Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Правове забезпечення державного регулювання» на тему: «Правові акти державного управління: поняття та ознаки»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Правове забезпечення державного регулювання» на тему: «Правові акти державного управління: поняття та ознаки»
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Правове забезпечення державного регулювання»

на тему: «Правові акти державного управління: поняття та ознаки»

Виконав:

слухач магістратури

державної служби,
групи 5зДСм

Перевірив:

кандидат наук з держ. упр.,

д. держ. упр., доцент

Херсон

ЗМІСТ

1. Вступ.

2. Поняття правових актів державного управління.

2.1. Властивості правових актів.

2.2. Призначення актів управління.

3. Види правових актів державного управління.

4. Вимоги, що ставляться до актів державного управ­ління.

5. Висновки.

6. Список використаної літератури.

2

1 ВСТУП

Іс­нування суспільства і держави, уся організація суспільного життя немислимі без повсякденної державно-владної ді­яльності з управління економікою, адміністративно-пра­вовою сферою, соціально-культурним будівництвом, між­галузевими зв'язками.

Неодмінним інструментом, за допомогою якого держа­ва здійснює управління, є правові акти державного управ­ління. З ними пов'язане здійснення державних функцій і розв'язання будь-якої соціальної проблеми. Саме в них міститься переважна частина всіх наявних у державі пра­вових приписів, які поширюються практично на всі дер­жавні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.

Здійснюючись повсюдно, на різних рівнях керівництва, великою кількістю державних органів, акти державного управління здебільшого становлять значну і різноманітну систему правових засобів щодо реалізації законів, закріп­лення і розвитку сучасних громадських відносин.

Отже, встановлення і застосування правових норм без­посередньо пов'язано з актами управління. Більше того, акти управління — це єдиний спосіб створення і застосу­вання правових норм у процесі управлінської діяльності. Визначення поняття правових актів управління — одна з найскладніших проблем сучасного адміністративного права. В юридичній літературі, тому числі й навчальній, їх найчастіше визначають як форму державного управління, документ, волевиявлення, припис, дію.

Основний смисл складностей щодо визначення понят­тя державного управління полягає, головним чином, у з'ясуванні характеру його соціальної природи. Він зумов­лений насамперед одночасною належністю актів до право­вих та управлінських явищ. Зрозуміло, державне управлін­ня розглядати у відриві від права не можна, так само як і право неможливо розглядати без

3

його регулюючих, управ­лінських функцій. Проте саме акти виявилися в епіцентрі взаємозалежностей права й управління, саме їх генетична двоєдність дозволила виділити таку категорію, як юридич­ний механізм управління.

2 ПОНЯТТЯ ПРАВОВИХ АКТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Властивості правових актів

Отже, акти управління мають два джерела особливос­тей: по-перше, правове, по-друге, управлінське. Без право­вих актів не може бути державного управління як такого, водночас без них правова система держави втрачає своє регулююче призначення в сфері дій виконавчої влади.

Дана обставина стала якщо не єдиною, то, в усякому разі, головною й основною причиною настільки різних підходів до визначення поняття правових актів державного управління.

Аналіз різноманітних підходів дозволяє з більшою впев­неністю говорити про існування, принаймні, трьох най­більш поширених точок зору щодо цієї проблеми.

По-перше, правові акти державного управління визна­чаютьяк форми управлінської діяльності держави.

По-друге, правові акти державного управління визнача­ють як документи, що виходять від компетентних органів.

По-третє, правові акти державного управління визна­чають як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.

Кожна з перелічених позицій відображає особливості та властивості цих актів і може використовуватись для їх ха­рактеристики і визначення

4

поняття. Проте ці властивості й особливості можуть бути або основними, тобто такими, що відображають найістотніші риси усієї сукупності пра­вових актів державного управління, або додатковими, супутніми, тобто деталізуючими і конкретизуючими ці ос­новні властивості. Важливість одних і других безперечна. Водночас вони мають різне значення для з'ясування змісту й сутності актів. Головне смислове навантаження припа­дає на основні властивості, додаткові ж дозволяють глиб­ше і точніше розкрити зміст і визначити сутність правових актів державного управління.

Якщо цілком погодитися з першим варіантом визна­чення, то виявиться, що категорія "правові акти держав­ного управління" співпадає з категорією "правові форми державного управління", що вірно лише частково. Акти державного управління співпадають у такий спосіб лише з двома видами форм. Перша — встановлення норм права (видання нормативних актів управління, адміністративна правотворчість); друга — застосування норм права (видан­ня ненормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністратив­не розпорядництво).

Отже, даний підхід не може братися за основу, хоча й відображає одну з істотних властивостей актів державного управління.

Що стосується другої точки зору, то цілком очевидно, що характеристика акта тільки як документа не розкриває сутності даного правового явища. Саме визначення до­кумента свідчить про те, що правовий акт управління не лише документ, оскільки не можна його роль і сутність звести до закріплення відповідної інформації різними спо­собами на спеціальному матеріалі. Безумовно, докумен­тальна форма існування правових актів управління відіграє важливу роль у розв'язанні проблеми їх систематизації, зберігання, а також у правозастосовчій практиці. Отже,

5

документ — це форма існування акта управління.

Звідси можна зробити висновок про те, що визначення акта як документа справедливо лише частково, та й то сто­совно конкретних умов і обставин.

Найменш вразливою з позицій відокремлення най­більш значущих ознак правового акта управління виявля­ється третя точка зору.

Саме слово "акт" походить від латинського actus, що в перекладі найчастіше вживається у значенні "вчинок, дія", наприклад терористичний акт. Категорія "державне управ­ління" визначається як діяльність державних органів. Ад­же, будь-яке управління є діяльністю, а будь-який управ­лінський процес — комплексом послідовних дій суб'єктів управління. Не можна управляти не діючи. Не випадково іноді замість управління вживають поняття "управлінська діяльність" чи "діяльність з управління".

Отже, ми визначили правову і найбільш загальну влас­тивість такого правового явища, як правовий акт держав­ного управління. Такі акти — це насамперед дії. Саме дія може братися за основу в розкритті поняття й виробленні визначення правового акта державного управління. Проте слід мати на увазі, що зробити це можна лише з урахуван­ням усіх інших властивостей даного правового явища. Ви­ділена була й інша властивість — правові акти державного управління є двома формами державного управління, при­чому формами правовими.

Третя властивість правових актів державного управлін­ня полягає в їх вольовому характері, відповідно до вольо­вої сутності самого права. Отже, правові акти державного управління — не просто дії, а вольові дії чи волевиявлення.

Четверта властивість: дані акти не тільки волевиявлен­ня. Це

6

волевиявлення, що створюють певний правовий чи юридичний ефект.

Завдання юридичного ефекту безпосе­редньо пов'язане з метою управління. Розглянуті акти ви­користовуються для досягнення певної мети в ході здійс­нення завдань і функцій державного управління.

Загальним, спонукальним мотивом прийняття будь-якого акта управління є потреба в юридичному впливі на існуючі в сфері державного управління відносини. Тому юридичний ефект — безпосередня мета юридичного акта.

П'ята: однією з найважливіших властивостей актів дер­жавного управління є їх державно-владний характер. Саме звідси випливає характер адміністративно-правових відно­син як відносин влади і підпорядкування. Крім цього, за ознакою владності правові акти управління відмежовують­ся від інших управлінських дій і від правових актів, здій­снюваних суб'єктами правовідносин.

Шоста властивість правових актів державного управ­ління — їх підзаконність. Владний характер правового акта управління не означає, що орган, який його видає, діє на свій розсуд, поза будь-якими рамками. Підзаконність пра­вового акта управління означає, що він повинен відповіда­ти усім вимогам законів та інших актів вищестоящих орга­нів як за змістом, так і за порядком видання і формою за­кріплення.

Наголошуючи на важливості підзаконності як власти­вості правових актів управління, треба враховувати і таку специфічну особливість, як участь у підготовці актів бага­тьох людей. На жаль, більшість учасників цього процесу не мають необхідної правової підготовки. За таких умов завж­ди є небезпека виникнення у частини суб'єктів управлін­ської діяльності помилкових уявлень про те, що виражен­ня їх волі в актах управління залежить в основному від їх власного погляду.

7

Сьома: правовий акт державного управління може ви­ступати варіантом управлінського рішення.

Восьма: правовий акт державного управління прийма­ється винятково повноважним суб'єктом державно-управ­лінської діяльності.

Дев'ята: правовий акт державного управління — це од­ностороннє волевиявлення повноважного суб'єкта дер­жавного управління.

Десята: правовий акт визначає правила належної пове­дінки в сфері державного управління.

Одинадцята: правовий акт державного управління може бути опротестований в установленому чинним законодав­ством порядку.

Дванадцята: правовий акт державного управління у разі недотримання вміщених у ньому юридично-владних при­писів викликає особливі юридичні наслідки, а саме: відпо­відальність винної сторони.

Тринадцята: наявність певної форми провадження (ви­дання) правового акта державного управління.

Все викладене вище дозволяє дати визначення актам державного управління.

Правові акти державного управління — це владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єк­тів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.

2.2 Призначення актів управління

Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати найрізноманітніші завдання. Зокрема можуть виступати як юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини.

8

Правовий акт державного управління може стати під­ставою для прийняття інших актів управління. Наприклад, рішення обласної державної адміністрації про введення карантину у певній місцевості є підставою для прийняття аналогічного акта районною державною адміністрацією.

Акти управління відрізняються від суміжних державних актів і актів громадських організацій. Насамперед вони відмінні від законів. Верховенство за­кону щодо акта управління незаперечне, оскільки він має найбільшу юридичну силу. Закон може змінювати, скасо­вувати, призупиняти дію акта управління, останній же аналогічного впливу на закон не здійснює.

Відрізняються акти управління й від судових актів. Су­дові акти (вироки, рішення, визначення) приймаються у зв'язку з конкретними порушеннями правових норм, є на­слідком розгляду на судових засіданнях фактів конкретних відхилень від встановленого правопорядку; вони не вста­новлюють нових правил поведінки.

Акти ж управління приймаються не лише і не стільки у зв'язку з порушенням правових норм. Значна частина пра­вових актів державного управління приймається у зв'язку з розв'язанням конкретних завдань повсякденного керів­ництва господарським, політичним, соціально-культур­ним будівництвом.

Акти управління відрізняються від актів, які прийма­ються органами прокуратури. Прокурорські акти, як й ак­ти органів судової влади, пов'язані з конкретними пору­шеннями законів і можливістю таких порушень. У них не вирішуються питання повсякденного керівництва держав­ними справами, оскільки прокуратура не володіє адмініст­ративними функціями. Прокуратура не вирішує індивіду­ально-конкретних справ по суті. Згідно зі статтями 1 і 5 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури здійснюють загальний нагляд за дотриманням законів, у тому числі й за законністю

9

управлінських актів, які прий­маються органами державного управління.

Відрізняються акти управління і від цивільно-правових договорів, угод. Останні є результатом взаємної згоди двох чи кількох сторін. Акти управління — це однобічні, дер­жавно-владні волевиявлення конкретних органів управ­ління та їх посадових осіб. За незаконне прийняття акта управління несе відповідальність тільки той, хто його ви­дав, а за незаконне укладання цивільно-правової угоди — обидва її контрагенти.

Істотно відрізняються акти органів управління і від ак­тів громадських організацій. Акти останніх є актами не­державними, як правило, не є загальнообов'язковими, ім­перативні лише всередині самих громадських організацій. Акти ж державного управління є державно-владними, за­гальнообов'язковими, у ряді випадків обов'язкові не лише для певних державних органів, а й для громадських органі­зацій.

Нарешті, акти державного управління відрізняються та­кож і від службових документів. Юридичні службові доку­менти хоч і мають юридичне значення (дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення, паспорти тощо), проте вони не містять норм права, що властиво більшості актів дер­жавного управління, які мають підзаконний характер.

3. ВИДИ ПРАВОВИХ АКТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Відоб­ражаючи усю різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави, акти управління також різноманітні й великі за чисельністю.

Незважаючи на цю, безумовно, визначальну ознаку, вони можуть бути класифіковані, упорядковані в однопо­рядкові групи, що й дає можливість

10

чіткіше визначити міс­це кожного акта управління в їх загальній кількості, від­найти вірний, науковий підхід до відбору актів управління при їх систематизації.

За основу класифікації правових актів державного уп­равління беруться найзагальніші і найістотніші їх ознаки і властивості. Важливо зазначити, що класифікація має не лише суто теоретичне, а й практичне значення.

У теорії адміністративного права правові акти дер­жавного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:

1. За юридичними властивостями; 2. Замежею дії; 3. За характером компетенції органів, які приймають акти; 4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

Розглянемо класифікацію цих критеріїв.

1. За юридичними властивостями усі правові акти дер­жавного управління поділяються на дві великі групи: нор­мативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адмі­ністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятив­ну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загаль­ні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулю­вання однотипних суспільних відносин і не мають персо­ніфікованого (конкретного) адресата.

Ненормативні (індивідуальні) правові акти державного управління мають яскраво виражений правозастосовчий (правовиконавчий) характер. Ці акти завжди є актами за­стосування норм права. Ненормативний

11

(індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має дер­жавно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.

2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поді­ляються на такі:

• що діють на всій території без обмежень у часі (до ак­тів даного виду належать ті, чия юридична сила поширю­ється на всю територію України і не обмежується будь-якими часовими рамками);

• що діють на всій території протягом певного терміну (такими є акти, юридична сила яких поширюється на всю територію України, але тільки на певний, спеціально обу­мовлений термін);

• що діють на частині території без обмежень у часі (в основному це акти місцевих державних адміністрацій);

• що діють на частині території протягом певного тер­міну.

3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функці­онального управління. Перші регулюють управлінські від­носини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'я­зані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті — регулюють одну чи кілька державних функцій.

4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрар­хією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління вста­новлені різні назви актів.

Президент України видає укази і розпорядження.

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

12

Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції.ь Голови державних адміністрацій видають розпоряджен­ня, а керівники структурних підрозділів державних адмі­ністрацій — накази.

Накази — самостійний різновид управління. Вони мо­жуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Нака­зами міністрів та керівників інших відомств можуть вводи­тися в дію положення, устави, правила, інструкції.

4 ВИМОГИ, ЩО СТАВЛЯТЬСЯ ДО АКТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Акти державного управління повинні відповідати законам і підзаконним актам вищих органів державного управління. Незаконний акт управління автоматично ви­знається недійсним.

Будь-який акт державного управління повинен бути прийнятий компетентним органом і в межах його повно­важень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення про коло питань, які підлягають веденню даного органу, є обов'язковою умо­вою правильного здійснення функцій і завдань кожним органом державного управління.

Акти державного управління повинні видаватися в пев­ному порядку з дотриманням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо.

Однією з важливих вимог, які ставляться до актів дер­жавного управління, є дотримання певної форми акта.

Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій

13

формі, мають певну назву, підписуються певни­ми посадовими особами, нумеруються, датуються, забез­печуються іншими реквізитами. Деякі акти державного уп­равління втілюються, у, так би мовити, конклюдентну форму (дорожні знаки).

До актів державного управління у ряді випадків можуть бути поставлені й інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за наявності спеціального дозво­лу вищого органу; деякі можуть бути прийняті лише в межах певного терміну; деякі вимагають наступного за­твердження вищого органу. Письмові акти державного управління повинні бути викладені грамотною, чіткою, загальнодоступною мовою, конкретно формулювати вміще­ні в них вимоги.

14

5 ВИСНОВКИ

При порушенні певних вимог закону акти державного управління можуть бути визнані неправомірними, і, за­лежно від характеру порушень, не породжувати юридич­них наслідків з моменту їх прийняття (порушення закону); виявитися заперечними, тобто такими дефектними акта­ми, які обов'язкові до виконання, але можуть бути запере­чені заінтересованими органами чи особами у судовому або адміністративному порядку.

В праві, в тому числі адміністративному, діє презумпція законності прийнятих актів управління. Питання про ви­знання даного акта неправильним, дефектним вирішуєть­ся компетентним державним органом.

Особливі завдання щодо забезпечення законності вида­них органами державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії най­важливіших актів, які приймаються органами державного управління, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за закон­ністю їх прийняття і відповідності їх закону, що передба­чено Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 p.

15

6 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука. М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.

 

You have no rights to post comments