Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА з дисципліни «Соціальна та гуманітарна політика» на тему: "Щодо пріоритетних напрямів вдосконалення вітчизняної сфери охорони здоров’я"

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА з дисципліни «Соціальна та гуманітарна політика» на тему: "Щодо пріоритетних напрямів вдосконалення вітчизняної сфери охорони здоров’я"
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

з дисципліни «Соціальна та гуманітарна політика»

на тему: "Щодо пріоритетних напрямів вдосконалення вітчизняної сфери охорони здоров’я"

Виконав:

слухач магістратури

державної служби,
групи 5зДСм

Перевірив:

кандидат економічних наук,

доцент, д. держ. упр.

Херсон

Реформування медичної галузі є невід’ємною складовою соціально-економічних перетворень в Україні. У Програмі економічних реформ на 2010−2014 роки «Заможне суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава»[1] закладено основи розбудови якісно нової системи охорони здоров’я. Головною метою реформи є побудова такої моделі охорони здоров’я, яка б забезпечувала б рівний та справедливий доступ усіх членів суспільства до необхідних медичних послуг, високу якість та економічність цих послуг при збереженні соціально прийнятного обсягу державних гарантій. Одним із важливих завдань реформування системи охорони здоров’я на сучасному етапі є підготовка умов для переходу до страхової чи бюджетно-страхової моделі (обов’язкового соціального медичного страхування (ОСМС).

Незважаючи на те, що дискусія щодо запровадження в Україні ОСМС ведеться принаймні протягом останніх дев’ятнадцяти років, у зв’язку з чим неодноразово розроблялись відповідні законопроекти, серед науковців, урядовців, законодавців, роботодавців, профспілок, представників медичної спільноти й пересічних громадян й досі відсутня єдина думка як щодо остаточного напряму розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я, бачення шляхів її фінансування, так і щодо необхідності, можливості й форми запровадження страхової медицини.

Між тим, проблеми сфери охорони здоров’я вказують на необхідність негайного пошуку шляхів реформування медичної галузі.

1.  Нестача ресурсного забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема низька частка витрат на охорону здоров’я відносно валового внутрішнього продукту (ВВП) України. Вона за останні п’ять років коливається у межах 3-4 %, що є нижчим від середньосвітових витрат на медико-санітарну допомогу майже у 3 рази.

2.  Недоліки механізмів державного фінансування сфери охорони здоров’я, зокрема:

− Загальний обсяг фінансування охорони здоров’я з державного та місцевих бюджетів щорічно збільшується. Так, у 2010 році загальний обсяг фінансування становив 41,7 млрд грн, з яких: загальний фонд (бюджетні кошти) становили 39,4 млрд грн, що на 9,4 млрд грн (31,5 %) перевищує показник 2009 року (2009 р. - 29,9 млрд грн), у тому числі: місцеві бюджети сплачують в обсязі 32,1 млрд грн із зростанням на 30,6 %, державний бюджет - в обсязі 7,3 млрд грн із зростанням на 35,8 %; спеціальний фонд (власні кошти закладів, установ, Стабілізаційний фонд) − 2,3 млрд грн. Питома вага видатків на охорону здоров’я в загальному обсязі ВВП складає 3,6 % (2009 р. − 2,9 %)[2]. З 2000 р. до 2011 р. розмір фінансування сфери охорони здоров’я зріс майже у десять разів (у 2000 р. – 4,8 млрд грн, у 2010 р. – 41,7 млрд грн). Збільшення бюджетного фінансування сфери охорони здоров’я в основному пов’язане з необхідністю підвищення заробітної плати медичним працівникам. Проте об’єктивного покращення забезпечення галузі не відбувається. Рівень заробітних плат в медичній галузі, за даними Держкомстату, залишається одним з найнижчих[3].

− Високою є частка недержавної та неформальної складових фінансування. Попри конституційну гарантію (ст. 49) державного фінансування сфери охорони здоров’я, в Україні сумарне фінансування майже наполовину забезпечується за рахунок недержавної частки фінансування, що формується за рахунок інвестицій, благодійних внесків, особистих витрат населення тощо.

За даними досліджень, обсяги неформальних/тіньових платежів становлять 41,0–50,0 % [4].

− Спостерігається дублювання фінансування з бюджетів різних рівнів.

− Формування кошторису медичних закладів відбувається залежно від потужності медичного закладу (чисельності ліжок і медичного персоналу), а не від реальних потреб населення в медичній допомозі, що призводить до екстенсивного розвитку галузі. Переважна частка державного фінансування йде на фінансування лікарень, при цьому 80 − 90 % з них витрачаються на оплату праці персоналу та комунальні послуги.

Таким чином, незважаючи на певне збільшення в останні роки бюджетного фінансування сфери охорони здоров’я (СОЗ), його розмір у душовому вимірі залишається дуже низьким, що зумовлює зростання частки особистих витрат населення (як офіційних, так і неофіційних) і заміщенням безоплатної медичної допомоги платною.

3.  Недосконалість структурно-організаційної моделі СОЗ, зокрема:

− В Україні, окрім системи охорони здоров’я, що знаходиться у віданні Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України), існує низка паралельних медичних служб систем міністерств та відомств (14), на фінансування яких витрачається 42,3 % видатків на охорону здоров’я з державного бюджету. Наявність відомчих систем охорони здоров’я також обертається підтримкою дублювання потужностей медичних установ, і відповідно неефективним використанням державних коштів[5].

Наслідком вищезазначеного є те, що, за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2010 р., майже кожне п’яте (у 2009 р. – майже кожне друге) домогосподарство, члени яких потребували, але не отримали медичної допомоги, повідомило про випадки недоступності для хворих членів родини необхідного лікування у стаціонарних лікувальних установах. Майже усі такі домогосподарства вказали, що вимушена відмова від належного лікування викликана занадто високою його вартістю)[6].

4. Нераціональне використання наявних ресурсів, зокрема:

− Дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги[7], яка проявляється в концентрації високоспеціалізованих медичних установ на певній адміністративній території. Це, з одного боку, створює регіональну диспропорцію медичного забезпечення, а з іншого – призводить до неефективного використання потужностей медичних ресурсів на обмеженій території[8].

− Відсутня система маршруту пацієнта з боку лікаря первинної ланки (лікаря-терапевта, педіатра, сімейного лікаря) − пацієнти, як правило, самостійно напряму звертаються до лікарів-спеціалістів, що, з одного боку, створює умови для зловживань в медичній галузі, а з іншого − надмірний, в переважній більшості, не обґрунтований попит на спеціалізовану (більш витратну) медичну допомогу.

5. Низька доступність до якісних послуг з охорони здоров’я, зокрема:

− Диспропорція в забезпеченні якісними послугами з охорони здоров’я сільського і міського населення України. За даними соціологічних досліджень, майже у кожному другому домогосподарстві, у якому хто‑небудь із членів потребував медичну допомогу, він не отримав її (у 79 % випадків з причини високої вартості послуг, у 11 % – відсутності медичного спеціаліста потрібного профілю (у сільській місцевості – 17 %)[9]. Варто зазначити, що перші кроки реформування, а саме оптимізація закладів охорони здоров’я, лише поглибили дану проблему. Якщо раніше в сільській місцевості діяли ФАПи, то на сьогодні більшість з них ліквідовано, а географічна віддаленість деяких населених пунктів у поєднанні з низькою якістю доріг і транспортного зв’язку взагалі залишає певну частину населення України без медичної допомоги.

− Висока вартість ліків, неконтрольована система ціноутворення на лікарські засоби та відсутність державного забезпечення ліками. Наслідком вищезазначеного є те, що більша половина населення України не в змозі придбати необхідні ліки з причини їх високої вартості[10].

− Високий рівень корупції та неформальних платежів у СОЗ. За даними соціологічного дослідження, у січні − вересні 2010 р. кожна вісімнадцята гривня (у січні‑вересні 2009 р. – кожна дванадцята) з коштів, витрачених населенням на оплату послуг охорони здоров’я, була направлена на оплату послуг, отриманих у неформальному секторі СОЗ (на хабарі, грошову винагороду громадянам, які займаються наданням медичної допомоги без відповідного юридичного оформлення цієї діяльності тощо)[11].

6.  Низька якість кадрового забезпечення СОЗ, зокрема:

- Дільничні лікарі, праця яких оплачується по ставках і не залежить від якості їх роботи та обсягу наданих послуг, не зацікавлені в підвищенні своєї кваліфікації.

- Негативний кадровий баланс: постаріння працівників і; низька якість підготовки медичних кадрів; недостатній приплив у медицину кваліфікованих молодих спеціалістів.

- Непрозорість, суб’єктивізм і формалізм механізмів ліцензування медичної практики, акредитації закладів з охорони здоров’я, атестації медичного персоналу у поєднанні з повільним, а інколи − відсутнім впровадженням процесу стандартизації медичної практики призводить до поглиблення проблеми надання якісних послуг з охорони здоров’я.

7.  Недосконалість законодавства, що регламентує діяльність СОЗ, зокрема:

− Неузгодженість нормативно-правової бази, що визначає та регулює механізми фінансування СОЗ, зокрема відсутні законодавчо закріплені терміни «медична допомога» та «медичне обслуговування». Це потрібно для встановлення базового пакету медичної допомоги, надання якого держава гарантує всім своїм громадянам безоплатно тобто за рахунок державних та місцевих бюджетів.

Так, в законопроектах «Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я»(стаття 1)[12] та «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» (стаття 3)[13], що знаходяться на етапі громадського обговорення на сайті МОЗ України, внесено зазначену термінологію. Але аналіз цих законопроектів показав, що по різному трактуються такі поняття, як:

Медичне обслуговування - допомога, що надається з метою сприяння зміцненню здоров’я, профілактики, діагностики, лікування та реабілітації пацієнта та не обов’язково обмежується медичною допомогою;

Медичне обслуговування – діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб – підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, що сприяє зміцненню здоров’я, профілактиці, діагностиці, лікуванню та реабілітації громадян та не обов’язково обмежується медичною допомогою.

Це може призвести до подальшої неузгодженості при розробці пакету підзаконних актів, маніпуляції відповідним неузгодженням тощо.

Відсутність законодавчого забезпечення захисту прав пацієнтів та медичних працівників в Україні.

Реформування СОЗ пов’язують із двома можливими сценаріями: введенням страхової медицини та вдосконаленням існуючої СОЗ. Обидва сценарії мають низку як вад, так і переваг.

Переваги та недоліки сценаріїв перетворень у СОЗ в Україні.

Вдосконалення бюджетної СОЗ:

Характеристика: Фінансування: 1. бюджетне; 2. співучасть громадян (безпосередньо, за рахунок добровільного медичного страхування, лікарняних кас тощо). Всі фінансові ресурси концентруються на регіональному рівні; Платник (замовник): органи управління охороною здоров’я. Організація медичного обслуговування: пріоритетність первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини.

Переваги: 1. Загальна доступність до безкоштовної медичної допомоги; 2. Профілактична орієнтованість СОЗ; 3. Висока ефективність при особливо небезпечних інфекційних захворюваннях, професійних захворюваннях, а також в умовах надзвичайних ситуацій; 4. При відповідному управлінні менші адміністративні витрати; 5. Структурна оптимізація медичних послуг та підвищення ефективності використання ресурсів за рахунок принципу: фінанси «йдуть за пацієнтом»; 6.Мотиваційні та адміністративні механізми підвищення якості медичних послуг.

Вади: 1. Відсутність цільового принципу фінансування СОЗ. 2. Недостатнє бюджетне фінансування, високий відсоток особистих витрат населення за послуги з охорони здоров’я; 3. Нерівність в доступі до якісних медичних послуг; 4. Можливість дублювання медичних послуг (за рахунок відомчої медицини); 5. Більше можливостей для зловживань; 6. Вартість фармпрепаратів покривається за рахунок пацієнтів; 7. Бюрократизована адміністративна ланка СОЗ.

Запровадження бюджетно-страхової СОЗ:

Характеристика: Фінансування: 1. бюджетне (чітко визначений на законодавчому рівні перелік послуг з охорони здоров’я); 2. страхові внески роботодавців і робітників за працюючих; 3. співучасть населення (безпосередньо чи через ДМС); Платник (замовник): Фонд медичного страхування; Організація медичного обслуговування: пріоритетність первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини медичної допомоги. Обмежена умовами медичного страхування; 4. Підвищення прозорості фінансування СОЗ; 5. Покриття установленого переліку фармпрепаратів за рахунок ОСМС; 6. Мотиваційні та адміністративні механізми підвищення якості медичних послуг; 7. Обов’язковість використання стандартів надання медичної допомоги.

Переваги: 1. Зміцнення фінансової бази за рахунок ОСМС, цільового характеру внесків; 2. Досягнення досить високого ступеню солідарності, незалежно від фінансової можливості людини; 3. Загальна доступність до обмеженого переліку

Вади: 1. Запровадження нового цільового внеску − збільшення нарахувань на фонд оплати праці; 2. Додаткові витрати, пов’язані з формуванням структури ОСМС; 3. Великі витрати на утримання інфраструктури та адміністрування; 4. Відсутність відпрацьованих механізмів державного регулювання медичного страхування; 5. Недостатня кількість спеціалістів у сфері страхового менеджменту; 6. Зростання обсягів не завжди виправданих медичних послуг та підвищення їх вартості; 7. Складна система розрахунків з лікувально-профілактичними закладами.

Отже, основними перевагами, які вказують на необхідність запровадження ОСМС, є наявність цільового характеру внесків і тим самим зміцнення фінансової бази СОЗ і забезпечення високого ступеню солідарності, незалежно від фінансової можливості людини. Разом з тим на сьогодні в Україні залишаються невирішеними і потребують доопрацювання низка ключових моментів, які суттєво утруднюють в найближчий час запровадження ОСМС, а саме:

1. Ризики, пов’язані зі становищем на ринку праці, зокрема:

− Низька заробітна плата населення країни, високий рівень нарахувань на заробітну плату (41,5 %, з яких 3,5 % сплачує найманий робітник, а 38 % - роботодавець).

− Високий рівень тіньових заробітних плат (за оцінками Всесвітнього банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає 50 % ВВП[14]).

2.  Ризики, пов’язані з сучасним станом сфери охорони здоров’я, зокрема:

− Законодавча неузгодженість між Основами законодавства України про охорону здоров’я, статтею 49 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України у справі про безоплатну медичну допомогу[15] у питаннях визначення об’єму медичних послуг, що мають надаватися населенню України безоплатно за рахунок публічних джерел фінансування та співучасті населення в оплаті вартості медичних послуг (у тому числі й за рахунок соціального медичного страхування)[16].

− Відсутність єдиних державних тарифів на медичні послуги, відповідно до стандартів якості послуг з охорони здоров’я, що може призвести до неконтрольованого зростання цін на послуги з охорони здоров’я без відповідного підвищення якості.

− Регіональна та організаційна диспропорція в оснащенні медичних закладів, що ускладнює процес забезпечення рівності та солідарності надання якісних послуг з охорони здоров’я та загостриться в умовах запровадження страхової медицини.

− Поширена практика неофіційної оплати за медичні послуги (за деякими даними, становить іноді більш як половину доходів лікарів).

3.  Ризики пов’язані з медико-демографічною кризою а в Україні, зокрема:

− Стрімке постаріння населення. Якщо у 1991 р. частка населення у віці 60 років і старше становила всього близько 19 %, то станом на початок 2010 р. − понад 21 %[17]. Що, по-перше, призводить до загострення процесів депопуляції (навіть за умови підвищення народжуваності), по-друге − посилюється тягар на працююче населення та на державу.

− Високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань непопулярність серед населення здорового способу життя (поширеність тютюнопаління, вживання алкоголю тощо).

− Виражена відмінність показників захворюваності забезпечених і малозабезпечених груп населення (більше, ніж у 3 рази)[18], при високій питомій вазі бідного населення в Україні (26,4 %, при цьому в Волинській, Кіровоградській, Сумській та Херсонській, областях України цей показник становить 40 %, а у двох останніх за межею бідності живе майже половина населення[19].

Відтак етапу реформування української СОЗ шляхом запровадження ОСМС має передувати значна підготовча робота щодо підвищення ефективності функціонування існуючої державної СОЗ з паралельним сприянням розвитку добровільного медичного страхування.

Виходячи з вищенаведеного, для підвищення ефективності функціонування існуючої державної СОЗ необхідна реалізація наступних кроків:

1.  Вдосконалення законодавчого забезпечення СОЗ:

− З метою забезпечення гарантованої державою безоплатної медичної допомоги на законодавчому рівні визначити базовий пакет надання медичних послуг, гарантованих державою, що в подальшому стане базовим для запровадження медичного страхування.

− Доопрацювати та прийняти законопроекти, які знаходяться на етапі громадського обговорення, а саме: «Про проведення у Вінницькій, Дніпропетровській та Донецькій областях експерименту з реформування системи охорони здоров’я», «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я», «Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я», в тому числі, метою запобігання різного тлумачення ключових термінологій при формуванні нормативно-правової бази, що регламентує діяльність СОЗ, узгодити термінологію: «заклад охорони здоров’я»; «медичне обслуговування».

− З метою забезпечення законодавчої захищеності прав пацієнтів та медичних працівників в Україні: прийняти закон України «Про захист прав пацієнта», що знаходиться на етапі громадського обговорення; запровадити в Україні лікарське самоврядування.

− З метою посилення ефективності механізмів реалізації чинного законодавства запровадити систему моніторингу та відстеження якості та належності виконання нормативно-правових актів, що регламентують діяльність СОЗ.

2.  Посилення ресурсного забезпечення СОЗ:

− Запровадити механізми інноваційного фінансування СОЗ шляхом, наприклад, введення механізму цільового використання акцизних зборів на шкідливі для здоров’я продукти (алкоголь, тютюнові вироби, напої з великим вмістом цукру тощо) на потреби охорони здоров’я.

− З метою вдосконалення процедури державного забезпечення населення України базовим пакетом лікарських препаратів створити Державний реєстр цін на лікарські засоби; на державному рівні запровадити систему фіксування цін на низку найбільш соціально важливих лікарських засобів з одночасним введенням державного замовлення на їх виробництво.

− З метою підвищення ефективності використання видатків на СОЗ, впровадити систему моніторингу, яка б оцінювала ефективність державних видатків з точки зору якісних наслідків для здоров’я суспільства, а не за даними статистики звернень до медичних закладів чи тривалості перебування та стаціонарному лікуванні.

− Сприяти розвитку соціального партнерства між державою та представниками приватної медицини шляхом залучення їх до соціальних програм: побудови та фінансування хоспісів, фінансування протитуберкульозних програм тощо.

3. Стимулювання розвитку добровільного медичного страхування.

− З метою забезпечення принципу багатоканальності фінансування СОЗ, сприяти  подальшому розвитку добровільного медичного страхування, лікарняних кас; більш широко використовувати ресурси приватних медичних закладів.

− З метою стимулювання застосування системи офіційних співоплат населення в процесі медичного обслуговування встановити пільги з оподаткування прибутковим податком для тих, хто користується приватними медичними послугами[20].

− З метою відпрацювання системи підвищення якості медичної допомоги, цілеспрямованого і контрольованого використання коштів, сприяти подальшому розвитку лікарняних кас, залученню до них підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. При цьому підприємства можуть сплачувати частину внесків чи повний їх розмір за своїх співробітників.

− З метою більш широкого використання добровільного медичного страхування, зниження цін на його послуги, запровадити механізми фінансування страховими компаніями профілактичних заходів, спрямованих на зниження ризиків захворюваності, підвищення рівня здоров’я населення і тим самим скорочення кількості страхових випадків.

4.  Підвищення якості послуг з охорони здоров’я.

− З метою посилення громадського контролю, побудови двостороннього зв’язку між державою, сферою охорони здоров’я і громадянським суспільством у царині охорони здоров’я посилити роль Громадської ради МОЗ України шляхом забезпечення активного залучення її до аналітичної роботи щодо вивчення впливу механізмів реформування на діяльність СОЗ, задоволення населення результатами реформування; забезпечення фахової громадської експертизи галузевого законодавства тощо.

− З метою забезпечення якості, безпеки та ефективності лікарських засобів та раціонального їх використання, широко запровадити формулярну систему лікарських засобів та розроблену МОЗ України методику її моніторингу та оцінки якості.

− Забезпечити розроблення нових та оновлення існуючих медичних стандартів і клінічних протоколів надання медичної допомоги на основі доказової медицини з паралельним забезпеченням процедури контролю МОЗ України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства над реалізацією та дотриманням цих стандартів.

− З метою підвищення ефективності використання ресурсів у СОЗ, запровадити систему диференційованої стимулюючої оплати праці в СОЗ та систему контрактних державних закупівель медичних послуг шляхом укладання контрактів між надавачами медичних послуг (медичними закладами, приватно-практикуючими лікарями) та платником − державними органами управління з прив’язкою до якості та шкали складності надання медичної допомоги.

− Створити програму безперервного підвищення якості надання послуг з охорони здоров’я (у тому числі за рахунок дистанційного навчання, комп’ютеризації робочих місць лікарів тощо), які застосовуються на різних рівнях СОЗ, удосконалення системи позавідомчого (ліцензування, акредитація, атестація) та відомчого контролю (незалежна експертиза) якості.

− Посилити мотиваційні механізми підвищення якості надання послуг, зокрема: посилити заходи соціального захисту працівників системи охорони здоров’я, в першу чергу на рівні первинної ланки (забезпечення житлом, надання пільгових кредитів тощо); підвищити рівень заробітної плати; запровадити стимулюючу систему оплати за профілактичну діяльність тощо.

5.  Підвищення якості кадрового забезпечення СОЗ.

− З метою усунення диспропорції в кадровому забезпеченні СОЗ, запровадити систему прогнозування на довгострокову перспективу за категоріями медичного персоналу у відповідності до потреб охорони здоров’я з урахуванням стратегії та темпів системних перетворень галузі, зовнішніх та внутрішніх міграційних процесів та природного вибуття кадрів.

− Забезпечити підготовку і перепідготовку випереджаючими темпами лікарів загальної практики / сімейної медицини, сімейних медичних сестер, середнього медичного персоналу з вищою освітою. Для цього в Державному бюджеті на 2012 рік передбачити відповідну статтю фінансування.

6. Створення національної моделі охорони здоров’я.   З метою пошуку найбільш оптимальної для України національної моделі охорони здоров’я, діяльність та інфраструктура якої відповідатимуть потребам населення, та враховувати географічні, історичні та культурні особливості України, забезпечити:

− проведення поточного та ретроспективного аналізу елементів сучасних світових моделей охорони здоров’я, які показали свою ефективність;

− оптимізацію системи збору та аналізу статистичних даних, зокрема узгодження порядку надання та обігу інформації між Міністерством охорони здоров’я, Регіональними центрами медичної статистики та Держкомстатом;

− запровадження системи оцінки якості надання медичних послуг кінцевому споживачу та ефективного зворотного зв’язку задля розроблення науково та економічно обґрунтованих механізмів реформування вітчизняної СОЗ.

7. Розроблення компенсаторних механізмів.

З метою подальшого реформування СОЗ у напрямі запровадження ОСМС, Міністерству охорони здоров’я України, у співпраці з Міністерством фінансів, профспілками та Федерацією роботодавців України розробити можливі компенсаторні механізми для збалансування зростаючого фіскального навантаження на роботодавців.

Список використаної літератури

[1] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава: Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки  / Комітет з економічних реформ при Президентові України.

[2] Професійна спілка працівників охорони здоров’я України : Інформація про соціально-економічну ситуацію в галузі охорони здоров’я у 2010 році [Електронний ресурс].

[3] Розмір середньої заробітної плати в сфері охорони здоров’я, станом на 1 лютого 2011 року, становить 1591 грн (68 % середнього рівня по економіці), що є одним з найнижчих, після працівників рибальства й рибництва, сільського господарства та мисливства [Електронний ресурс]. [4] Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір: Лехан В.М., Слабкий Г.О., Шевченко М.В. Київ, 2009. – с. 7.

[5] Стратегія розвитку системи охорони здоров’я:  український вимір: Лехан В.М., Слабкий Г.О., Шевченко М.В. Київ, 2009. – с. 8

[6] Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 році [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

[7] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава : Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки  / Комітет з економічних реформ при Президентові України.

[8] Інформація про соціально-економічну ситуацію в галузі охорони здоров'я [Електронний ресурс]. Якщо у Києві в і у обласних центрах є надмірна кількість медичних працівників, то в регіонах їх не вистачає, особливо це стосується первинної ланки СОЗ. Так, центральні районні лікарні Херсонської області укомплектовані лише на 66,0 %, Запорізької - на 67,2 %, Миколаївської - на 68,8 %, Харківської - на 69,5 %; дільничні лікарні Донецької області укомплектовані на 50,0 %, Житомирської - на 61,0 %, Рівненської на 61,4 %; - сільські лікарські амбулаторії Житомирської області укомплектовані на 45,3 %, Чернігівської - на 53,3 %, Херсонської - на 53,7 %. 6 дільничних лікарень в Україні функціонують без лікарів (основних працівників) (4 - в Чернігівській області, 2 - в Кіровоградській). 422 лікарські амбулаторії функціонують без лікарів (основних працівників) (28 - в Житомирській області, 37 - в Одеській, 38 - в Дніпропетровській, 47 - в Чернігівській).

[9] Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 році [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

[10] Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 році [Електронний ресурс]. − Основною причиною недоступності окремих видів медичної допомоги переважна більшість домогосподарств, як і в опитуванні попереднього року, вказала занадто високу вартість ліків, медичних товарів, послуг охорони здоров’я. Серед найменш забезпечених домогосподарств першої децильної групи та серед домогосподарств, середньодушові загальні доходи яких нижче прожиткового мінімуму, по 17 % при потребі не змогли отримати ліки, медичні товари та послуги, в той час як серед більш забезпечених домогосподарств десятого дециля частка таких склала лише 8 %.

[11] Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги у 2010 році [Електронний ресурс].

[12] Законопроект «Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я» [Електронний ресурс].

[13] Законопроект «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я» [Електронний ресурс].

[14] Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави. Національна доповідь. За загальною редакцією В. М. Гейця [ та ін]. – К.: НВЦ НБУВб 2009. – 687 с.

[15] Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» [Електронний ресурс].

[16] Рудий В.М. Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров’я в Україні. − К. : Сфера, 2005. − С. 229−230.

[17] Модернізація України – наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – С. 33.

[18] Основні шляхи подальшого розвитку охорони здоров’я в Україні / Під заг. ред. В.М.Лехан, В.М.Рудого. − К., Вид-во Раєвського, 2005. − С. 17.

[19] У двох областях України за межею бідності - половина населення [Електронний ресурс].

[20] Рудий В.М. Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров’я в Україні. − К. : Сфера, 2005. − С. 167.

 

 

 

You have no rights to post comments