформації, що не відповідало дійсності, і ставилося завдання забезпечення можливості її оперативного і цілеспрямованого використання на основі впровадження сучасної обчислювальної техніки. У результаті створені автоматизовані системи управління і засоби передачі й обробки даних на сьогодні використовуються недостатньо ефективно. Потрібної фахівцям і громадянам інформації, як і раніше, гостро не вистачає, незважаючи на помітне просування досліджень із проблем автоматизації інформаційних процесів. Разом з тим при всіх зазначених нами недоліках інформаційно-керуючі системи органів державної влади можуть бути основою, що забезпечить формування державних інформаційних ресурсів в агропромисловому виробництві. Для цього потрібне вирішення складних організаційно-технічних питань, пов'язаних із забезпеченням скоординованого формування і ведення міністерствами і відомствами державних інформаційних ресурсів з метою створення необхідних умов для їхньої інтеграції і зниження витрат усіх видів ресурсів. Це стосується в першу чергу тих органів державного управління, що мають у своєму розпорядженні розвинуті територіально розгалужену інформаційно-технічну  інфраструктуру, орієнтовану на збір інформації по всій території України і її обробку в інтересах державних і регіональних органів влади, а також всіх організацій і громадян України.
На ринку інформації аграрної сфери до таких органів можна зарахувати насамперед Міністерство аграрної політики України і Державний комітет України зі статистики.
Забезпечення робіт зі створення державних інформаційних ресурсів покладено на Міністерство аграрної політики України, що виступає як державний замовник систем інформатизації. Міністерство поряд з іншими органами державної влади, відповідає за організацію їхнього формування, ведення і забезпечення доступу до них.
Вирішальний внесок у формування державних інформаційних ресурсів в агропромисловому виробництві можуть зробити також Міністерство освіти і науки України, мережа науково-дослідних інститутів і центрів науково-технічної інформації.
Завдання полягає в тому, щоб визначити такий порядок взаємодії всіх міністерств і відомств, який забезпечить ефективне використання вже наявної в їхньому розпорядженні інформації і засобів її обробки і поширення.
Отже існує нагальна необхідність розробки Державної програми інформатизації агропромислового комплексу України. Вона повинна передбачати наступні дії.
1. Директивне закріплення за всіма компетентними органами відповідальності з формування, збирання, зберігання, ведення, використання і розвиток  інформаційних ресурсів, призначених для забезпечення діяльності відповідних рівнів державної влади з регулювання інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.
Ці інформаційні ресурси, утворюючи інформаційний сектор органів державної влади, мають розвиватися взаємоув’язано з іншими секторами єдиного інформаційного простору.
2. Надання пріоритетності Міністерству аграрної політики у вирішенні питань, пов'язаних з координацієюпроцесів  формування й розвитку усіх видів державних інформаційних ресурсів і включенням у єдиний інформаційний простір аграрного ринку недержавних інформаційних ресурсів.
3. Регламентація відповідними законодавчими актами порядку і правил взаємодії органів державної влади при формуванні й використанні державних інформаційних ресурсів, що встановлюють, зокрема, відповідальність за приховування, суперечливість і невірогідність інформації.
4. Державні і недержавні інформаційні ресурси, власне кажучи, мають утворити систему взаємозв'язаних інформаційних ресурсів в агропромисловому виробництві, що використовують як традиційні інформаційні технології і носії інформації, так і автоматизовані бази і банки даних. Ця система має бути відкрита для включення в неї в міру необхідності створюваних інформаційних ресурсів.
5. Визначення пріоритетів для конкретних видів державних інформаційних ресурсів. Цей принцип державного регулювання є найважливішим на етапі формування політики в галузі інформаційного забезпечення підприємницьких структур і створення єдиного інформаційного простору в агропромисловому виробництві.
Ми вважаємо, що на сучасному етапі економічного розвитку до пріоритетних державних інформаційних ресурсів в аграрній сфері варто зарахувати:
• інформацію про попит та пропозицію на ринку продовольчих товарів і сировини;
• інформацію, необхідну для оперативного реагування – про зони критичної ситуації на аграрному ринку, регресивну спрямованість попиту, зниження конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, усі негативні явища і процеси в агропромисловому комплексі;
• інформацію про стан соціально-економічного розвитку основних галузей, сфер, підприємств і організацій аграрного сектора економіки;
• відкриту інформацію про виробничу ситуацію на підприємствах і організаціях, що подається ними відповідно до законодавства в державні органи статистики й іншу не конфіденційну інформацію;
• правову інформацію, пов'язану з реалізацією прав і свобод громадян в аграрній сфері;
• інформацію про діяльність органів державної влади, на які покладена реалізація державних цільових програм сприяння розвитку аграрної сфери економіки;
• інформацію з актуальних проблем розвитку аграрного сектора, що становить  науковий потенціал суспільства.
6. У рамках єдиного інформаційного простору в агропромисловому виробництві в пріоритетному порядку необхідно модернізувати державний інформаційний реєстр, що містить зведення про власників державних, недержавних і змішаних інформаційних ресурсів, і вести його за видами інформаційної продукції і послуг. Це може бути забезпечене шляхом створення: мережі державних, галузевих і регіональних центрів інформатизації для нагромадження зведень про державні інформаційні ресурси й умови доступу до них користувача, а також для сертифікації інформаційних систем і мереж, баз і банків даних: регіональних і міжрегіональних державних і комерційних центрів інформатизації для довідково-інформаційного обслуговування юридичних і фізичних осіб.
7. Створення науково-інформаційного Центра в аграрній сфері діяльності України, що дало б можливість значно поліпшити умови здійснення наукової діяльності науково-дослідних організацій і разом з тим сприяло б підвищенню рівня організації аграрного виробництва. Це передбачає наступне.
А. На державному рівні діють і створюються банки даних, що забезпечують, як правило, теледоступ до інформації. При цьому використовуються автоматизовані локальні і розподілені інформаційні системи. У цих банках даних варто забезпечити виділення з інформаційних ресурсів державних органів державної влади відкриту частину інформації, що належить до державних інформаційних ресурсів, доступних усім організаціям і громадянам.
Б. У регіонах інформаційне обслуговування населення має, на наш погляд, забезпечуватися розподіленою мережею спеціалізованих центрів, агентств, що могли б нагромаджувати інформацію територіальних аграрних ринків, а також зведення про інформаційні ресурси інших територій і про порядок доступу до них.
В. На місцевому рівні як депозитарії інформаційних ресурсів по агропромисловому виробництві можуть виступати управління сільського господарства і АПК, що входять до складу регіональних органів влади. У міру їхнього оснащення відповідними програмно-технічними засобами необхідне забезпечення використання інформаційних видань (особливо перспективними є такі видання на компакт-дисках) і робота в режимі виняткового доступу.
При розробці схеми доступу до державних інформаційних ресурсів варто враховувати, що усе більш вагомо заявляють про себе агентства, комерційні інформаційні центри і телекомунікаційні мережі, що орієнтуються в основному на обслуговування попиту на інформацію з боку фінансово стійких підприємницьких структур. Вони також можуть бути використані для організації доступу до державних інформаційних ресурсів на договірних умовах. Порядок комерційного використання державних інформаційних ресурсів і включення в депозитарії недержавних інформаційних ресурсів вимагають детального дослідження, що виходить за рамки цієї роботи.
8. Підвищення інформаційної активності мережікористувачів.
Єдиний інформаційний простір повинен не тільки забезпечити задоволення інформаційних потреб підприємницьких структур, але й стимулювати діяльність споживачів інформації аграрної сфери. Для цього необхідно розробити комплекс заходів для підвищення інформаційної і комп'ютерної грамотності населення, що включають викладання курсів у навчальних закладах з оволодіння навичками пошуку і використання інформації, широку пропаганду по радіо, телебаченню, в ЗМІ можливостей одержання необхідної інформації, видання відповідної масової літератури тощо.
Таким чином, державна політика в галузі інформаційного забезпечення підприємницьких структур в агропромисловому виробництві повинна, на наш погляд, передбачати вирішення таких завдань:
А. У галузі формування і використання інформаційних ресурсів державного сектора економіки:
• забезпечення умов, що гарантують реалізацію конституційних прав громадян і юридичних осіб на інформацію, задоволення їхніх інформаційних потреб;
• створення всіх необхідних умов для задоволення інформаційних потреб агропромислових підприємств;
• установлення порядку формування й використання інформаційних ресурсів, обов'язкового для всіх суб'єктів інформаційних відносин у рамках інформаційного  простору в агропромисловому виробництві;
• інтеграція інформаційних ресурсів незалежно від їхньої відомчої належності і форм власності;
• забезпечення сумісності і взаємодії систем інформатизації на базі сучасних інформаційних технологій, міжнародних стандартів загальноукраїнської системи класифікації і кодування інформації;
• визначення державних замовників, відповідальних за створення інформаційних систем і ресурсів та за їхнє ефективне функціонування в єдиному інформаційному просторі в агропромисловому виробництві;
• визначення державних органів, відповідальних за ведення окремих спеціалізованих видів інформаційних ресурсів;
• ефективне використання державними і недержавними організаціями інформаційних ресурсів;
• створення ефективної системи сертифікації інформаційних технологій, продуктів і послуг та ліцензування інформаційної діяльності для забезпечення необхідної якості інформаційних ресурсів;
• підвищення рівня інформаційної грамотності споживачів інформативних ресурсів;
• розширення і зміцнення інформаційні зв'язків між суспільними структурами, зміцнення довіри, суспільної згоди і підвищення зацікавленості в колективних діях;
• забезпечення повноти, точності, вірогідності і своєчасності подання кадрової інформації організаціям і громадянам, незалежно від їхнього територіального розміщення;
• забезпечення комплексного захисту інформаційних ресурсів, застосування ефективних засобів і методів забезпечення захисту інформації в єдиному інформаційному просторі будь-якого регіону і країни в цілому;
Б. У галузі формування і використання інформаційних ресурсів недержавного сектора економіки:
• включення недержавних організацій-виробників інформаційних ресурсів в агропромисловому виробництві в єдиний інформаційний простір як суб'єктів інформаційних відносин;
• надання можливості недержавним структурам санкціонованого доступу у встановленому порядку до державних інформаційних ресурсів;
• забезпечення вільного доступу громадян і організацій до недержавних інформаційних ресурсів;
• розширення сфери платних інформаційних послуг;
• активна підтримка недержавних структур, зорієнтованих на інформаційне обслуговування масового користувача агентств, консалтингових фірм, центрів.
Підставою для включення недержавних інформаційних ресурсів у єдиний інформаційний простір даного ринку має бути їхня відповідність вимогам єдиного порядку формування і використання інформаційних ресурсів різних видів.
Важливою державною організацією структури управління науково-технічним прогресом може стати  Державний  фонд завершених науково-технічних робіт, створений у складі Міністерства  аграрної політики  України. 
Нами рекомендується така організаційна структура Державного  фонду завершених науково-технічних робіт (рис. 5.7). Сутність пропонованої структури полягає в розсереджені НДДКР за окремими їх розроблювачами, кожний з яких має високий потенціал у своїй галузі. На Державний фонд науково-технічної продукції необхідно покласти обов’язки організації виробничої перевірки та випробування науково-технічних розробок. З цією метою слід використовувати регіональні Центри наукового забезпечення, виробничі полігони та базові підприємства проведення виробничої перевірки досягнень науково-технічного прогресу.


Рис. 5.7. Організаційна структура Державного  фонду завершених науково-технічних робіт

За участю Державного фонду завершених науково-технічних розробок доцільно заснувати Центр інформаційно-інноваційного забезпечення агропромислового виробництва України в якості організаційної структури Мінагрополітики. У Центрі слід зосереджувати інформацію про наявність, сутність та умови практичного застосування досягнень науково-технічного прогресу, про можливості придбання матеріально-технічних ресурсів, про можливості реалізації виробленої сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Інформаційно-інноваційний центр має розробляти системи нагромадження науково-технічної інформації, здійснювати її обробку та організацію масового використання із застосуванням сучасних комп’ютерних технологій. Галузевий Центр інформаційно-інноваційного забезпечення з Державним фондом завершених науково-технічних розробок повинен функціонувати на ринкових засадах із застосуванням практики видачі інноваційної продукції сільськогосподарським товаровиробникам в кредит.
В областях доцільно сформувати за рахунок бюджетних, інноваційних та комерційних коштів інноваційно-технологічні фірми, консультаційні та консалтингові формування, дорадчі служби на комерційних засадах. Вони на договірній основі повинні надавати дієву допомогу господарським структурам щодо застосування досягнень науково-технічного прогресу.
Потенційними сателітами фонду можуть бути: внутрішні венчури, державнні підприємства і НТО, консорціуми спільних міжфірмових досліджень, центри і лабораторії в провідних ВНЗ, що фінансуються Фондом, центри і лабораторії в системі академій наук, що фінансуються Фондом. Вони виконують окремі етапи НДДКР, виготовляють лабораторні і дослідні зразки та партії. Потім  Фонд упроваджує доведені до стадії реалізації розробки на своїх виробничих площах.
Переваги пропонованої структури полягають, по-перше, у тому, що Державний  фонд завершених науково-технічних робіт не здійснює витрат в усіх напрямах НДДКР, по-друге, при відповідній організації робіт може бути досягнуте значне скорочення строків виконаня робіт, по-третє, Фонд нейтралізує потенційних конкурентів, якими могли б бути перераховані розробники.
Інноваційна діяльність в агропромисловому науково-виробничому комплексі реалізується через відповідні механізми розробки і впровадження інновацій. Специфічною рисою дії цих механізмів у агропромисловому секторі є велика можливість об'єднання потенціалу науково-технічних організацій агропромислового сектора в порівнянні з тими можливостями, що існують у приватному секторі. Це пояснюється меншою з більш низькою конкуренцією між розробниками внаслідок наявності в них єдиного власника. На думку автора, особливу ефективність могли б демонструвати варіанти інтеграційних дій у сфері державних НДДКР, представлені такими напрямами:
— створення єдиної науково-технічної інфраструктури для проведення НДДКР у державному секторі;
— проведення НДДКР на основі, що рекомендується автором і розглянутої нижче, їх інституціонально-матричної організації.
Єдина система науково-технічної інфраструктури в цей момент повинна будуватися на основі Інтернет-технологій, що дають змогу забезпечити розробниками нової техніки в державних НТО можливості пошуку організацій, що займаються розробками в споріднених і суміжних областях.
Ця система повинна містити банк закінчених та і тих, що виконуються НДДКР, а також  умови запозичення їхніх результатів. Інституціонально-матрична форма організації НДДКР може бути представлена так.
Для виконання визначеної НДДКР розробники відповідної НТО через інформаційну мережу визначають організації, з якими доцільно співробітничати в агропромисловому виробництві. Далі ініціюється створення консорціуму, в який кожний з розробників направляє групи своїх фахівців для роботи на тимчасовій основі. При цьому групи можуть працювати в консорціумі без відриву від основної роботи (якщо є така необхідність). Доцільно установити для них подвійне підпорядкування: по колективних роботах вони будуть підпорядковані керівнику консорціуму, по основній роботі – керівнику відповідного підрозділу їхньої основної організації.
Формування запропонованого фонду слід здійснювати  на основі ретельної  експертизи та оцінки  завершених науково-дослідних робіт. Атестація   наукової   продукції   має   проводитись з урахуванням актуальності тематики, новизни вирішених     проблем, очікуваного економічного ефекту, можливих масштабів   впровадження. Включені до Державного фонду завершені наукові розробки стають власністю держави і слугують предметом ринку наукової продукції.
Для організації проведення експертизи та оцінки закінченої науково-технічної  продукції  доцільно  створювати  постійні  відомчі   і   міжвідомчі державні комісії, які здійснюватимуть свою діяльність під безпосереднім керівництвом Державного фонду науково-технічної продукції.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить