Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Основні методологічні положення формування інноваційної діяльності та визначення її ефективності

Основні методологічні положення формування інноваційної діяльності та визначення її ефективності
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Основні методологічні положення формування інноваційної діяльності та визначення її ефективності


На сьогодні вважається неможливим знайти повний і універсальний метод оцінювання ефективності інновацій, тому що розраховувати тільки економічний ефект, як правило, недостатньо. Існує цілий ряд методик оцінювання ефективності інвестицій. Для прийняття обґрунтованих рішень пропонується проводити комплексне оцінювання ефективності інвестицій, що включає якісні та кількісні методи. Його результатом є рішення про прийняття проекту до впровадження і проведення подальших робіт з його здійснення або відмовлення від нього. При цьому значна кількість дослідників розуміють під методикою визначення ефективності інновацій методику визначення ефективності інвестицій в окремі проекти.
Щоб привести показники виплат і надходжень, що приподають на різні періоди інвестиційного циклу до порівнянного за часом виду, застосовуються дві групи методів для оцінювання ефективності інвестицій: методи, засновані на концепції дисконтування, і методи, які не використовують такої концепції. Розрахунок ефективності інвестицій являє собою опис очікуваних економічних результатів від запланованих інвестицій, заснований на аналізі й оцінюванні пов'язаних із ними грошових потоків. Існує кілька різних методів визначення ефективності інвестицій, які засновані на концепції дисконтування:
- метод розрахунку чистої дисконтованої (приведеної) вартості (NPV - net present value);
- метод розрахунку рентабельності інвестицій (PI);
- метод розрахунку внутрішньої норми окупності інвестицій чи внутрішньої норми віддачі (IRR – internal rate of return).
Чиста дисконтована (приведена) вартість розраховується за формулою:
,                                            (1.1)
де NPV – чиста дисконтована (приведена) вартість проекту (net present value);
Іо –  первісні інвестиції, грош. од.
Для врвхування інфляції номінальна ставка дисконту k має бути скоригована відповідно до рівня інфляції за таким виразом:
k=(l+k) х (l+i) – l,                        (1.2)

де і – рівень інфляції.
Як недоліки цього методу виділяють такі [293, с. 46]: величина NPV не є абсолютно правильним критерієм при: виборі між проектом з більшими первісними видатками й проектом із меншими первісними видатками при однаковому розмірі чистих приведених вартостей; виборі між проектом із більшою чистою теперішньою вартістю і тривалим строком окупності та проектом із меншою чистою теперішньою вартістю і коротким строком окупності.
Для вибору інвестиційного проекту з декількох наявних альтернативних варіантів можна використовувати індекс PI (індекс прибутковості чи рентабельності інвестицій):
.            (1.3)
Величину PI варто розглядати як показник економічної ефективності проекту. Такий індекс доцільно використовувати при виборі одного проекту з кількох альтернативних, які мають однакове значення NPV, або для комплектування портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV.
Узагалі метод розрахунку NPV відображає, сприяє чи ні аналізований варіант інвестування зростанню цінності чи багатства інвестора. А метод розрахунку PI говорить про відносну міру такого зростання.
На основі показників величини інвестицій, ліквідаційної вартості й економії на витратах складається схема платежів і надходжень інвестиційного циклу. Показники схеми необхідно дисконтувати на базі різних ставок відсотка доти, доки не буде знайдена та ставка відсотка, що забезпечує нульову NPV.
Наступний метод (розрахунку IRR) дає змогу оцінити ефективність інвестицій шляхом порівняння внутрішньої (граничної) норми окупності інвестицій з ефективною ставкою відсотка. IRR відповідає такій ставці відсотка, при якій досягається нульова NPV. Внутрішня норма віддачі IRR знаходиться шляхом розвязування відносно IRR рівняння:
.                (1.4)
Проект може бути прийнятий, якщо IRR перевищує величину існуючої дисконтної ставки (використовуваної при розрахунку NPV) чи дорівнює їй. У В іншому разі проект відхиляється.
Отже, розрахунок ефективності інвестицій описує економічні результати, що, як очікується, дадуть вкладені кошти. Виходячи з цих розрахунків, можна вирішити, чи ефективні заплановані інвестиції із суто економічної точки зору. Позитивний бік методу IRR полягає в тому, що він досить не складний для розуміння [293, с. 49]. Однак цей метод не завжди виділяє найбільший прибутковий проект, передбачає малореалістичну ситуацію реінвестування всіх проміжних грошових надходжень від проекту за ставкою внутрішньої дохідності.
У процесі прийняття інвестиційних рішень можуть відіграти роль не тільки суто економічні фактори, але й позитивні чи негативні результати, що піддаються вартісній оцінці. Так, наприклад, питання, пов'язані з охороною навколишнього середовища, збереженням робочих місць, можуть уплинути на вибір рішення в тому чи іншому напрямку. Крім того, приймаючи інвестиційні рішення, необхідно врахувати і різні ризики. Тому використовують так званий метод повного відшкодування (званий також методом pay-off). За методом pay-off визначають кількість і тривалість періодів (найчастіше – років), під час яких відбувається повне відшкодування інвестованих коштів. Вибір інвестиційного рішення здійснюється за принципом: чим коротший термін повного відшкодування капіталовкладень, тим вони ефективніші. Крім того, з'являється можливість визначити максимально можливий термін повного відшкодування, що фірма могла б вважати прийнятним. На наш погляд, не можна приймати інвестиційних рішень лише на основі розрахунків, виконаних за методом pay-off. Вони не дають уявлення про величину доходів від інвестицій, що надійдуть після закінчення терміну повного відшкодування. Однак цей метод може ефективно застосовуватися поряд із методами розрахунку NPV чи IRR інвестицій.
До методів, які не застосовують дисконтування, належать: метод визначення норми прибутку й метод розрахунку періоду окупності інвестицій.
Особливість першого з них полягає в тому, що він орієнтований на оцінювання інвестицій не на основі грошових надходжень, а на основі розміру доходу фірми. Як указує Ф.В. Зіновьєв, спочатку розраховується норма амортизації інвестицій [293, с. 43] за такою формулою:
,                                                      (1.5)
де N – розмір амортизаційних відрахувань інвестицій;
IG – первісна вартість інвестицій;
L – строк реалізації проекту.
Далі розраховується бухгалтерська норма прибутковості ARR (accounting rate of return). Ф.В. Зіновьєв, Е.Б. Дикин і М.В. Майер рекомендують цей показник визначати за такою формулою [293, с. 443]:
,                                              (1.6)
Практично всі можливі методи оцінювання ARR наведені в роботі Д.Д. Дарка, Т.Д. Хінделенда і Р.І. Прітчарда [441].
Серед недоліків цього підходу до оцінювання інвестиційних проектів варто назвати неврахування фактора часу.
Ще один дуже поширений метод, що використовується при аналізі інвестиційних проектів, заснований на понятті строку окупності капітальних витрат. При постійних щорічних припливах коштів строк окупності визначається за формулою:
,                       (1.7)
де Io – первісні капіталовкладення;
Ft – щорічне надходження коштів.
Якщо Ft щорічно змінюється, то для визначення Tоk для кожного року необхідно порахувати баланс наростаючим підсумком суми Ft, причому при       t = 0 => F0 = I0. Розрахунок ведеться до такого значення t', при якому розглянута сума стає додатного.
Основним завданням, що намагаються вирішити за допомогою формування оптимальної інвестиційно-фінансової програми, є узгодження інвестування і фінансування інвестицій з урахуванням існуючих бюджетних обмежень. Уперше цю проблему спробував вирішити Дж. Дін, підхід якого орієнтований насамперед на врахування витрат, пов'язаних із залученням капіталу [444]. Для цього він розглядає співвідношення потреби в капіталі і його пропозиції (рис. 1.5).
Q                                                S




D


i, IRR


D – крива попиту на капітал;
S – крива пропозиції капіталу;
і – ставка відсотка.

Рис. 1.5. Визначення оптимальної інвестиційної програми за Дж. Діном

Крива попиту на капітал (D) характеризує вартість інвестиційних проектів у плановому періоді, упорядкованих за IRR. Крива пропозиції капіталу (S) характеризує обсяг коштів, які можна залучити для фінансування інвестиційної програми, упорядкованих за зроcтанням ставки відсотка (і). Оптимальний обсяг інвестування визначається в точці перетину обох кривих, у якій витрати з залучення капіталу збігаються з прибутковістю програми, тобто вона є беззбитковою. При усьому своєму значенні підхід Дж. Діна навряд чи може бути практично застосований, але він указав напрям, у якому слід рухатися при складанні інвестиційної програми. Подальші розробки пов'язані з постановкою проблеми максимізації доходу від реалізації інвестиційної програми при заданих фінансових обмеженнях (проблема Лорі - Севеджа) і розвивалися в руслі лінійного програмування [444]. Зокрема, у моделі визначення оптимальної інвестиційно-фінансової програми, розробленої В. Яескелайненом [446], використовується значно більше фінансових параметрів і враховується вплив податків. Заслуговують на увагу розробки показників ефективності інвестицій українських вчених. Так, М.А. Садиков використовує досить розгалужену систему показників, у тому числі із застосуванням математичних методів [370]. Що стосується можливостей практичного застосування цих та інших математичних методів формування оптимальної інвестиційної програми й структури фінансування інвестицій, то вони "ясно показують, що оптимальну інвестиційно-фінансову програму не можна побудувати за допомогою традиційних методів математичного програмування [450].
Побудовані для будь-якого інвестиційному проекту грошові потоки стосуються майбутніх періодів і мають прогнозний характер. Тому зростає можливість невірогідності використовуваних для розрахунків числових даних, а значить і самих результатів. При визначенні ефективності інвестицій основні труднощі для підприємств викликає можливість точного оцінювання дисконтної ставки через непередбачуваність темпу інфляції і ступеня інвестиційного ризику. Крім того, існуючі показники оцінки ефективності інвестицій не враховують потенційного рівня прибутку від інновацій (квазіренту). Тому для оцінювання ефективності інновацій ми пропонуємо застосовувати показник квазіренти.
Розглянуті фінансові показники ефективності інвестицій дають змогу визначити абсолютний обсяг очікуваного прибутку в результаті впровадження інновації і доцільні при порівнянні аналогічних проектів з порівнянними характеристиками. У разі порівняння інноваційних проектів з різними характеристиками для більш достовірного оцінювання ефективності інновацій, поряд з порівняльним аналізом, необхідно визначити відносну прибутковість проекту на підставі величини квазіренти. Це дасть змогу виділити перспективні проекти з максимальним потенціалом одержання прибутку на одиницю вкладених коштів.
На сьогодні немає науково обґрунтованої теорії про механізм утворення потенційного прибутку, який підприємство може одержати в результаті використання інновацій, іншими словами, немає достатнього аргументування наукових досліджень і теоретичних розробок щодо механізму утворення квазіренти.
Поняття "квазірента" було введено англійським вченим А. Маршаллом у роботі "Принципи економічної науки", вперше опублікованої в 1890 р. Квазірентою він запропонував вважати доход, що отримується "зі створених людиною машин і інших знарядь виробництва", на відміну від терміна "рента", що позначає доход, "що отримується з дарунків природи" [273, т. 1, с. 135].
Використовуючи фактор часу, А. Маршалл виділяє основну подібність і розходження між рентою  та квазірентою. Відмінність він бачить у тому, що "…кількість у давно заселеній країні – це приблизно (а в певному зазначенні й абсолютно) постійна і фіксована величина, тоді як засоби виробництва, створені людиною, ... становлять потік, здатний збільшуватися або скорочуватися залежно від коливань ефективного попиту на продукцію, створенню якої вони сприяють". Подібність полягає в тому, що оскільки деякі засоби виробництва "... неможливо виробити швидко, вони практично являють собою фіксовану кількість для коротких періодів; а для цих періодів доходи, що відволікаються з названих засобів виробництва, знаходяться в такому самому відношенні до вартості створеної за їх допомогою продукції, як і дійсна рента" [273, т. 2, с. 124].
Тут важливо, що А. Маршалл уперше показав, що квазірента є результатом упровадження нових або удосконалення вже існуючих продуктів і технологій (у сучасному розумінні – інновацій) виробництва, а в широкому значенні всього суспільного виробництва. За А. Маршаллом квазірента є не що інше, як чистий доход, що отримуються з удосконалень.
Ряд економістів визначають квазіренту як "дохід, зумовлений обмеженою пропозицією будь-якого фактора виробництва. Це різниця між доходом на вкладений капітал і витратами на підтримку та відшкодування інвестицій в основний капітал, незамінний у короткому періоді" [203, с. 396]. Відповідно до цього визначення квазірента – діход понад мінімальний рівень, що необхідний для утримання виробничого фактора в певній сфері діяльності.
В.М. Гальперін, С.М. Ігнатьєв, В.Й. Моргунов у книзі "Мікроекономіка" зазначають: "Виплати власникові фактора, пропозиція якого в короткому періоді фіксована, називають квазірентою, тобто нібито рентою, оскільки в тривалому періоді, коли усі фактори стають змінними, ці платежі зникають, тоді як власне економічна рента зберігається й у тривалому періоді" [63, т. 2, с. 382-383].
З наведених визначень випливає, що підприємство одержує квазіренту з обмежених у короткостроковому періоді факторів виробництва. У короткостроковому періоді постійними є виробничі потужності підприємства, оскільки їх неможливо вилучити звідти, де вони застосовуються, і використати за іншим призначенням на більш вигідних умовах. Водночас підприємство, прагнучи одержати найбільший дохід від використання факторів виробництва, мусить більш ефективно використовувати виробничі площі й устаткування, застосовувати передові технології, вносити доцільні зміни в процес виробництва, тобто використовувати різні інновації з метою збільшення випуску продукції і зниження її собівартості. Таким чином, ми приходимо до нерозривності понять „інновація” і „квазірента”, оскільки остання утворюється в результаті впровадження інновацій.
Тут ми зупинимося на відмінностях понять „рента” і „квазірента”. У цій самій книзі рентою називають виплати власникові фактора виробництва понад і крім тих, котрі необхідні для того, щоб запобігти переходу фактора в іншу сферу його використання” [63, т. 2, с. 377].
У широкому значенні рента – "це регулярно одержуваний дохід з капіталу, з майна, із землі, за облігаціями тощо, що не вимагає від одержувача підприємницької діяльності" [234, с. 178].
Таким чином, рента – це дохід власника нерухомості, землі, майна одержуваний у результаті передачі цієї власності в користування іншій особі. При цьому власник одержує винагороду за використання первинних властивостей майна, а не за можливість його змін. Квазірента ж передбачає прибуток, одержуваний від застосування власності, створеної інтелектом людини, або в результаті більш ефективного використання факторів виробництва.
Зазначимо, що власність, створена інтелектом людини, являє собою змінну величину, що залежить від попиту на продукцію, створенню якої ця власність сприяє, на відміну від землі й інших джерел рентних платежів, пропозиція яких є абсолютно нееластичною.
Ще одне розходження ренти і квазіренти полягає в тому, що рента входить у витрати підприємства, оскільки являє собою частину додаткового продукту, який підприємство має передати власникові позикового капіталу, орендованого майна або землі. Водночас квазірента являє собою прибуток, який підприємство передбачає одержати від використання капіталу.
З погляду зарубіжних авторів, квазірентою є "доходи, одержувані від використання капітальних активів" [410, с. 337]. Аналізуючи це визначення, необхідно взяти до уваги, що “під капіталом можна мати на увазі не тільки гроші, але і матеріальні та нематеріальні активи” [234, с. 173]. зазначимо, що найбільш ефективне використання капіталу приводить до збільшення одержуваного доходу. Таким чином, інновації, будучи частиною капітальних активів, ведуть до утворення квазіренти.
Ф. Шерер і Д. Росс називають квазірентою тимчасовий "надлишок продажів порівняно з витратами виробництва і збуту, щоб могли бути відшкодовані первісні витрати на НДДКР" [421, с. 621].
У своїй праці "Структура галузевих ринків" Ф. Шерер і Д. Росс пояснюють природу квазіренти з позиції інноватора. Так, підприємству, що займається розробкою, впровадженням і комерційною доробкою інновацій, потрібні інвестиції для покриття витрат. При цьому воно має покладатися на те, що після комерціалізації нововведення ціна продукту зможе зберігатися вище від витрат після інноваційного виробництва і збуту протягом тривалого періоду часу, щоб дисконтована величина квазіренти перевищувала вартість первісних інвестицій. У цьому разі квазірента буде включати виплати інвесторові.
Таким чином, при впровадженні інновації підприємство очікує вийти на ринок з деяким потенціалом одержання прибутку, або квазіренти. З урахуванням проаналізованих визначень під квазірентою ми пропонуємо розуміти потенціал одержання прибутку, що створюється інновацією, яка визначається розмірами і кон'юнктурою ринку. Квазірента має характер потенційного прибутку, оскільки підприємство не завжди може цілком реалізувати весь обсяг квазіренти.
В умовах сучасної ринкової економіки квазірента є показником ефективності інновацій, даючи уявлення про рівень можливого в майбутньому прибутку. При ухваленні рішення про розробку та впровадження інновації очікувані характеристики майбутньої новинки є недостатнім аргументом. У цьому разі вирішальним фактором стає окупність інновації, тобто підприємство в результаті реалізації інновації має одержати дохід, частина якого забезпечить відшкодування витрат на інновації. Обсяг квазіренти, у вигляді іншої частини доходу від упровадження інновації має бути достатнім порівняно із застосуванням іншої продукції, яка не є інноваційною. Якщо розмір квазіренти незначний, то інновація може виявитися економічно невигідною і підприємство зазнає збитків. При нульовому значенні прибутку впровадження інновації окупиться, але підприємство не одержить очікуваної винагороди за зусилля з розробки і виходу на ринок з інновацією. Таким чином, розрахунок окупності інновацій на основі визначення обсягу квазіренти виступає як важливий допоміжний засіб при розробці інновації підприємством.
Отже, квазірента є показником економічної ефективності інновацій. Визначення величини квазіренти допоможе підприємству сформувати свою інноваційну стратегію для одержання максимально можливого розміру прибутку, а на рівні галузі, регіону чи держави сформувати інноваційну програму.
В.М. Гальперін, С.М. Ігнатьєв і В.І. Моргунов представили квазіренту за допомогою графіків витрат підприємства (рис. 1.6) [63, с. 383]. 











Рис. 1.6. Механізм утворення квазіренти, розроблений В. М. Гальперіним, С.М. Ігнатьєвим і В.І. Моргуновим

Вони розглядають короткострокову рівновагу досконалої конкурентної фірми так. При ціні Р* її випуск становить Q*, а загальний виторг від реалізації продукту господарської діяльності буде дорівнювати площі прямокутника OP*EQ*. У цьому разі загальні змінні витрати будуть рівні площі OABQ*, що становить оплату змінних факторів, таких як сировина, енергія на технологічні потреби тощо.  Частина виторгу, що залишилася, дорівнює площі прямокутника АР*ЕВ і являє собою квазіренту.
У цій моделі квазірента складається з двох частин: загальних постійних витрат (площа прямокутника ACKВ) і чистого прибутку (площа прямокутника СР*ЕК). Загальні постійні витрати визначаються різницею між загальними короткостроковими та загальними змінними витратами і являють альтернативну цінність постійних факторів, використовуваних підприємством, тобто дохід, що був би отриманий їхніми власниками, якби ці фактори використовувалися за іншим призначенням. Чистий прибуток дорівнює різниці між квазірентою і загальними постійними витратами. При будь-якій ціні, меншій від мінімуму функції загальних короткострокових витрат, квазірента буде меншою від загальних постійних витрат і підприємство зазнає збитків.
Таким чином, квазірента окремо взятого підприємства може бути представлена в такому вигляді:
Kв=B - Cзмін,                (1.8)
де Кв - квазірента;
В – загальний виторг від реалізації продукції, створеної з використанням інновації;    
Сзмін – загальні змінні витрати.
Відповідно до цього механізму, чистий прибуток дорівнює різниці між квазірентою і загальними постійними витратами. Отже, величина квазіренти більша від чистого прибутку і вона не є показником ефективності діяльності підприємства, оскільки після вирахування з квазіренти величини загальних постійних витрат чистий прибуток, що залишився, може виявитися від’ємним.
Ця модель не відбиває особливості інноваційної діяльності, тому з неї неясно, загальний виторг від реалізації продукції, створеної з використанням інновацій, включає тільки ту частину додаткової продукції, що одержали від інновації, чи всю продукцію.
У роботі «Структура галузевих ринків» Ф. Шерер і Д. Росс розглядають механізм утворення квазіренти на прикладі підприємства, що збирається впровадити інновацію [421, с. 621 – 622]. Свою модель вони будуть на тому, що при розробці інновації і наступному виході з нею на ринок інноватор розраховує на одержання прибутку, який виступає як матеріальне заохочення за свої зусилля. Тому величина квазіренти має бути достатньою для покриття первісних витрат і містити в собі деякий надлишок.
Потенціал квазіренти має значний запас часу. Його можна апроксимувати лінією b(t) на рис. 1.7 як постійною в часі. Якби працювали фактори витягування з боку попиту, то потенціал квазіренти b(t) зростав би, або мав піки в певні моменти часу (наприклад, при енергетичному шоці).












Рис. 1.7. Модель утворення квазіренти Ф. Шерера і Д. Росса

Підприємство розраховує вийти з інновацією на ринок у момент часу Т*, коли буде завершений етап її створення. Тому, починаючи з моменту введення нового продукту, очікуваний щорічний прибуток інноватора  Vм має збільшуватися доти, доки не досягне свого найбільшого значення. Однак, слід зазначити, що щорічний прибуток інноватора Vм буде зростати, як показано на рис. 1.7, якщо підприємство монополізує ринок нововведення.
Квазірента фірми-інноватора в умовах монополізації нею ринку нового товару може бути виражена сумою (за Ф. Шерером):
Кв = Пм + Св,                (1.9)
де Пм – прибуток підприємства, одержаний від реалізації інноваційної продукції в умовах монополії;
Св – витрати підприємства на НДДКР.
Основними недоліками цієї моделі є таке: квазірента містить у собі витрати на НДДКР, отже, її не можна використовувати як показник ефективності інновацій; квазірента включає виплати інвесторові; відсутність зв'язку з життєвим циклом інновації.
Головною перевагою моделі Ф. Шерера і Д. Росса є те, що вони застосували теорію квазіренти до інноваційної діяльності підприємства.
З урахуванням переваг і недоліків вищенаведених моделей, ми виробили механізм утворення квазіренти, що дасть змогу наочно пояснити значення квазіренти, у тому числі для агропромислових виробників (рис. 1.8).
Розглянемо випадок виходу підприємства на ринок з новим продуктом, створеним на базі інновації. Якщо новинка є дійсно новим і корисним продуктом, вона створює зовсім нову криву попиту D1, якого не існувало раніше. У результаті виробництва і продажу інновації підприємство одержує граничний дохід МR1, порівнює граничний дохід із граничними витратами виробництва та збуту МС і призначає ціну ОР1. При призначеній ціні ОР1 випуск підприємства становитиме Q1, а загальний виторг буде відповідати площі прямокутника OР1AQ1. Загальний виторг підприємства складається із загальних витрат OMXQ1 і загального прибутку підприємства МР1АХ. Загальні витрати підприємства ОМХQ1 становлять суму таких видів витрат:
OKLQ1 – витрати на виробництво і збут вже існуючої продукції;
KIJL – витрати на виробництво і збут нової продукції, створеної на базі інновації;
IMXJ – витрати на розробку й  упровадження інновації (включають витрати на НДДКР, маркетингові та патентні дослідження, купівлю ліцензій, патентування, придбання необхідного устаткування, підготовку кваліфікованого персоналу тощо).















Рис. 1.8. Механізм утворення квазіренти

Загальний прибуток підприємства МР1АХ складається з двох частин:
– МЕFХ – прибуток від реалізації існуючої продукції;
– EP1AF – квазірента (потенціал прибутку від інновації).
Як видно з рис. 1.8, квазірента являє собою надлишок виробника , який він може одержати у результаті  застосування у виробництві інновацій. Виходячи з раніше запропонованого нами визначення поняття, “інновація” в агропромисловому виробництві направлена на задоволення відповідних суспільних потреб новаторів. Тобто квазірента, на наш погляд, повинна містити у собі виплати конкретним розроблювачам інновації. В цьому проявляється її соціальний ефект.
Новий продукт створює на ринку межу квазіренти, яку можна апроксимувати лінією b(t) на рис. 1.9 як постійною в часі. Максимально можливий загальний обсяг квазіренти на ринку залежить від часу й появи інновації та часу закінчення життєвого циклу інновації Тзжц і може бути представлений у вигляді площі прямокутника ОАВТзжц. Таким чином, площа ОАВТзжц являє собою загальну ринкову квазіренту від                                   інновації, що може бути поділена між підприємствами, які використовують у своїй діяльності ці інновації.













Рис. 1.9. Квазірента інноватора в часі

Припустимо, що підприємство виходить зі своєю інновацією на ринок, коли завершене її створення (Тп) і йде з ринку в момент часу Тк. У цьому випадку підприємство може забрати частину загальної ринкової квазіренти в розмірі області під кривою V. Очікувана щорічна квазірента інноватора V має збільшуватися доти, доки не досягне свого найбільшого значення, створюючи тим самим квазірентну межу інновації для підприємства. У міру наближення до верхньої межі залучення потенційних клієнтів, що залишилися, необхідні усе більші витрати, крім того, конкуренти розробляють свої стратегії, протидіють збутові, що веде до скорочення обсягів прибутку.
Ця модель відображає механізм формування квазіренти з урахуванням динаміки життєвого циклу інновації. Крім того, на ній показано співвідношення максимально можливого загального обсягу квазіренти від інновації на ринку та квазіренти окремо взятого підприємства, що впроваджує інновації.
Розглядаючи процес утворення квазіренти інноватора у часі, ми приходимо до такого виразу:
.                (1.10)
Взаємозалежність і взаємозв`язок квазіренти з фінансовими показниками ефективності інвестицій індивідуальні для кожного конкретного випадку і визначаються видом інновації, цілями і можливостями підприємства, ринковими факторами тощо. У загальному випадку обсяг інвестицій зростає до моменту одержання максимальної квазіренти, а потім може продовжувати збільшуватися, зменшується чи залишається незміненим залежно від ситуації на ринку. Як раніше зазначалося, функція квазіренти змінюється відповідно до етапів життєвого циклу інновації. Процес реалізації квазіренти може бути зупинений у будь-який момент часу в результаті ухвалення рішення про неефективність продовження подальшої інноваційної діяльності.
Показник економічної ефективності інвестицій за повний цикл використання інновації показує ступінь загальної прибутковості від інноваційної діяльності на одиницю витрат, необхідних для її здійснення. Економічну ефективність повного циклу використання інновації ми пропонуємо визначати за такою формулою:
,                (1.11)
де Кв – загальна квазірента, очікувана від реалізації інновацій;
К – повний обсяг інвестицій в інновацію;
t0 – час виводу на ринок нового товару, створеного із застосуванням інновації;
t1 – час закінчення життєвого циклу інновації;
– коефіцієнт дисконтування.
Отриманий показник ефективності повного циклу використання інновації порівнюють із середньогалузевим нормативом ефективності капітальних інвестицій Ен. Якщо Е > Ен, то проект у цілому ефективний за увесь час використання інновації.
У випадку, коли Е < Ен – проект неефективний за увесь час використання інновації. Однак це не завжди означає, що проект є збитковим, оскільки ми не врахували масштаб виробництва. Так, наприклад, зберігаючи конкурентоспроможність продукції й утримуючи під контролем значну частину ринку, велика агропромислова компанія може навмисно збивати ціни, забезпечуючи достатній обсяг квазіренти значними обсягами продажів (у цьому випадку має місце так званий ефект масштабу). Крім того, ефективність інновації може бути меншою від середньогалузевої, але підприємство залишатиметься на ринку з метою збереження своїх ринкових позицій за рахунок одержання прибутку в результаті використання інших інновацій.
При розрахунку цього показника варто мати на увазі, що планований теоретично нормальний обсяг квазіренти й фактично отриманий обсяг прибутку дуже рідко збігаються в практичній діяльності підприємств. Крім того, норма прибутку, яка встановлена підприємством, визначається ринковими вимогами та галузевими особливостями, а не вибирається довільно. Таким чином, економічна ефективність повного циклу використання інновації дає змогу оцінити результативність інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві і є одним з елементів аналізу ефективності інновацій.

1. Економічна сутність науково-технічного прогресу полягає в організаційному поєднанні поступального розвитку науки, техніки і  матеріального виробництва, спрямованого на його удосконалення з метою нарощування продовольчих ресурсів, поліпшення їх якості при неухильному зниженні суспільних витрат на одиницю продукції. У загальній схемі розкриття соціально-економічної сутності розвитку науково-технічного прогресу – “наука – техніка – технології – виробництво” першопричиною рушійною силою, яка набуває імпульсивного характеру є наука. В результаті здійснення науково-технічного прогресу відбуваються матеріалізація наукових досягнень у розвитку техніки і технологій, вектор якої направлений на удосконалення матеріально-технічної бази суспільного виробництва. Цей процес стає основою забезпечення соціально-економічного розвитку як окремих галузей видів виробничої діяльності, так і в  цілому народногосподарському комплексі держави.
2. На сьогодні в науці триває дискусія щодо визначення меж початку та закінчення інновації. Слід повністю погодитись з О.В. Крисальним, що зародження нової ідеї є початком інноваційної діяльності, яка знаходиться в арсеналі наукових установ. Щоб інновація вважалася завершеною, необхідне виконання двох умов: масове використання інновації у виробництві та її окупність, тобто відшкодування витрат на її одержання за рахунок прибутку. При цьому доведено, що інноваційні процеси в агропромисловому виробництві мають розходження в просторі та часі.
Під інноваційною діяльністю в агропромисловому виробництві запропоновано розуміти частину інноваційної сфери національної економіки, метою якої є доведення ідей, винаходів, розробок до використання у виробництві з відшкодуванням витрат на її одержання в результаті інноваційних процесів, розділених за просторово-часовою ознакою.
3. Запропонована “нелінійна” модель інноваційного процесу, яка передбачає орієнтацію на споживача. При цьому інноваційний процес найповніше відображає і сучасний розвиток і поширення інновацій, і його зумовленість станом економічної ситуації як в агропромисловому виробництві, так і в цілому в країні.
Ця схема інноваційного процесу має загальні для нелінійних моделей переваги. Крім того, вона включає, етап який раніше не вивчали, – розгляд напрямів використання об’єктів інтелектуальної власності, якими є нова продукція і технології у вигляді нових технологій, машин, знарядь, сортів і гібридів сільськогосподарських культур, племінного молодняку високопродуктивних порід, ліній та кросів птиці із пропозиціями відповідних технологій з їх вирощування й утримання, технологій з хімічного та технологічного захисту рослин і тварин, зберігання й переробки продукції рослинництва і тваринництва, нормативно-технічної документації зі стандартизації, сертифікації продукції, організації та оплаті праці, що можуть бути як проміжною ланкою в процесі розробки інновації, так і предметом комерціалізації результатів творчої діяльності. У системі народження і реалізації інновацій на кожній стадії мають враховуватися можливі споживчі властивості продукції, її здатність бути проданою, її комерційний успіх.
4. Під життєвим циклом інновації слід розуміти період часу від моменту народження нової ідеї до часу, коли інновація, що її матеріалізує, вичерпавши свій потенціал, заміняється новою інновацією, що втілює ідеї більш високого рівня. Відображаючи головну ознаку інновації – перехід науково-технічних знань у русло практичного використання, – прихильники подібного формулювання визначення інновації, на наш погляд, не враховують належним чином іншої складової нововведення – задоволення певної суспільної потреби. З такої точки зору під інновацією можна вважати будь-які дії, що дають прибуток.
Ми приєднуємося до думки вчених, які визначають інновацію як новий спосіб задоволення потреб, що дає приріст корисного ефекту і, як правило, заснований на досягненнях науки і техніки. З одного боку, це визначає задоволення певних потреб науковців через створення системи їх заохочення.
5. Встановлено, що інновації в агропромисловому виробництві мають таке значення: метою інновації є задоволення певної суспільної потреби (винахідників і раціоналізаторів, продовольчих потреб населення шляхом поліпшення землі як природного ресурсу, створення нових сортів рослин, пород тварин тощо); інновація є засобом, використання якого дає можливість одержати певний економічний ефект; інновації є засобом реалізації цілей розвитку агропромислового виробництва, а також позитивно впливають на підвищення ефективності його роботи.
Ми пропонуємо під інновацією в агропромисловому виробництві розуміти проведення зміни в техніці, технології, організації, екології, економіці, а також у соціальній сфері з метою одержання певного економічного ефекту на основі задоволення певних суспільних потреб (винахідників і раціоналізаторів, продовольчих потреб населення).
6. Фінансові показники ефективності інвестицій дають змогу визначити абсолютний обсяг очікуваного прибутку в результаті впровадження інновації і доцільні при порівнянні аналогічних проектів з порівнянними характеристиками. У випадку порівняння інноваційних проектів з різними характеристиками для більш достовірного оцінювання ефективності інновацій, поряд з порівняльним аналізом, необхідно визначити відносну прибутковість проекту на підставі величини квазіренти. Це дасть змогу виділити перспективні проекти з максимальним потенціалом одержання прибутку на одиницю вкладених коштів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить