Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Делегування повноважень в діяльності менеджера

Делегування повноважень в діяльності менеджера
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Делегування повноважень в діяльності менеджера

Делегування - це така організація роботи, при якій керівник розподіляє
між підлеглими конкретні завдання. Можна сказати і інакше: делегування є
передача підлеглому завдання або дії, яку повинен здійснити керівник,
разом з необхідними для цього повноваженнями.
Делегування повноважень – це процес передавання керівником частини будь-якої своєї роботи та повноважень, необхідних для її виконання, підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання. За допомогою делегування повноважень встановлюються формальні відносини та посадові зв`язки працівників в організації. Саме вони слугують основою для упорядкування спільної діяльності підрозділів і забезпечують можливості координувати роботу організації.
В теорії управління загальновизнаним є «золоте правило», сутність якого така: самою важливою здатністю менеджера є отримання результатів через своїх працівників. У тому ступені, в якому він вміло передає свої повноваження виконавцям, він ефективно керує. Чим більше і частіше менеджер застосовує цей метод, тим більш оптимальною виявляється і організація виконання загалом. Делегування повноважень працівникам психологічно передбачає єдність довіри і вимогливості — базовий принцип, який «працює» на організацію «комунікативного простору»: довіряючи, менеджер надає працівникам можливість максимально використати їх досвід, знання і здатності у виконанні завдань, а вимагаючи, він підвищує відповідальність працівників за їх якість, обсяги і терміни.
Таким чином, чіткий і обгрунтований розподіл обов'язків, прав і відповідальності — найважливіша передумова ефективної діяльності менеджера.
У теорії і практиці управління існують два підходи до реалізації управлінських рішень: як краще досягти кінцевих результатів і як краще готувати ці рішення. Обидва вони важко узгоджуються, але якщо домінує другий, то кінцевих результатів досягти легше, а якщо перший, то це свідчить про те, що прийняттю управлінських рішень приділяється мало уваги. Методом, який може поєднати обидва підходи, є делегування повноважень працівникам.
Делегування — це дередавання підлеглому на виконання завдань або діяльності із сфери дій керівника.
Недоліком деяких систем управління є концентрування права прийняття усіх або більшості рішень в руках першого менеджера або на найвищих рівнях управління. У таких випадках говорять про високий рівень централізації повноважень, а стиль такого управління прийнято визначати як авторитарний.
Негативні риси цього стилю управління такі:
• менеджер не має можливості зосередитися на вирішенні перспективних питань, що визначають діяльність підприємства, оскільки він постійно завантажений вирішенням поточних, як правило, другорядних проблем;
• ігноруються, а іноді не помічаються здібності і можливості підлеглих, не стимулюються їх здорове честолюбство, професійне зростання і творча активність;
• створюються перешкоди для демократизації управління, залучення до цьогс процесу найбільш здібної та активної частини адміністративного персоналу, ще негативно позначається на якості прийнятих рішень і самому процесі управління в цілому;
• знижується відповідальність менеджерів підрозділів, безпосередніх виконавців;
• знижується оперативність управління, оскільки усі або більшість прийняти* рішень мають бути у тій або іншій формі санкціоновані менеджером (підпис, затвердження, погодження, досягнення принципової домовленості та ін.);
• збільшується фізичне і нервово-емоційне навантаження на менеджерів, робочий день їх триває 10—12 год, багато хто працює без вихідних днів, що негативно позначається на їхньому стані здоров'я;
• переважають адміністративно-командні методи управління, які ґрунтуються ж примушуванні працівників.
Ефективність діяльності у таких умовах, як правило, невисока, зростанню авторитету менеджера вона не сприяє.
Такій організації управління протидіє більш демократичний стиль вирішення проблеми, в основу якого покладено використання менеджером інтелектуальним і організаційних можливостей своєї «команди» — заступників, помічників, менеджерів підрозділів, інших безпосередньо підлеглих йому осіб.
За словами Кардакова О., президента корпорації «ІНКОМ», для нього самим складним при переході до холдингової структури було відмовитися від бажання контролювати всіх і вся Але оскільки основні керівні посади в компаніях займають люди, які виросли в корпораці і поділяють її загальні цінності, то процес делегування повноважень виявився нескладним Президент «ІНКОМ» не належить до прихильників розробки інструкцій, що регламентують роботу менеджерів, тому що упевнений, що саме суб'єктивізм і ініціатива керівників компанії і підрозділів є двигуном розвитку корпорації. Ефективність же роботи окремих напрямків оцінюється по їхній поточній прибутковості і віддачі інвестицій [85].
Делегування <: необхідним, оскільки менеджеру не вистачає часу для ефективного виконання покладених на нього завдань. Тому невипадково вміння делегувать розглядають як одну з найважливіших якостей менеджера.
Для того щоб зрозуміти сутність методу делегування повноважень, важливо зрозуміти, чому одні менеджери йдуть на оволодіння цим методом, а інші — ні.


Метод делегування повноважень формує організаційний діапазон виконання управлінських рішень.
Менеджер повинен делегувати виконавцю повноваження, достатні для виконання завдання, за яке виконавець бере на себе відповідальність (принцип відповідності у делегуванні).
Існує думка, що менеджер разом із рішенням, делегує працівникам і свою відповідальність. Але це не так. Він наділяє їх відповідальністю, формуючи її у них, але ні в якому разі не передає їм свою. Якщо ж він так вчиняє, то перестає бути повноцінним менеджером, бо у разі невдач всю провину перекладає на працівників.
Таким чином, за керівником у будь-якому випадку залишається управлінська відповідальність, яка не може бути делегована (принцип фіксованої відповідальності). У свою чергу, особи, яким делегували повноваження, відповідальні перед своїм безпосереднім керівником.

А менеджер-професіонал при невдачах працівників всю відповідальність бере на себе і захищає їх перед вищестоящим керівництвом, якщо до них є претензії. До того ж, прийняття на себе відповідальності за працівників морально виправдовує прийняття управлінських рішень за них.
Якщо, наприклад, працівник не належним чином виконав доручену справу, що спричинило фінансові втрати для підприємства, то він відповідає тільки перед своїм безпосереднім начальником, який цю діяльність делегував. Менеджер у цій ситуації несе повну відповідальність перед вищим керівництвом, власником (акціонерами).
Свої обов'язки і права менеджер може делегувати не тільки безпосередньо підлеглим йому особам. Так, для виконання або вирішення будь-якого завдання може бути організована тимчасова група, менеджер якої відповідно до своєї посади менеджерові підприємства безпосередньо не підпорядкований. Разом з тим на період виконання завдання він може надати йому певні повноваження, у тому числі і такі, що передбачають дії від його імені.
Делегуванню підлягають не усі обов'язки і права, а лише та їх частина, яка не є прерогативою (винятковим правом) менеджера (наприклад, видання наказів, підпис деяких звітних документів та ін.). Діючими законодавчими і нормативними актами визначено перелік обов'язків і прав, які не можна делегувати.
Делегування повноважень передбачає посилення ролі контролю виконання завдання. Чим більшу частину своїх обов'язків і прав менеджер передає (делегує) іншим особам, тим повнішою, достовірнішою і своєчаснішою має бути інформація про те, як ці особи виконують покладені на них обов'язки і використовують надані їм права. Тому система контролю повинна передбачати постійну та оперативну інформацію менеджера про хід виконання працівником делегованих йому обов'язків і використання прав.
При делегуванні слід додержувати відповідності виконуваних обов'язків обсягу наданих працівникові прав. Якщо обсяг делегованих обов'язків перевищує права працівника, то виникає реальна загроза їх невиконання; коли прав більше, ніж обов'язків, створюється атмосфера безвідповідальності і безконтрольності.
Слід підкреслити, що делегування повноважень має здебільшого чітко виражений суб'єктивний характер. Дійсно, кожен менеджер по-своєму оцінює можливості і прагнення підлеглих і відповідно до цієї особистої оцінки надає їм ті або інші повноваження. Тому зміну акцентів щодо тих або інших працівників управління в разі появи нового менеджера можна пояснити і певною мірою виправдати.
Найбільш доцільно використовувати делегування у таких ситуаціях:
• менеджер бачить і розуміє, що підлеглий може виконати певну роботу краще;
• зайнятість не дає змоги менеджеру самому вирішити проблеми;
• менеджер намагається сприяти зростанню професійної майстерності підлеглих;
• менеджеру необхідно вивільнити час для вирішення інших завдань. Реалізація принципу делегування повноважень мас такі переваги:
• підвищується оперативність і поліпшується якість управлінських рішень, оскільки їх приймають ті працівники, що мають найбільшу компетенцію, більш повну і достовірну інформацію;
• у підлеглих розвиваються ініціатива, підприємливість, бажання самостійно пра-- цювати, вони намагаються оволодіти навичками творчої діяльності;
менеджер звільняється від виконання другорядних, рутинних робіт; розширюється обсяг функцій і завдань, які виконує підприємство.
Делегувати рекомендується: звичну роботу, спеціальну діяльність, окремі питання, підготовчу справу.
Не підлягають делегуванню такі функції і напрямки діяльності менеджера, як: встановлення цілей;
• прийняття рішень;
• контроль результатів;
• перспективне планування;
• керівництво працівниками;
• задачі особливої важливості;
• задачі високої міри ризику;
• незвичайні, виняткові справи;
• актуальні, термінові справи, коли вже немає часу для пояснення, переперевірки;
• задачі суворо довірчого характеру;
• остаточне визначення організаційної структури підприємства;
• остаточні рішення щодо напрямків фінансової, кадрової і соціальної політики;
• рішення щодо концепції маркетингу.
Застосування методу делегування повноважень передбачає створення певних організаційних передумов, які і забезпечують в сукупності його ефект в реалізації управлінських рішень. Ситуації, в яких можна та в яких недоцільно делегувати повноваження, наведено в табл. 3
Переходячи до методу делегування повноважень, менеджер не тільки визначає терміни виконання, якість і обсяги роботи, але і кінцеві результати; при цьому наділяє працівників відповідальністю за повну реалізацію управлінського рішення. Вони домовляються про те, як оформити і представити результати, а також про те, як ці результати будуть винагороджуватися.
Працівнику надається право на ризик і на помилку, тобто право самому обирати найкращий спосіб досягнення результату.
Він тільки уточнює, який грошовий фонд можна витрачати; радиться, з ким вступати в контакт; прояснює для себе право підпису необхідної документації, процедуру узгоджень, підготовки документів, ведення переговорів та ін. Якщо усі ці повноваження йому так чи інакше делегуються, то працівник (або низовий менеджер) отримує свободу організаційного, фінансового, юридичного і психологічного маневру, звільняючи менеджера від детального «огляду» цього управлінського циклу. Менеджер також отримує свободу маневру у вирішенні перспективних і стратегічних проблем. Але найбільшу свободу отримує той менеджер, який може таким же чином організувати реалізацію рішень і в інших управлінських циклах. Саме тоді він і досягає найбільшого ефекту в управлінні.
Метод делегування повноважень заснований, з одного боку, на подоланні негативної залежності працівників, вимушених підкорятися вимогам менеджера, а з іншого — на подоланні залежності від працівників самого менеджера, вимушеного загалом відповідати за якість, обсяги і терміни виконання ними робіт. Приходячи працювати на підприємство, працівники немов би заздалегідь погоджуються, що будуть виконувати управлінські рішення менеджера. Але, знаходячись в залежному від нього положенні, вони можуть психологічно компенсувати цю незручність, по-перше, довірою до нього; по-друге, домовленістю про межі своїх обов'язків; по-третє, можливістю висловлювати свої власні пропозиції; по-четверте, вимогою забезпечення зі сторони менеджера необхідною допомогою у тих або інших робочих ситуаціях. Тільки при таких обставинах менеджер має моральне право приймати рішення за інших.
Рішення стають управлінськими саме тому, що засновані на компенсаторному «зворотному зв'язку» із виконавцями.
Досвідчений менеджер формує такі зв'язки, оскільки бере на себе усю відповідальність за реалізацію управлінських рішень, яку важко витримувати поодинці. Він не може перекласти цю відповідальність на підлеглих, але він може пом'якшити свої сумніви їх довірою, добровільним розширенням сфери обов'язків, ініціативністю і задоволенням їх потреби у підтримці і допомозі з його сторони, особливо в критичних ситуаціях.
Коли менеджер переживає відповідальність за прийняті рішення поодинці, він може внаслідок цього допускати помилки в управлінському циклі через сильний стресовий стан: вантаж відповідальності виявляється важкий. Але якщо він відчуває співучасть своїх підлеглих, цей вантаж значно полегшується. Працівники допомагають йому і психологічно, і реально виконувати роботу, задану його управлінським рішенням.
Практична реалізація принципу делегування повноважень може здійснюватися за такими напрямками:
1. Перерозподіл функцій між членами керівництва підприємства, тобто між менеджером та його заступниками.
Основна мета — вивільнення менеджера від участі у розгляданні і вирішеній питань, які можуть розгляйути і вирішити його заступники. Прийнятий розподіл функцій з вичерпною повнотою відображається у наказі або іншому спеціальному документі, який має бути доведений до відома усіх лінійних і функціональних менеджерів.
2. Передавання частини своїх функцій і прав членами керівництва підприємства менеджерам лінійних і функціональних структурних підрозділів.
На основі прийнятих рішень коригують і доповнюють положення про підрозділи, зокрема ті розділи, в яких визначені обов'язки і права їхніх менеджерів.
3. Перерозподіл функцій між членами адміністрації підприємства, тобто лінійними і функціональними менеджерами, їхніми заступниками, з одного боку, і відповідальними виконавцями — з іншого. Для цього уточнюють посадові інструкції працівників.
4. Тимчасове надання працівнику певних прав для виконання конкретного кола робіт, вирішення завдання та ін.
5. Стимулювання працівників, які у ході виконання своїх посадових обов'язків і доручень менеджера виявляють ініціативу, самостійно вирішують питання, розширюють свої функції, беруть на себе відповідальність за проведення робіт і операцій, які раніше не передбачалися.
6. Введення порядку, при якому на нараді менеджера може представляти уповноважена ним особа.
7. Надання права менеджерам підрозділів і відповідальним виконавцям у межах їхньої компетенції, яка обмежена посадовими інструкціями, приймати відповідні рішення і підписувати документи, які виходять за межі підприємства (листування від імені підприємства).
Сьогодні підприємства функціонують в умовах, пов'язаних з економічним тиском, твердістю ринку і прийомів конкурентної боротьби. Виживають і досягають успіху ті, підприємства, які ведуть свій бізнес найбільш ефективним способом, знижуючи операційні витрати і зберігаючи при цьому високу якість товарів і послуг. Існування замкнутих (інсорсингових) підприємств сьогодні в більшості випадків економічно не виправдане і спричиняє зниження конкурентоспроможності. Такі підприємства переповнені найскладнійшими бізнес-системами з величезною кількістю процесів. Тому управління ними — досить складна задача. Однією з найбільш сучасних і успішних бізнес-моделей, що дозволяє досягти реальних конкурентних переваг, є аутсорсинг.
Аутсорсинг (outsourcing) — це цілеспрямоване виділення деяких бізнес-процесів (або навіть систем) і делегування їхньої реалізації іншим виконавцям [46].
Делегуючи свої повноваження, менеджер має право вимагати більшої самостійності підлеглих. Зокрема, вони повинні мати право самостійно аналізувати і оцінювати фактори, що впливають на реалізацію їхніх функцій, виконання завдань і доручень; передбачати наслідки своїх рішень і дій та відповідати за них; обирати шляхи і засоби для досягнення встановленої мети.
Підлеглі повинні бути впевнені у тому, що в будь-який момент їм буде надана з боку менеджера допомога в здійсненні делегованих повноважень. Це сприятиме більшому взаєморозумінню менеджерів і підлеглих, однозначному розумінню завдань, посилить довіру до менеджера, а також дасть змогу йому здійснити у разі потреби контроль, одержати інформацію про дії підлеглого.
Слід об'єктивно оцінювати роботу підлеглого, який отримав найширші повноваження. Можливі помилки працівника, особливо на початкових етапах самостійної роботі, слід сприймати як нормальне явище. Враховувати потрібно не кількість помилок, а їх повторення, що свідчить про недосконалі методи, невірну оцінку ситуації, відсутність критичного погляду на свою роботу.
Виділяють такі фактори, що перешкоджають активному делегуванню повноважень у підприємствах:
1. Недовіра до підлеглих (тобто відсутність у менеджера впевненості у тому, що вони якнайкраще можуть виконувати доручену їм роботу).
Наприклад, директора, який успішно працював з групою менеджерів провідних підрозділів апарату управління, було звільнено з роботи. Нового директора ці особи зустріли недоброзичливо. У менеджера в таких умовах є усі підстави сумніватися у лояльності підлеглих. Очевидно, з широким делегуванням повноважень у такій ситуації слід почекати. Подібне може трапитися і тоді, коли працівники звикли працювати не з повною віддачею, з мінімальною відповідальністю за результати своєї праці, а новий менеджер поставив порівняно із запровадженим порядком підвищені вимоги до підлеглих, поклавши на них обов'язок і надавши їм право самостійно приймати рішення і відповідати за це. У таких умовах можна передбачити реальний опір частини персоналу розширенню своїх повноважень.
2. Недооцінка здібностей підлеглих.
Дуже часто вона має апріорний характер, тобто, без випробування підлеглих в умовах самостійної роботи і підвищеної відповідальності, менеджер вважає за неможливе делегувати їм навіть незначну частину своїх прав. Тим часом досить часто бувають випадки, коли, діставши можливість самостійно вирішувати питання і діяти, працівники, у минулому малоініціативні, стають активними, підприємливими, наполегливими у досягненні мети. Тому доцільно сміливіше довіряти підлеглим самостійно вирішувати виробничі, соціальні та інші питання, залучати до процесу управління тих, хто довів свою здатність і вміння долати перешкоди.
Недооцінка можливостей підлеглих виникає нерідко з впевненістю менеджера у тому, що, по-перше, прийняті ним рішення завжди оптимальні, а, по-друге, що він сам зможе виконати роботу або завдання краще, ніж підлеглі. Така переоцінка своїх можливостей призводить до постійної зайнятості менеджера, бездіяльності і безініціативності підлеглих.
В управлінні відоме явище, яке дістало назву «буксування за собою води». Воно полягає в тому, що, змінюючи сферу діяльності і компетентності, працівник привносить у нову роботу її навички, вміння і традиції, які використовував на попередній роботі і які принесли йому успіх. Проте не кожен гарний працівник може бути гарним менеджером. Це необхідно також враховувати в разі передавання підлеглим тих або інших функцій керівництва.
3. Бажання менеджера самому брати участь у вирішенні усіх конфліктів і виробничих проблем.
Як правило, такий стиль роботи малоефективний, призводить до втрати відчуття перспективи, пригнічення активності працівників, величезної завантаженості менеджера.
4. Невірне розуміння престижності.
Деякі менеджери вважають, що вони повинні знати все про своє підприємство і на вимогу вищої організації дати негайно вичерпну інформацію з будь-якого питання. Проте менеджер не може і не повинен знати все. Він зобов'язаний вирішувати найважливіші проблеми, що визначають діяльність підприємства. Іншою інформацією має володіти штаб менеджера — апарат управління, якому і передають відповідні повноваження. Іншою важливою проблемою престижності є встановлений у ряді підприємств порядок, відповідно до якого діловий лист або будь-який інший документ, який направляють на їхню адресу, має бути підписаний тільки першим менеджером. Як правило, в цих документах йдеться про поточні, часто другорядні питання (наприклад, прохання щось прискорити, пояснити, змінити, перенести строк та ін.). Постійна увага першого менеджера до таких питань негативно позначається на організації процесу управління, має багато інших негативних наслідків. Нерідко вважають, що такий порядок сприяє скороченню листування, перешкоджає необгрунтованому звертанню підприємств у вищі інстанції. З цим важко погодитися. Якщо є потреба контакту з вищестоящою організацією, то для останньої не має значення, хто представлятиме підприємство — директор або начальник відділу; якщо такої потреби немає, то і підпис менеджера не виправдовує непотрібне листування.
5. Дріб'язкова опіка підлеглих, бажання менеджера підприємства постійно контролювати усі деталі і поодинокі моменти роботи.
Менеджеру не слід без потреби втручатися в роботу підлеглих. Постійні зауваження, вказівки в процесі оперативної роботи призводять до втрати самостійності, зменшення ініціативи і відповідальності працівника за справу, яку йому доручено.
6. Прагнення до влади, небажання поступитися частиною своїх прав, упевненість, що делегування повноважень, довіра до підлеглих знижують роль менеджера в управлінні, не сприяють зростанню його авторитету.
Звідси свідома або інтуїтивна протидія зростанню і розвитку професійних здібностей своїх підлеглих, тенденція стримування їхніх дій у суворо обмежених рамках обов'язків і прав.
7. Наявність несанкціонованих завдань.
Вона має місце тоді, коли один функціональний менеджер (начальник економічного відділу, головний бухгалтер) прагне доручити виконання несанкціонованих менеджером підприємства завдань іншим підрозділам. Така практика дезорганізує роботу апарату управління, порушує принцип єдиноначальності, знижує ефективність контролю.
8. Спроби підлеглих покласти свої функції на безпосередніх менеджерів (делегування знизу, наприклад: нарікання на незнання проблеми (джерел, документів, людей, обста-дан та ін.); посилання на невдачу, яка мала місце в минулому при виконанні аналогічного завдання; відсутність контактів з людьми, від яких залежить вирішення питання).
9. Побоювання викликати незадоволення підлеглих внаслідок покладання на них додаткових обов'язків, з одного боку, і невпевненість у собі, з іншого.
Вони викликають у менеджера намагання робити якнайбільше самому, виявляючи мінімум довіри до своїх співпрацівників. Негативним є також побоювання помилок, які бувають на перших етапах делегування.
Менеджер повинен враховувати, що підлеглі можуть виконувати делеговані їм обов'язки і досягати потрібних результатів; при цьому дії, принципи і методи можуть бути зовсім іншими, ніж у нього. Проте, менеджери не завжди готові з цим миритися.
У процесі делегування менеджер повинен вибрати відповідних працівників, розподілити сфери відповідальності, координувати виконання доручених завдань, стимулювати і консультувати підлеглих, здійснювати контроль робочого процесу і результатів, давати оцінку дій працівників. У свою чергу, від підлеглих делегування потребує самостійного здійснення дорученої діяльності і прийняття рішень під особисту відповідальність, своєчасного і докладного інформування менеджера про всі незвичайні випадки, підвищення професійного рівня.
Разом з тим, підлеглі можуть чинити опір делегуванню внаслідок недостатнього рівня знань і практичних навичок, побоювання критики, відповідальності, невпевненості у своїх силах.
У практиці управління метод делегування повноважень часто спрощується до межі: працівнику просто «звалюють» завдання. Якщо справиться, значить, зможе. Але це зовсім не означає, що зуміє. Так закріплюється спотворене розуміння делегування повноважень працівникам з орієнтацією на кінцевий результат будь-якими засобами: тонка організаційно-психологічна підготовка реалізації управлінських рішень підміняється наглістю і агресивністю «крутих» виконавців.
Насправді досягнення кінцевого результату стратегічно закладується в управлінське рішення на стадії його підготовки. Так, наприклад, працівникам пропонується вибрати з позначених керівництвом проблем ті, які необхідно вирішувати насамперед. Потім визначається міра назрівання проблем: «якими були, якими стали, якими можуть стати». Далі з'ясовується, хто більше усього зацікавлений в їх рішенні, і оцінюється міра ділової активності кожної зацікавленої особи. Після цього визначається відповідальність всіх тих, хто буде вирішувати ці проблеми, а також критерії оцінки кінцевих результатів.
Своє вміння делегувати повноваження менеджер може з певним ступенем умовності оцінити аналізом відповідей на такі питання:
1. Чи працюєте Ви звичайно довше, ніж Ваші підлеглі?
2. Чи виконуєте Ви рутинну, нетворчу роботу, яку могли б зробити Ваші підлеглі?
3. Чи забороняєте Ви підлеглим підписувати документи, що виходять за межі підприємства?
4. Чи багато документів чекають Вашого розгляду, якщо Вас з будь-яких причин немає на робочому місці?
5. Чи берете Ви участь у вирішенні питань або виконанні робіт, доручених Вами підлеглим?
6. Чи складно Вам додержуватися графіку роботи?
7. Чи виконуєте Ви обов'язки, з якими справляються Ваші підлеглі?
8. Чи доводиться Вам розглядати питання і проблеми, які Ви вже неодноразово вирішували раніше?
9. Чи намагаєтесь Ви завжди знати, чим зайняті Ваші підлеглі?
10. Чи часто Ви сумніваєтесь у можливостях підлеглих, не довіряєте їм? Якщо 6-7 відповідей на ці запитання стверджувальні, то доцільно переглянути
існуючу систему делегування у в підприємстві і розподілу функцій між менеджером і його підлеглими.
Для ефективного делегування корисно використовувати рекомендації, запропоновані німецьким фахівцем у галузі менеджменту Л. Зайвертом:
• рішення про те, що і кому делегувати, слід приймати відразу після складання плану особистої праці;
• делегувати необхідно відповідно до можливостей і здібностей працівників, делегування має здійснюватися з урахуванням потреби мотивації і стимулювання працівників;
• виконання завдання слід делегувати цілком, а не у вигляді окремих ізольованих доручень;
• інформувати працівника про тривалість делегування;
• однорідні завдання делегувати тому самому працівнику;
• пересвідчитися у тому, чи хоче і може працівник виконати завдання;
•; не доручати ту ж саму роботу двом працівникам (для надійності), які не знають про це;
• разом з роботою обов'язково передавати працівнику повноваження і компетенцію, необхідні для її виконання;
• давати повні і точні інструкції та інформацію про завдання, пересвідчитися у тому, що делеговане доручення зрозуміли вірно;
• пояснювати зміст і мету завдання;
• важливі завдання доручати у формі наказу, якщо необхідно — письмово; нові і складні завдання делегувати за методом, що включає п'ять етапів:
1) підготовка працівника;
2) пояснення завдання;
3) докладне роз'яснення, як виконувати роботу;
4) коригування дій працівника;
5) здійснення контролю за виконанням завдання;
• працівнику слід надавати можливість для професійного розвитку з метою якнайкращого виконання доручених йому відповідальних завдань;
• забезпечувати доступ до необхідної інформації;
уникати втручань у робочий процес без важливих причин, тому що це «перекреслює» делегування;
• поряд із попередньою рекомендацією у працівника слід створити впевненість у тому, що в разі виникнення труднощів і проблем він завжди може звернутися до менеджера за порадою і підтримкою;
• періодично вимагати від працівника звіту про хід виконання завдання;
• контролювати кінцеві результати дорученої справи і негайно інформувати працівника про результати контролю;
• конструктивно схвалювати успіхи і критикувати недоліки у роботі підлеглого. Менеджеру слід пам'ятати, що, по-перше, ступінь участі працівників у процесі
делегування відображає уміння управляти, по-друге, підлеглі позитивно оцінюють стиль менеджера, якщо він багато делегує.
Наша практика, як правило, в основному свідчить про те, що менеджер зорієнтований тільки на делегування робіт, часто забуваючи про інші елементи. При такій формі делегування менеджер несе відповідальність за дії своїх працівників, оскільки сам приймає всі необхідні рішення і за своїм бажанням може втручатися в робочий процес і процес прийняття рішень (особливо при авторитарному стилі керівництва).
У протилежність традиційному делегуванню робіт делегування відповідальності є таким принципом керівництва, за допомогою якого в процесі повсякденної виробничої діяльності підвищується ініціатива окремих працівників до спільного мислення, до спільних дій і спільних рішень, що йде на користь підприємству.
Відповідальність можна нести тільки в тому випадку, якщо є можливість самостійно діяти і вирішувати.
Потрібно пам'ятати і розуміти, що бути відповідальним — це означає відповідати за усі свої дії, тобто бути притягнутим до відповідальності*
Відмітною особливістю дійсного делегування відповідальності є те, що менеджер несе відповідальність тільки в тому випадку, якщо помилки зумовлені його нездатністю здійснювати керівництво. Тому реальна особиста відповідальність може бути лише тоді, коли як працівник, так і менеджер можуть впливати на відповідні події.
Наступний момент, на який звертають увагу німецькі дослідники проблеми делегування, — це чітке розмежування, як вони називають, делегованого діапазону (чіткий діапазон дій). Ці діапазони, що делегуються, повинні бути чітко визначені відносно один одного, так, щоб кожен працівник точно знав, які задачі він повинен вирішувати, які повноваження у зв'язку з цим йому передані і за що конкретно він відповідає.
Виходячи з цього, кожну посаду характеризують такі ознаки:
1. Задачі, які пов'язані з цією посадою.
2. Повноваження (компетенція), якими володіє працюючий на даній посаді, щоб мати можливість правильно виконувати свої задачі.
3. Відповідальність, яка пов'язана із встановленою задачею і відповідних повноважень.
4. Встановлена мета з точки зору компетенції, пов'язаної з цією посадою. Таким чином, можна зробити наступний висновок: діапазони, що делегуються,
повинні визначатися не з урахуванням працівників, їх кількості або здібностей. Діапазони, що делегуються, повинні визначатися відповідно до об'єктивної необхідності. Так стверджують німецькі фахівці М. Беме і Р. Хен в курсі лекцій по навчанню Гарц-бургській моделі делегування відповідальності.
На їх думку, на підприємстві сталася б повна дезорганізація, якби при визначенні діапазону, що делегується, орієнтувалися б на кваліфікацію працівників, яка є в цей час. Повинна бути абсолютна ясність в питанні про те, які задачі повинні здійснюватися на певних посадах, оскільки тільки в такому випадку можна перевірити, чи придатні в цей час працівники виконувати ці функції і в майбутньому.
Разом з тим, як відмічають німецькі фахівці, на практиці персонального підбору кадрів доводиться йти на компроміс між об'єктивними вимогами і кваліфікацією працівника.
Обов'язки працівника при керівництві з делегуванням відповідальності можуть бути сформульовані у таких вимогах:
1. Працівник зобов'язаний в межах діапазону, що делегується, діяти і вирішувати самостійно з власної ініціативи.
Самостійно діяти і вирішувати — прямий обов'язок працівника. Він повинен свідомо брати на себе ризик. Начальник не визначає поведінку працівника в делегованому діапазоні за допомогою спеціальних вказівок, не ухвалює рішень, які стають необхідними. Це є виключно справою працівника, який діє і вирішує в межах своєї компетенції.
При цьому працівник повинен дотримуватися законодавчих розпоряджень, загальних інструкцій і рекомендацій, тобто працівник має свободу в наданих йому межах.
2. Про усі випадки, для регулювання яких повноважень працівника недостатньо, докладається начальнику для прийняття рішення, причому працівник зобов'язаний надати начальнику всю необхідну інформацію.
Як відомо, консультування менеджера з боку працівника ніяк не узгоджується з принципами авторитарного керівництва, коли менеджер більше знає і більше може, ніж усі його працівники, і на основі цих знань і можливостей визначає поведінку своїх підлеглих.
У процесі консультування працівник зобов'язаний відкрито висловлювати свою думку, як правило, протилежну думці менеджера, без урахування того, чи приємна йому ця думка, чи ні. Часом критичні заперечення працівника дозволяють виявити або визначити подальші дії за можливими рішеннями.
3. Працівник зобов'язаний інтенсифікувати діяльність на своїй дільниці, тобто завжди думати про те, як можна завтра поліпшити те, що є сьогодні.
Така вимога передбачає обов 'язок інтенсифікації дільниці, що делегується, в межах якої працівник повинен поводитися як «підприємець», а не тільки як «виконавець».
Все це зумовлене і логічно витікає з того, що йому доручена власна дільниця для самостійних дій і рішень. Він більше не може сказати, як підлеглий: «Я виконую свої обов'язки і проводжу або продаю так, як ми це робили раніше».
Якщо те, що робить працівник, знаходиться у межах переданої йому компетенції, то він повинен прагнути до максимальної ефективності і, при необхідності, інформувати про це менеджера. Якщо повноважень працівника недостатньо, то він повинен про це доповісти менеджеру.
4. Працівник зобов'язаний без запрошення інформувати свого менеджера про діапазон, що делегується йому, щоб менеджер мав про нього загальне уявлення і міг орієнтуватися у стані і розвитку цієї дільниці.
5. Працівник зобов'язаний без особливих вказівок свого менеджера інформувати інших працівників підприємства безпосередньо про усі факти, що стосуються діапазону, який делегується.
Це означає, що певна посадова особа одного підрозділу безпосередньо (а не через своїх менеджерів) зв'язується з посадовою особою іншого підрозділу для оптимального здійснення своїх функцій.
6. Працівник зобов'язаний контактувати зі своїми колегами. Для регулювання питання начальник повинен підключатися тоді, коли виникають труднощі, що не вирішуються на колегіальній основі. З цього можна зробити висновок про обов'язок координування на одному рівні.
7. Працівник зобов'язаний постійно прагнути до подальшого підвищення своєї освіти.
Мова йде про підвищення кваліфікації в робочий час і регламентується законодавчим розпорядженням або трудовим контрактом. Разом з тим, працівник може підвищувати кваліфікацію у власних інтересах поза робочим часом. Працівник повинен прагнути максимально використати свої можливості у всіх аспектах діяльності і не знижувати своєї продуктивності.
Менеджер зобов'язаний постійно оцінювати своїх підлеглих з точки зору їх відповідності вимогам, які до них ставляться. Якщо ж є які-небудь недоліки, то вони повинні бути усунені за допомогою навчання або підвищення рівня освіти.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить