Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Перспективи розвитку аграрної науки в ринкових умовах

Перспективи розвитку аграрної науки в ринкових умовах
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Перспективи розвитку аграрної науки в ринкових умовах


В сукупності факторів, які забезпечують інтенсивний розвиток сільського господарства і підвищення його ефективності, важливе значення має економічно обґрунтоване регіональне розміщення і спеціалізація аграрного виробництва. З урахуванням цих вимог важливо удосконалювати й розміщення науково-дослідних організацій, спрямовуючи їх науково-технічний і кадровий потенціал на підвищення ефективності використання регіональних ґрунтово-кліматичних та соціально-економічних особливостей країни в процесі агропромислової діяльності.
Формування і розвиток мережі науково-дослідних організацій аграрного профілю по території України відбулось під впливом багатьох чинників економічного, соціального, грунтово-кліматичного та іншого характеру. Цим зумовлюється неадекватність у територіальному розміщенні ряду галузевих та зональних науково-дослідних установ щодо регіональних умов країни. Вони створювались переважно у великих містах, де були певні умови щодо підготовки наукових кадрів, створенні житлово-побутових умов тощо. В Україні було здійснено протягом тривалого історичного періоду ряд відомих організаційних заходів щодо розвитку аграрної науки, в тому числі по удосконаленню територіального розміщення наукових установ. В останні роки розпочато реформування обласних державних сільськогосподарських дослідних станцій в регіональні інститути. В них значно розширені в порівнянні з обласними дослідними станціями науково-дослідні функції. З наданням їм та іншим науковим установам обов’язків обласних центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва проявляється комплексний підхід щодо вирішення виробничих проблем за участю регіональних наукових організацій. Проте, цим не вирішуються до кінця проблеми регіонального наукового забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Йдеться про необхідність удосконалення регіонального розміщення галузевих наукових організацій, покликаних розробляти кардинальні проблеми розвитку виробництва рослинницької і тваринницької продукції з урахуванням специфічних зональних особливостей країни. Так, в 1956 році при створенні мережі наукових установ сільського господарства були визначені завдання і межі їх наукової діяльності. Внаслідок в зоні Степу, в умовах ризикованого землеробства, практично не було створено зональної наукової організації, яка безпосередньо займалась дослідженням і розробкою рекомендацій розвитку степового  землеробства  України. В  тваринництві  у південному регіоні країни науково-дослідні    роботи здійснював тільки Інститут тваринництва “Асканія Нова”, у якому зосереджувались дослідження розвитку практично всіх провідних галузей виробництва тваринницької продукції. Ці та ряд інших проблем регіонального розташування наукових організацій аграрного профілю поки що до кінця залишились невирішеними. В умовах здійснення глибоких соціально-економічних перетворень на селі особливої уваги заслуговує питання наявності та регіонального розміщення наукового потенціалу з проблем аграрної економіки. Практика підтверджує необхідність створення мережі наукових установ з питань соціально-економічного розвитку українського села. Слід зауважити, що Президія Української академії аграрних наук здійснила ряд практичних заходів щодо розширення науково-дослідної діяльності в галузі економіки сільського господарства в зональних і галузевих наукових установах. У більшості регіональних наукових організаціях створені, хоча поки що і малочисленні відповідні структурні підрозділи. Вимагають розширення досліджень регіональних проблем механізації та електрифікації агропромислового виробництва. Все це вказує на необхідність розробки Державної програми розвитку аграрної науки в Україні, передбачивши нею і проблему удосконалення регіонального розміщення наукових організацій.
В умовах переходу до ринкової економіки назріла необхідність перебудови організації наукових досліджень на засадах підприємництва. З цією метою в нинішньому році в наукових організаціях системи Української академії аграрних наук створені наукові підрозділи завданням яких є дослідження проблеми менеджменту і маркетингу у науково-дослідній діяльності. Поставлена на дослідження тема “Розробити науково-методологічні засади створення об’єктів інтелектуальної власності та удосконалення маркетингу інновацій в аграрній сфері”. Наукові установи мають керуватись формулою ринкової економіки – “виробляти те, що споживається, а не продавати те, що виробляється”.
Розширення  і  поглиблення науково-дослідної діяльності,  здійснення істотних якісних змін у розвитку науково-технічного прогресу, переведення агропромислового виробництва на прогресивні ресурсоощадливі технології органічно поєднуються з посиленням вимог щодо формування сучасної вітчизняної промисловості по матеріально-ресурсному забезпеченню аграрної науки. Назріла потреба на державному рівні законодавче визнати пріоритетним напрямом розвиток машинобудівельної, хімічної і біологічної індустрії в частині постачання у повній мірі матеріальних ресурсів як безпосередньо для здійснення науково-дослідного процесу, так і для забезпечення дослідних господарств. Вирішення цих питань повинно бути теж предметом Державної програми розвитку аграрної науки.
Розвиток аграрної науки,  підвищення її ролі  і  відповідальності за гарантування    продовольчої    безпеки    країни,    вихід    агропромислового виробництва з глибокого кризового стану, докорінне поліпшення постачання населенню продуктів харчування потребують удосконалення системи фінансового забезпечення наукової діяльності, поліпшення соціальних умов працівників науки, розширення підготовки наукових кадрів. Необхідно розширити джерела фінансового забезпечення аграрної науки.
Бюджетні асигнування мають використовуватись перш за все як дієвий засіб мобілізації і концентрації ресурсів всього суспільства на реалізації стратегічних цілей держави. Поряд із залученням   науково-технологічного потенціалу для обґрунтування провідних (проривних) напрямів науково-технологічного розвитку, вирішального значення в цьому зв’язку набуває також вибір оптимальної стратегії щодо  визначення об’ємів, структури і механізмів бюджетного фінансування науково-технологічної сфери і неухильна її реалізація на протязі принаймні десятиліття.
Мінімально необхідним для поступального руху в напрямку до інноваційної економіки є такий варіант динаміки бюджетних витрат на науку, за яким частка фінансування науки в державному бюджеті зростає щороку на 0,2–0,3% ВВП, це відповідає динаміці, що складається в країнах-претендентах на вступ до ЄС. За таких умов ця частка може досягнути передбаченого законом “Про наукову і науково-технічну діяльність” рівня в 1,7% ВВП не раніше 2008 року, проте сумарне фінансування науки за рахунок всіх джерел досягне рівня близько 3% ВВП. При всій помірності цієї динаміки, за такого варіанту вже в 2005 році можна істотно підвищити роль програмно-цільового фінансування, довести частку державних науково-технічних програм до 30%, що зробило б їх реальним важелем державної науково-технологічної політики, не тільки не знижуючи, а навіть нарощуючи при цьому і базове фінансування наукових установ.
Цей варіант не дозволяє досягти європейських показників по питомих витратах на одного науковця, але все ж веде до докорінних змін стану справ в українській науці, ламає тенденцію деградації наукового потенціалу, дає йому можливість принаймні в перспективі стати активним фактором економічного зростання.
Більш кардинальним, хоч і цілком реалістичним, міг би бути такий варіант динаміки бюджетного фінансування науки, який забезпечив би вихід на передбачений законом показник бюджетного фінансування 1,7% ВВП до 2006 року. Він знаменував би собою рішучий поворот на інноваційний шлях розвитку економіки. При заданих в цьому випадку темпах зростання вже до 2006 року загальнонаціональні витрати на дослідження і розробки могли б перевищити 3% ВВП – тобто за відносними показниками підтримки науки Україна могла б стати в ряд найбільш передових країн світу з інноваційно спрямованою економікою.
Крім державного бюджету, науково-дослідні роботи слід здійснювати за рахунок застосування ринкових методів наукової діяльності, залучення приватного капіталу, а також капіталу іноземних інвесторів.
Роль кредиту в розвитку підприємництва детально досліджував Й. Шумпетер. Він показав, для того «щоб здійснювати нові комбінації, підприємцю потрібна купівельна сила, що не надається йому автоматично як виробнику в процесі кругообігу у формі доходу від продукту попереднього періоду... Якщо підприємець не має купівельної сили заздалегідь..., то він повинен її в кого-небудь позичити».
Чим відрізняється ця роль від тієї, яку відіграє кредит у ході звичайного кругообігу товарів? У чому полягає особлива роль кредиту як елемента інноваційного механізму підприємництва?
Річ у тім справа в тім, що здійснюючи інноваційний процес, особливо, якщо він заснований на радикальних і стратегічних інноваціях, підприємець здійснює витрати, але не має заміщення цих витрат реальним продуктом чи послугами протягом тривалого часу. Більшість виробничих процесів для свого безперебійного здійснення вимагає підживлення кредитними ресурсами протягом короткострокового періоду. Але забезпеченням цього кредиту є створюваний продукт, що знаходиться на складі, кредитні гроші, що з'являються в господарському обороті, мають товарне покриття. В інноваційному процесі такого покриття немає. У цьому полягає основне розходження кредитування виробничого інноваційного процесу.
Власних коштів для фінансування інновацій може бути недостатньо, тим більше, якщо розробка інновації відбувається на тлі і паралельно функціонуванню агропромислового виробництва. В нього уже вкладені значні кошти і найчастіше їх відволікання становить економічно невиправдану. Тому з'являється необхідність залучення необхідних для розробки інновацій фінансових ресурсів ззовні. Один з механізмів залучення фінансових та інших засобів ззовні – одержання кредиту. Цей кредит повинен бути або середньостроковим, або довгостроковим. Мета такого кредитування – отримання можливості розпоряджатися матеріальними ресурсами протягом значного періоду часу до моменту створення ринкової вартості, яка може виступити покриттям даного кредиту. Ця вартість буде створена після закінчення визначеного періоду часу, необхідного для розробки і комерціалізації нововведення. Але зрозуміло, що можливості кредитних організацій по наданню фаінансових ресурсів дуже обмеженіежені. Банки всім установам вважають кредитування агропромислових підприємств надто ризикованим. Вони націлені, насамперед, на короткі періоди кредитування. Тому тільки одного кредитування недостатньо для створення фінансової бази інноваційних процесів.
Відповідною інноваційним потребам формою залучення позикових коштів є випуск облігацій. Їхньою особливістю є тривалий (кілька десятків років) термін обігу. Можна стверджувати, що для розглянутих вище процесів фінансування на основі облігаційних позик може бути найкращим.
Наступною формою залучення фінансових ресурсів є збільшення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел. Особливо важлива така форма для агропромислових підприємств, що мають високу репутацію і популярність. Вони мають можливість здійснити емісію (чи додаткову емісію) акцій і за рахунок цього наростити свій капітал. Але не всі агропромислові підприємства користуються цим механізмом, якщо навіть для  цього є можливості. Справа в тому, що в ряді випадків збільшується кількість власників підприємства і виникають реальні можливості некерованого менеджерами переміщення контрольного блокуючого пакета акцій.
Для новостворених агропромислових підприємств біржовий механізм не підходить, тому що їхні акції ще не котируються на біржі. У цьому випадку необхідний розвиток позабіржового ринку акцій, а також венчурного фінансування.
Стимулювання інноваційної діяльності передбачає створення умов, у яких здійснення цієї діяльності буде вигідним. Ступінь вигідності може бути визначений за обсягом чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Це може бути досягнуте за допомогою зниження податкових платежів при збільшенні інноваційних й інвестиційних зусиль агропромислового підприємства.
На наш погляд, було б логічним порівнювати розмір зниження податкових платежів з величиною витрат на НДДКР. Це зниження ми пропонуємо здійснювати за двома напрямами: зменшення поточних податкових платежів у момент здійснення витрат на НДДКР, а також за допомогою прискореної амортизації вартості НДДКР, патентів і ліцензій, що знаходяться на балансі підприємства.
Зниження поточних податкових платежів рекомендується проводити пропорційно абсолютному збільшенню витрат на НДДКР із встановленням граничного розміру знижень податкових виплат. З цією метою доцільним є  установити часткові коефіцієнти стосовно приросту  витрат на НДДКР для визначення розміру зменшення податкових платежів. Але оскільки базові величини витрат на НДДКР можуть бути дуже великими, варто визначити граничну частку зменшення податкових виплат.
Для інтелектуальних продуктів, що знаходяться на балансі підприємства, має сенс установити прискорений порядок списання вартості. Прискорена амортизація може здійснюватися за різними схемами. На нашу думку, було б доцільним  застосувати механізм кратного зменшення залишку.
Причому розмір зменшення має бути зв'язаний із належністю тих чи інших агропромислових підприємств до високотехнологічних галузей. Цілком очевидно, що підприємства сфери телекомунікацій, обчислювальної техніки, напівпровідників повинні мати можливості списання витрат на НДДКР протягом 3–5 років.
В 1992 року в Україні для фінансування інноваційної діяльності було створено на бюджетній основі Державний інноваційний фонд. З метою активізації інноваційної діяльності Постановою Кабінету Міністрів України цю організацію 2000 року було реорганізовано на Українську державну інноваційну компанію [337].
Головною метою цієї реорганізації є активізація інноваційної діяльності в Україні. При цьому кошти компанії складаються як з бюджетних асигнувань, так і з коштів, що надходять за рахунок господарської діяльності. Однак, на сьогодні, зібрані цією компанією кошти дуже незначні – 60 мільйонів гривень, що дає змогу впровадити тільки сім-вісім інноваційних проектів середнього масштабу [348].
Особливої уваги заслуговує розробка інноваційних проектів на конкурентній основі з використанням коштів фондів і банків, приватних фірм тощо. З цією метою доцільно створити Венчурний інноваційний фонд, а на регіональному рівні - фонди інноваційної підтримки для розвитку ефективних проектів і їх реалізації заінтересованим інвесторам.
Механізм функціонування такого фонду наведено на рис. 5.1. Він діє за рахунок схеми додаткового фінансування за рахунок застосування комплексних інновацій у рамках створених інноваційних пакетів.
Логіка побудови нової схеми полягає в тому, що основний центр діяльності в ринкових умовах переміщується зі сфери науково-технічних досліджень і розробок до сфери освоєння інновацій та збуту готової продукції через застосування інноваційних пакетів.
















Позначення: 1) Фо – базове фінансування; 2) Фод – додаткове фінансування від освоєних інновацій (сучасна схема); 3) Фодф – додаткове фінансування за новою схемою (за рахунок застосування інноваційних пакетів).
Рис. 5.1. Механізм формування додаткового фінансування інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

При цьому цільове фінансування інноваційної діяльності відбувається за циклом в рамках комплексно-цільових інноваційних програм, безупинно здійснюється інноваційний обмін, контроль за станом інновацій та оцінювання ефективності.
Разом з тим у результаті впровадження комплексних інновацій поліпшується структура і якість товарної продукції агропромислового виробництва, що сприяє підвищенню його прибутковості і конкурентоспроможності. Це дає змогу отримати додатковий інноваційний дохід, розподіл якого здійснюється за такими напрямами:
- реінвестування в інновації;
- дивіденди підприємств;
- відрахування у Фонд інноваційної підтримки товаровиробників (ФІПТ);
- дивіденди підприємств науково-технічної сфери агропромислового виробництва (Фодф);
- приріст податкових надходжень у бюджети різних рівнів (Фод). Таким чином, замикається цикл і створюються умови для випереджального становлення новітнього технологічного укладу в агропромисловому виробництві.
При цьому основною умовою є застосування комплексних інновацій. Про це свідчить аналіз проектування можливих ситуацій розвитку інноваційних процесів (табл. 5.1) з метою оцінювання впливу умов і порядку фінансування інноваційних проектів на узагальнений показник чистого дисконтованого доходу (NPV).
Проектування включає серію проектних пропозицій, що складається з трьох напрямів дослідження динаміки проходження інвестиційного процесу при різних варіантах структури інноваційного пакета й умов його фінансування.
Перший варіант передбачав вкладення інвестицій у розрізнені інноваційні проекти, що пройшли експертизу і відібрані для фінансування. Обмеження обсягів інвестицій і реінвестування не передбачалося.
У другому варіанті накладалися обмеження на обсяг інвестицій і терміни повернення інвестиційних коштів, що потребувало об'єднати в пакет розрізнені інноваційні проекти під реалізацію комплексно-цільової інноваційної програми.

Таблиця 5.1
Порядок проектування можливих ситуацій створення інноваційних пакетів
Умови   
інвесту-
вання

Склад пакету    Порядок надання інвестицій    Ціна інвестиційного капіталу
Без обмежень обсягів    З обмеженням обсягів    0%    13%    30%    ……    0%
Варіант 1 Розрізнені інновації                           
Варіант 2 Комплексні інновації                           
Позначення:                         перший напрям
другий напрям
третій напрям
Невизначеність і розпливчастість впливу вихідних даних інноваційних проектів на узагальнений показник чистого дисконтованого доходу (NPV) зумовили застосування методів фізичного моделювання при вирішенні цього завдання. Як інструмент дослідження використовувалася імітаційно-статистична модель, розроблена нами на основі програмного забезпечення Excel із застосуванням ПЕОМ, що штучно відтворює процес дослідження поставленої проблеми. Структурно модель складається з чотирьох модулів (рис. 5.2):
- модуль формування бази даних з інноваційних проектів;
- розрахунковий модуль з підготовки ціни інвестиційного капіталу (додаток Ж);
- блок розрахункових модулів з підготовки вихідних параметрів (додатки Б, З);





















Умовні позначення:   
Цік (WACC) – ціна інвестиційного капіталу, розрахована, виходячи з можливих джерел інвестування;
NPV – чиста приведена вартість (інноваційний дохід), розрахована, виходячи із грошових потоків за проектами і пакета в цілому;
IRR – внутрішня норма рентабельності (коефіцієнт інноваційності), яка характеризує рівень прибутковості інновацій за проектами і пакета в цілому;
ФІПТ – фонд інноваційної підтримки.

Рис. 5.2. Блок-схема економіко-математичної моделі оптимізації структури інноваційного пакета

- графоаналітичний модуль на вибір оптимального варіанта управління.
Запропонована модель дає змогу:
- оцінювати вартість інвестиційного капіталу, що надходить з різною ціною різних джерел інвестування;
- робити прогнозний розрахунок інноваційного доходу й визначити ефективність інноваційної діяльності за відібраними проектами і пакетом в цілому з урахуванням грошових потоків, спроектованих за роками;
- здійснювати ранжирування проектів за інноваційним доходом і ефективністю інноваційної діяльності;
- здійснювати прогнозний розрахунок індексу можливих втрат, що враховує рівень ризиків відкладених інвестицій за відібраними проектами;
- здійснювати ранжирування проектів за індексом можливих втрат;
- робити прогнозний розрахунок формування бюджету ФІПТ із метою реінвестування коштів в інноваційну програму за рахунок відрахувань від інноваційного доходу;
- робити прогнозний розрахунок коефіцієнта пов'язаності проектів;
- здійснювати групування вихідних параметрів за заданими критеріями;
- подавати результати у вигляді таблиць і графіків.
Результати моделювання в табличному вигляді подані в додатку Б. Розроблена автором модель може бути використана в практичній діяльності інноваційних менеджерів щодо вибору оптимального варіанта формування інноваційного пакета в рамках інноваційної програми агропромислового виробництва регіонального рівня.
Проведення досліджень за першим напрямом при різній ціні інвестиційного капіталу і першим варіантом (розрізнені інновації) характеризувалося такими умовами: вибірка – сорок два інноваційних проекти; обсяг інвестицій – 177281 тис. грн; кількість рішень – два; умови інвестування: всі проекти починають фінансуватися поетапно з першого року; джерела інвестування та їх ціна – різні; оцінювані показники – час досягнення точки беззбитковості й інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід).
Кількість рішень за імітованим типовим варіантом за заданими напрямами визначається необхідною надійністю оцінок. Як ілюстрацію характеру отриманих результатів на рис. 5.3 і в табл. 5.2 показано динаміку вкладення інвестиційних коштів, термін окупності проекту, оптимістичний прогноз реалізації проектів за першим варіантом.
Відношення загальної суми коштів, що становлять собою плату за використання певного обсягу фінансових ресурсів, до цього обсягу називається ціною капіталу (Цік) у відсотках [279, с.103]. За допомогою запропонованої моделі, знаючи вартість капіталу, залученого з різних джерел за різною ціною, визначається середньозважена вартість капіталу багатокомпонентного джерела, що використовується надалі як вхідний параметр (рис 5.3, додаток Ж).

Рис. 5.3. Динаміка інвестування розрізнених інноваційних проектів (варіант 1) із різною ціною інвестиційного капіталу (рішення 1, 2): Цік1= 0%; Цік2=30,65%

Таблиця 5.2
Динаміка інвестування розрізнених інноваційних проектів (варіант 1) з різною ціною інвестиційного капіталу (рішення 1 та 2) Цік1=0%; Цік2=30,65%, тис. грн
Найменування показника    Періоди за роками освоєння інноваційної програми
1    2    3    4    5
Обсяг інвестування, варіант 1, рішення 1    104683,0    44455,0    23328,0    5087,0    96,0
Формування фонду інноваційної підтримки (ФІПТ), варіант 1, рішення 1    63,0    6619,9    21845,2    72951,2    125415,9
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант 1, рішення 1    -92077,5    -8351,8    44748,7    201099,3    209504,6
Обсяг інвестування, варіант 1, рішення 2    104623,0    44386,0    23250,0    5000,0    0,0
Формування фонду інноваційної підтримки, варіант 1, рішення 2    0,0    4901,2    14851,6    43992,1    69995,7
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант 1, рішення 2    -80074,2    -6336,9    29378,1    114846,2    104014,5

Напрям дослідження представлений двома рішеннями, що враховують різну ціну джерел інвестування (Цік1 = 0%, Цік2=30,65%), у першому випадку –безвідсоткове надання кредиту, у другому – розрахункова ціна інвестицій багатокомпонентного джерела становила 30,65% (додаток Ж, схема 1 і 3).
На графіку видно, як розподіляються результати від зміни середньозваженої ціни джерел інвестування. Найгірший результат, що характеризує збиток, спостерігається в перший рік фінансування інновацій (NPV1 = 92078; NPV2 = -80074). Крива NPV проходить точку беззбитковості в період to = 1,2 роки. У верхній частині графіка отримані позитивні значення NPV1 = +209505; NPV2 = +104015, що характеризують отриманий інноваційний дохід.
Аналіз проектних рішень засвідчив, що при поетапному фінансуванні розрізнених інноваційних проектів з різною ціною джерел фінансування термін окупності проектів не змінюється. Разом з тим на рівень прибутковості істотно впливає ціна джерел фінансування.
За результатами першого рішення в умовах максимального надання пільг зростання доходу на п'ятому році реалізації проектів відносно першого року реалізації інноваційної програми становить 378%, тоді як за результатами другого рішення воно становило 130%. Зниження ціни кредиту на 1% збільшує прибутковість по проектах на 8%. Це дає змогу зробити висновки про необхідність пільгового кредитування інноваційної діяльності або надання сільськогосподарським підприємствам відстрочки виплати відсотків за позиковими коштами на термін до 5 років.
Проведення досліджень за другим напрямом, що враховує різну структуру інноваційного пакета (рішення 1 і 2), при освоєнні комплексних інновацій характеризувалося такими умовами: вибірка – сорок два інноваційних проекти; обсяг інвестицій – 177281 тис. грн; кількість рішень – два; умови інвестування: усі проекти починають фінансуватися поетапно в рамках інноваційної програми; джерела інвестування та їх ціна – однакові; структура інноваційного пакета – різна; оцінювані показники – час досягнення точки беззбитковості й інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід).
Як ілюстрацію характеру отриманих результатів на рис. 5.4 і в табл. 5.3 показано динаміку вкладення інвестиційних коштів, термін окупності проекту, оптимістичний прогноз реалізації проектів за другим варіантом (комплексні інновації) другого напряму досліджень.
Проектування ситуації включає два рішення, що враховують різні структурні схеми інноваційного пакета. На графіку видно, як розподіляються вихідні параметри від зміни черговості інвестування й реалізації проектів в інноваційному пакеті.

Рис. 5.4. Динаміка інвестування комплексних інновацій (варіант 2) з різними схемами комплектування інноваційного пакета (рішення 1, 2)

Найгірший результат, що характеризує збиток, спостерігається в перший рік фінансування пакета інновацій (NPV1=-43977; NPV2= -43511). Крива NPV проходить точку беззбитковості в обох періодах при to = 2,5 роки. У верхній частині графіка отримані результати іспитів з високим значенням NPV1 = +209492; NPV2 = +185029, що характеризують рівень одержання інноваційного доходу.
Аналіз запропонованих рішень засвідчив, що при поетапному фінансуванні інноваційних проектів, об'єднаних в один пакет, з однаковою ціною джерел фінансування і різною структурою інноваційного пакета термін окупності проектів не змінюється. Разом з тим на рівень дохідності впливає черговість і порядок інвестиційного обслуговування інноваційних проектів у пакеті. У цьому напрямі співвідношення отриманих значень NPV між періодами на кінець 5 року становить 113%, що дає змогу зробити висновки про можливості досягнення максимуму інноваційного прибутку шляхом оптимізації структури пакета, застосовуючи на етапі проектування інноваційної діяльності на рівні агропромислового виробництва регіону кошти сітьового планування.
Таблиця 5.3
Динаміка інвестування комплексних інновацій (варіант 2) з різними схемами комплектування інноваційного пакета (рішення 1, 2), тис. грн
Найменування показника    Періоди по роках освоєння інноваційної програми
1    2    3    4    5
Обсяг інвестування, варіант 2а, рішення 1    50020,0    52939,0    57874,0    16630,0    66,0
Формування фонду інноваційної підтримки товаровиробників (ФІПТ), варіант 2а, рішення 1    44,0    3291,1    7152,4    55726,0    108159,7
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант 2а, рішення 1    -43977,411    -28181,3    -1088,1    173884,7    209492,6
Обсяг інвестування, варіант 2б, рішення 2    49423,0    54486,0    60150,0    8200,0    5000,0
Формування фонду інноваційної підтримки товаровиробників (ФІПТ), варіант 2б, рішення 2    0,0    4651,9    14734,9    25334,5    71591,8
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант 2б, рішення 2    -43510,8    -23622,3    -711,0    59753,0    185029,3

Проведення досліджень за третім напрямом (рис. 5.5 і табл. 5.4) зумовлене необхідністю порівняння розрізнених (перший варіант) та комплексних (другий варіант) інновацій з різними умовами інвестування: вибірка – сорок два інноваційних проекти; обсяг інвестицій – 177281 тис. грн; кількість рішень – два; умови інвестування: усі проекти починають фінансуватися поетапно в рамках інноваційної програми; джерела інвестування та їх ціна – однакові; структура інноваційного пакета – різна; оцінювані показники – час досягнення точки беззбитковості та інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід).
Таблиця 5.4
Динаміка інвестування розрізнених інноваційних проектів (варіант 1) комплексних інновацій (варіант 2), тис. грн
Найменування показника    Періоди по роках освоєння інноваційної програми
1    2    3    4    5
Обсяг інвестування, варіант 1    104623,0    44386,0    23250,0    5000,0    0,0
Формування фонду інноваційної підтримки товаровиробників (ФІПТ), варіант 1    0,0    4901,2    14851,6    43992,1    69995,7
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант 1    -80074,2    -6336,9    2378,1    114846,2    104014,5
Обсяг інвестування,  варіант 2    50020,0    52939,0    57874,0    16630,0    108159,7
Формування фонду інноваційної підтримки товаровиробників (ФІПТ), варіант 2    44,0    3291,1    10443,5    55726,0    108159,7
Чистий дисконтований дохід (NPV), варіант  2    -43977,4    -28181,3    -10888,1    173884,7    209492,6

Як ілюстрацію характеру отриманих результатів на рис. 5.5 показано динаміку вкладення інвестиційних коштів, термін окупності проекту. Оптимістичний прогноз реалізації проектів отриманий за двома варіантами. Напрям проектування включає два вирішення проблеми. З графіків випливає, що розподіл вихідних параметрів залежить від комплексності і логічної послідовності впровадження розробок. За результатами обох рішень у перший рік фінансування спостерігається збиток (NPV1 = -80074; NРV2= -43977). Крива  NРV проходить точку беззбитковості у першому періоді при t0 = 1,7 року, а у другому - при t0 = 2,5 роки. Різниця являє собою 10 місяців. У верхній частині графіка отримані результати іспитів з високим значенням NРV1 = +104014; NРV2 = +209493, що характеризують величину інноваційного доходу, отриману за першим і другим варіантами відповідно.
Термін окупності проектів у другому варіанті збільшується на 10 місяців. Разом з тим рівень прибутковості на п'ятому році реалізації проектів за другим варіантом істотно (на 105544 тис.грн) перевищує рівень прибутковості за першим варіантом, що становить 101,5%. При цьому наповнення бюджету Фонду інноваційної підтримки товаровиробників з третього року реалізації проектів при комплексному освоєнні інновацій збільшилося в 10 разів, а при розрізненому – у 5 разів, хоча протягом перших двох з половиною років вони були практично однакові.

Рис. 5.5. Динаміка інвестування розрізнених інноваційних проектів (варіант 1) комплексних інновацій (варіант 2)

Дані табл. 5.4 свідчать, що при комплексному освоєнні інновацій фінансова підтримка з боку ФІПТ сільських товаровиробників для активізації інноваційної діяльності може бути у 2 рази більшою, ніж при розрізненому освоєнні проектів. Усе це дає змогу зробити висновок про те, що при комплексному освоєнні різнопланових інновацій із застосуванням удосконаленого механізму фінансування інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві можна розраховувати на довгострокові і багатоприбуткові результати інноваційної діяльності. Це пояснюється тим, що в першому варіанті дублюються окремі операції, що потребують додаткового фінансування і збільшують витратну частину проектів, а в другому варіанті за рахунок комплексного підходу до вирішення інноваційних завдань такі операції ліквідуються. Це знижує собівартість інноваційної продукції і підвищує її конкурентоспроможність. Однак при інвестуванні за другим варіантом виникає невизначеність, пов'язана з реінвестуванням прибутку в інші проекти інноваційного пакета, що характеризується такими ризиками:
- зниження ймовірності безперервної та своєчасної реалізації функціональних зв'язків при вирішенні інвестиційного завдання;
- зниження надійності схеми інвестування інноваційного пакета, обумовленої як безпомилкова реалізація усіх функціональних зв'язків між проектами;
- збільшення частки часу, що витрачається на організацію освоєння інвестиційних коштів за проектами, відносно сумарного часу реалізації інноваційного пакета.
Сукупність ризиків може бути охарактеризована введенням коефіцієнта зв'язання (Кзв) (додаток З), що відображає питому вагу обсягу реінвестицій – частини інноваційного доходу у загальному обсязі інвестицій, необхідних для освоєння пакета. Цей показник впливає на прибутковість освоєння інноваційної програми (табл. 5.5) і може бути спрогнозований за допомогою розробленої нами імітаційної моделі.
Таблиця 5.5
Вплив зв'язання інноваційних проектів у пакеті на інтегральний ефект освоєння інноваційної програми
№ варіанта    Рух грошових коштів по роках    Обсяг інвести-цій    Kзв    NPV
I    II    III    IV    V           
1    -104,6    -10,8    65,5    334,7    396,1    177,3    0    104,0
2    -50,0    -36,4    -16,0    289,4    396,1    108,2    0,15    209,5

Аналізуючи результати проектування, зведені в табл. 5.5, можна стверджувати, що більш високий дисконтований дохід при рівних обсягах інвестицій має той варіант, у якого коефіцієнт зв'язання найбільший. Це підтверджує, що комплексність застосування інновацій на рівні агропромислового виробництва регіону при здійсненні адміністрацією регіону продуманої, заснованої на балансі інтересів інноваторів й інвесторів грошово-кредитної політики може стати важливим ринковим важелем досягнення стійкості.
У ході проведення проектування різних варіантів інвестування інноваційної діяльності на рівні агропромислового виробництва регіону підтвердилося припущення про те, що в умовах дезінтеграцї економіки і розпаду системи централізованого кредитування на окремі контури, ефективність інвестування інновацій залежить від наявності диференційованого планування грошово-кредитної політики з урахуванням потреб виробничої сфери в грошових ресурсах при збереженні централізованого контролю над процесом освоєння і відшкодування інвестиційних коштів.
Вимагає удосконалення системи відносин аграрної науки і виробничої сфери на ринкових засадах, створення умов для розвитку інтелектуального бізнесу.
Мова йде про передачу технологій, розроблених у державному секторі, у підприємницький сектор агропромислового виробництва. Важливість такого механізму пов'язана з тим, що багато відкриттів і важливих технічних рішень отримані в державних НДІ, але для їхньої комерціалізації необхідне здійснення додаткових витрат, причому в ряді випадків більш значних, ніж ті, які здійснені на дослідницькій стадії. У держави немає достатніх засобів для фінансування стадій упровадження, тому було б правильно надати підприємницьким структурам можливість використання у агропромисловому виробництві таких розробок. Для організації розглянутого трансферту, на нашу думку, необхідно вирішити наступні завдання:
– визначити принципи й форми передачі технологій;
– сформулювати критерії добору технологій, що можуть бути передані для подальшої комерціалізації в підприємницький сектор агропромислового виробництва;
–    розробити методику ціноутворення на передані ліцензії і патенти;
–    економічно заінтересувати організації-розробники у такій передачі;
– сформувати інформаційну інфраструктуру взаємодії реципієнта і розроблювача.
Нам уявляється доцільним насамперед визначити принципи передачі технологій. На нашу думку вони мають бути такими: оплатність, контрольованість напрямів подальшого використання науково-технічних розробок, унеможливлення негативних наслідків для агропромислового виробництва.
Критерії добору технологій для передачі в агропромислове виробництво можуть бути представлені двома групами: критеріями, які характеризують потребу агропромислового виробництва і ринку, і критеріями, обумовленими з можливістю передачі (рис. 5.6).



Рис. 5.6. Критерії добору інноваційних технологій для цілей технологічного трансферту в агропромислове виробництво

Залежно від характеру і сутності зазначених технологій можуть бути використані різні форми такої передачі. Пропонується наступний комплекс таких форм:
— продаж ліцензій і патентів;
— залучення підприємницьких агропромислових компаній до досліджень у державних НДІ з наступним набуттям власності агропромисловими підприємствами;
— створення приватних і державних компаній  та консорціумів для спільного впровадження результатів закінчених НДДКР, виконаних за рахунок державного фінансування;
— створення в агропромислових компаніях науково-технічних центрів, що приймають участь у комплексних дослідницьких програмах на засадах єдиного управління спільного фінансування;
— створення в рамках державних НДІ госпрозрахункових підрозділів, що займаються впровадженням розробок у кооперації з агропромисловими компаніями.
Комбінування форм, що запропоновані вище, повинно здійснюватися з урахуванням особливостей конкретних технологій. Можна виділити такі їхні види: результати фундаментальних НДР, упровадження яких може привести до виникнення базисних нововведень, аналогічні результати прикладних НДР, доконкурентні цивільні технології, конверсійні цивільні технології, технології подвійного призначення. Зрозуміло, цінність кожного з перерахованих видів різна. Неоднакові також можливі наслідки їхнього впровадження.
Важливим питанням передачі технологій є створення інформаційної інфраструктури, покликаної обслуговувати цей процес. Ця інфраструктура має забезпечувати поширення інформації про передані технології, а крім того, містити елементи біржового (аукціонного, тендерного) характеру, що дають змогу здійснювати торгівлю технологіями, а в окремих випадках - сприяти їх конкурсному поширенню.
Ефективні інновації неможливі без наявності відповідного механізму інтелектуальної власності. Ми не ставимо своїм завданням детальне дослідження цього механізму. З погляду підприємництва тут важливо сформулювати вимоги до нього. На наш погляд можна виділити наступні з них: забезпечення одержання технологічної ренти підприємцем-інноватором, низькозатратність процесів патентування і можливість одержання пільгового кредиту для його проведення, одержання підтримки державних структур при купівлі ліцензій для організації виробництва нових продуктів і технологій.
Необхідно концентрувати зусилля наукових установ на створенні пріоритетних технологій, які дозволяють вийти на світовий ринок, забезпечать високий ефект в економіці. Цей процес пов'язаний з підготовкою і діяльністю менеджерів інноваційних проектів, здатних їх просування в сферу практичної реалізації.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить