Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Правоутворення. Поняття і види

Правоутворення. Поняття і види
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Правоутворення. Поняття і види

Змістовна сторона правоутворення включає всі форми і засоби виникнення, розвитку і зміни права:
1)    його зовнішнє відображення в юридичних письмових документах (нормативних актах, угодах, судових прецедентах і т.д.);
2)    існування у вигляді неінституційних форм (правосвідомість, правові принципи, правові теорії і концепції, конкретні правовідносини і т.д.);
3)    процеси виникнення юридичних моделей поведінки та їх фактичної реалізації.
Правоутворення – це найбільш широка категорія, яка охоплює виникнення і буття права, його упорядкування і розвиток у різних аспектах і напрямках.
Сучасне розуміння сутності правоутворення базується:
1)    на концепції спільності і відмінності права і закону, згідно з якою право може існувати і поза своєю інституційною формою (законодавством) у вигляді рівного і справедливого масштабу свободи, який знаходить своє відображення у правових принципах, суб'єктивних правах, конкретних правовідносинах і т.д.;
2)    на теоріях правової держави і громадянського суспільства, згідно з якими домінуюче значення має громадянське суспільство – спільність рівних, вільних і незалежних осіб, які по відношенню до держави виступають громадянами. Громадянське суспільство безпосередньо утворює право в формі типових конкретних правовідносин, що зумовлені соціальними чинниками, емпіричною правосвідомістю населення. Роль держави полягає у дослідженні, узагальненні і систематизації масових видів правової поведінки, правової взаємодії членів громадянського суспільства. Держава формулює це право суспільного життя у формалізованих, загальнообов'язкових правилах поведінки, зовнішньо відображених у законодавстві – системі нормативно-правових документів. Крім цього, держава за допомогою примусу й інших форм державного впливу забезпечує реалізацію юридичних приписів всіма громадянами і охорону їх від порушень;
3)    на принципі поділу влад, який по суті є розподілом правових форм діяльності держави або форм здійснення державної влади по формуванню і забезпеченню реалізації права, як органами держави, так і громадянським суспільством.
У найбільш загальному плані для представницьких органів держави характерно формування за своїм розсудом правил поведінки у формі законів, які регламентують усі види суспільних відносин. Виконавчі органи самостійно утворюють норми права, в основному, у сфері відомчої діяльності. Судова влада специфічна, як за предметом впливу, так і роллю в утворенні права, предметом її впливу є переважно та сфера відносин, де суб'єкти неспроможні самостійно вирішити справи чи усунути протиріччя, що виникають. Ці конкретні правові ситуації розв'язує суд, а у випадках, коли немає відповідної норми права, - в порядку судового прецеденту. Тому судова влада, на відміну від інших, утворює право шляхом переходу від конкретних актів до загальних настанов.
Правоутворення, як процес виникнення і становлення права, складається з таких етапів:
1)    формування конкретних правових відносин безпосередньо в громадському житі на основі матеріальних умов існування суспільства та емпіричної правосвідомості його членів;
2)    узагальнення і формування державою природних, конкретних правовідносин, що виникли еволюційним шляхом у формі нормативно-правових актів або інших державних юридичних рішень (документів);
3)    втілення формалізованих загальних правових приписів, знову-таки, в конкретні правові відносини, але вже більш упорядковані, стабільні, захищені.
Виходячи з того, що право існує не тільки у вигляді правових норм, а й правосвідомості, правовідносин, правомірності поведінки, доцільно виділяти рівні правоутворення:
1)    гносеологічний, який відображує процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості;
2)    матеріальний, на якому право формується у вигляді конкретних правовідносин - правового зв'язку суб'єктивних прав і обов'язків, що із сфери можливого трансформуються в реальність за допомогою правомірної поведінки;
3)    інституціональний, якому притаманне існування права, як системи правових норм.
Сучасне розуміння правоутворення відрізняється від нормативного підходу, що превалювало і базувалося на процесі правотворчості. Правотворчість є одним із етапів, рівнів, форм правоутворення.
Правотворчість – форма владної діяльності держави, спрямованої на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких в чинну юридичну систему запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми. Цей процес включає три стадії:
1)    волевиявлення народу і формування юридичного мотиву;
2)    нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки;
3)    надання сформульованому правилу юридичних властивостей.
Правотворчість характеризується такими ознаками:
1)    є, переважно, діяльністю держави;
2)    має організаційну спрямованість;
3)    відображується у утворенні нормативно-правових актів, що містить норми права або скасовуює, змінює їх;
4)    строго регламентуються правовими нормами.
Правотворчість здійснюється на основі принципів:
1)    гуманізму - нормативно-правові акти повинні формувати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізм їх втілення в життя;
2)    демократизму - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь у розробці й прийняті нормативно-правових актів;
3)    науковості - ефективного використання досягнень юридичної та інших наук;
4)    правності, тобто - адекватного відображення "правової природи" суспільних відносин у нормативно-правових актах, створення їх у суворій відповідності до правових норм, що регламентують процес правотворчості.
Правотворчість поділяється на види за суб'єктами і засобами формування норм права. За суб'єктами правотворчість диференціюється на безпосередню правотворчість народу (референдум). Правотворчість державних органів, правотворчість трудових колективів. За засобами формування норм права правотворчість поділяється на утворення нових правових норм і санкціонування - надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить