Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Державна служба» на тему: "Поняття стажування, етичного кодексу. Стратегія реформування системи державної служби в Україні. Поняття, мета, завдання й принципи управління державною службою як системою"

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Державна служба» на тему: "Поняття стажування, етичного кодексу. Стратегія реформування системи державної служби в Україні. Поняття, мета, завдання й принципи управління державною службою як системою"
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

Контрольна робота

з дисципліни «Державна служба»

на тему: "Поняття стажування, етичного кодексу. Стратегія реформування системи державної служби в Україні. Поняття, мета, завдання й принципи управління державною службою як системою"

Виконав:

слухач магістратури

державної служби,
групи 5зДСм

Перевірив:

д. держ. упр., професор

Херсон

ЗМІСТ

1. Визначення поняття стажування.

2. Визначення поняття етичного кодексу.

3. Стратегія реформування системи державної служби в Україні.

4. Поняття, мета, завдання й принципи управління державною службою як системою.

5. Тестові завдання.

1 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СТАЖУВАННЯ

Стажування — навчання персоналу на робочому місці під керівництвом відповідальної особи після теоретичної підготовки або одночасно з нею з метою практичного оволодіння спеціальністю, адаптації до об'єктів обслуговування та керування, набуття навичок швидкого орієнтування на робочому місці та інших прийомів роботи.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» стажування - це набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Трудове законодавство визначає стажування, як навчання на виробництві. Стажування передбачає засвоєння кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду, набуття практичних умінь і навичок щодо виконання обов'язків на займаній посаді або на посаді вищого рівня.

Основними завданнями їх стажуваннями є:

· вивчення досвіду, методів сучасного державного управління, ознайомлення з новітніми досягненнями науки і техніки, технологіями і перспективами їх розвитку та засобами впровадження;

· набуття досвіду практичної роботи у структурних підрозділах органів виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

· ознайомлення з практикою застосування нормативних документів і розробки документів, що призначені для використання при організації управління;

За час стажування спеціалісти повинні опрацювати наступні питання:

· принципи, які лежать в основі адміністративної діяльності, маючи змогу зіставляти свої теоретичні знання і щоденну практику на реальному місці;

· засади організації адміністративних структур, основні робочі процедури, з яких складається професійна діяльність на державній службі;

· виявлення необхідних державному службовцеві якостей (пунктуальність, ініціативність, уміння формулювати та висловлювати власні думки, здатність до роботи у структурному підрозділі тощо);

· досвід роботи з людьми;

· стиль і методи управління в умовах ринкової економіки;

· принципи самостійного і колективного прийняття рішень з виробничих і соціальних проблем;

· використання сучасних засобів оргтехніки і зв’язку;

· аналіз статистики і техніко-економічних показників роботи;

· методика підготовки наказів, розпоряджень, різноманітних довідок і заходів;

· принципи добору та розстановки кадрів, роботи з ними, розподілу обов’язків і делегування повноважень.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про державну службу", стаття 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», проведення стажування державних службовців здійснюється у порядку, встановленому законодавством України про державну службу. Так порядок та умови стажування в державних органах, а, відповідно, і в органах місцевого самоврядування врегульовано Положенням про порядок стажування у державних органах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.1994р. №804.

Стажування в державних органах (органах місцевого самоврядування) здійснюється з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця (посадової особи місцевого самоврядування).

Термін проведення стажування – до двох місяців.

Стажування можуть проходити як особи, що вперше претендують на посаду державного службовця (посадової особи місцевого самоврядування), так і державні службовці (посадові особи), які бажають зайняти більш високу посаду.

Відбір кандидата на стажування проводиться з ініціативи органу, де має відбуватись стажування. При цьому необхідна письмова заява самого стажиста та згода відповідних керівників за місцями його стажування та основної роботи.

Працівники, які досягли пенсійного віку, до стажування не залучаються.

Зарахування на стажування, терміни та зміни порядку його проходження оформлюються наказом керівника органу, де проводиться стажування.

Стажування працівника проводиться з відривом від основної роботи. За працівником, направленим на стажування, зберігається його посада та заробітна плата за основним місцем роботи з подальшим урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати відповідно до чинного законодавства.

На період стажування у відповідному органі за стажистом закріплюється державний службовець (посадова особа), відповідальний за стажування.

Зміст стажування визначається індивідуальним планом, що затверджується керівником структурного підрозділу органу, де проводиться стажування.

Стажист за час проходження стажування повинен виконати індивідуальний план стажування. Після закінчення стажування стажист подає керівництву державного органу доповідну записку про стажування з висновками керівника структурного підрозділу щодо можливості використання стажиста на державній службі, а за основним місцем роботи - стислий письмовий звіт.

За результатами стажування у державному органі стажисту видається довідка для подання за основним місцем роботи.

Особа (не державний службовець, не посадова особа), яка після успішного закінчення стажування виявила бажання працювати у даному державному органі, проходить конкурс відповідно до Положення про порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів державної виконавчої влади. При цьому їй надається перевага над особами, які беруть участь у даному конкурсі, але не проходили стажування.

Державний службовець (посадова особа) після успішного закінчення стажування може бути переведений на посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору.

Державний службовець (посадова особа), який пройшов стажування, може бути зарахований до кадрового резерву державного органу.

2 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ЕТИЧНОГО КОДЕКСУ

Одним із проблемних питань діючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативне врегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лише визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців, а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике соціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби зарубіжних країн.

З метою з’ясування етичних засад діяльності державних службовців доцільно звернутися до етимологічного походження терміна «етика». У сучасному науковому розумінні етика – це філософська наука, яка вивчає мораль, з’ясовує її місце в системі суспільних відносин, аналізує її джерела, природу, характер та структуру, досліджує моральні категорії. Етикет службових взаємин визначають як сукупність найбільш доцільних правил поведінки людей у трудових колективах, обумовлених найважливішими принципами загальнолюдської моралі і моральності.

Етика державного службовця — це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.

Аналіз етичних кодексів свідчить, що вони можуть бути деталізованими, з докладним викладенням норм і правил, заборон і дозволів, із складними механізмами примусу. А можуть бути стислими, без розгорнутих норм, категоричних заборон і детальних стандартів. У результаті найчастіше розробляється проміжний варіант.

Етичні кодекси мають такі реалістичні цілі:

1) стимулювання високих стандартів поведінки;

2) посилення довіри до державних службовців з боку громадян;

3) допомога у прийнятті управлінських рішень.

В одній моделі наголос робиться на правових механізмах покарання у випадках зловживання владою і на засобах захисту. В іншій головне - характеристика стандартів і процедур, які допомагають управлінцям приймати рішення відповідно до реальної ситуації. Можлива комбінована модель поведінки. Кодекси орієнтуються на досягнення лише мінімуму цілей. Було б нереалістично очікувати від етичних кодексів того, що вони зупинять корупцію і взагалі допоможуть запобігти конфлікту особистого і державного інтересу. Методична реалізація кодексів дасть змогу запобігти лише деяким порушенням і виявити осіб, які їх скоїли, вирішити лише деякі проблеми.

Щоб кодекс був реалістичним, він повинен містити п'ять елементів, зокрема:

- мету;

- перелік позитивних цінностей, на які потрібно орієнтуватися;

- понятійні стандарти того що «можна» і чого «не можна»;

- реальні санкції;

- систему процедурних гарантій.

Протее, навіть найкращий кодекс - це лише відправний пункт постійної роботи з поліпшення етичного клімату у відомствах і установах.

В Україні окремі аспекти законодавчо-нормативного регулювання поведінки державних службовців зафіксовані в Законі України «Про державну службу» і Законі України «Про боротьбу з корупцією», а також в Кодексі правил поведінки державного службовця, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 року.

У статті 5 Закону України «Про державну службу», яка так і називається - «Етика поведінки державного службовця» зазначається, що державний службовець повинен:

- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників;

- дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Крім згаданої статті 5, у Законі України «Про державну службу» є ряд положень, які прямо не вказують на етику поведінки державного службовця, але безпосередньо з нею пов'язані. Це, наприклад, стаття 17 - «Присяга державних службовців».

Проблема професійної етики державного службовця пов’язана з тим, що його діяльність має відповідати не тільки положенням Конституції і чинного законодавства, а й моральним принципам і нормам. При цьому етичний кодекс, яким державні службовці повинні керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, а й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки службової діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, що покладаються на них.

Кодекс загальних правил поведінки державних службовців в Україні як правовий «акт закріплює реалізацію державними службовцями їх прав і обов'язків стосовно інших суб'єктів суспільних відносин, а також інформує громадян про поведінку, якої вони можуть очікувати від державних службовців» Такий підхід підвищує правову захищеність як громадян України, так і державних службовців. Наприклад, у статті 22 Кодексу загальних правил поведінки державних службовців говориться, що під час виконання своїх службових обов'язків державним службовцям слід уникати дій, які можуть викликати у громадян уявлення щодо їх необ'єктивності чи упередженості, тобто мова йде про запобігання створення уяви щодо зловживання службовим становищем з боку державних службовців

Загальні правила поведінки державних службовців Навіть якщо поведінка державних службовців фактично не порушує норм етичної поведінки, їм слід уникати будь-яких дій, що можуть бути розцінені як порушення етичних норм. Протягом останніх років у нашій країні розроблено декілька проектів Етичних кодексів державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Групи народних депутатів України неодноразово вносили проекти Кодексів поведінки державних службовців, які не знаходили підтримки в сесійній залі Верховної Ради. Проект Кодексу поведінки державних службовців України визначає стандарти та норми поведінки і етики державних службовців, гарантії їх дотримання і відповідальність за їх порушення. Він призначений для інформування фізичних та юридичних осіб про те, якої поведінки вони вправі очікувати від державних службовців.

Водночас, в Україні є приклади практичного застосування етичних кодексів службовців, але лише в деяких виконавчих органах місцевого самоврядування: у Львові ще у 2001 р. було ухвалено «Кодекс етики працівників виконавчих органів Львівської міської ради»; у Вінниці за ініціативою міського голови виконком міської ради в листопаді 2006 р. затвердив своїм рішенням «Кодекс поведінки посадових осіб Вінницької міської ради». Виходить, що органи місцевого самоврядування більш вимогливі до своїх службовців, ніж Верховна Рада України.

3 СТРАТЕГІЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

Невід’ємною складовою стратегічних перетворень, започаткованих в Україні, є наближення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування до європейських принципів, які висуваються до країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також принципів “належного врядування”, які закріплені рішеннями Ради Європи.

Ратифікувавши Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, Україна отримала інструмент для втілення своїх перетворень.

Комплексні системні зміни законодавства та послідовні кроки в імплементації законодавства в процесі державного регулювання покладені в основу Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року (далі - Стратегія).

Стратегія визначає проблеми, які потребують розв’язання, мету, шляхи реалізації, індикатори реформи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування та містить комплекс першочергових завдань і заходів, спрямованих на забезпечення розвитку державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, враховуючи основні положення:

Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII;

Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 р. № 26-VIII;

Стратегії сталого розвитку “Україна - 2020”, схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5.

Координація роботи, проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією Стратегії покладається на Нацдержслужбу.

Сучасний стан розвитку державної служби та служби в органах місцевого самоврядування вимагає нормативно-правового удосконалення та актуалізації положень законодавства щодо:

запобігання проявам корупції серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

відкритого конкурсного відбору на усі посади державної служби; просування по службі державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов’язків;

визначення вимог до посад державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

чіткого і прозорого механізму відповідальності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі, за порушення вимог законодавства, невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків;

соціального захисту державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

удосконалення системи оплати праці державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

відповідності системи державних органів та органів місцевого самоврядування повноваженням та функціям, що вони виконують;

інституційної спроможності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

кардинального оновлення змісту діяльності кадрових служб державних органів та органів місцевого самоврядування, посилення їх ролі в управлінні персоналом відповідного органу;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

налагодження тісного взаємозв’язку наукових досліджень з практичними потребами державних органів та органів місцевого самоврядування.

Окремого розгляду потребує проблема престижності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Метою Стратегії є створення у середньостроковій перспективі належних умов для ефективного впровадження в Україні реформи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Стратегія спрямована на підвищення якості державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, що сприятиме оптимізації функцій інститутів державної влади, ефективному розподілу повноважень і сфер відповідальності.

Основними напрямами реалізації Стратегії є:

- гарантування політичної нейтральності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування шляхом розмежування політичних та адміністративних посад;

- забезпечення рівного доступу громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, усунення корупційного механізму шляхом проведення виключно відкритого конкурсу на зайняття вакантних посад;

- формування ефективної системи управління людськими ресурсами на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування, що базуватиметься на врахуванні знань, умінь, навичок, а також особистісних якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

- підвищення ефективності професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування шляхом оптимізації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зокрема у сфері державного та регіонального управління, запровадження індивідуальних програм розвитку персоналу та планування кар’єри;

- встановлення прозорої моделі оплати праці та уніфікація порядку встановлення розмірів посадових окладів відповідно до юрисдикції державного органу та органу місцевого самоврядування;

- гармонізація державної служби та служби в органах місцевого самоврядування шляхом відповідності законодавства у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування міжнародним стандартам та нормам ЄС;

- організаційно-методичне забезпечення проведення комплексного функціонального обстеження системи центральних та місцевих органів виконавчої влади з метою розвитку інституційної спроможності державного апарату;

- забезпечення прозорості, відкритості та підзвітності державних органів та органів місцевого самоврядування шляхом залучення організацій громадянського суспільства, наукових та експертних установ до розгляду питань з формування та реалізації державної політики у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

4 ПОНЯТТЯ, МЕТА, ЗАВДАННЯ Й ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ЯК СИСТЕМОЮ

Управління державною службою — це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління грунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби.

Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби.

Зокрема, загальне керівництво державною службою здійснює Президент України. Безпосередньо підконтрольним і підзвітним йому провідним органом управління державною службою виступає Головне управління державної служби України (Головдержслужба), правове становище якого визначено законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управління державної служби України (затвердженим Указом Президента від 02.10.1999 р.). Згідно з Указом Президента “Про підвищення ефективності системи державної служби” від 11.02.2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

Управління державною службою спрямоване на реалізацію інтересів держави в галузі управління державним апаратом. Сьогодні вироблені певні форми та структури, які покликані визначити основні напрямки розвитку не тільки державної служби, але й певні засади управління нею. Також розроблені та запроваджені на практиці юридичні норми організації і діяльності органів, покликаних здійснювати управління державною службою.

Управління державною службою здійснюється з метою досягнення результативної і раціональної діяльності всіх елементів державних органів влади. У відповідності до діючого законодавства для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою створено Головне управління державної служби України (Головдержслужба України), яке є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

Його завдання та повноваження визначені діючим Законом України “Про державну службу”, який був уведений в дію в 1993 році, та “Положенням про Головне управління державної служби України”, яке затверджено Указом Президента України № 1272/99 від 2 жовтня 1999 року.

Спираючись на вказані документи, можна визначити наступні завдання, які має перед собою система управління державною службою в Україні. Перш за все, управління державною службою повинно бути націлене на чітку організацію та стійке функціонування державного апарату, адже саме він є тією базою, на якій утримується державний механізм. Не менш важливим завданням є вироблення і здійснення ефективної і єдиної кадрової політики, яка націлена на збудження у державних службовців зацікавленого ставлення до своїх обов’язків, творчої ініціативи та виконавської дисципліни.

Виходячи з визнання того, що система державної служби в сучасній Україні перебуває на стадії свого формування, слід визнати важливим завдання її подальшого удосконалення в напрямку оптимізації функціонування і розвитку. Сучасна стадія формування української державності актуалізує завдання перед системою управління державною службою по збалансуванню та створенню тривких основ діяльності існуючих органів влади. Оскільки сучасна політична система України практично перебуває в стані перманентних змін, безумовно, надзвичайно важливо забезпечити гарантії функціонування державних органів.

Слід підкреслити, що сучасне управління державною службою має принципові відмінності від подібної системи, яка існувала на попередньому етапі розвитку українського суспільства. Сучасне життя вимагає радикальних змін у цій галузі. А це означає, що сучасна система управління державною службою повинна утримуватися на залученні широкої громадськості при вирішенні питань формування системи державних органів.

Тобто демократизм повинен стати важливим принципом управління державною службою. Сучасна система управління державною службою має внутрішню потребу встановити міцний і тривкий зв’язок з громадською думкою, яка складається відносно питань державної служби. Відомо, що громадяни України традиційно прискіпливо ставляться до сфери державної служби та до самих державних службовців. Ця традиція ставить на порядок денний врахування принципу відкритості і прозорості при запровадженні змін у системі державної служби. Як уже зазначалося, сучасна державна служба в Україні – складна та багатоступенева система, яка є важливою ланкою державного управління. Тому діяльність по управлінню державною службою повинна враховувати цю її якість і здійснюватись на основі системного підходу. Іншими словами, управління державною службою повинно передбачати узгодження, упорядкування і послідовність дій усіх структурних елементів державної служби. Саме в цьому полягає важливий принцип системності, на який повинна спиратися такого роду діяльність.

Тісно пов’язаний з цим принципом інший принцип – принцип комплексності розвитку державної служби, що передбачає узгодження різноманітних факторів – від правових, структурних через ланку опосередкування до психологічних та моральних. Вони здатні реально впливати на стан державної служби, її можливості в реалізації цілей та функцій держави, в забезпеченні державного управління суспільними процесами. Всі вказані завдання та принципи безпосередньо реалізуються спеціальними органами, які створені в Україні та покликані безпосередньо здійснювати управління державною службою.

У відповідності до Закону України “Про державну службу” державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Безумовно, ця політика виробляється при активній участі Секретаріату Президента України та Кабінету Міністрів України. Саме вказані інституції визначають основні напрямки державної політики у сфері державної служби. До них слід віднести: • визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби; • забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

5 ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

№23 – б

№71 - д

 

You have no rights to post comments