Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Теоретико-методологічні засади здійснення аналізу фінансового стану підприємства – субєкта ЗЕД

Теоретико-методологічні засади здійснення аналізу фінансового стану підприємства – субєкта ЗЕД
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Теоретико-методологічні засади здійснення аналізу фінансового стану  підприємства – субєкта ЗЕД


1.1. Сутність та роль фінансового аналізу на підприємстві

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємства  - суб’єкта ЗЕД для  оцінки його ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення  фінансової стабільності підприємства.
Особливого значення набуває своєчасна на об’єктивна оцінка фінансового стану підприємства - суб’єкта ЗЕД за виникненням різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку фірми, які можна виявити на підставі своєчасного й об’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства і банки, розглядаючи режим його управління та диференціацію відсоткових ставок.
Фінансовий стан підприємства - суб’єкта ЗЕД залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. [4]
Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.
Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничого і господарчих чинників і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання його фінансових ресурсів.[33]
Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.
Існує і зворотний зв’язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.
Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. [5]
Саме цим зумовлена необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.
Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами. [18]
Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статистиці за певний період, так і в динаміці – за ряд періодів, дасть змогу визначити “больові точки” у фінансовій діяльності та способи ефективного використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.
Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції, до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій. [4]
Основними завданнями аналізу фінансового стану є:
-    дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;
-    дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства забезпечення підприємства власними оборотними коштами;
-    об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможність та фінансової стійкості;
-    оцінка становища суб’єкта господарювання та на фінансовому ринку і кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
-    визначення ефективності використання фінансових ресурсів.
Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.
Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємства, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.
В результаті фінансового аналізу менеджер ЗЕД одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об’єктивну та поточну оцінку фінансового стану підприємства. [13]
При цьому в ході аналізу менеджер ЗЕД може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства.
Аналіз фінансового стану – це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв’язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.
Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського облік, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв’язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 1.1.)
Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:
-    орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність;
-    множинність об’єктів – користувачів;
-    різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу;
-     максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.
Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:
-    аналіз абсолютних показників прибутку;
-    аналіз показників рентабельності;
-    аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;


Рис. 1.1. Місце фінансового аналізу у загальній системі аналізу  господарської діяльності підприємства

-    аналіз ефективності використання залученого капіталу;
-    економічна діагностика фінансового стану підприємства.
На відмінну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.
Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану є:
-    аналіз динаміки прибутку та рентабельність підприємства і чинників, що на них впливають;
-    аналіз кредитоспроможності підприємства;
-    оцінка використання майна та вкладеного капіталу;
-    аналіз власних фінансових ресурсів;
-    аналіз ліквідності та платоспроможності;
-    аналіз самоокупності підприємства. [16]
Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.
Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.
Результативність управління підприємством – суб’єктом ЗЕД в значній мірі визначається рівнем його організації і якістю інформаційного забезпечення. В системі інформаційного забезпечення особливе значення мають бухгалтерські дані, а звітність стає основним засобом комунікації, забезпечуючи достовірним представленням інформації про фінансовий стан підприємства. [13] Причин тому декілька, основна з них складається в зміні форм власності. Цей процес, який найбільш динамічно розвивається в сфері обігу, привів до руйнації багатьох вертикальних зв’язків та інформаційної обособленності підприємств.
Щоб забезпечити важливість підприємства в сучасних умовах, керуючому персоналу необхідно перш за все вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства, так і його існуючих і потенціальних контрагентів. Для цього необхідно:
1)    володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства;
2)    мати відповідну інформаційну забезпеченість;
3)    мати кваліфікований персонал, який здатний реалізувати дану методику на справі.
Оцінка фінансового стану може бути вироблена з різною ступеню деталізації в залежності від цілі аналізу, інформації, програмного, технічного і кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення процедур експрес-аналізу і заглибленого аналізу фінансового стану. [29]
Основу інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану повинно скласти бухгалтерська звітність. В аналізі може використовуватися додаткова інформація головним чином оперативного характеру, але вона носить лише допоміжний характер.
З позиції забезпечення управління  діяльністю підприємства - суб’єкта ЗЕД можна виділити три  основні вимоги, яким повинна задовольняти звітність підприємства.
Вона повинна складати дані, необхідні для:
1)    прийняття обгрунтованих управлінських рішень в області інвестиційної політики;
2)    оцінки динаміки і перспектив змін прибутку підприємства від ЗЕД;
3)    оцінки ресурсів підприємства, змін, що відбуваються в них, ефективність їх використання.
Забезпечення цих вимог основується на одному з найважливіших принципів підготовки господарської звітності – принципі відповідності інформації. Сутність даного принципу складається в наступному:
-    аналітик, який підготовлює звітні дані повинен представляти собі необхідність і корисність для аналізу і прийняття управлінських рішень тих чи інших даних і відобразити їх в даній звітній формі (звіті);
-    керівник як користувач звітності повинен розуміти, що дані, які йому потрібні, є в звітності і тому можуть їм використовуватися.
Що до суб’єкта аналізу, то існує така концепція, де вказано, що аналітик – це людина, яка займається аналітичною працею і підготовкою аналітичних звітів, докладів, висновків, коментарів для керівництва різних рангів, які володіють правом прийняття управлінських рішень. Такий підхід був оправданий в минулому, тому що лінійні керівники були обмежені в проведені багатоваріантних аналітичних розрахунків часовим параметром, які розпоряджаються технічними розрахунковими коштами. Результат такого положення – повна недієздатність лінійних керівників зрозуміти зміст основних звітних форм, взаємозв’язок між ними, принципи формування і економічний зміст їх показників, можливості використання їх в фінансовому аналізі. [31]
Результати виповнених формалізованих аналітичних процедур не є і не повинен бути єдиним і безумовним критерієм для прийняття того чи іншого керуючого рішення. Вони є “матеріальною основою” цих рішень прийняття яких основується також на інтелекті, логіці, приватних симпатій та ін. необхідність співвідношення формалізованих і неформалізованих процедур в праці прийняття рішень керівництва дають і природних умов для відбиток як на порядок підготовки аналітичних документів, так і на послідовність процедур аналізу фінансового стану, вони повинні коректуватися як по формі, так і по сутності, а дискретність такого коригування – випадкова величина. Саме таке розуміння логіки фінансового аналізу є найбільш відповідаю чим логіці функціонування підприємства в умовах ринкової економіки.
В традиційному розумінні фінансовий аналіз – метод оцінки та прогнозування фінансового стану підприємства на основі його господарської звітності. Такий аналіз виповнюється як управлінським персоналом, так і зовнішнім аналітиком, тому що в основному базується на загальнодоступній інформації. Але прийнято виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній та зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться робітниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і виключає любу інформацію, яка циркулює в середні фірми і корисну для прийняття керуючих рішень. Зовнішній аналіз проводиться аналітиками, які не працюють на цій фірмі, і тому не маючи доступу до внутрішній інформації. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований. В процесі фінансового аналізу використовуються різні методи, моделі і засоби.
1.2. Методика оцінки фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства – суб’єкта ЗЕД включає велику кількість різних видів оцінок результатів його діяльності. Оптимізація та обсяги даної оцінки залежать насамперед від поставленої мети - визначення дохідності підприємства, порівняння результатів з аналогічними даними інших підприємств, порівняння з показниками галузі чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості, або щось інше. Тому, в залежності від поставленої мети, слід логічно систематизувати методологічні принципи оцінки. Взагалі методика - це сукупність способів і прийомів вивчення і обробки інформації, комплекс науково-методичних інструментів і принципів дослідження фінансового стану підприємства.
Методи проведення оцінки можна узагальнити в дві основні групи - неформалізовані і формалізовані. Формалізовані методи представляють собою опис аналітичних процедур на основі точних залежностей, і включають в себе:
1)    класичні методи - ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, відсоткових чисел, балансовий, диференційний, логарифмічний, інтегрований методи, метод простих та складних відсотків, дисконтування;
2)    традиційні методи - середні та відносні величини, групування, графічні, індексні, елементарні методи обробки показників у динаміці;
3)    методи математичної статистики вивчення зв’язків - відносяться кореляційний, регресивний, факторний та інші;
4)    економічні, матричні та теорії міжгалузевого балансу;
5)    методи економічної кібернетики і оптимального прогресивно-системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування;
6)    методи дослідження операцій і теорії прийняття рішень - теорії графіків, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.
Неформалізовані методи являють собою опис аналітичних процедур на логічному рівні і відповідно включають в себе експертні оцінки; порівняння, наприклад, із галузевими даними інших підприємств, аналогічними за формою власності, виробничій діяльності чи за використанням схожих методів виробництва; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.
Можна назвати шість основних прийомів аналізу:
1)    горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;
2)    вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних чинників на кінцевий результат;
3)    трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою впливу тренда здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);
4)    аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників; [18]
5)    порівняльний аналіз – внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками;
6)    факторний аналіз – визначення впливу окремих чинників (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник.
В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівень класифікації відокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Неформалізовані методи аналізу грунтуються на опитуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстоких аналітичних взаємозв’язків та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:
-    експертних оцінок і сценаріїв;
-    психологічні;
-    морфологічні;
-    порівняльні;
-    побудови системи показників;
-    побудови системи аналітичних таблиць.
Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстоко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:
-    ланцюгових підстановок;
-    арифметичних різниць;
-    балансовий;
-    відокремлення ізольованого впливу факторів;
-    відсоткових чисел;
-    диференційний;
-    логарифмічний;
-    інтегральний;
-    складних і простих відсотків;
-    дисконтування.
Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства – суб’єкта ЗЕД можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми й методи та моделі аналізу. Їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей та визначаються його завданням в кожному конкретному випадку. [18]
На практиці та в наукових розробках найчастіше зустрічаються та вважаються традиційними такі основні способи проведення аналізу фінансового стану підприємства: горизонтальний, вертикальний, аналіз трендів, аналіз відносних показників та факторний аналіз.
Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. Вважається найпростішим із прийомів аналізу і все ж, за його допомогою можна отримати достатньо цінну інформацію про фінансовий стан підприємства. Порівняно із початком звітного періоду чи із минулим періодом, горизонтальний аналіз визначає абсолютні та відносні відхилення статті або груп статей.
Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. Даний вид аналізу показує структуру ресурсів підприємства і їх джерел, коли суми по окремим статтям або розділам беруться в процентах до валюти балансу. Вертикальний аналіз дозволяє виконувати міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємств, різних за величиною використаних ресурсів і іншими об’ємними показниками та зменшує негативний вплив інфляційних процесів, які можуть відповідно змінювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим ускладнювати їх зіставлення в динаміці.
Горизонтальний і вертикальний аналізи доповнюють один одного і являються основою порівняльного аналітичного балансу, за допомогою якого в більшості випадків виконують дослідження структури і динаміки фінансового стану підприємства. Такий баланс можна отримати із бухгалтерського балансу шляхом скорочення окремих статей балансу та доповнення його показниками структури. Ним охоплюються такі важливі показники, як відносна величина структури, що показує долю тієї чи іншої статті активу в майні підприємства; показник абсолютного приросту, що відображає збільшення чи зменшення величини статті в абсолютному значенні; базовий темп росту; показник, який показує відносні зміни статей балансу за звітний період по відношенню до базового.
Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний    й прогнозний аналіз фінансового стану. Такий аналіз базується на розрахунку відповідних відхилень показників за ряд років від рівня базового року, для якого показники приймаються за 100%.
Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) є найбільш розповсюдженим та відомим видом оцінки фінансового стану і являє собою розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників. Коефіцієнт, взагалі, це математичне вираження зв’язку одного показника з іншим. При використанні коефіцієнтів, суб’єкт фінансового аналізу можна не тільки оцінити за поточний період, але й дати необхідні відповіді на запитання: наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні. Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є можливість узагальнення результатів на різних господарських об’єктах і подальшої їхньої порівняльної оцінки. Це обумовлено встановленням певного еталонного рівня для вказаних коефіцієнтів. Найчастіше еталонні рівні коефіцієнтів встановлюють виходячи з певних теоретичних залежностей між різними фінансовими категоріями. Але в нашій країні такий підхід застосовується обмежено через нестабільні умови, в яких змушені працювати підприємства у період переходу до ринкової економіки. В Україні найобгрунтованішим є визначення еталонних рівнів коефіцієнтів шляхом емпіричних розрахунків у галузевому розрізі. В рамках галузі підприємства можуть бути згруповані і за іншими ознаками: форма організації, форма власності, вид діяльності… Оцінка відносних показників дає змогу дослідити непомітні зв’язки, в результаті чого можна побачити проблеми, які вимагають глибокого вивчення.
Порівняльна оцінка - представляє собою внутрішньогосподарську оцінку зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства або його дочірніх підприємств, філій, а також міжгосподарську оцінку показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.
Факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних, що не мають певного порядку прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним, коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник.
Використання видів прийомів та методів оцінки для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику проведення оцінки фінансового стану підприємства. Оцінка фінансового стану здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структуризувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі оцінки фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні, та нормативні.
Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи світних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.
Предикативні моделі - це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш прийнятні з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу.
Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть полягає  у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.
Таким чином, у ході оцінки фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі фінансового аналізу. Їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей оцінки та визначаються її завданнями в кожному конкретному випадку.


1.3. Показники фінансового стану  підприємства і методика їх розрахунку


Всі основні показники оцінки фінансового стану підприємства можна згрупувати наступним чином:
•    Показники оцінки майнового стану підприємства.
•    Показники прибутковості.
•    Показники ліквідності та платоспроможності.
•    Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства.
•    Показники рентабельності підприємства.
•    Показники ділової активності.
•    Показники акціонерного капіталу.
За допомогою цих показників проводять аналіз фінансового стану підприємства суб’єкта ЗЕД переслідує за такими напрямками:
а)ідентифікацію фінансового положення;
б)виявлення змін у фінансовому стані в просторово-тимчасовому розрізі;
в)виявлення основних факторів, що викликала зміни у фінансовому стані;
г) прогноз основних тенденцій у фінансовому стані.
Система аналітичних коефіцієнтів – ведучий елемент аналізу фінансового стану, застосовуваний різними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори й ін. Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони підрозділяються на кілька груп. Найчастіше виділяють п'ять груп показників по наступним напрямках фінансового аналізу.
1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати по своїм поточним зобов'язанням. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея зіставлення поточних активів (оборотних засобів) з короткостроковими пасивами. У результаті розрахунку встановлюється, у чи достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків із кредиторами по поточним операціях. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (здатністю і швидкої конвертації в абсолютно ліквідні засоби - кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності.
2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу засобів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів в інші:


(1.1)

де ДС  – кошти;
СС – сировина на складі;
НП  – незавершене виробництво;
ГП  – готова продукція;
СР  – кошти в розрахунках.


Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена довжиною операційного циклу, що залежить від оборотності засобів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборотності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів: вироблення, фондовіддача, коефіцієнти оборотності засобів у запасах і розрахунках [29, с. 49].
3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз ґрунтується на тім, що джерела засобів розрізняються рівнем ціни капіталу, ступенем приступності, рівнем надійності, ступенем ризику й ін.
4. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи призначені для оцінки загальної ефективності вкладення засобів у дане підприємство. На відміну від показників другої групи тут абстрагуються від конкретних видів активів, а аналізують рентабельність капіталу в цілому. Основними показниками тому є рентабельність сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.
5. Аналіз положення і діяльності на ринку капіталів. У рамках цього аналізу виконуються просторово-тимчасові зіставлення показників, що характеризують положення підприємства на ринку цінних паперів: дивідендний вихід, доход на акцію, цінність акції й ін. Цей фрагмент аналізу виконується головним чином у компаніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів і реалізуючих там свої акції. Будь-яке підприємство, що має тимчасово вільні кошти і бажаюче вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи.
Аналізуючи    тенденції    основних  показників, необхідно брати до уваги вплив деяких факторів, що спотворюють, зокрема інфляції. Крім того, не варто забувати, що і сам баланс, будучи основною звітною й аналітичною формою, не вільний від деяких обмежень. Укажемо найбільш істотні з них.
1.    Баланс історичний за своєю природою: він фіксує сформовані до моменту його складання підсумки фінансово-господарських операцій.
2.    Баланс відбиває статус-кво в засобах і зобов'язаннях підприємства, тобто відповідає на запитання, що являє собою підприємство на даний момент відповідно до використовуваної облікової політики, але не відповідає на запитання, у результаті чого склалося таке положення. Відповідь на останнє питання не може бути дана тільки за даними балансу. Для цього потрібно набагато глибший аналіз, заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але і на осмисленні багатьох факторів, що не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові ускладнення в суміжників і ін.).
3.    За даними звітності можна розрахувати цілий ряд аналітичних показників, однак, усі вони будуть марні, якщо їх не з чим порівняти. Баланс, розглянутий ізольовано, не забезпечує просторової і тимчасової порівнянності. Тому його аналіз повинний проводитися в динаміку і по можливості доповнюватися оглядом аналогічних показників по родинних підприємствах, їх середньо галузевими і середньопрогресивними значеннями.
4.    Інтерпретація  балансових  показників  можлива  лише  з залученням  даних  про обороти. Зробити висновок про тім, великі чи малі  суми по  тій чи іншій статті, можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.
a.    Баланс є звіт момент них даних на кінець звітного періоду й у силу цього не відбиває адекватно стан засобів підприємства протягом звітного періоду. Це відноситься, насамперед, до найбільш динамічних статей балансу. Так, наявність на кінець року великих по питомій вазі запасів готової продукції зовсім не означає, що це положення була протягом року постійним, хоча сама по собі така можливість не виключається.
5.    Фінансове положення підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але і багатьох факторів, що взагалі не мають вартісної оцінки. У їхньому числі: можливі політичні і загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури керування чи галуззю підприємством, зміна форм власності, професійна підготовка персоналу і т.п. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного економічного аналізу, що використовує не тільки формалізовані критерії, але і неформальні оцінки.
6.    Одне з істотних обмежень балансу – закладений у ньому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, росту цін на використовувані на підприємстві сировина й устаткування, низкою оновленості основних засобів багато статей відбивають сукупність однакових по функціональному призначенню, але різних по вартості облікових об'єктів. Природно, істотно спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, «ціна» підприємства в цілому [24, с. 148].
7.    Одна з головних цілей функціонування будь-якого підприємства – одержання прибутку.
8.     Необхідно  ще раз підкреслити, що підсумок балансу зовсім не відбиває тієї суми засобів, якою реально володіє підприємство, його «вартісної оцінки». Основна причина складається в можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам внаслідок інфляції, кон'юнктури ринку, використовуваних методу обліку й ін. По-перше, баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їхнього покриття; поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно інший, причому, чим більше термін експлуатації і відображення на балансі даного активу, чим більше різниця між його обліковою і поточною цінами. По-друге, навіть якщо припустити, що активи приведені в балансі по їх поточної вартості, валюта балансу проте не буде відбивати точної «вартісної оцінки» підприємства, оскільки ціна підприємства в цілому, як правило, вище сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує величину гудвілу даного підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Не випадково в ряді країн дискутувалося питання про можливість і доцільність


періодичної вартісної оцінки іміджу фірми і відображення його в активі балансу.
Крім того, у балансі усе ще залишилися статті, що носять по суті характер регулювання суб’єкта ЗЕД и, що завищують валюту балансу. Насамперед, це відноситься до статті «Збитки» ( до джерел власних засобів) і частково до статей «Інші дебітори» і «Резерви майбутніх витрат і платежів».
У балансі маються також статті, що завищують його валюту в силу існуючої методології формування статутного капіталу. Відповідно до нормативних документів сума заборгованості засновників по внесках у статутний капітал відбивається по дебету субрахунку «Розрахунки по внесках у статутний капітал». З моменту виникнення цієї заборгованості і до моменту її погашення (а цей період може бути досить протяжним - при первинній емісії акцій половина статутного капіталу повинна бути оплачена на момент реєстрації суспільства, а друга половина - протягом року) валюта балансу виявляється завищеної на величину непогашеної заборгованості засновників.
Власні акції, викуплені акціонерним товариством в акціонерів для їхнього наступного перепродажу чи анулювання, відбиваються на рахунку «Грошові документи», субрахунок «Власні акції, викуплені в акціонерів». У цій частині рахунок завищує валюту балансу. Не випадково в деяких економічно розвинутих країнах (наприклад, ФРН) уведені дуже тверді обмеження на скупку власних акцій; одна з причин - бажання перешкодити появі «дутих» балансів.
Дуже актуальний і для обліку, і для аналізу питання про припустимий і можливий ступінь уніфікації балансу. З технологічної точки зору функціонування системи бухгалтерського обліку на підприємстві являє собою процес безупинного агрегування даних. Важливо знайти оптимум у цьому процесі. Малий ступінь агрегованості приведе до безсистемності і некерованості величезними циркулюючими в системі зведеннями. Навпроти, занадто велика агрегованість даних, у тому числі і звітних, може привести до різкого скорочення їхньої інформативності й аналітичності. Повною мірою ця теза відноситься і до бухгалтерської звітності.
У загальному виді методикою аналізу звітності передбачається аналіз ресурсів і їхньої структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і позикових засобів. Зміст експрес-аналізу – добір невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у численні показників і постійне відстеження їхньої динаміки. Добір суб'єктивний і виробляється аналітиком. Один з варіантів добору аналітичних показників для визначення економічного потенціалу підприємства й оцінки результатів його діяльності приведений у табл. 1.1.
Таблиця  1.1
Сукупність аналітичних показників для оцінки економічного потенціалу суб’єктів господарювання

Напрямки (процедури) аналізу    Показники
1.2. Оцінка майнового стану    1.    Величина основних коштів та їх частка у загальній сумі активів
2.    Коефіцієнт зносу основних коштів
3.    Загальна сума господарських коштів, що має у своєму розпорядженні підприємство
1.2. Оцінка фінансового стану    1.    Величина власних коштів та їх частка у загальній сумі джерел
2.    Коефіцієнт поточної ліквідності
3.    Доля власних оборотних коштів у загальній їх сумі
4.    Доля довгострокових позикових коштів в загальній сумі джерел
5.    Коефіцієнт покриття запасів
1.3. Наявність “хворих” статей у звітності    1.    Збитки
2.    Кредити та займи, не погашені у строк
3.    Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість
4.    Векселя видані (отримані) прострочені

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану – ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.
Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.
Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.
Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилковою, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.
Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з визначеним ступенем точності. Зокрема, у рамках експрес-аналізу платоспроможності звертають увагу на статті, що характеризують готівка в касі і на розрахункових рахунках у банку. Це і зрозуміло: вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність, на відміну від будь-якого іншого майна, що має цінність лише відносну. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені в хазяйновиту-господарчу-фінансово-господарську діяльність у будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з визначеним тимчасовим лагом. Мистецтво фінансового керування саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, – у швидко реалізованих  активах.
Таким чином, для експрес-оцінки чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою імовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні засоби для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - засобу можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку й ін.
Про неплатоспроможність свідчить, як правило, наявність «хворих» статей у звітності («Збитки», «Кредити і позики, не погашені в термін», «Прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість», «Векселя видані прострочені»). Випливає що останнє твердження вірне не завжди. Приведемо дві найбільш характерні причини. По-перше, фірми-монополісти можуть свідомо йти на нестроге дотримання контрактів зі своїми постачальниками і підрядчиками (логіка тут проста: не будете відповідати нашим правилам гри, ми знайдемо вам заміну). Саме така ситуація склалася в даний час у відносинах великих універмагів і постачальників товарів, - універмаги нерідко не дотримують терміни сплати за поставлені товари. По-друге, в умовах інфляції непродумано складений договір на надання коротко чи довгострокової позички може викликати спокусу порушити його і сплачувати штрафи грошима, що знецінюються [34].
У найбільш акцентованому виді ступінь ліквідності підприємства може бути виражена коефіцієнтом поточної ліквідності, що показує, скільки гривень поточних активів (оборотних коштів) приходиться на одну гривню поточних зобов'язань (поточна короткострокова заборгованість). За умови виконання підприємством зобов'язань перед кредиторами його платоспроможність з відомим ступенем точності характеризується наявністю засобів на розрахунковому рахунку.
З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного і притягнутого капіталу не існує. Проте, поширене думка, що частка власного ,капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%. Умовність цього ліміту очевидна; наприклад, високорентабельне підприємство чи підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.
Таблиця 1.2.

Сукупність аналітичних показників для оцінки фінансово-господарської діяльності
Напрямки (процедури) аналізу    Показники
2.1. Оцінка прибутковості    1.    Прибуток
2.    Рентабельність загальна
3.    Рентабельність основної діяльності
4.    Порівняльні темпи зростання виручки, прибутку та авансованого капіталу
2.2. Оцінка динамічності    1.    Оборотність активів
2.    Тривалість операційного та фінансового циклів
3.    Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості
2.3.Оцінка ефективності використання економічного потенціалу    1.    Рентабельність авансованого капіталу
2.    Рентабельність власного капіталу


В додатку А представлено показники, призначені для детальної та всебічної оцінки фінансового стану. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватися за всіма цими показниками. Залежно від мети, завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього виду аналізу фінансового стану. Всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінка реального фінансового стану підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. [19]
Показники оцінки майнового стану:
1.    Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартість оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
2.    Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з юридичними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція.
3.    Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частину зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є так званий коефіцієнт придатності [19].
4.    Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку значну наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.
5.    Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причин зносу та з інших причин.
Оцінка ліквідності та платоспроможності
1.    Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття “оборотні кошти” та “власні оборотні кошти”. Перший показник характеризує активи підприємства (ІІ та ІІІ розділи активу балансу). Другий – джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело поняття поточних активів.
2.    Маневреність власних оборотних коштів. Зростання показника в динаміці – позитивна тенденція.
3.    Коефіцієнт покриття  загальний. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Його зростання – позитивна тенденція. Орієнтовне значення показники підприємство встановлює самостійно. Воно залежить від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.
4.    Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він аналогічний коефіцієнт покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку включають найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси).
5.    Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстоким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,2.
6.    Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня мета цього показника – 50%.
7.    Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього суб’єкта ЗЕД показника є менш за одиницю, то поточний фінансовий стан вважають недостатньо стійкім.
Показники оцінки фінансової стійкості
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому [18].
1.    Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чім більший цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього  показника є коефіцієнт концепції залученого (позикового капіталу).
2.    Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.
3.    Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовно.
4.    Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших поза обігових активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власником підприємства.
5.    Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Його зростання – негативне явище, яке означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
6.    Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить