Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Теорія природного права

Теорія природного права
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Теорія природного права

Ідейними джерелами нормативістської концепції права або, чистої теорії права є неокантіанська доктрина школи природного права і позитивізм, а найбільш яскравим представником - Ганс Кельзен. Юридична наука, на думку Кельзєна, не повинна займатися змістом права, а тільки його формою, тим самим обмеживши себе вивченням норм права, його структури елементів. Далі, вона повинна виключати вивчення ідеологічних і цінностних аспектів права, моральних і політичних його оцінок. "Чисте" вчення про право, заявляє він, безпартійне, надкласове.
Кельзєн вимагає повного відокремлення права від справедливості і соціального аналізу. Цим він відмежовується від соціології, політики, психології і історії.
Право, вважає Кельзен, - це сукупність правил поведінки, які регулюють суспільні відносини, з точки зору належного і сущного, незалежно від реального життя. Право виникає безпричинно, з самого себе, з першої (основної) норми, котра і забезпечує єдність і узгодженість права.
Основна (реальна) норма постулюється як така, що існує незалежно від реальних суспільних відносин. Зміст її невідомий, відомо тільки те, що вона каже: "Ти повинен", і це -головне. Кельзєн захищає так звану "багатоступеневість" у праві, суть якої в тому, що вищі норми є базою відносно нижчих норм. Найнижчу ступінь складають індивідуальні норми, що утворюються судом та органами управління.
Кельзен визнала можливість судової та адміністративної правотворчості, що зближає його з представниками соціологічної юриспруденції, і вважав суд головним інститутом динаміки права.
Нормативність права, як його основна ознака, відкидається реалістами на тій підставі, що загальне правило поведінки завжди абстрактне і формальне, тоді як конкретна життєва ситуація завжди індивідуальна і рухлива. Неможливо її вирішити на підставі "застиглої функції"", тобто норми прав. Суд або адміністративний орган, вирішуючи ту чи іншу проблему, кожного разу творить право заново.
Теорія природного права виникла в XVII - XVIII ст., в період бурхливого процесу становлення буржуазних суспільств в країнах Західної Європи. Незважаючи на велику різноманітність вчень, школи природного права, потрібно виділити деякі загальні риси та основні положення цієї школи.
Представники природного права вважали, що право виникло з природи людини, з розуму і існує незалежно від держави. "Мати природного права, - писав Гуго Гроцій, - є сама природа людини".
Природне право властиве всім людям, воно вічне і незмінне, не залежить від держави, пов'язане і витікає із загальної справедливості і вічної правди.
Згідно з цією теорією природними і невідчужуваними правами людини будуть такі, як право на свободу, рівність, життя, власність. "Свобода є наслідком людської природи".
"Природними законами, - писав Вольтер, - називаю такі закони, котрі природа вказує людям в усі часи для підтримування справедливості. Це водночас закони, відповідність людським інтересам і розуму".
Представники теорії природного права стверджували, що право, яке твориться державою, має свої значення лише тоді, коли воно відповідає основам природного права, коли ж закон (право, що твориться законодавцями), в якому-небудь відношенні суперечить природному праву, то він перестає бути законом і стає його викривленням, є виразом сваволі.
Концепція природного права носила, безумовно, прогресивний характер тому, що була спрямована проти феодальних устоїв, захищала здійснення демократичних реформ. Свій подальший розвиток вона одержала вже в XX ст. , але уже як теорія "відродженого природного права". В міркуваннях сучасних теоретиків природного права багато перегукується з ідеями класиків цієї теорії. Стверджується, що природне право не виходить з держави, що воно випливає з природи людини і має відповідати "духові справедливості", "вищому розумові", "природному станові душі". Говориться, що джерелом природного права є людська природа.
Сьогоднішні теоретики природного права розділяють його на постійне природне право і тимчасове позитивне право, причому позитивне право залежить і має відповідати природному.
Критерієм диференціації різних доктрин сучасного права є погляд на те, як і з чого виникають природні права людини. В залежності від цього розрізняють такі доктрини: неотомізм, протестантизм та інші, згідно з якими природні права походять від утвореного Богом порядку буття; неогегельянство, за яким вважається, що вони результат гармонії, об'єктивного розуму та ідеї права: неокантіанство, за яким - їх джерело - "чисте" мислення, яке охоплює і "належне" і "суще"; феноменологічна концепція - ці права випливають з правових цінностей; екзистенціаліська теорія - з існування абстрактної людини; герменевтика - з історичного праворозуміння.
З критикою природного право розуміння виступили прибічники історичної школи права її представниками були Г. Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта, котрі доводили, що природне право тотожна позитивному, а останнє - це не тільки право, що виходить з держави. Право, на їх думку, виникає стихійно в результаті діяльності людей, а законодавча влада тільки систематизує і доповнює його. Таким чином позитивне право розвивається із звичайного права, а останнє в свою чергу відповідає свідомості народу, "народному духові". Представники цієї школи визнали еволюцію права, котра на їх думку, здійснювалась автономно і не вимагала втручання людей. При цьому вказувалось, що право в своєму історичному розвитку проходило два послідовних етапи: перший - в формі звичаїв, другий - в формі матеріалу для обробки його законодавцем. Будь-яке право, правова система, вважали вони, не можуть функціонувати, якщо вони відірвані від стану історичного розвитку суспільства, від національного і культурного духу народу. На їх думку, головним призначенням права була охорона існуючих порядків, якими б вони не були. На цій підставі ідеал права вони бачили в минулому.
Засновником соціологічної концепцій або теорії "вільного права" був Е. Ерліх. Він стверджував, що право має корні не в законах, а в самому суспільстві. Тому джерело його потрібно шукати в поведінці людей, які реалізують права. З цих позицій він висунув ідею "живого права союзів", котра віддавала перевагу судовій і адміністративній правотворчості. Право має вивчатись юриспруденцією системно, з врахуванням його функціонування, в тісному зв'язку з суспільством, як інструмент забезпечення гармонії між державою, корпорацією, родиною, людиною і різними спілками людей.
Так, як і представники школи природного права. Ерліх вважав, що законодавець тільки виявляє і закріплює право вже знайдене суддями і юристами - практиками.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить