Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Правові засади державного управління у сфері водозабезпечення

Правові засади державного управління у сфері водозабезпечення
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Правові засади державного управління у сфері водозабезпечення

Водоохоронне законодавство в Україні, незважаючи на стрімку законодавчу правотворчість, не стало на заваді бурхливого погіршення стану водних ресурсів у багатьох регіонах. Головна причина – брак ефективного державного управління водокористуванням через відсутність якісної нормативно/правової бази щодо його реалізації. Створення сучасної системи управління водозабезпеченням пов’язане з обов’язковим узгодженням організаційних, економічних та правових аспектів управління, які мають вирішальне значення для її ефективного функціонування. Системі державного управління необхідне надійне правове забезпечення, що спрямоване на покращення розвитку водозабезпечення як населення, так і в цілому територій.

Якість і оперативність управління залежать від застосування органами управління сучасного інструментарію, а їх діяльність спрямована на своєчасне виконання покладених на них функцій. У науковій літературі існує ряд підходів до визначення поняття «ефективності державного та регіонального управління». При цьому його пов’язують як з підвищенням якості послуг, життя населення, так і з ступенем задоволення потреб споживачів послуг. Важливим є досягнення головного завдання управління –

18

пошук шляхів, завдяки яким можна узгодити інтереси суб’єктів діяльності у сфері водозабезпечення, споживачів послуг водопостачання і водовідведення, екологічної політики для досягнення суспільного оптимуму. Для цього доцільним є застосування сукупності взаємопов’язаних управлінських технологій, серед яких: системний аналіз комплексного впливу факторів щодо формування ефективної державної політики; алгоритм конкретних дій органів державного управління та керівників окремих структурних елементів сфери водозабезпечення з підвищення ефективності державного управління галуззю. Нині найбільше використовують індикативний та критеріальним підхід до оцінки ефективності системи управління. Суть їх зводиться до наступного: перший заснований на зіставлені реальних показників розвитку галузі з цільовими індикаторами, що задаються на момент планування відповідно до поставленої мети; інший використовує різні групи критеріїв, серед яких показники кінцевих результатів діяльності органів влади, показники ефективності використання фінансових ресурсів, показники використання робочих процесів. Успіх функціонування системи державного управління водогосподарським комплексом залежить не тільки від внутрішніх чинників, але й від чинників, що обумовлюють вплив зовнішніх сил стосовно водогосподарських підприємств. При цьому, важливим є врахування не лише організаційно-економічного, але й екологічного та соціального аспектів, а також збалансування потенціалу водокористування та обсягів водоспоживання населенням з урахуванням зазначених підходів. Ефективність управління забезпечує досягнення мети – створення можливостей та інтенсивності водопостачання та водовідведення населення відповідно до соціально-економічних і екологічних інтересів суспільства, дотримання стандартів якості послуг і адекватності їх вартості, а також обґрунтування стратегічних рішень щодо його регулювання і розробка напрямків реалізації відповідних заходів. Для забезпечення цілісності

19

системи управління передбачається виконання умови єдності та інтересів на всіх рівнях управління, єдності його процесу. Послідовність оцінювання ефективності передбачає проведення таких основних етапів.

1. На першому етапі визначається мета, об’єкт та основні завдання. Зважаючи на це, метою є встановлення рівня надійності, витратності та прибутковості водозабезпечення населення, що розглядаються як основні критерії оцінювання ефективності забезпечення водопостачальної безпеки держави. Об’єктом дослідження є процес функціонування сфери забезпечення населення питною водою міського населення. Для досягнення поставленої мети необхідним є вирішення таких завдань: - врахування закономірностей розвитку забезпечення питних потреб населення; - визначення факторів, які формують перспективи розвитку водозабезпечення, врахування умов, вимог та стандартів, що встановлені чинним водним законодавством України; - генерування управлінських рішень щодо удосконалення розвитку водозабезпечення споживачів з урахуванням екологічної безпеки держави; - обґрунтування управлінських рішень щодо удосконалення державної політики у сфері забезпечення населення водними ресурсами з урахуванням вимог та обмежень стратегії сталого розвитку держави;

2. Наступний етап передбачає відбір показників для оцінювання напрямків ефективності управління водозабезпеченням населення, збір вихідних даних, їх систематизація та впорядкування. Для узгодження економічних, технічних та інших аспектів пропонується використовувати комплексний показник ефективності управління водозабезпеченням населення, який дозволить оцінити ступінь задоволення питних потреб населення, виявити недоліки в управління водопостачанням та водовідведенням, виокремити проблеми.

При цьому, визначення ефективності повинно базуватися на таких принципах: відповідності, що передбачає визначення зв’язку між критеріями

20

оцінювання та системою показників, які діють в його межах; єдності, що передбачає взаємоузгодженість між узагальнюючими та частковими показниками; стимулювання, що спрямований на обґрунтування необхідності стимулювання підвищення ефективності водозабезпечення з метою виявлення резервів його розвитку. В основі досягнення надійності сфери забезпечення питних потреб споживачів лежить своєчасне і гнучке управління, що дозволить водогосподарським підприємствам функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються.

3. На ефективність управління впливає розроблена стратегія, яка в свою чергу залежить від внутрішніх та зовнішніх факторів, які нерідко протилежно впливають на результати діяльності в сфері водозабезпечення. При встановленні їх впливу на ефективність доцільно застосовувати кореляційно-регресійне моделювання, оскільки досліджуються кількісні характеристики показників та форма зв’язку між ними.

4. Прогнозування та обґрунтування комплексу заходів щодо реагування органів державного управління водозабезпеченням населення на загрози, пов’язані із погіршенням якості водних ресурсів, зниженням надійності, фінансової стабільності водогосподарської галузі. Для прийняття правильних управлінських рішень щодо ефективного забезпечення населення питною водою необхідно мати надійні прогнозні показники, які характеризують ефективність водозабезпечення. Головне призначення прогнозних моделей полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку, передбаченні змін умов і факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики та прийняття рішень щодо її реалізації. Висновки. Запропонований підхід дає змогу не тільки аналізувати стан та тенденції, які виникають в процесі забезпечення питних потреб населення, а й проводити

 

21

наукове обґрунтування стратегічних рішень, визначити пріоритетні напрямки формування відповідної державної політики.

Достатньо вагомим чинником, який впливає на державне управління в сфері водозабезпечення міського населення є законодавче регулювання його розвитку. Основою правовідносин в га¬лузі державного управління використанням і охороною водних ресурсів є норми природоохоронного зако¬нодавства, визначені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища". Сьогодні діють нормативно-правові акти, які є основою розвитку водозабезпечення населення, зокрема Закони України: "Про житлово-комунальні послуги", "Про Загальнодержавну програму “Питна вода України'', "Про питну воду і питне водопостачання", Національна стратегія реформування і розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, що визначають правові, інституціональні та фінансові основи розвитку і реформування галузі. На міжнародному рівні принципи та підходи до природокористування визначені у Кіотському протоколі, підписаному в 1997 році в Японії, який визначив обов’язки та права країн світу щодо використання природних об’єктів.

В Україні історично склалося так, що для регулювання водних відносин на рівні закону діяв лише один законодавчий акт¬ Водний кодекс. До проголошення Україною незалежності його основні положення цілком збігалися з тими, які було закріплено в “Основах водного законодавства Союзу РСР і союзних республік”, введених у дію 1 вересня 1971 р. Новий Водний кодекс України, введений у дію 6 червня 1995 р., має істотні відмінності від свого попередника, проте й досі він залишається єдиним нормативним документом у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, ранг якого відповідає рівневі закону.

В Законі України “Про питну воду та водопостачання” відображені основні принципи державної політики в сфері питного водопостачання, а саме наближення національних стандартів і нормативів якості питної води, а

22

також засобів вимірюваная і методів оцінки до відповідних стандартів і методів, адаптованих в Європейському Союзі.

Особливе місце в водному законодавстві належить питанням якості питної води. Необхідно відмітити, що безпечна питна вода, яка споживається населенням одна з умов дотримання і реалізації конституційно закріпленого суб’єктивного права на екологічну безпеку, адже вода є складовою довкілля, безпечність якого забезпечується названим правом. Характерним для правовідносин щодо безпеки питної води, яка подається в житлові будинки  є встановлення в Україні Державних санітарних правил і норм «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання», згідно яких вода повинна бути безпечна в епідемічному відношенні, мати нешкідливий хімічний стан, сприятливі органолептичні властивості та радіаційну безпеку.

Узагальнення літературних джерел дало можливість сформувати проблеми правового регулювання водозабезпечення населення:

1) Досі не було видано єдиного зібрання всіх документів, що регулюють відносини в сфері водозабезпечення в Україні. Тому, повну структуру законодавчих актів у сфері водного законо¬давства визначити важко. Незабезпеченість відповідною нормативною базою стримує реалізацію державної політики щодо вирішення водогосподарських та екологічних проблем.

2) Серед цілей водного законодавства у Водному кодексі жодну з них не сформульовано так, щоб її досягнення у встановлений термін можна було перевірити. Отже, практично оцінити те, як закон впроваджується, на сьогодні неможливо.

3) Одним з пріоритетів екологічної політики України є гармонізація законодавства України з законодавством Європейського Союзу. В європейському і українському водному законодавстві держава бере на себе зобов'язання забезпечувати своїх громадян безпечною для здоров'я питною

23

водою. Основні принципи такої безпеки  збігаються в європейському й українському водному законодавстві і викладені у низці спеціальних законів. Водне законодавство, прийняте Європейським співтовариством (ЄС), також як і українське, можна поділити на три основні категорії:

А. Директиви, що встановлюють якість води для використання з різними цілями, у тому числі питними;

B. Директиви, спрямовані на обмеження або заборону промислових викидів небезпечних речовин у воду;

C. Директиви з охорони природних водойм (річки, моря тощо) від забруднення і виснаження.

4)   Для вирішення водних проблем світова спільнота прийняла ряд Директив, які повною мірою регулюють водні відносини.

5)   Невирішеним в законодавстві залишається досягнення оплати послуг водопостачання за тарифами, які покривають всі витрати водозабезпечення населення.

5) Надзвичайно велику роль у водному секторі відіграють громадяни та їх об'єднання, оскільки приймають участь у реалізації заходів щодо використання і охорони  вод  та  відтворення природних ресурсів. В Україні діяльність подібних формувань практично не має жодної можливості  реально вплинути на по¬кращення екологічної ситуації в країні, незважаючи на те, що законодавчо за ними закріплено це право.

6)   Дуже важливою проблемою є виконання фінансових зобов'язань по інвестуванню робіт з охорони водних ресурсів, тому що потреби в фінансових ресурсах перевищують можливості у їх наданні.

7)   Необхідним є перегляд нормативів якості питної води та встановлення більш суворішої відповідальності за порушення водного законодавства.

Для покращення правового забезпечення у сфері водозабезпечення населення та враховуючи структуру водного законодавства України, нові

24

тенденції його удосконалення в ЄС, науковці пропонують такі напрями гармонізації українського і європейського законодавства:

- розробка проекту змін і доповнень до Водного кодексу України з метоюзбільшення в ньому кількості норм прямої дії та врахування низки прогресивних нормативних положень законодавства ЄС;

- прискорення роботи з доопрацювання і прийняття Закону України “Про питну воду та водопостачання ”;

- розробка проектів законів/положень Украї¬ни: про воду, призначену для споживання людиною; про очищення міських стічних вод; про комплексне запобігання забрудненню та його регулювання; про технологічне нормування впливу підприємств на довкілля;

- розробка проекту постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування ”;

- розробка нормативних документів, які ма¬ють затверджуватися на рівні міністерств і відомств, а саме: правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами; інструкції щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування; правила охорони підземних вод; перелік екологічно безпечних найкращих сучасних технічних засобів і технологій.

Можна погодитись із зазначеними напрямками, однак даний перелік є недостатнім, оскільки в ньому не враховано вирішення проблеми стандартизації і нормування водоспоживання, відповідальності водогосподарських підприємств у разі постачання населенню питної води низької якості, збитковості процесу водозабезпечення, не розроблено наукове обґрунтування визначення ефективності водозабезпечення та оцінювання його витратності.

 

 

Таким чином, вирішення зазначених проблемних питань розвитку водозабезпечення міського населення потребує проведення комплексу заходів щодо оновлення та модернізації мереж водопровідно-каналізаційного господарства, запровадження раціональних норм водоспоживання для населення, покращення системи обліку водних ресурсів та удосконалення тарифної політики, здатної реанімувати водозабезпечення населення, створити підґрунтя для стабілізації водокористування та покращити якість води.

Особливої уваги заслуговує визначення ефективності процесу водозабезпечення та оцінка використання коштів.

Потрібно відмітити, що приведення україн¬ського законодавства до вимог європейського потребує певного часу. Ситуація, яка наразі існує в сфері правового забезпечення водопостачання населення дає можливість сподіватися, що Україна стоїть на правильному шляху, який забезпечить розвиток та вдосконалення правового поля, а отже, ефективність водозабезпечення населення в перспективі. Досить важливим є те, що наразі відсутній єдиний державний орган, який би вирішував проблеми водного господарства, водних ресурсів та водозабезпечення населення. Існування розгалуженої системи органів управління призводить до дублювання функцій щодо водозабезпечення населення, раціонального використання, збереження водних ресурсів, а це, в свою чергу, не дає можливості для узгодженості дій та ефективній реалізації намічених завдань.

Более старые статьи:

 

You have no rights to post comments