Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Співвідношення держави і особистості

Співвідношення держави і особистості
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Співвідношення держави і особистості

У сучасній вітчизняній юридичній науці сформувались достатньо обґрунтована точка зору, у відповідності з якою, побудову правової держави необхідно розпочинати з захисту і забезпечення прав людини.
Теорія і практика прав людини має довгу і повчальну історію. Визначними віхами на її історичному шляху є, зокрема, Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Всезагальна Декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., та інші міжнародно-правові документи щодо прав людини.
Сучасна концепція прав людини, враховуючи усю її модифікованість і особливості, що зумовлені теперішнім рівнем і характером світової цивілізації, спирається на багатий минулий досвід людства, і перед усім у сфері правових форм організації суспільного життя людей, правового засобу регуляції їх поведінки, їх місця, ролі і значення у навколишньому світі.
Права людини - явище історичне, тому, що їх розвиток завжди передбачав історичну спадкоємність уяв про них з минулими поглядами на людину, як на учасника соціального життя. У самому загальному вигляді можна сказати, що ступінь і характер розвинутості прав людини визначається рівнем розвитку держави, права у певному суспільстві. Держава, право загалом і права людини - це не різні за своєю сутністю, функціям і призначенню феномени, що функціонують незалежно одне від одного, а це принципово одно порядкові, взаємо пов'язані суспільні явища.
Так, Аристотель говорить про право (природне, встановлене) тільки, як про політичне право, тобто таке, яке можливе і має місце тільки у державі. Це означає, що Аристотель вважає, що природне право можливе тільки як політичне право, а права людини - лише як права громадянина (що є членом полісу).
Реальне співвідношення прав громадян і полісу (держави) у цю епоху виразно видно у засуджені і покаранні Сократа, що виступив з вимогою дотримання принципів індивідуальної свободи і автономії особи.
Яскрава сторінка розвитку і формування прав людини пов'язана з платонівською концепцією про рівність жінки і чоловіка (щоправда з недопущенням жінок у число верховних правителів).
Подальший розвиток прав людини знаходить себе у вченнях софістів. Славнозвісна формула Піфагора: "Міра всіх явищ - людина" володіє великим загально гуманістичним потенціалом, що є визначальним і до сьогоднішнього часу у проблематиці, що розглядає проблему прав людини.
Провідну роль у концепції прав людини відіграло поняття суб'єкта права, що було відпрацьованим у римській юриспруденції. Це поняття було виражено у конструкції юридичної особи. На ґрунті цих понять виник і був поширеним принцип правосуб'єктності, який сягнув у сферу не тільки приватного але і публічного права. Що дало можливість Цицерону, який займався проблемою співвідношення держави і особи, сформулювати формулу, згідно якої: "під дію закону повинні попадати всі".
У середньовіччя права людини стали визначатися згідно її станово-ієрархічного положення. Проте, це зовсім не значить, що вони припинили свій розвиток, як у практичному житті суспільства, так і у юридичній науці. Саме творчість релігійних авторів, середньовічних юристів, допомогла створенню теорії природного права, яка розвивалася у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Д. Локка, Ш. Л. Монтеск'є, Т. Джефферсона та інших вчених. Своєю критикою феодального ладу і обґрунтуванням нових уявлень про права і свободи людини, про необхідність панування права у відносинах між державою і особою, ця теорія зробила великий внесок у формування сучасного розуміння прав людини. Важливим складовим елементом нових уяв про природні права людини і їх дотримання у державі стала концепція суспільного договору, як джерела походження і правової основи діяльності держави. "Держава, писав Г. Гроцій, це досконалий союз вільних людей, це уклад заради дотримання прав і загальної користі". З таким розумінням держави, що містила ідею правової державності, пов'язано у Гроція (а потім і у наступних вчених) положення про природне право людей вчинити опір владі, якщо та порушує умови суспільного договору.
Розвиваючи природно-правові теорії договірної концепції держави, Б. Спіноза говорив, що "мета держави у дійсності - це свобода".
Теоретичні уявлення про природні права людини, пов'язані з вченням про суспільний договір виникнення держави та принципами розподілу влад і народного суверенітету лягли в основу всіх наступних нормативно-правових актів, що закріпили права людини.
Сучасні автори, що розглядають проблему співвідношення держави і особи виділяють головними такі принципи їх взаємодії:
а) взаємну відповідальність держави і особи;
б) гармонічне поєднання інтересів держави і особи;
в) єдність взаємних прав і обов'язків держави і громадян;
г) рівність основних прав і обов'язків громадян;
д) поширення прав і свобод громадян, підвищення їх соціальної активності, відповідальності і самодисципліни при виконанні обов'язків;
ж) законність цих стосунків і т. д.
При цьому використовуються такі поняття, як "людина", "особистість", "громадянин", що тісно пов'язані між собою, але мають і деякі відокремлюючи ознаки. Так, коли ми говоримо "людина", то розуміємо природно-суспільну, біосоціальну істоту, тобто розглядаємо її соціальні ознаки у тісному зв'язку з біологічними, фізичними, психофізіологічними характеристи-ками. Коли використовуємо термін "особистість", то розуміємо людину у її соціальному середовищі, в суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину у її відношенні до суспільства, держави, права. Особистість - це перед усім соціальний тип людини, але у той же час - це і конкретна людина, із своєю індивідуальністю і неповторністю. Таким чином, особистість - це єдність загальних і особливих типових і своєрідних якостей людини.
Проте, з цього зовсім не можна зробити висновок, що у поняття "особистість" не включається природне, біологічне, а поняття "людина" соціальне. Це неправильно, тому, що конкретний індивід завжди виступає, як єдність соціального і біологічного, як цілісна, єдина система.
Поняття "громадянин", відпрацьоване головним чином юридичною наукою, передбачає вивчення особистості у її відношенні до держави і права. Воно висвітлює здебільшого юридичні або політико-юридичні характеристики особистості.
Держава, орієнтуючись перед усім на соціально-типові характеристики особистості, створює систему взаємних прав і обов'язків, при цьому для особистості вони виступають у формі прав, свобод і обов'язків, тобто її правового статусу.
Сучасна юридична наука виділяє конституційні права, свободи і обов'язки, а також права і обов'язки, закріплені у звичайному законодавстві. Є загальні і спеціальні права. Крім того, відрізняють соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права і свободи, щоправда у нинішній час такий порядок їх перерахування, коректується і дається у аспекті відповідних поколінь прав людини.
Більшість вітчизняних вчених поділяють думку про те, що ядром правового статусу особи є права і обов'язки, але є і інша точка зору згідно якої права і обов'язки - це лише головний елемент правового статуту. Так? М.І. Матузов, до елементів правового статусу громадян відносить загальну статутну відповідальність громадян перед державою і суспільством. О.В. Сурілов вважає, що структуру правового статусу створюють:
а) громадянство як політико-правова основа статусу особи;
б) передбачена у Конституції і інших нормативних актах постійна єдність прав, свобод, обов'язків, що невід'ємні від особи і надані всім громадянам на засадах рівності;
в) юридичні гарантії їх реалізації.
Держава формулює не тільки систему прав і свобод особи. Вона закріплює і систему обов'язків. За невиконання чи виконання неналежним чином своїх обов'язків держава може притягнути особу до юридичної відповідальності, для цього вона має спеціальний механізм.
У той же час держава не тільки формулює права і обов'язки особи, але і має свої права і несе обов'язки. Так, держава, має право вимагати від особи правомірної поведінки, поваги до законів, сумлінного виконання обов'язків і т. д. Проте держава, особливо, якщо вона демократична, зобов'язана за допомогою політики і права забезпечити розумні, науково обґрунтовані, стабільні принципи своїх взаємовідносин з громадянами, створити гарантії проти зловживань офіційних представників держави і т. д.
Так, держава зобов'язана не тільки проголосити обсяг і характер прав і обов'язків особи, але і гарантувати можливість їх реального здійснення. Якби правам громадян не відповідали обов'язки держави, її соціальна, а у деяких випадках юридична відповідальність, то ці права носили б характер
декларацій. Більш того, держава зобов'язана захищати проголошені нею права і обов'язки від порушень а у випадку його здійснення, сприяти скорішому і по можливості повному відновленню порушеного права.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить