Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Критерії прийняття фінансових рішень

Критерії прийняття фінансових рішень
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Критерії прийняття фінансових рішень

Одним з головних завдань фінансового менеджера є обґрунту-вання рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фі-нансово-економічних умов форм фінансування підприєм-
ства. У цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед не-обхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існуючих альтернатив:
•    емісія облігацій чи акцій?
•    залучення банківських позичок чи капіталу власників?
•    емісія простих чи привілейованих акцій?
•    реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?
Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки за-лучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх дже-рел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:
•    Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підпри-ємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення ка-піталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищен-ня прибутковості підприємства, а в інших — навпаки.
•    Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином фор-ма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої плато-спроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього мо-жна досягти дотриманням фінансової рівно¬ваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надхо-дження підприємства задовольняють або перевищують потре-бу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації (Duration), який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід вра-ховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресу-рсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, висо-кий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансо-ва рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стій¬кою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємст-ва.
•    Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи ін-шої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі викорис-тання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти мож-ливі ризики, зокрема ризик струк¬тури капіталу.
•    Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Напри-клад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інфо-рмації тощо.
•    Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фі-нансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення пода-ткових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. На-приклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення статутного капі-талу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшу-ють об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові пе-реваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають. Використовуючи як джерела фінансування нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спря¬мовуватися лише прибуток, який зали-шається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та не-розподіленого прибутку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб.
•    Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспромож-ності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.
•    Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.
•    Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансу-вання, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльно-сті суб’єкта господарювання — максимізації доходів власників.
На практиці кваліфіковані фінансові менеджери розробляють вла-сну систему критеріїв, прийняття фінансових рішень, яка, окрім зга-даних критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена. Для прикладу в табл. 1.2 наведено загальний огляд порівняльних ха-рактеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіта-лу і позичок.
Як доповнення до наведених критеріїв зазначимо, що з позиції пі-дприємства — об’єкта інвестування власний капітал є менш ризико-вим порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебува-ти в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутс-тво та деякими іншими чинниками.
Щоб зрозуміти, які фактори впливають на вибір тієї чи іншої фор-ми фінансування, за допомогою статистичного аналізу дослідимо ос-новні тенденції у фінансуванні підприємств деяких промислово розви-нутих країн. У Німеччині, наприклад, спостерігається чітка тенденція до збільшення власних джерел фінансу¬вання зі збільшенням обсягів діяльності підприємства. У Франції ж немає чітко вираженої залеж-ності показника фінансової незалежності від обсягів діяльності. Це можна пояснити відмінностями у галузевій структурі економік цих країн: у Франції переважають підприємства з нижчим рівнем оборот-ності капіталу, ніж у ФРН. У цілому середнє значення показника фі-нансової незалежності німецьких підприємств становить близько 18 %, а французьких — 32 %. Вища капіталізація французьких підп-риємств порівняно з німецькими досягнута в основному за рахунок тезаврації прибутку, тобто спрямування його на реінвестування та фор¬мування резервів. Така ситуація зумовлена насамперед особли-востями державної економічної політики Франції на зламі 90-х років минулого сторіччя, яка була спрямована на стимулювання внутріш-ніх інвестицій. Згідно з цим частина прибутку, що спрямовувалася на виплату дивідендів, оподатковувалася за вищою ставкою, ніж тезав-рований прибуток (аналогічно тому, як це робиться в США та Швейцарії). Так, у період з 1989-го до 1991 рр. ставка оподаткування нерозподіленого прибутку була на 3—8 % нижчою, ніж розподілено-го. З 1992 р. були запроваджені однакові ставки оподаткування. Те-заврації сприяє також суттєва різниця між максимальною ставкою прибуткового оподаткування фізичних осіб і нерозподіленого прибут-ку підприємств. На відміну від цього в Німеччині ставка оподатку-вання тезаврованого прибутку на 14—20 процентних пунктів вища, ніж того, який виплачений у вигляді дивідендів . Цим значною мі-рою і можна пояснити відносно низький рівень капіталізації німецьких підприємств. При нагоді зауважимо, що українське податкове зако-нодавство не містить дійових стимулів до тезаврації: у будь-якому випадку на користь держави слід сплачувати однаковий розмір пода-тку на прибуток (чи то розподілений, чи реінвестований).
У структурі джерел фінансування французьких підприємств знач-на частка належить власному капіталу, що пояснюється особливос-тями французького законодавства про банкрутство, в якому доміну-ють механізми санації неспроможного боржника, а не захисту кредиторів. Положення кредиторів ускладнюється також тим, що виручка від реалізації предмета кредитного забезпечення може бути спрямована на погашення витрат, пов’язаних із провад¬женням спра-ви про банкрутство та інших першочергових витрат. Саме цим пояс-нюється більша вимогливість французьких банків до позичальників порівняно з німецькими. Наслідком цього є менші обсяги банківсько-го кредитування французьких підприємств, рівень заборгованості яких за банківськими кредитами у 2 рази нижча, ніж на підприємст-вах ФРН.
Низьким рівнем кредитоспроможності суб’єктів господарювання, високими процентними ставками за кредитами, складністю та недо-сконалістю механізму реалізації положень законодавства про банк-рутство можна також пояснити низький рівень кредитування україн-ських підприємств. У той час, як заборгованість німецьких підприємств перед банківськими установами в середньому за остан-ні роки становить близько 20 % валюти балансу, французьких — 10 %, то українських — менше 2 %. Так, на кінець 2000 р. залишки за короткостроковими банківськими кредитами досягли 15 700 млн грн, а за довгостроковими — 3421, що дорівнювало відповідно бли-зько 2,0 та 0,44 % валюти балансу всіх підприємств.
У той час як короткострокову потребу у фінансових ресурсах ні-мецькі підприємства покривають переважно за рахунок контокорент-них кредитів, французькі, і ще більшою мірою українські, підприємст-ва недоступність контокорентного банківського кредитування заповнюють надмірним використанням кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та поточними зобов’язаннями з одержа-них авансів. Так, на початок 2001 р. кредиторська заборгованість ві-тчизняних підприємств становила майже 40 % валюти балансу, в той час як у Франції цей показник дорівнює близько 23, а в Німеччині — близько 13 %. Причому на західних підприємствах спостерігається тенденція до зменшення рівня кредиторської заборгованості зі збі-льшенням розмірів діяльності підприємства. Зокрема, на німецьких підприємствах з кількістю працюючих понад 2000 осіб питома вага цього джерела фінансування становить лише 6 % (у Франції трохи бі-льше — 13 %). На малих же підприємствах з кількістю працівників до 20 осіб це джерело використовується інтенсивніше (в Німеччині — 16 %, у Франції — 26 % усього капіталу). Це пов’язано передусім з рівнем кредитоспроможності підприємств малого і середнього біз-несу.
Низький рівень кредиторської заборгованості німецьких підпри-ємств можна також пояснити широким використанням постачальни-ками системи знижок (сконто) за дострокове виконання грошових зобов’язань за поставлені товари (роботи, послуги). Фінансовим службам вітчизняних підприємств на цей інструмент стимулювання зниження рівня дебіторської та кредиторської заборгованості слід звернути особливу увагу.
Характерною особливістю фінансування підприємств в економіч-но розвинутих країнах є те, що в останні десятиріччя спостерігається тенденція до зменшення залучення коштів на основі відкритої емісії акцій. Збільшення статутного капіталу шляхом розміщення акцій є «останнім» фінансовим джерелом, до якого вдається менеджмент підприємства . Оскільки додаткова емісія веде, як правило, до зни-ження біржового курсу акцій, випуск нових акцій здійснюється здебі-льшого у разі необґрунтовано завищеного їх курсу.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить