Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Технологічні зрушення в економічному розвитку

Технологічні зрушення в економічному розвитку
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Технологічні зрушення в економічному розвитку

Розглянемо економічну хвильову теорію технічних і технологічних циклів в історичному аспекті.
Нині економісти — теоретики і бізнесові практики дедалі частіше звертають увагу на поняття ділового циклу та пов’язують майбутній соціально-економічний розвиток держав з новими винаходами, технологіями і методами виробництва.
Сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, що може забезпечити тільки стійке економічне зростання. Однак спостереження показують, що тривале економічне зростання не може бути рівномірним, його постійно переривають періоди економічної нестабільності. Піднесення і спади рівнів економічної активності, що змінюють одне одне, зазвичай називають діловим чи бізнесовим циклом [32], [68]. Термін «цикл» вживається в біології та інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов’язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави вважати, що рух ділового життя суспільства існує у формі циклів, сутність яких полягає в повторювальній послідовній зміні.
Ще в середині ХІХ ст. французький учений Клемент Жюгляр відкрив перший економічний (діловий) цикл довжиною у 7-11 років, тобто у середньому 9 років.
Діловий цикл припускає рух трьох величин: рівня зайнятості чи процента безробіття, обсягу продукції і рівня цін. У процесі безупинного економічного зростання економічна система проходить чотири фази, що називаються фазами ділового циклу. Їх уперше в економічній науці запропонував видатний австро-американський учений Йозеф Шумпетер [69]. Це пік (процвітання), спад (рецесія), дно (депресія) і піднесення (розширення та прискорений розвиток економіки Існують різноманітні підходи до проблеми ділових (бізнесових) циклів. Але однією з найфундаментальніших з них є теорія Й. Шумпетера, який вклав 3 цикли Д. Кітчина (3-4 роки) в один цикл К. Жюгляра (9 років) , а 6 циклів Жюгляра в один цикл Кондратьєва. До речі, саме синхронізацією депресивних фаз цих трьох циклів він у 1939 р. пояснював феномен Великої депресії 1929–1934 рр. Цикл С. Казнеця (більше 20 років) на той час ще не було відкрито.
Технологічні цикли (45-60 річні) входять до складу економічних циклів як цикли Кондрат'єва (або як К – хвилі). Російський вчений М. Кондрат'єв ще в 1922 р. пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури [70].
Якщо з'явилася нова технологія, то масштаби її використання зображуються функцією безупинно зростаючою від нульового значення. Те ж відноситься до обсягу випуску або споживання нового продукту. Однак, якщо говорити про фактори, що відхиляють систему від рівноваги, її стійкості, то перше місце займає науково-технічний прогрес. І, що важливо, приходиться цьому фактору віддати перевагу в порівнянні з рівновагою і визнати наявність істотного протиріччя.
Існуюче протиріччя існує, тому що рівновага і розвиток знаходяться в такім же діалектичному відношенні, як спокій і рух, стабільність і кризи.
М. Кондрат'єв пояснив причинність виникнення «довгих хвиль» необхідністю кардинального оновлення основного капіталу, яке обгрунтував у першій емпіричній правильності своїх «К-хвиль». Наприкінці 30-х років ХХ ст. Й. Шумпетер, розвиваючи ідеї Кондратьєва у своїх відомих «Ділових циклах», вказав на першооснову «К-хвиль» — імпульси новоутворень, що задають коливання всій економічній системі через кластери базових інновацій. Причому великий цикл кон’юнктури Шумпетер розклав на дві часові складові: середню за тривалістю — інноваційну та довготривалу — імітаційну (в період якої нововведення з незначним поліпшенням базових інновацій заповнюють вільні господарські ніші) [70]. У 1970-ті роки німецький економетрик Г. Менш у своїй монографії «Технологічний пат: Інновації долають депресію» додав третю, короткотривалу, складову — «технологічного пату» за рахунок псевдоінновацій.
Таким чином, кожна «К-хвиля» складається з трьох часових складових [70]:
1. Короткострокова — патова (перехідна, депресивна);
2. Середньострокова — інноваційна (революційна, оновлювальна);
3.  Довгострокова — імітаційна (еволюційна, застійна).
Слід зазначити, що 70-ті роки ХХ ст., які почалися з валютно-фінансової кризи 1971 р. та «нафтового шоку» 1973 р., спонукали до відновлення актуальності забутих на той час теорій Кондратьєва та Шумпетера.
Розглянемо революційну середньострокову складову технологічних циклів.
Науково-технічна революція (НТР) [59] представляє собою революційні зміни у взаємодії людини і природи, а також в системі продуктивних сил і техніко-економічних відносин (технологічного способу виробництва).
У науковий обіг термін "НТР" запровадив англійський учений Дж. Бернал наприкінці 50-х XX ст. Науково-технічна революція відбулася наприкінці XIX — на початку XX ст. з початком вивчення структури матерії, відкриттям електрона, фотона, протона т інших елементарних часток, дослідження різних видів випромінювання, створення нових хімічни елементів, теорії відносності. На основі цих та інши відкриттів було збудовано ядерні реактори, лазери, ЕОМ, космічні апарати, відбулося злиття наукової технічної революції. Передумови виникнення НТР були створені першою промисловою революцією кінця XVIII - початку XIX ст. Оскільки система продуктивних сил складається із засобів і предметів праці науки, людини, використовуваних сил природи, методів і форм організації виробництва, а також інформації, НТР зумовлює істотні зміни в кожному з цих елементів. Також викликає відповідні зміни у відносинах спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та ін. В епоху НТР у межах суспільного поділу праці домінуючою формою стає розвиток одиничного поділу праці, у т.ч. на інтернаціональній основі.
Науково-технічна революція представляє собою перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Ця перша її риса проявляється, насамперед, традиційно, а також через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносно самостійну рушійну силу економічного прогресу.
Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу супроводжується появою у ній функції управління виробництвом, розширенням меж продуктивності праці сукупного працівника. Для цього процесу характерний поглиблений суспільний поділ праці, розширення масштабів товарного виробництва, що зумовлено тим, що такі продукти науки, як патенти, ліцензії тощо, стають товаром.
Другою рисою НТР є те, що вона викликає кардинальні зміни в техніці. В історії розвитку техніки виділяють три основні етапи: інструменталізація (знаряддя ручної праці), механізація (машинна праця) й автоматизація (автоматизована праця). Автоматизація стає основою виникнення й розвитку нового сучасного технологічного способу виробництва. Центральна ланка революційного перетворення в цей період — істотно-якісна зміна робочих машин і поява четвертої ланки машини — автоматично керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, й істотно змінює роль людини у процесі виробництва, який стає все більш залежним від сприйняття людини і прискорюється. Отримуючи імпульс від розвитку науки, зокрема від відкриття нових властивостей матерії, розробки нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо, техніка стає проміжною ланкою здійснення НТР і, у свою чергу, стимулює розвиток науки. Впровадження принципово нової техніки у процес виробництва безпосередньо впливає на предмети праці найновішої технології; на структуру речей на молекулярному, атомному та субатомному рівнях, що зумовлює якісні зміни у змісті праці людини, сприяє розвитку її сутнісних сил у процесі виробництва. Працю людини все більше замінює праця машин, людина звільняється не лише від ручної праці, а й від виконавських функцій, певною мірою від функцій розумової праці нетворчого характеру. Відбувається перетворення виробничого процесу на науково-виробничий, який все більше базується на використанні потенціалу сил природи. Функціонування автоматизованої системи машин виводить людину з безпосереднього процесу виробництва, вона стає поряд з виробництвом, а автомати, крім суто виконавських функцій, все більше виконують функції контролю та управління. Так уперше за всю історію цивілізації людина починає виконувати функції, що відповідають її природі, а це відкриває простір для розвитку її особистості, сутнісних сил.
Третьою рисою НТР є докорінні перетворення головної продуктивної сили — людини-працівника, що полягають у радикальній зміні змісту праці, гармонійному поєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, духовному збагаченні особистості. Докорінне перетворення людини-працівника передбачає перевагу розумових зусиль, духовних здібностей людини до організації й управління виробництвом, високий рівень освіти і кваліфікації. Це дає їй змогу швидко переходити від одних до інших видів праці, забезпечує її професійну мобільність. Таке перетворення передбачає й те, що серед потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, універсальному характері дій особи, у її власному вдосконаленні, виявленні талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей людини до сприйняття знань, максимально можливішу подовженні активного життя
Четверта риса НТР — докорінне перетворення предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями, створених на основі синтезу використовуваних раніше матеріалів і речей, які мають необхідні фізико-хімічні властивості. Так з'явилися композитні матеріали (поєднання металів і кераміки, скла і кераміки та ін.), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно та ін.
П'ята риса НТР — впровадження принципово нових технологій, створених на базі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових, мембранних, електроннопроменевих та ін. їм властиві маловідходність, зростання продуктивності праці в десятки разів, висока якість продукції, екологічна чистота та ін.
Шоста риса НТР — революція у використовуваних людьми силах природи. Уперше вона відбулася під час промислової революції наприкінці XVIII — початку XIX ст., коли у безпосередньому виробництві використовувалися такі сили природи, як вітер, сонце, пара. В умовах НТР важливу роль відіграють ядерна та термоядерна енергія, розробляються методи використання енергії термоядерного синтезу, енергії сонця, океанських припливів, підземного тепла землі та ін.
Сьома характерна риса НТР — революція у формах і методах організації виробництва. Революційні зміни у цій сфері відбулися з впровадженням системи Тейлора
Восьма риса НТР — початок інформаційної революції, матеріальна база якої — принципово нові засоби передачі інформації (космічні, волоконно-оптичні засоби зв'язку), тобто революція у засобах зв'язку. У результаті інформаційної революції зростає інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і виробництв, створених благ.
Дев'ята риса, яка характеризує новий напрям сучасного етапу НТР – пов’язана з мультимедіа (вид інформаційних технологій, що передбачає комплексне використання графічних образів, відео, звуку та інших спеціальних ефектів за допомогою комп'ютерних засобів, внаслідок чого відбувається їх інтеграція та виникають нові джерела інформації. Так, у США 25% в найбільших корпораціях представлені в Інтернеті. Використання мультимедіа сприяє кращому доступу до зовнішньої інформації, удосконаленню планування, маркетингових досліджень, моделювання різних об'єктів і процесів (розвитку міста, екологічного захисту) та ін. Виникають віртуальні університети, уможливлюється доступ до Інтернету переважної більшості шкіл, з'являються машини, що мають "душу", "віртуальні діти", здійснюється вплив на емоції та почуття людей тощо.

Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто, системно визначити її сутність, що полягає в революційних перетвореннях науки, техніки і технології.
Вони зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи, особистих і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та їх речової форми, що, у свою чергу, детермінує принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередню продуктивну cилу.
Категорія НТР належить до техніко-економічних категорій (відображають розвиток технологічного способу виробництва, але не відображають еволюції виробничих відносин і господарського механізму).
Водночас НТР внаслідок дії закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил зумовлює зміни в інших елементах економічної системи — соціально-економічні зміни.
Однак ці зміни — результат дії НТР, а тому не є її соціально-економічною сутністю. Елементом інформаційної технології є й сучасна технологія зв'язку. Єдина інтегрована система зв'язку об'єднує всі технічні види комунікацій — радіо, телефон, телебачення, супутниковий зв'язок, телекс, телефакс, а також існуючі бази даних (наукові, побутові, сфери освіти, охорони здоров'я та ін.). З вересня 1988 почала діяти система єдиного планетарного зв'язку "іридій". Інтелектуальні комп'ютери та інтегрована система зв'язку мають забезпечити кожному індивіду, підприємству та організації в будь-якій країні можливість в будь-який час отримати будь-яку інформацію та знання, необхідні для їх життєдіяльності. Створення потужних комп'ютерних систем дасть змогу зосередити всю інформацію, закладену в блоках пам'яті цих машин, надавати її в розпорядження кожної людини всього за кілька хвилин. З середини 70-х почався новий етап розвитку НТР, пов'язаний передусім з електронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості — появи і розвитку мікропроцесорів на великих інтегральних схемах (мікропроцесорна революція). Так, кристал площею 1 кв. см може за допомогою магнітних хвиль накопичувати 5 млн. біт інформації. Така мініатюризація основних блоків комп'ютерних систем, у т.ч. пристроїв (блоків) пам'яті, дає змогу підключати їх до будь-якої машини і механізму як керуючу частину. Завдяки цьому з'явилися досконалі комп'ютери, електронні блоки управління в побутовій техніці та ін. У сучасних суперкомп'ютерах міститься 16 і 61 тис. паралельно діючих мікропроцесорів, що дає змогу здійснювати до 7 млрд. операцій за секунду (у США ведуться розробки суперкомп'ютера, що містить майже 1 млн. мікропроцесорів, який здійснюватиме 10І2 операцій за секунду). До 70% таких машин створюється у США, 28% — в Японії, 1% — у Німеччині. Якісне поліпшення інформаційної місткості, надійності, швидкості роботи комп'ютерних систем, їх гнучкості та автономності (без втручання людини) стало матеріальною основою створення комп'ютерів п'ятого і шостого поколінь, спроможних "розуміти" мову людини, "читати" знімки, графіки та інші символи, що значно прискорює створення "штучного інтелекту". Для нормального функціонування таких комп'ютерів необхідна велика кількість різних програм, за допомогою яких зовнішня інформація перекладається на цифрову мову. Цим видом інтелектуальної та професійної діяльності в США зайнято понад 500 тис. фахівців, що свідчить про появу і швидке поширення нового виду професій, сприяє збільшенню питомої   ваги   осіб   розумової   праці.   Користування комп'ютерами п'ятого та шостого поколінь буде, як вважають спеціалісти, не складнішим, ніж користування телефоном. Сучасний комп'ютер, доповнений відповідною технікою зв'язку, дає змогу окремому працівникові розв'язувати чимало завдань. Мікропроцесорна революція підвищила комп'ютерну грамотність працівників, зменшила їх фізичне навантаження, зросла роль розумової праці, а отже, значно прискорився науково-технічний прогрес. Розгортання мікропроцесорної революції, у свою чергу, стало матеріальною основою роботів третього покоління, або "інтелектуальних" роботів, які за допомогою сенсорної системи сприймають інформацію про навколишні події, обробляють її за допомогою найновіших комп'ютерів і передають у свій виконавчий механізм, що створює матеріальну передумову комплексної автоматизації виробництва, формування "безлюдних виробництв", або заводів-автоматів, тобто; найвищого ступеня автоматизації, який передбачає виготовлення машин самими машинами. Завдяки цьому з'являється можливість неперервної роботи, величезного зростання продуктивності суспільної праці, швидкого освоєння нової продукції, системного контролю за якістю продукції, що виробляється. Все ширшого розвитку набувають ресурсо- і працезаощаджуючі напрями науково-технічного прогресу. Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним розвитком біотехнології, зокрема генної клітинної інженерії. За прогнозами, до . 2001 на світовому ринку обсяг збуту сільськогосподарської продукції, отриманої за допомогою генної інженерії, сягне від 50 до 100 млрд. дол. на рік (у 1975 він становив не більше 10 млрд. дол.). Важливий каталізатор науково-технічного й економічного прогресу, нових винаходів і технологій в усіх галузях економіки — космонавтика, освоєння космічного простору. Вже нині без них неможливі супутниковий зв'язок, точна метеорологія, навігація. В космосі отримано досконалі кристали для напівпровідникової промисловості, біологічно активні та чисті препарати. Саме в космосі виготовлятиметься все більше чистих і специфічних продуктів, здійснюватиметься контроль за енергопостачанням (за рахунок збирання сонячної енергії в космосі та її передачі на Землю), дистанційне зондування Землі з космосу. У віддаленій перспективі в космосі буде створено могутній промисловий потенціал. Здійснення цих проектів також неможливе без комп'ютерних систем. Бурхливий розвиток електронної техніки зумовлює поступове перетворення всієї інформаційної діяльності, створення могутніх індустріально-інформаційних комплексів у національних і в міждержавних межах, а їх електронізація — один із найважливіших напрямів сучасного етапу НТР. До цього комплексу належать патентна справа, надання комп'ютерних послуг бізнесу, засоби масової інформації, збирання, обробка, систематизація інформації та надання її кінцевому споживачеві, що передбачає зближення комп'ютера і споживача інформації, інтеграцію комп'ютерів; обслуговування комп'ютерів дедалі більше здійснюватиметься через штучні супутники Землі. Одна з ланок цієї системи — широка мережа інформаційних пунктів. Україна значно відстає від розвинутих країн Заходу у процесі розгортання НТР, зокрема щодо впровадження комп'ютерних систем, промислових роботів, гнучких виробничих систем, рівня розвитку вищої та середньої освіти, ступеня розвитку людини-працівника і людини-власника та інших напрямах розгортання НТР, передусім через незначні витрати на розвиток науки. Питома вага витрат держави на такі цілі у валовому національному продукті розвинутих країн — до 3%, в Україні — менше 0,5%. У 2001 частка електронної промисловості, телекомунікацій та інформаційних послуг у валовому національному продукті Японії становила понад 20%, майже 70% робочої сили зайнято в інформаційному та комунікаційному секторах економіки. В Україні переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній та значною мірою ручній праці. Щоб не відстати ще більше від розвинутих країн світу, витрати на науку мають становити не менше 3% ВНП. Крім того, необхідна докорінна трансформація існуючої в Україні економічної системи, у т.ч. науково-промислової політики, яка б стимулювала впровадження результатів НТП у виробництво. Відставання України від розвинутих країн посилилося в 90-х XX ст. через глибоку економічну кризу, що виявилося у значному скороченні науково-дослідних інститутів, кількості працівників, виїзді за кордон талановитої молоді та ін.
Представимо взаємодію середньо– і довгострокової складових технологічних циклів, яка проявляється як науково-технічний прогрес.
Науково-технічний прогрес [59] представляє собою поступальний, органічно взаємопов'язаний розвиток науки і техніки, що зумовлює еволюційні та революційні зміни у межах технологічного способу виробництва, а опосередковано — зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності техніко-економічних, організаційно-економічних відносин та господарського механізму), всієї сукупності суспільних відносин (соціальних, політичних, правових та ін.).
Науково-технічний прогрес зумовлений дією об'єктивних економічних законів, насамперед закону зростання потреб, усуспільнення виробництва і праці, і поширюється передусім на систему продуктивних сил.
Провідна роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні стала зрозумілою для економічної науки тільки у другій половині XX ст.
Класики економічної думки, починаючи від А. Сміта і до К. Маркса, вважали, що головними факторами розвитку виробництва є праця і капітал, а збільшення продуктивності праці розглядали як процес заміщення фактора живої праці фактором капіталу. Тому в науково-технічному прогресі вони вбачали наслідок, а не причину розвитку виробництва. На зміну класичним уявленням про трудову природу вартості товарів прийшла неокласична школа з її теорією граничної корисності як фактора вартості товарів. Фундаментом цієї школи стали праці В. Джеванса, К. Мангера, А. Маршалла, Л. Вальраса. I класики, і неокласики до 50-х років XX ст., визнаючи важливість науково-технічних досягнень, розглядали їх як зовнішній фактор впливу на економічну систему, а не як внутрішню причину економічного зростання. Таке уявлення про роль науково-технічного прогресу в економічному зростанні отримало назву «концепція екзогенного науково-технічного прогресу» [21].
Оскільки складовими елементами цієї системи є засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, а з середини 50-х — часу розгортання НТР — наука, з середини 70-х — інформація, то науково-технічний прогрес впливає на розвиток кожного елемента цієї системи. У найзагальнішому вигляді характер розвитку науки і техніки виявляється у поступовій заміні технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці, а його — на технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці.
Свідченням органічного взаємозв'язку наукового і технологічного прогресу стало створення в 1875 першої у світі наукової лабораторії в американській компанії "Дженерал електрік". Закономірністю розвитку сучасного науково-технічного прогресу є випереджаючий розвиток науки в системі "наука—техніка—виробництво" [59]. Науково-технічний прогрес охоплює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, передусім у сфері природознавства; доведення результатів цих досліджень до науково-технічних розробок техніки і технології, виготовлення нової техніки і вдосконалення існуючої, що супроводжується впровадженням досконаліших форм і методів організації виробництва, розширення сфери застосування нової техніки на споріднені, а згодом — на всі інші галузі народного господарства, продиктоване тісною взаємозалежністю галузей у результаті розвинутого сучасного поділу праці. Таким чином, здійснюється поступальний розвиток науки, техніки (у тому числі і технології) та виробництва. Чітке розмежування, поділ праці існує і в процесі наукової діяльності, яка поділяється на фундаментальні, прикладні наукові дослідження і наукові розробки. Науково-технічного прогрес у сучасних умовах розвивається в еволюційній та революційній формах [59].
Еволюційна складова науково-технічного прогресу означає поступове і часткове вдосконалення існуючої та впровадження нової техніки, предметів праці, еволюційний розвиток науки (без наукових революцій), відсутність промислових та інших революцій у межах технологічного способу виробництва, що зумовлює еволюційні зміни у відносинах економічної власності, господарському механізмі, поступово забезпечує вдосконалення інших підсистем суспільних відносин.
Революційна форма науково-технічного прогресу, як вже вказувалося, означає докорінні, суттєві зміни в розвитку науки, техніки, предметів праці, інших елементів системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин, якісні та сутнісні перетворення в економічній власності, організаційно-економічних відносинах, господарському механізмі, процесі суспільного виробництва, які згодом супроводжуються якісними змінами інших підсистем суспільних відносин. Ці форми науково-технічного прогресу перебувають в органічному взаємозв'язку. Поступові кількісно-якісні перетворення в межах еволюційної форми готують ґрунт для кардинальних змін у межах технологічного способу виробництва, для наукових, промислових революцій, розгортання НТР, різних її етапів. Так, НТР, що розпочалася в середині 50-х XX ст., у середині 70-х вступила в якісно новий етап свого розвитку, пов'язаний з мікропроцесорною, біотехнологічною революцією. Еволюційна форма науково-технічного прогресу не обмежується лише кількісними змінами, передбачає і певні якісні зрушення, які разом готують основу для кардинальних сутнісних перетворень. Еволюційна форма науково-технічного прогресу здійснюється здебільшого в межах одного панівного в певний час технологічного способу виробництва, готує ґрунт для переходу менш розвинутого технологічного способу виробництва до більш розвинутого. Але цей перехід відбувається завдяки НТР. У розвинутих країнах світу в другій половині 70-х розпочався новий етап НТП, пов'язаний з електронною автоматизацією виробництва, впровадженням у нього "інтелектуальних роботів", гнучких виробничих систем, верстатів з числовим програмним управлінням та з іншими революційними винаходами, що створює основу для розвитку "безлюдних" підприємств. Найбільшу питому вагу у створенні таких підприємств мають інвестиції в науку і формування працівника нового типу, а закономірністю їх (підприємств) розвитку стає інтенсивна дія закону переміщення функцій живої праці до машин, що сприяє посиленню ролі науково-технічного прогресу в економічному зростанні. У 80-х такий внесок у США становив від 75 до 80%. За даними ЮНЕСКО, інженерно-науковий потенціал (як важлива складова НТП) в Україні наприкінці 80-х становив 7% світового інженерно-наукового потенціалу.
Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останніх років науково-технічної сфери. Україна надзвичайно швидко втратила конкурентоспроможність своєї продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це передумсім через низький науково-технічний рівень, низьку якість і великі витрати на розроблення та виробництво вітчизняної продукції. Сконцентрувавши всі зусилля на реалізації монетаристської концепції економічної політики, уряд не приділяв у перші роки економічних реформ достатньої уваги розвиткові науково-технічного прогресу.
На початку економічних реформ в Україні спостерігалося катастрофічне руйнування науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства.
Також  цей науковий потенціал розвивався значною мірою відособлено від технічного потенціалу, що виявилося в низькому впровадженні наукових результатів у виробництво (лише 0,6% таких результатів впроваджувалося на п'яти і більше підприємствах, менше 20% — на трьох-чотирьох і 80% — на одному), значному фізичному (до 60%) і моральному (до 90%) зношуванні основних фондів, незначній кількості комп'ютерів, промислових роботів, верстатів з числовим програмним управлінням та ін. У 90-х через кризу ситуація погіршилася: зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, значно скоротилася кількість наукових установ (на 50%), наукових працівників — на 60%, чимало талановитих учених емігрувало за кордон. У 1999 в Україні використовувалось у 8 разів менше винаходів, ніж у 1990, понад 90% з них не мали науково-технічного обґрунтування, 90% закуплених ліцензій не були ліцензіями світового рівня.   
Важливою комплексною характеристикою рівня розвитку системи продуктивних сил, передусім науки, техніки і технології є  науково-технічний потенціал [35], [58]. Складові поняття науково-технічного потенціалу — результати видів наукової діяльності та досліджень, безпосередньо пов'язаних із створенням нової техніки і технології, використанням предметів праці, нових джерел енергії, розробкою нових науково-технічних проектів і програм. Поняття “науково-технічний потенціал" менш містке, ніж категорія "економічний потенціал", яка охоплює характеристику всіх елементів економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, економічну власність і господарський механізм).
Дві основні складові науково-технічного потенціалу — науковий і технічний потенціал. Критерії наукового потенціалу суспільства — кількість науково-дослідних і проектних організацій, докторів і кандидатів наук, розмір інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау, проектів, програм математичного забезпечення та ін.), оптимальне співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями (у США в середині 80-х на фундаментальні розробки спрямовувалося до 13% витрат на розвиток науки, на прикладні — до 22, на експериментальні — майже 65%. У 2001 з понад 78 млрд. дол. Федеральних асигнувань на розвиток науки (до 30% загальних витрат) майже 40 млрд. дол. спрямовувалося на розвиток фундаментальної науки (в Японії ці дані становили відповідно 5%, 18%, 77%). Водночас існують суперечності між військовими і цивільними НДДКР, обсягами фінансування науки і рівня організації та управління науковими дослідженнями та ін. Сучасний науковий потенціал залежить, зокрема, від рівня фундаментальних і прикладних розробок в біотехнології (насамперед генної та клітинної інженерії), в електроніці, космонавтиці та інших сферах науки.
Узагальнюючим кількісним критерієм наукового потенціалу є витрати на НДДКР. У розвинутих країнах світу вони становлять 2,5—3% ВВП. Технічний потенціал країни визначається рівнем розвитку техніки і технології, співвідношенням між технологічними способами виробництва, що базуються на автоматизованій, машинній і ручній праці. У найрозвинутіших країнах світу технологічний спосіб виробництва в сучасних умовах ґрунтується значною мірою на автоматизованій, меншою мірою — машинній і частково — на ручній праці.
В Україні існує обернена залежність. Основа технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, — впровадження промислових (т. зв. "інтелектуальних") роботів, машинних центрів обробки, контрольно-вимірювальних пристроїв, сучасних комп'ютерних систем п'ятого і шостого поколінь, гнучких виробничих систем. Вимогам цього технологічного способу виробництва відповідають лазерні, плазмові, мембранні, електронно-променеві технології. Технічний потенціал суспільства також залежить від ступеня фізичного і морального зношування техніки, від питомої ваги наукомістких галузей в економіці, в т.ч. у зовнішньоекономічній діяльності, розвитку венчурних (ризикових) підприємств, рівня конкурентоспроможної продукції та ін. Органічне поєднання наукового і технічного потенціалу зумовлює якісно новий, так званий, синергічний ефект, потужність якого залежить від ступеня розробки новітніх систем зв'язку, досконалості господарського механізму, рівня розвитку основної продуктивної сили (її творчих, організаторських здібностей тощо) та інших факторів.

Науково-технічний потенціал України у складі єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР був вагомий. За даними ЮНЕСКО, частка України у світовому інженерно-науковому потенціалі становила майже 7%. Займаючи всього 2,7% території Союзу і маючи 18% від усього населення, Україна в 1988 добувала 25% вугілля, виплавляла 35% сталі, 41% — чавуну, 46% — залізної руди, випускала 23% загальної кількості тракторів, 37,1% кольорових телевізорів, 96% тепловозів. Водночас в Україні вироблялося лише 17,5% електроенергії, добувалося менше 7% нафти, 4,2% газу, 15% мінеральних добрив. Наукова діяльність в Україні здійснювалася у 1900 наукових установах, організаціях і підприємствах, в яких було зайнято майже 500 тис. наукових працівників, у т.ч. 6,5 тис. докторів наук, 150 тис. кандидатів наук (5,4% всього працездатного населення країни. У США цей показник становив 6,4%). Україна досягла світового рівня у розвитку математики, фізики твердого тіла, фізико-хімічних основ металургії, фізіології, клітинної інженерії. На початку 90-х невикористаними були 108,9 тис. винаходів (понад 80% створених та зареєстрованих протягом 1985— 90 винаходів), ступінь фізичного зношування основних фондів становив майже 60%, морального — до 90%, конкурентоспроможними були лише 7% продукції. Впродовж 90-х НТП України через глибоку економічну кризу було значно підірвано: удвічі скоротилася мережа проектних і дослідницьких організацій, майже на 50% — кількість наукових працівників, питома вага асигнувань на розвиток НДДКР — з 3 до 0,3% (а  фінансування нижче 1% позбавляє науку можливості розвиватися). Понад 10 років не оновлювалося наукове обладнання. Професор у Національній академії наук отримував у 2000 заробітну плату в 2—3 рази нижчу, ніж робітник залізниці чи метрополітену). Фізичне зношування основних фондів зросло до 70%, моральне — до 95%, конкурентоспроможними були лише 0,5% промислової продукції. В середині 90-х за рівнем інтелектуального потенціалу Україна посідала 28-ме місце у світі (за іншою методикою — 56-те). У наступні роки внаслідок обмеженого фінансування, кризового стану науки ситуація погіршилася.
У підсумку відмітимо, що виробничо-технологічна структура в економіці відіграє важливу роль у внутрішній організації продуктивних сил, що характеризується співвідношенням матеріального виробництва і сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва і предметів споживання, видобувних і обробних галузей господарства. Характерними для неї є значна питома вага наукомістких і високоекономічних галузей екокоміки [32].
Наукомісткі галузі — найпередовіші галузі промисловості, які випускають найкращу продукцію на основі найновіших досягнень науки і техніки, значних за обсягами науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Згідно з методологією Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) до наукомістких належать галузі, в яких рівень витрат на НДДКР — понад 4% обороту (згідно з методологією США — не менше 3,5%). Якісними критеріями розмежування таких галузей є застосування новітніх технологій, виготовлення продукції світових стандартів, експорт технологій і ноу-хау, значна питома вага експорту продукції на світовий ринок та ін. На основі цих критеріїв до наукомістких галузей віднесено виробництво комп'ютерів, електронного устаткування та його компонентів, наукових приладів, контрольно-вимірювальної апаратури, аерокосмічну промисловість, електротехнічне устаткування, фармацевтичну промисловість, виробництво конторського устаткування. Лідером у розвитку наукомістких галузей є США. У другій половині 90-х XX ст. на них припадало до 41% ді ючих у світі комп'ютерів, а обсяг продаж електронних компонентів становив майже 145 млрд. дол., комп'ютерів та обладнання до них — понад 112 млрд. дол., промислового електронного устаткування (в т.ч. роботів) — приблизно на 36 млрд. дол.
Наукомісткість — показник, що характеризує співвідношення між науково-технічною діяльністю та виробництвом і вимірюється величиною витрат на розвиток науки в розрахунку на одиницю продукції або співвідношенням кількості зайнятих науковою діяльністю і загальної кількості зайнятих у виробництві [59].
Між технологією виробництва її рівнем та науково-технічним розвитком виробництва існує прямо пропорційна залежність. З огляду на це доцільно використовувати досвід економічно розвинутих країн. Зміна структури виробництва, розроблення, впровадження наукомістких технологій та інші фактори інноваційної стратегії й непрямого регулювання економіки до 70-х визначили динамічний розвиток найрозвинутіших країн. Зростання ролі науки, освіти, наукомістких і високотехнологічних виробництв, інформаційної індустрії (сфери виробництва технологій) позитивно впливають на зміни у структурі інноваційного процесу, що зумовлює перетворення сфери виробництва нових технологій на провідну ланку суспільного виробництва. Лише за останнє десятиріччя XX ст. співвідношення факторів економічного зростання в промислово розвинутих країнах зазнало істотних змін: 1/4 приросту — результат прямих матеріальних вкладень капіталу, приблизно 1/3 — підвищення кваліфікації робочої сили, понад 40% — використання нових наукових відкриттів, винаходів і досліджень, впровадження технічних інновацій. Важливий елемент використання інновацій як засобу розвитку виробництва і технологій — державне регулювання й підтримка цього процесу, вибір правильної стратегії, способи її реалізації та фінансового забезпечення. Для розвитку економіки України доцільно використовувати досвід технологічних систем, в яких інновація і технічний розвиток розглядаються  як основний засіб розв'язання соціально-економічних проблем.
Серед промислово розвинутих країн особливо вирізняється інноваційна стратегія Японії. В основі стратегії розвитку сфери виробництва технологій цієї країни — принцип концентрації засобів і сил, державне регулювання та ініціатива підприємства. Так, структурні зміни економіки визначили необхідність оновлення основного капіталу. Провідна роль у цьому процесі належала державі, яка здійснила податкову реформу, в результаті якої було значно знижено норми оподаткування доходу корпорацій, встановлено пільги для інвесторів та ін. Країни з розвинутою ринковою економікою фінансують також фундаментальні науки і дослідно-конструкторські роботи, що визначають стратегію наукових досліджень і створення наукомістких виробництв, частка яких у 80-х — на початку 90-х становила у США — 70%, Англії — 80, Франції — 90, Японії — 50%, а також непрямі методи фінансування: податкові пільги, програмно-цільове субсидування та ін. Таким чином, за регулюючої ролі держави в розвинутих країнах відбувається формування особливої сфери виробництва технологій, від якої залежить економічне зростання. Залучення України до світогосподарських зв'язків передбачає подолання її технологічної відсталості, поліпшення інвестиційної політики уряду, створення державою умов для нагромадження капіталу підприємницькими структурами виробничої сфери. Без інвестування реальних капіталовкладень у виробничу сферу України неможливі розвиток і ефективність інноваційних процесів, що визначають економічне зростання країни.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить