Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Організація науково-дослідної діяльності в аграрному виробництві

Організація науково-дослідної діяльності в аграрному виробництві
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Організація науково-дослідної діяльності в аграрному виробництві


Наукові та науково-дослідні установи в основному сформовані за галузевим принципом діяльності. В системі Української академії аграрних наук наукові інститути і дослідні станції об’єднані у восьми галузевих відділеннях. Так, до відділення землеробства включено 8 інститутів, рослинництва – 18, зоотехнії – 11, ветеринарної медицини – 3, харчової і переробної промисловості – 4, механізації та електрифікації – 3, аграрної економіки і земельних відносин – 1, регіональних центрів наукового забезпечення – 13 наукових інститутів і 6 – дослідних станцій.
Із загальної чисельності наукових працівників УААН на початку 2005 року у відділенні землеробства налічувалось 17,7%, рослинництва – 33,8, зоотехнії – 13,5, ветеринарної медицини – 5,0, харчової і переробної промисловості – 4,8, механізації та електрифікації – 5,5, аграрної економіки і земельних відносин – 2,7 і відділенні регіональних центрів наукового забезпечення – 17,2%. Слід відмітити, що  з урахуванням сучасних вимог переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки, докорінної перебудови соціально-економічних відносин на селі галузева структура зайнятих наукових кадрів в системі Української академії аграрних наук потребує удосконалення в напрямі збільшення чисельності наукових кадрів в сфері аграрної економіки та механізації та електрифікації аграрного виробництва.
Аналіз свідчить, що регіональне розміщення наукових і науково-дослідних установ із вимоги щодо поліпшення організації наукового забезпечення агропромислового виробництва в Україні потребують удосконалення науково-технічним прогресом, яке здійснюється УААН, Мінагрополітики та іншими відомствами. Формування і територіальне розміщення науково-дослідних установ в Україні відбувалось під впливом рядку факторів, зокрема природних, економічних, матеріально-технічних, кадрових тощо. Цим зумовлене у багатьох випадках неадекватне розміщення окремих земельних і галузевих інститутів потребам у розробці наукових проблем розвитку аграрного виробництва з урахуванням ґрунтово-кліматичних і економічних особливостей регіонів. Більшість наукових інститутів зосереджена у зоні Лісостепу України. До того ж, значна їх частина має зональний характер. Водночас в зоні Степу явно недостатньо наукових установ, які здійснювали б комплексні дослідження щодо вирішення проблем чітко вираженого ризикованого степового землеробства, розвитку тваринницьких галузей в екстремальних умовах.
Організація науково-дослідної діяльності в аграрному виробництві значно залежить від загальних тенденцій та вирішення проблем розвитку науки в Україні. У 2002 р. наукові організації України виконали 41,5 тис. наукових робіт – фундаментальних прикладних досліджень та науково-технічних розробок, що у два рази менше, ніж у 1991 р. (табл. 2.8). Кількість робіт із створення нових видів техніки й технологій становила 7,3 тис. одиниць, або 17,5% їх загальної кількості.
Таблиця 2.8
Кількість здійснених розробок у цілому по Україні (тис. одиниць)
1991    1995    1999    2001    2002    2002 в % до 1991
Усього розробок,    82,0    51,9    43,7    35,7    41,5    50
у тому числі із створення нових видів техніки й технологій    33,7    21,2    10,7    7,0    7,3    20
з них розробки, у яких використано винаходи    6,8    2,9    1,5    0,9    0,8    16

При виконанні кожної п'ятої розробки застосували нові технічні рішення на рівні винаходу; із загальної кількості розроблених нових технологій майже 43% – ресурсоощадні. Кількість створених нових видів матеріалів становить 946 одиниць (2,3%), сортів рослин і порід тварин – 669 (1,6%), нових методів, теорій – 3002 (7,2%). За пріоритетними напрямами розвитку науки й техніки виконано 2,4 тис. наукових робіт, або менше ніж 6% їх загальної кількості. Серед них роботи із створення нових видів техніки й технологій становлять 35%, нових матеріалів – 5,8%, сортів рослин і порід тварин – 8,9%, нових методів, теорій – 8,9%.
У 2002 р. наукові організації та підприємства, що виконували наукові й науково-технічні роботи, подали в патентне відомство України і зарубіжних країн понад 5,6 тис. заявок на видачу охоронних документів, що в розрахунку на 1000 виконавців НДДКР становить 52,1 заявки (у 2001 р. – 42,5, у 2000 р. – 31,6 заявки). Цього року вони отримали 5,4 тис. патентів в Україні і за кордоном.
Кількість наукових публікацій збільшилась порівняно з 2001 р. на 11,9% і становила 200 тисяч. Майже 60% з них – це статті в наукових фахових журналах. Основна частина друкованих робіт (70% загальної кількості) припадає на сектор вищої освіти.
У цей час в Україні склалася досить суперечна і тривожна ситуація. Діє розгалужена мережа наукових організацій різних типів, робота яких спрямована на забезпечення належного науково-технічного рівня практично всіх сфер національної економіки. Збільшується кількість організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи за всіма секторами науки, крім заводського. З кожним роком зростає кількість закладів, де є аспірантура, збільшується кількість аспірантів і докторантів.
Однак немає очікуваного результату. Через відсутність вільних коштів у наукових організаціях погіршується матеріально-технічна база, морально старіє наукове устаткування та обладнання. В організаціях, установах та на підприємствах, які здійснюють дослідження й розробки, зменшується кількість фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною роботою.
Аналіз свідчить про наявність колосального розриву між наукою, що пропонує інновації, та безпосереднім виробництвом, яке споживає ці інновації у вигляді нової техніки й технологій. Від наукових досліджень усе менше переходять до стадії дослідно-конструкторських розробок, що формує таку структуру пропозиції інновацій, де домінують незакінчені розробки.
Зазначені негативні тенденції сформовані завдяки незадовільному фінансовому забезпеченні науки (табл. 2.9).
Таблиця 2.9
Частка державних витрат на науково-дослідні роботи у ВВП
Країна    %
1985    1990    1995    2000    2002    2015 (прогноз)
США    2,8    2,7    2,6    2,8    2,7    3,0
Японія    2,6    2,9    2,7    2,9    2,9    3,0
Німеччина    2,7    2,8    2,5    2,7    2,8    2,9
Франція    2,3    2,4    2,4    2,4    2,4    2,6
Великобританія    2,3    2,2    2,2    2,3    2,3    2,5
Італія    1,1    1,3    1,3    1,7    1,7    2,3
Канада    1,4    1,5    1,5    1,6    1,6    1,9
Україна    -    0,4    0,4    0,4    0,4    2,3
Джерело: National Science Board, Science & Engineering Indicators, 2002. Washington, DC Us Govemment Printing Office, 2002. Статистичний щорічник України, 2002; [6, c. 543]

Одне з головних завдань держави, на думку видатного економіста П. Самуельсона, полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, що самі вони власними зусиллями не можуть робити взагалі або ж належним чином [371]. Цей аргумент наводять досить часто, коли необхідно обґрунтувати участь держави у фінансуванні тих напрямів НДДКР, які не можуть підтримувати приватні інституції. Щодо аграрної сфери, то це стосується, насамперед, фундаментальних і деяких прикладних наукових досліджень.
Оптимальна структура джерел фінансування аграрної науки має становити за обсягом: державні – 65%, недержавні внутрішні – 30%, недержавні зовнішні – 5%; за рівнем утворення бюджетних джерел: Державний бюджет – 60%, а регіональні бюджети всіх рівнів – 40% [258].
За методологією UNESCO, національні витрати на наукові дослідження й розробки розраховують як суму поточних і капітальних витрат усіх національних наукових закладів [449].
Нормативний підхід дає змогу обґрунтувати величину національних витрат на аграрні наукові дослідження й розробки двома способами: виходячи з чинних норм законодавчо-правових актів і використовуючи показник від досягнутого рівня. Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", починаючи з 2000 р., встановлено розмір бюджетного фінансування цих діяльностей на рівні не менше ніж 1,7% ВВП [165], а Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачено його збільшення до 2,5% у 2003 р. [335].
У розвинених країнах світу наукові дослідження здійснюють частково за кошти виробників. Наприклад, у Франції 10% інвестицій у науку здійснюють підприємства сільського господарства та харчової промисловості.
В Україні сільськогосподарські підприємства як головні суб'єкти інноваційного процесу не мають ресурсів на фінансування наукових досліджень. Водночас держава постійно зменшує видатки на аграрну науку, яка й раніше фінансувалася незадовільно. При питомій вазі сільського господарства у валовому внутрішньому продукті на рівні 15% частка аграрної науки у фінансуванні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт становить лише 2,2%. Фінансування аграрної науки у 2004 р. ще більше скорочено.
Національні витрати на НДДКР в агропромисловому виробництві повинні досягти 2,83% від валової доданої вартості при наявності співвідношення бюджетного й позабюджетного фінансування аграрної науки (0,6:0,4). У 2002 р. бюджетні витрати на фінансування аграрної науки становили лише 0,39% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі, що в 4,36 раза менше, ніж встановлено чинним законодавством.
Західні країни в умовах стабільного розвитку економіки практикують визначення витрат на аграрні НДДКР від досягнутого рівня. Наприклад, у США державні асигнування на фінансування програм з аграрних досліджень щорічно збільшуються на 5%, у Німеччині – на 3%.
Для досягнення конкурентоспроможності продукції АПК на внутрішньому та світовому ринку особливо актуальною стає проблема переведення аграрної економіки на інноваційну модель розвитку, її вирішення значною мірою забезпечуватиметься створенням спеціальних інноваційних структур, головним завданням яких є сприяння розвитку інновацій, їх поширення та впровадженню у виробництво. В Україні уже здійснено перші кроки в цьому напрямі. Зокрема, Українська академія аграрних наук (УААН), концерн "Віадук" – інноваційний провайдер на ринку генетичних ресурсів – разом з технопарком "Інститут монокристалів" з метою реалізації політики активізації інноваційних процесів в агропромисловому виробництві для вирішення одного з ключових, наукоємних, комплексних ресурсів сільськогосподарських рослин і тварин та їх обігу створили у 2001 р. агротехнополіс з виробництва та реалізації генетичних ресурсів, зокрема елітної насінницької, племінної й іншої продукції.
Наступним і дуже важливим кроком до шляху подальшої комерціалізації науково-технологічних та інноваційних розробок (інноваційних технологій та інноваційних продуктів) буде створення в системі УААН нової організаційно-управлінської моделі, яка отримала назву Агротехнополіс. В ній будуть організаційно пов’язані всі етапи виникнення і реалізації інновацій (дослідження - капіталізація - комерціалізація), а конкретні науково-технічні об’єкти (знання - новації - активи - інновації) отримають відповідне закріплення об’єктами інтелектуальних прав (креативні - новаційні - виключні - трансферні права). Для забезпечення якнайшвидшого просування інновацій в практику агропромислового виробництва передбачено створення відповідної інноваційної інфраструктури та розвиток інноваційного підприємства.
До складу Агротехнополісу УААН передбачається включати державні та недержавні установи і підприємства різних форм власності. Вони будуть проводити спільну діяльність, спрямовану на створення нових наукових здобутків, набуття ними форм новацій, апробацію і впровадження в базових і дослідних господарствах та просування створення на їх основі інновацій на ринок агропромислового виробництва. Фактично мова йде про створення в УААН системи інноваційного провайдингу-прообразу майбутньої системи організаційно-економічних відносин виробничих інновацій з аграрними формуваннями і переробними підприємствами, які забезпечують використання інноваційних технологій для вирощування продовольчої сировини, що буде відповідати вимогам стандартів СОТ і ЄС, та випуску на її основі інноваційних видів продуктів харчування, спроможних "на рівних" конкурувати з продукцією західноєвропейських країн.
Наступною проблемою є відносна нерівномірність частки прибутку, одержаного за рахунок впровадження науково-технічних розробок у різних галузях економіки, у тому числі в сільському господарстві (табл. 2.10).
Таблиця 2.10
Частка прибутку за рахунок впровадження наукових і технічних розробок у загальних прибутках різних галузей економіки України
Галузь    Відсотки
1995    1996    1997    1998    1999    2000    2002
У середньому по Україні    2,6    4,8    4    5    5,2    6,8    7
Електроенергетична    0,2    0,1    0,3    1,2    2,0    4,7    5,5
Паливна    1.3    0,8    -    0,16    1,97    -    2,3
Чорна металургія    6    3,5    5    8    3    8    7
Машинобудівна й обробка металу    за    4,7    27    29    33    36    41
Хімічна й нафтопереробна    5,6    13,8    4    2    5    10    12
Деревообробна та паперова    4,7    7,7    12    14    2,5    5    6
Легка промисловість    4,3    5,9    14    16    4    10    12
Сільське господарство    1    0,9    1,3    1,6    2    2,3    2,6
Джерело: Mykhailo Zgurovsky, Scientific and technological development of Ukraine under conditions ofglobalization Zerkalo Nedeli, № 12 (336), 24-0 March 2001, [6, c. 544]


Ефективними інноваційними заходами інтенсифікації агропромислового виробництва залишаються традиційні нововведення з використання сортового й високоякісного насіння, що може забезпечити збільшення врожаю зерна на 20–25%.
Харчова промисловість належить до тих видів економічної діяльності, які виступають потужними реципієнтами з наповнення Державного бюджету України, а її питома вага у структурі промислового виробництва у 2002 р. становила 19,1%.
За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, на підприємствах харчової промисловості та переробки сільськогосподарської сировини за  2004 рік порівняно з минулим роком обсяги виробництва продукції збільшились на 12,4 %. Піднесення відбувалось у результаті збільшення обсягів виробництва ковбасних виробів на 38%, молока — на 35,7%, сирів — на 28%, масла вершкового — на 25%, шоколаду — на 15%. Збереження стабільного позитивного приросту випуску продукції в харчовій промисловості потребує постійного техніко-технологічного оновлення підприємств. Практика довела, що недостатній рівень розвитку технологічної бази, притаманний багатьом структурним підрозділам цього виду діяльності, представляє складну проблему, яка вирішується шляхом активізації інноваційної діяльності, задіяння важелів, які сприяють підвищенню ефективності виробництва. Найважливішою складовою цієї проблеми є фінансування інноваційної діяльності наукових установ і підприємств з метою реалізації проектів, спрямованих на кардинальну модернізацію основних засобів і продукції, розширення асортименту продуктів харчування та поліпшення їх якості.
Проте фінансування науково-технічних робіт у харчовій промисловості в Україні у 2002 р. становило 70,7% відносно обсягу 2001 року. Зменшення фінансових надходжень відбувалося за всіма джерелами, крім коштів Державного бюджету, частка яких у загальному обсязі фінансових ресурсів зросла від 26,1 до 38,4%. Обсяги власних коштів наукових установ зменшились за рік у два рази, коштів місцевих бюджетів — майже у п'ять разів, коштів замовників, (підприємств та організацій) — майже на 30%, а іноземних держав — на 89%. Гальмування процесу науково-технічної діяльності для розвитку харчової промисловості може мати негативні наслідки в майбутньому, які виявлятимуться у зменшенні ефективності й уповільненні темпів оновлення номенклатури продукції та модернізації основного капіталу галузі.
Особливістю цього періоду є посилення інноваційної активності підприємств харчової промисловості. Якщо у 2001 р. їх було 17,9% від усіх підприємств такого виду економічної діяльності, то у 2002 р. — 21,7%. Помітно змінилася структура інноваційної діяльності, напрями використання коштів. Частка підприємств, які витрачали кошти на дослідження й розробки, зросла з 8,3 до 10,8%, на придбання патентів, ліцензій на об'єкти промислової власності — з 4,7 до 5,7%, на придбання засобів виробництва — з 35 до 36,5%, на маркетинг і рекламу — з 18,8 до 20,8%. Водночас кількість підприємств, які витрачали кошти на придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій, зменшилась з 5,3 до 3,8%, на технологічну підготовку — з 16,3 до 15,3% [311].
Суттєво, порівняно з попереднім роком, змінилася ситуація в 2003 році. Почнемо з того, що витрати на інноваційну діяльність по харчовій промисловості зменшилися у 1,7 рази і становили 564,2 млн.грн. Кількість підприємств, що проводили інноваційну діяльність, згідно із матеріалами проведеного обстеження, зменшилась на третину і становила 432 промислових формування (15,9 % від загального масиву обстежених об’єктів), з них упроваджували процесові інновації лише 151 суб’єкт економічної діяльності (5,6 %), а продуктові - 183 (6,7 %). Решта із обстежених підприємств займалася рекламною, маркетинговою та іншими супутніми видами діяльності.
Привертає до себе увагу структура розподілу витрат на інноваційну діяльність та кількість зайнятих нею підприємств. Зокрема, найбільше коштів було витрачено на придбання засобів виробництва та капітальні витрати, пов’язані з упровадженням інновацій, а саме - 416 млн.грн. (майже 74 % від загального обсягу). Однак у структурі капітальних вкладень, реалізованих  у 2003 році в харчовій промисловості (4,1 млрд.грн. у поточних цінах), їх частка становила всього лише 10,1, або в 1,8 рази менше порівняно з 2002 р. Сума цих коштів у розрахунку на одне підприємство становила всього лише 2,3 млн.грн. Отже, напрошується логічний висновок, що відтворення основного капіталу в харчовій промисловості відбувається на  застарілій техніко-технологічній основі. Це створює ситуацію невизначеності і самим безпосереднім способом відображається на періоді часу, який буде потрібен для переведення харчової промисловості на інноваційну модель розвитку.
Що ж стосується інших напрямків інноваційної діяльності, то серед них необхідно відзначити витрати на маркетинг і рекламу: порівняно з 2002 р. вони зменшились майже втричі (до 89 млн.грн.), а в розрахунку на одне підприємство (кількість яких скоротилася в півтора раза і становила 83 промислових формування) - також зменшилася вдвічі (до майже 1,1 млн.грн.). Таку діяльність проводять переважно підприємства, які упроваджують продуктові інновації та реалізують сучасні маркетингові технології. Понесені витрати на рекламу окуповуються зростанням обсягів реалізації продукції на ринку та доходів виробників.
Більше як у 16 разів зменшилися витрати на придбання нових технологій (до 6,3 млн.грн.) та утричі на технологічну підготовку виробництва (до 11,2 млн.грн.). Перший з названих напрямів виключає придбання права власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та ліцензій на використання зазначених об’єктів, а також безпатентних ліцензій, ноу-хау, товарних знаків, інших інжинірингових та консалтингових. За великим рахунком, це свідчить про те, що ринок інноваційних продуктів істотно звузився і це наклало свій негативний відбиток на інші складові інноваційної діяльності. Побічним підтвердженням цьому є дуже незначні витрати на дослідження і розробки, які проводяться заводським сектором науки безпосередні на виробництві: в розрахунку на одне підприємство вони вкладають менше 200 тис.грн., а їх кількість у межах 50-60 грн.
У цих змінах є як позитивні, так і негативні моменти. З одного боку, спостерігається посилення фундаментальності інноваційної діяльності, активізація інноваційної активності великих підприємств, які мають фінансові можливості здійснювати дослідження й розробки, залучати підготовлених фахівців з технологій харчової промисловості, здійснювати маркетингову діяльність і рекламу для просування власної продукції на продовольчі ринки. З іншого – зменшилась кількість підприємств, що спрямовували кошти на придбання ноу-хау й технологій, здійснювали технологічну підготовку виробництва.
Напрями використання коштів зумовили й напрями впровадження інновацій на підприємствах харчової промисловості України, зміни в їх структурі: збільшилась кількість і питома вага підприємств, що здійснювали механізацію та автоматизацію виробництва й освоювали виробництво нових видів продукції; зменшилась кількість підприємств, які освоювали нові технологічні процеси. Започаткування останньої тенденції свідчить про недоліки у здійсненні інноваційної політики, що потребують вживання конкретних заходів щодо прискорення технологічного оновлення підприємств харчової промисловості, введення в дію нових видів основних засобів, реконструкції діючих підприємств, технічного переобладнання. Це особливо важливо в умовах низького рівня технологічних процесів, застосовуваних у харчовій промисловості, зношеності основного капіталу, яка досягла 40%, у тому числі устаткування — близько 60%, третина з якого потребує заміни, відставання продуктивності праці від розвинутих країн Західної Європи майже в 4 рази, недостатньої механізації (понад 30% працівників зайняті ручною працею) [143].
Активність інноваційної діяльності в харчовій промисловості прямо пов'язана з фінансовим станом підприємств, оскільки на сучасному етапі фінансування інновацій більше ніж на 75% здійснюється за рахунок власних коштів підприємств, що, з одного боку, зменшує навантаження на бюджет країни, а з іншого — зумовлює нестачу коштів для забезпечення потреб науково-технічного прогресу. У 2001 р. з Державного бюджету України на ці цілі для харчової промисловості було виділено 1745,1 тис. грн, або 0,4% усіх фінансових ресурсів інноваційної діяльності в галузі, а в 2002 р. фінансування з Державного бюджету не здійснювалось зовсім. Аналогічна ситуація з фінансуванням інноваційної діяльності за рахунок місцевих бюджетів: у 2001 р. було виділено 0,3% усіх коштів на інноваційну діяльність за цим видом діяльності, а у 2002 р. фінансування не здійснювалось. Позабюджетні фонди не брали участі у фінансуванні інноваційних проектів у харчовій промисловості, участь вітчизняних інвесторів не справляє значного впливу на розвиток галузі, а за ці роки вона зменшилась і становила у 2001—2002 р. 0,6 і 0,3% усього фінансування інноваційної діяльності.
Другим за значенням фінансовим джерелом інноваційної діяльності підприємств є кошти зарубіжних інвесторів, обсяги яких стабільно зростають в абсолютному й відносному вираженны. Так, у 2001 р. вони становили 5,8%, у 2002 р. — 10,7% усіх фінансових витрат на інноваційні цілі, а частка фінансування за рахунок кредитів збільшилась більше ніж як у 2,5 раза і досягла 12%. Останнє відображає позитивну тенденцію здешевлення кредитів, їх більшої доступності на довгострокові цілі, однією з яких є інноваційна діяльність. Так, облікова ставка НБУ (середньозважена) становила у 2000 р. 30,6%, у 2001 р. — 19,7%, у 2002 р. — 9,5%. Відсоткові ставки комерційних банків становили в ці роки, відповідно, 40,3, 31,9, 24,8%.
Крім зазначеного, для фінансування інвестиційно-інноваційних проектів малого й середнього підприємництва Україна залучала кошти таких організацій, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Американський фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонд "Євразія", Інвестиційний фонд "Україна", Міжнародна фінансова корпорація, Агентство США з міжнародного розвитку. Найбільш дієвим інститутом з банківського кредитування іноземними державами інноваційних проектів підприємництва є ЄБРР. Важливо, що серед підприємств, які одержали від нього кредити, 30% функціонують у харчовій промисловості України.
За 2001—2002 рр. збільшилась кількість підприємств, які відвантажували інноваційну продукцію в харчовій промисловості, — з 438 до 461 одиниць. Зрушення у структурі відвантаженої інноваційної продукції полягали у збільшенні кількості тих підприємств, продукцію яких було удосконалено, — із 105 до 120, та помірному зростанні кількості підприємств, продукція яких зазнала суттєвих технологічних змін, — з 278 до 283 одиниць. Такі зміни відображають тенденцію переходу багатьох підприємств на спрощені види інноваційної діяльності, які полягають, зокрема, в удосконаленні традиційних продуктів. Позитивним у цьому процесі є збільшення кількості підприємств, інноваційну продукцію яких було виготовлено на основі чинних ліцензійних угод, особливо укладених з іншими країнами, що відображає тенденцію упорядкування інноваційної діяльності в харчовій промисловості, сприйняття науково-технічних досягнень розвинутих країн світу.
Однак у наступному 2003 році кількість підприємств, що відвантажували інвестиційну продукцію, зменшилась у 1,4 рази (до 329 промислових формувань), причому найбільше (на третину) тих що відвантажували продукцію , яка зазнала суттєвих технологічних змін або зайво впроваджену на нашу думку, це зв’язано із запровадженням 01.01.2004р. нового порядку статистичної звітності підприємств щодо проведення інвестиційної діяльності. Його відмінність в удосконаленні критеріїв віднесення продукції і процесів до інноваційних та посилення вимог до їх дотримання. Основними критеріями інноваційності є новизна і значущість.
Новизна охоплює дві сторони:
1) технологічна включає використання нових матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових видів дедукції; або принципово нових видів продукції; нові технології виробництва, більш високий ступінь механізації й автоматизації, нова організація виробничого процесу;
2) ринкова включає новизну для промисловості у масштабі світу, країни або лише одного підприємства.
Значущість інновації для підприємства визначається метою та результатами, що очікуються або вже ним отримані. До них належить випуск нових видів продукції, адаптація новітніх технологій до потреб виробництва, розширення номенклатури продукції або заміна її застарілих видів, зменшення витрат на випуск продукції підвищення ефективності виробництва та ін.
У наслідок запровадження вище перелічених змін обсяги інноваційних видів продукції, випущеної підприємствами харчової промисловості в 2003 році, в загальному обсязі відвантажених продовольчих товарів зменшилися в 2,5 раза (до 1,65 млн.грн.), а їх частка - втричі (до 4,4 %). Отже, посилення вимог при визначенні продукції як інноваційної, встановлення більш чітких якісних і кількісних критеріїв, зокрема обмеження строку віднесення нової продукції до інноваційної трьома останніми роками, спричинило обвальне зниження показників інноваційної діяльності.
Великий інтерес викликає такий показник, як частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованих промислових виробників. Аналіз статистичних даних свідчить, що в 2003 р. лише в 20 підприємствах харчової промисловості (0,7 % від їх загальної кількості) частка інноваційної продукції становила понад 70 % (тобто лише цілі підприємства підлягають під категорію інноваційних), у 8 промислових формувань (0,3%) - в межах 50-70 %, у 16 (0,6 %) - 25-50 %, у 62 (2,3 %) - 10-25 %, у 133 (4,9 %) - 1-10 %, у 90 (3,3 %) - менше 1 %. Отже, лише в 44 підприємствах (1,6 %) частка інноваційної продукції в загальному її обсязі становить понад 25 %. Таким чином, є достатньо підстав стверджувати, що інноваційна діяльність в харчовій промисловості обмежується лише кількома десятками підприємств і цього надзвичайно мало.
Зрушення в інноваційній діяльності підприємств харчової промисловості України за видами свідчать про переважно прогресивний їх характер. Так, лише за 2001–2002 рр. кількість уведених у дію прогресивних технологічних процесів збільшилась на 42 одиниці й становила 120, кількість упроваджених прогресивних технологічних процесів зросла на 6 одиниць і досягла 154. Особливо важливим є, збільшення у структурі останніх кількості впроваджених маловідходних, ресурсоощадних і безвідходних технологічних процесів, які зумовлюють економію ресурсів та сприяють екологізації життєдіяльності населення. Кількість впроваджень цього виду збільшилась за останні два роки на 30 одиниць. За цей період на 10% зросло освоєння виробництва нових видів продукції, а саме матеріалів, виробів, продуктів, з яких понад 99,5% становлять товари народного споживання.
Водночас зменшилась кількість дільниць і цехів, на яких здійснено механізацію й автоматизацію та освоєно виробництво нових видів машин, устаткування, приладів. Якщо перша тенденція відображає негативний аспект зрушень у видах інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості, певне її гальмування, то друга – посилення спеціалізації виробництва, звільнення харчової промисловості від невластивих їй видів діяльності, яким є машинобудування.
Необхідно звернути увагу також і таку обставину як суперечливість змін у харчовій промисловості за 2003 р. Наприклад, порівняно з попереднім роком було впроваджено прогресивних технологічних процесів практично у півтора раза більше (213 од.), пале освоєно інноваційних видів продукції - утричі менше (1662 матеріалів, виробів, продуктів). Зазначену ситуацію можна пояснити як результат підвищення вимог до показника "інноваційність матеріалів, виробів, продуктів": не враховуються поліпшуючі зміни, які істотно або помітно не впливають на споживчі цінність продукції, а тому багато з них не набули статусу інноваційної.
Важливим показником інноваційної активності є експорт інноваційної продукції, який у харчовій промисловості України постійно розширюється. Так, якщо у 2001 р. за межі України інноваційну продукцію відвантажували 33 підприємства харчової промисловості, або 12% усіх підприємств цієї галузі економіки, то у 2002 р. – 43 підприємства, що становить 14% усіх підприємств, які відвантажували інноваційну продукцію за межі України. Вартість цієї продукції в загальному обсязі інноваційної продукції, відвантаженої за межі України, збільшилась за цей період із 6,4 до 9,5%.
Багато в чому інноваційна активність у підприємствах харчової промисловості залежить від розвитку вітчизняного машинобудування, науково-технічного прогресу в цій базовій галузі економіки, яка відповідно з ланцюговою реакцією забезпечує прогрес в інших видах економічної діяльності. Доводиться констатувати, що процеси у вітчизняному машинобудуванні не створюють належних умов для інновацій у харчовій промисловості України і відзначаються нестабільністю. У 1995 р. було вироблено нових видів продукції машинобудування, вперше освоєної в Україні: устаткування, апаратів, приладів і засобів автоматизації для харчової промисловості – на 5915,9 тис. грн, з яких 84% припадало на виробництво принципово нової продукції, 4% —модернізованої, 12% —модифікованої, а 29% виготовлено за ліцензією. У 2000 р. спостерігався значний спад виробництва нової продукції машинобудування для харчової промисловості, хоча в цілому інноваційна діяльність машинобудування значно активізувалася. Для харчової промисловості такої продукції було виготовлено на 558,3 тис. грн, з яких на принципово нову припадало 63,6% і на модернізовану — 36,4%. У 2002 р. машинобудування для харчової промисловості знову активізувалося  —  вартість  виробленої  нової  продукції становила 2246,8 тис. грн, або 54,6%, а модернізованої — 45,4%. Особливістю цього етапу є значне зменшення виробництва продукції на ліцензійній основі, частка якої у вперше освоєній в Україні продукції машинобудування для харчової промисловості скоротилася до 3,8%.
На розвиток інноваційної діяльності впливає особистісний фактор, ініціатива людей, обізнаних з технологічними процесами, продукцією харчової промисловості та вимогами ринку. Останніми роками спостерігається певний спад у винахідництві, створенні промислових зразків, поданні раціоналізаторських пропозицій. Результативним показником ефективності використання інноваційних розробок є прибуток у харчовій промисловості. У 2002 р. обсяг прибутку від інноваційної діяльності тут становив 31,6 млн грн, структура джерел прибутку характеризувалася так: 89,3% було одержано від використання винаходів, 1% — від корисних моделей, 0,3% — від промислових зразків, 9,4% — від раціоналізаторських пропозицій.
Для забезпечення якісного зберігання та переробки сільськогосподарської сировини необхідним є розвиток машинобудування для агропромислового виробництва.
До сфери впливу Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування входять 25 промислових машинобудівних підприємств, що виготовляють обладнання для потреб харчової і переробної промисловості і 31 - для сільського господарства, а загалом йому підпорядковано 77 підприємницьких формувань (табл. 2.11).
Таблиця 2.11
Спеціалізація найважливіших підприємств, що входять до сфери впливу Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування

Найменування
підприємства    Спеціалізація підприємства
1    2
Автономна Республіка Крим
ВАТ “Сімферопольсільмаш”    Косарки, ріжучі елементи
Вінницька область
ВАТ “ВЗТА”    Гідровузли для   сільгоспмашин
(масляні насоси, редуктори)
Волинська область
ВАТ “Ковельсільмаш”    Обладнання для механізації робіт у тваринництві (розкидачі органічних добрив, транспортери для прибирання гною) 
Дніпропетровська область
Колективне виробниче підприємство “Дніпропетровський комбайновий завод”    Кормозбиральні комбайни, запасні частини
Запорізька область
ВАТ “Першотравневий завод сільмаш”    Косарки, жатки,  знаряддя для обробітку грунту (культиватори, борони)
ВАТ “Бердянські жниварки”    Косарки, жатки, обладнання для обробітку грунту (культиватори, борони)
ВАТ “МЗТГА”    Гідроапаратура для сільгосптехніки (розподільники, циліндри, муфти, амортизатори)
ВАТ “КБ Бердянськсільмаш“    Розробка і виготовлення жниварок
Івано-Франківська область
ВАТ “Коломиясільмаш”    Навантажувачі для сипучих матеріалів
Київська область і м. Київ
ВАТ “Білоцерківсільмаш”    Причепні кормозбиральні комбайни,
борони, косарки

Продовження табл. 2.11

1    2
ВАТ “Київсільмаш”    Пристосування для приготування кормів і механізації робіт у тваринництві,  обладнання для хлібопекарень
і харчової промисловості
ВАТ “НДІферммаш”    Конструкторські розробки сільськогосподарської техніки
Кіровоградська область
ВАТ “Червона зірка”    Сівалки, борони,  жатки
ВАТ “Гідросила”    Гідроагрегати  для   сільгоспмашин
(гідронасоси, гідромотори,  редуктори)
ВАТ “Віра-Сервіс”    Козлові крани, передбачалось складання комбайнів “Лан”
Львівська область
ВАТ "Завод “Львівсільмаш”    Обладнання для хімічного
захисту рослин
та протруювання насіння, картоплезбиральні машини
Миколаївська область
ВАТ “Фрегат”    Дощувальна техніка,
обладнання для свиноферм
Одеська область
ВАТ “Одессільмаш”    Ґрунтообробна техніка (плуги, борони, причепні агрегати)
Рівненська область
ВАТ “РЗТА”    Запчастини для тракторів і сільгоспмашин
ВАТ “Рівнесільмаш”    Обладнання для механізації робіт у тваринництві (автокормовози, причепи)
Тернопільська область
ВАТ “Тернопільський комбайновий завод”    Бурякозбиральні комплекси
(очисники голівок коренів, гичко- та коренезбиральні машини)
Харківська область
ВАТ “ХТЗ”    Трактори колісні та гусеничні від 16 до 60 та від 100 до 250 к.с.
ВАТ “Серп і молот”    Двигуни дизельні тракторні й комбайнові
ВАТ “ХЗТД”    Двигуни дизельні тракторні
ВАТ “ЧПА”    Паливні насоси для дизельних двигунів
ВАТ “КЛЗ”    Чавунне та стальне литво
ВАТ “Лозівський ковальсько-механічний  завод”    Гарячі штамповки, мости ведучих коліс для тракторів, дорожньої техніки
Херсонська область
ВАТ “Херсонські комбайни”    Зернозбиральний комбайн “Славутич”, кукурудзозбиральні комбайни, пристрої для збирання кукурудзи і соняшнику для всіх видів комбайнів, дощувальна техніка
Хмельницька область
ВАТ “Кам’янецьподільськ-сільмаш”    Агрегати чизельні для поверхового обробітку грунту
ВАТ “Шепетівський завод культиваторів”    Знаряддя для обробітку грунту (культиватори, борони,
агрегати комбіновані), косарки
Черкаська область
ВАТ “Уманьферммаш”    Обладнання для тваринництва

Що ж стосується сільського господарства то з часу прийняття другої "Програми виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки" обсяги виробництва товарної продукції зросли в 2,6 рази і за минулий рік впритул наблизились до відмітки 2 млрд.грн. (табл. 2.12).

Таблиця 2.12
Динаміка обсягів товарної продукції та основних видів вітчизняної
сільськогосподарської техніки за 1998-2004 рр.
Довід-ково 1997    1998    1999    2000    2001    2002    2003    2004    Разом за 1998-2004
Обсяги виробництва товарної продукції підприємствами Мінпромполітики, в порівняних цінах, млн.грн.    715,4    760,3    997,2    1195,3    1441,5    1449,6    1619,2    1965,7    9428,8
Темп росту, %    -    106,3    131,2    119,9    120,6    100,6    111,7    121,4    -
Обсяги реалізації товарної продукції, млн.грн.    727,0    830,0    1181,0    1254,2    1329,7    1370,5    1555,4    1874,3    9395,1
Темп росту, %    -    114,2    142,3    106,2    106,0    103,1    113,5    120,5    -
в т.ч. на експорт, млн.грн.    96,3    1108    124,1    188,1    315,4    372,0    436,9    529,3    2076,6
Доля експорту в обсязі реалізації, %    13,2    13,3    10,5    15,0    23,7    27,1    28,1    28,2    22,1
Темп росту, %    -    115,1    112,0    151,6    167,7    117,9    117,4    121,1    -

Виробництво основних видів продукції, штук                                   
Трактори     2558*    2936*    5020*    4150*    3636*    2680*    3200*    3839*    25461
Зернозбиральні комбайни     -    80    127    82    139    93    79    140    740
Ґрунтообробна техніка     3359    3941    5800    5935    6575    6500    7680    9577    46008
Посівна техніка     1270    679    1153    1953    3679    4716    7260    9446    28886
Кормозбиральна техніка    81    104    200    154    219    79    84    308    1148
Бурякозбиральна техніка     252    562    607    350    405    560    640    124    3248
* З врахуванням тракторів виробництва ДП ВО "ПМЗ ім. О.М. Макарова"


Коли взяти до уваги, що в межах 22 % становить експорт і практично стільки ж - поставка запасних частин для ремонту наявного парку техніки і виконання ремонтних робіт, то за 7 років реалізації вищезазначеної Програми в сільському господарстві надійшло техніки на загальну суму понад 5 млрд. грн. Зокрема, понад 25 тис. тракторів, 740 зернозбиральних комбайнів, 46 тис. од. різної ґрунтообробної, майже 29 тис. посівної, понад 1,1 тис. од. кормозбиральної та більше 3,2 тис. од. бурякозбиральної техніки. Це надзвичайно мало. Прийняття в 2004 році "Державної програми розвитку виробництва складної техніки на 2004-2006 роки" (постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 р. № 906) позитивного впливу на динаміку їх фінансування з бюджету несправило.
Підприємства Держсільгоспмашу серійно виготовляють спеціалізовані машини й обладнання для 24 підгалузей харчової та переробної промисловості, у тому числі для цукрової, хлібопекарської, макаронної, дріжджової, кондитерської, пиво-безалкогольної, спиртової та лікеро-горілчаної, олієжирової, молочноконсервної, крохмале-патокової, ефіро-парфумерної,   харчоконцентратної, плодоовочеконсервної, м'ясо-, молоко- та картоплепереробної, комбікормової, елеваторно-складської, борошномельно-круп'яної, виноробної та рибної промисловості, а також для виробництва продуктів дитячого харчування, тари та пакування; техніку для торгівлі й громадського харчування.
За роки незалежності України за рахунок бюджетного фінансування створено потоково-механізовану лінію для обробки кишок та установку для оглушення свиней, турбіни для цукрових заводів, преси для глибокого віджиму жому, обладнання для сульфітації цукрового соку й сиропу, барабанну сушильну установку для цукру, печі для пекарень та кондитерських виробів, тістомісильні й тісторозкатувальні машини, обладнання для виробництва твердих сирів, машини для загортання цукерок, комплект обладнання для фасування пряників і печива, фасувально-укупорювальні машини для лікеро-горілчаних виробів, пива та безалкогольних напоїв, машини з переробки овочів, етикетувальні машини для овочеконсервної підгалузі тощо. Крім бюджетних робіт, підприємства України за власні кошти відновили виробництво частини продовольчого обладнання, переданого в Росію, освоїне виробництво обладнання малої потужності для переробки сільгоспсировини (млинів, крупорушок, олійниць, пекарень тощо).
Усього за 1992—2003 рр. для харчової та переробної промисловості, сільгосппідприємств і фермерських господарств створено й освоєно серійне виробництво понад 500 найменувань продовольчого обладнання [208]. Це дало змогу зменшити залежність України від імпорту, створити додаткові робочі місця, поліпшити економічні показники як підприємств машинобудування, так і харчової та переробної промисловості.
Загалом, на початок минулого року підприємства машинобудування із 3,2 тис. типорозмірів основного технологічного обладнання для промисловості по переробленню сільськогосподарських продуктів освоїли і випускають 2240 одиниць, або 70%. Найнижчий рівень забезпеченості технологічним обладнанням вітчизняного виробництва макаронної (30 %), олієжирової (40 %), дріжджової (42 %), кондитерської (45 %), по виробництву напоїв (64 %), молочної (70 %) та м’ясної (73 %) підгалузей. В цілому за 2003-2004 рр., підприємства продовольчого машинобудування виготовили промислової продукції, виконали ремонтних робіт та надавали послуг на суму понад 200 млн.грн. щорічно. Коли взяти до уваги, що в 2004 р. було освоєно 4,1 млрд.грн. капітальних вкладень, а згідно технологічної структури інвестицій в основний капітал 55 % становить технологічне обладнання, інструмент й інвентар, то виявиться що за рахунок вітчизняної продукції забезпечується лише в межах 10 % від потреби нове будівництво. Це надзвичайно мало і необхідні продумані дії по виправленню цієї ситуації.
Програмним документом подальшого розвитку галузі, у тому числі продовольчого машинобудування, став Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для АПК та збільшення обсягів її виробництва". З метою його виконання розроблено й прийнято Закон України "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", яким уперше визнано вітчизняне машинобудування для АПК пріоритетним напрямом розвитку національної економіки, а також визначено основні напрями державної підтримки галузі.
Наведені в таблиці. 2.13 дані про динаміку фінансування вищезгаданої програми свідчить про те, що у видатках Державного бюджету за 1998-2005 рр. загалом було передбачено виділених менше третини коштів від потреби (136 млн. грн.), воднораз реально було профінансовано за останні 7 років менше чверті (75 млн. грн.). на 2005 р. у першому варіанті проекту Держбюджету було передбачено виділити найменшу за всі роки суму -5 млн. грн.
Отже визнання цієї галузі пріоритетною не підкріплено суттєвими фінансовими вливаннями і носить декларативний характер. Для того, щоб добитись кардинальних змін, необхідний значний стартовий капітал –Мінпромполітики України , він оцінюється в 279 млн. грн.
У зв’язку з тим, що в 2005-2006 рр. закінчується строк реалізації двох вищезазначених програм, необхідно започаткувати і прискорити розроблення наступних. Для їх реалізації протягом найближчих років слід забезпечити державну підтримку розвитку галузі за рахунок передбачених в Державному бюджеті України окремими рядками видатків на переоснащення підприємств по виробництву техніки для АПК, розвиток ринку техніки для АПК та збільшення обсягів виробництва, компенсацію кредитних ставок НБУ, часткову компенсацію вартості техніки, розвиток фінансового лізингу.
Певні події у цьому зв’язку покладаються на реалізацію "Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій", затвердженої Законом України від 9.04.2004р. Її виконання передбачається забезпечити двома етапами: 2005-2008 рр. і 2009-2013 рр. Як самостійний напрямок її виконання передбачено завдання „Розроблення науковоємних технологій для розвитку сільського господарства і передбаченої промисловості” із орієнтованим обсягом фінансування на 2005-2008 рр. 158,1млн. грн., у тому числі науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи -60.3 млн. грн.

Таблиця 2.13
Стан фінансування  “Програми виробництва технологічних комплексів машин для агропромислового виробництва на 1998–2005 роки”,
схваленої Постановою КМУ від 30.03.98 р. № 403,  за рахунок статті
“Державна підтримка розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” /код 2601160/,  млн грн
(млн.грн.)                                                                                                                                                                     
Роки    Потреба  в коштах за Програмою    Передбачено видатками Держбюджету    Фактично профінансовано    % до
потреби
млн.грн.    %    млн.грн.   
1998    36,0   
36,0    100,0   
19,571   
54,4

1999   
45,0   
45,0    100,0   
19,627   
43,6

2000   
55,0   
10,0    18,2   
10,0   
18,2

2001   
60,0   
10,0    16,7   
7,052   
11,8

2002   
50,0   
10,0    20,0   
0,3   
0,6

2003   
40,0   
10,0    25,0   
10,0   
25,0

2004   
40,0   
10,0    25,0   
8,5   
21,3
2005    90,0    5,0**    5,6    нема даних    немає даних
Разом    416,0    136,0    32,7    75,05    23,0

* із урахуванням обсягів фінансування “Державної програми розвитку виробництва складної техніки на 2004–2006 роки”, затвердженої Постановою КМУ від 13.07.2004 № 906
** Передбачено в Проекті Держбюджету на 2005 рік
Мінпромполітики у своїх пропозиціях на 2005 рік для виконання затверджених урядом програм просило передбачити видатки в обсязі 279 млн грн, у тому числі:
- 90 млн грн за КПКВ 2601160 на розробку і постановку на виробництво нової техніки;
- 159 млн грн за КПКВ 2601460 на реконструкцію, технічне переоснащення та створення нових виробничих потужностей;
- 30 млн. гривень за КПКВ 2601260 на підтримку виробництва техніки для АПК через механізм здешевлення кредитів комерційних банків.
У Проекті Держбюджету на 2005 р. передбачено лише 5 млн грн за КПКВ 2601160.

Беручи до уваги весь склад завдань Програми, можна стверджувати, що галузі по виробництву техніка для АПК включені до іншого напряму "Розвиток машинобудування як основи високотехнологічного оновлення  всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії".
Зважаючи на те, що галузі I сфери АПК і II та III (аграрної і переробної), тобто агропромислового виробництва, в Програмі включені до різних напрямів її виконання, на нашу думку, було б доцільно їх об’єднати в одну цільову програму інноваційного розвитку АПК з виділенням відповідної частки фінансування та деталізацію за галузевими  (підгалузевими) секторами. При цьому необхідно взяти до уваги тісну залежність розвитку інноваційних переробних технологій від стану, масштабів виробництва, якості і екологобезпечності продовольчої сировини.
Українська академія аграрних наук здійснює свою діяльність на принципах самоврядного управління, самостійного формування планів і програм науково-дослідних робіт в сфері агропромислового виробництва. Для підвищення науково-методичного рівня науково-дослідної діяльності в системі академії створені науково-методичні центри, виділені головні наукові установи з виконання науково-технічних програм. Зокрема, функціонують науково-методичні центри “Землеробство”, “Ґрунтознавство”, “Меліорація”, “Зернове господарство”, “Кормовиробництво”, “Захист рослин”, “Розведення тварин”, “Технології в тваринництві” та ряд інших. На базі провідних наукових установ урядовими рішеннями визначені Національні наукові центри, які виконують Державні науково-технічні програми.
З метою надання організаційно-методичної допомоги виробничо-господарським формуванням у впровадженні науково-технічних розробок у виробництво, їх виробничої перевірки на базі провідних наукових установ створені в Автономній Республіці Крим та областях Центри наукового забезпечення агропромислового виробництва.
Отже, організаційно-структурна побудова системи наукового забезпечення розвитку аграрного виробництва країни в основному відповідає сучасним вимогам демократичного державотворення.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить