Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Масова інформація та її поширення в суспільстві

Масова інформація та її поширення в суспільстві
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Масова інформація та її поширення в суспільстві

Людину впродовж усього життя оточує найрізноманітніша інформація (лат. informatio — повідомлення, роз'яснення, зображення), створюючи своєрідне інформаційне поле. Інформація акумулює сукупний досвід людства; її складовими є різноманітні знання та ідеї, апробовані теорії та нові гіпотези, правила та уявлення, навіть ірраціональні елементи — вірування, забобони, марновірства тощо. Потреба в інформації, в інформаційному спілкуванні — одна з найважливіших соціальних потреб.

Для того щоб прийняти правильне, виважене рішення, необхідні певні вихідні відомості, база даних, відповідна інформація, яка концентрується в інфологічній підсистемі свідомості людини.

Інформація, яку людина отримує протягом життя, концентрується в інфологічній підсистемі її свідомості. Інфологічна підсистема — це ніби внутрішній, за висловом А. Моля, «екран знань», своєрідний дисплей, з якого людина «зчитує» інформацію, потрібну для прийняття рішень. Вона притаманна не лише людям. На спрощеному, підсвідомому рівні її мають тварини: вона містить інформацію про місця водопою, джерела небезпеки тощо. Як своєрідну інфологічну підсистему можна розглядати машинну пам'ять комп'ютерів.

У порівняно простих випадках Інфологічна підсистема людини містить обсяг інформації, достатній для прийняття усвідомленого рішення. А в складніших, до яких належать процеси та явища політичного життя, найчастіше її не вистачає. Тому в людей виникає потреба в інформації із зовнішніх джерел. У такому разі люди виступають реципієнтами (отримувачами) інформації.

Іноді інформація може надходити ззовні незалежно від бажання людини. Свідчення цьому, наприклад, є легенда про те, як гуси врятували Рим: вони, почувши наближення чужинців, здійняли гамір, завдяки якому римські вартові, кі дрімали, прокинулися і дали їм відсіч. Але, як правило, комунікатор (поширювач інформації) діє свідомо, цілеспрямовано, маючи на меті донести певну інформацію до реципієнтів.

На рівні міжособистісного спілкування інформація переважно має індивідуальне, або «камерне», призначення, розраховане на вузьке коло реципієнтів-співрозмов-ників. У суспільному житті найчастіше застосовується масова інформація, розрахована на заздалегідь невизна-чене, «анонімне», нічим не обмежене і не окреслене коло реципієнтів.

В умовах демократизації суспільного життя розширюється коло осіб, які залучаються до політичної, наукової, художньої, технічної творчості. Одночасно ускладнюються їх завдання в усіх сферах діяльності, що вимагає глибокої, змістовної, всебічної інформації. Тому об'єктивною закономірністю суспільного розвитку є постійне зростання її ролі.

Комунікатором, який поширює масову інформацію, може бути окрема особа, але в сучасних умовах — це творчі колективи, спеціальні установи. Реципієнт масову інформацію отримує не безпосередньо від комунікатора, а опосередковано — за допомогою ЗМІ.

Зміст масової інформації і характер засобів її трансляції невпинно вдосконалюються. У найдавніші часи інформацію поширювали за допомогою примітивних засобів: сповіщали про наступ ворогів та кликали до зброї розпалені багаття, церковні дзвони, попереджувальні постріли тощо. У деяких місцевостях Африки термінові новини й досі передають за допомогою там-тамів: вони сповіщають про подію, не пояснюючи і не коментуючи її.

Одночасно використовувалися і мовні засоби поширення інформації. «Мовна епоха» охоплює три етапи. Спочатку це були усні форми: церковні проповіді, інші публічні виступи. Вони не лише стисло сповіщали про події, але й супроводжували повідомлення коментарями, надавали їм ціннісну характеристику, емоційну оцінку. Так, у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона Київського не лише згадується про володарювання князів київських, але й підкреслюється, що вони «не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі». Отже, поруч з постаттю комунікатора з'являється постать коментатора. Спочатку обидві ці постаті поєднувалися в одній особі, але поступово коментатор ставав самостійною і важливою фігурою в інформаційному процесі. В сучасних умовах ці функції виконують спеціальні служби, аналітичні підрозділи, навіть якщо реципієнт чує або бачить лише одного коментатора.

Мовна інформація спочатку поширювалася усно; з виникненням писемності — письмово, друкарства — друкованими засобами. Письмова та друкована інформація фіксувалося на папірусі, папері, тканині, камені (закони вавилонського царя Хаммурапі), на металі (римські закони XII таблиць). Це дало змогу зберігати та передавати інформацію прийдешнім поколінням.

Мовні засоби передачі інформації — усні, письмові, друковані, ніколи не втрачали свого значення. За даними ЮНЕСКО, на початку 90-х років XIX ст. у світі видавалося понад 8 тисяч щоденних газет загальним тиражем понад півмільярда примірників. Насиченість друкованими засобами масової інформації є одним з найважливіших показників рівня культурного розвитку країн і нині. За критеріями ООН, мінімальна для цивілізованої країни кількість газет на 1000 осіб населення повинна становитине менше 100 примірників. Світовими лідерами є Японія та Швеція (понад 500 примірників). В Україні в середині 90-х років XX ст. видавалося до 450 газет загальним тиражем понад 11 млн (приблизно 300 примірників на 1000 осіб).

У XIX ст. настала епоха технічних засобів передачі інформації. У травні 1844 р. було передано перше телеграфне повідомлення, яке починалося словами: «What hath God wcoughi...» («Спочатку створив Бог...»). Телеграф міг передавати лише умовні позначення (азбука Морзе). Телетайп, факс здатні відтворювати текст комунікатора. На початку березня 1876 р. Томас Ватсон — помічник винахідника телефону Олександра Белла, почув слова: «Мені потрібен Ватсон...» Наступного року у Франції з'явився «палеофон» — попередник сучасних магнітофонів, дещо пізніше — радіо, кіно й телебачення, відеомагнітофонна техніка тощо.

Усі ці засоби дають можливість передавати та сприймати інформацію не лише у мовній, звуковій формі, але й у вигляді нерухомого та рухомого зображення, що дало підстави охарактеризувати їх як аудіовізуальні. Застосування їх відчутно розвинуло можливості збереження та відтворення інформації. Але вони значно поступаються досягненням останніх десятиріч XX ст., коли набули поширення бінарнокодовані (з використанням подвійного «на вході» і зворотного «на виході» кодування) засоби масової інформації, комп'ютерні мережі зв'язку, електронна пошта (e-meil), за допомогою якої у 1997 p. y розвинутих країнах було надіслано у 5 разів більше повідомлень, ніж поштових листів у всьому світі. Якісно нові можливості в розвитку засобів масової інформації відкрилися з настанням космічної ери: у 1962 р. був запущений перший комерційний супутник зв'язку «Telstar», у 1963 — перший геостаціонарний супутник «Jyncomil», на рубежі 80—90-х років XX ст. розпочалося функціонування системи Internet, послугами якої на початку XXI ст. користуються понад півмільярда осіб.

Науково-технічний прогрес у галузі засобів інформації не зупиняється. Тршає підготовка до створення системи «Teledesic», яка за допомогою розташованих над землею супутників має забезпечити підключення до космічного зв'язку всього населення Землі. Використання досягнень науково-технічного прогресу постійно розширює можливості ЗМІ впливати на зростаючі кола респондентів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить