Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Засоби здійснення міжнародних платежів

Засоби здійснення міжнародних платежів
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Засоби здійснення міжнародних платежів


Платежі чеками
Сутність і оформлення чеків. Сучасними засобами платежу у зовнішній торгівлі є чеки, пластикові картки, векселі, банківські перекази тощо.
Чек(англ. check) — грошовий документ встановленої форми, який містить безумовне розпорядження чекодавця банку здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми чекотримачеві готівкою чи перерахуванням грошей на його рахунок у банку.
Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник не зважується віддати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після подання.
Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове покриття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, у тому числі суми, які надійшли на ці рахунки внаслідок надання банками кредиту.
Як засіб платежу в міжнародному обороті чек використовують при остаточному розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, пога-
Засоби здійснення міжнародних платежів
141
шенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними операціями.
Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права, тобто нормами Женевської конвенції, що встановила «Однотипний закон про чеки». Країни, які не належать до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права — його нормами.
Відповідно до міжнародного права при розв'язанні суперечностей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек.
Чек має чітко визначену форму письмового документа; його виписують на спеціальному бланкові, виданому чекодавцю банком.
Текст чека повинен містити такі основні елементи:
1) найменування «чек» (чекова позначка) тією мовою, якою виписано чек;
2) просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити зазначену в чекові суму, яка теж повинна бути вказана прописом від руки;
3)   найменування  банку-платника;  чекодавець  зобов'язаний вказати на чекові свій рахунок у банку, з якого має бути здійснений платіж. Англійські норми права передбачають банківську позначку на чеку, яка означає, що на поточному рахункові чекодавця достатньо коштів для оплати чека;
4)  місце платежу, яке переважно збігається з місцем розташування банку-платника;
5) дата (число, місяць (прописом), рік видачі чека) та місце складання (виписування) чека. Якщо місце складання чека не зазначено, ним вважається місцерозташування чекодавця;
6) підпис чекодавця.
Ніякі поправки чи виправлення на чекові не допускаються. Відсутність у ньому якогось з перелічених елементів позбавляє цей документ сили чека.
Згідно з Женевською конвенцією термін подання чека до оплати у країні його видачі становить 8 днів, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи та Середземномор'я — 20 , а в міжконтинентальному платіжному обороті — 70 днів. Ці терміни діють з дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.
Чек може передавати одна особа іншій внесенням у нього передатного напису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека і підписується особою, яка зробила цей напис (індосантом).
Передатний напис (індосамент) повинен бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передачу прав щодо чека іншій особі, а також передбачає відповідальність індосанта перед всіма наступними власниками чека.
Чек належить до категорії обігових документів, тобто для передачі прав за чеком іншій особі немає необхідності вдаватися до цесії.
Цесія (лат. cessio — передання) — поступка ВИМОГИ В зобов'язанні іншій особі; передання будь-кому своїх прав на що-небудь.
Всі права можуть бути передані за допомогою передатного напису — індосаменту, який проставляють на зворот-
ному боці чека або на доданому до чека листі (алонжі).
Чек з індосаментом повинен бути вручений індосантом індосату. Індосамент (як і чек) може бути іменним, ордерним, бланковим. Індосамент, який містить слова «на інкасо», «валюта на отримання», «в депозит», «як довіреному» або рівнозначні слова, називається передорученим.
Механізм розрахунків чеками. Платіж чеком. Такий платіж здійснюється без права регресу, про що свідчить позначка, проставлена після перевірки легальності чека (зразків підписів трасата, номера рахунка, номера чека та ін.).
Негоціація (передання, продаж) чека. Ця операція завжди здійснюється з правом регресу будь-яким банком, який на неї погодився. Такий банк видає аванс бенефіціа-ру (тримачу чека) і надсилає негоційований чек в банк тра-санта для платежу. У разі неплатежу бенефіціар повинен повернути негоційованому банку суму отриманого авансу.
Гарантія платежу за чеком. Крім відповідальності, передбаченої законом до чекодавця та індосанта чека у разі його неоплати, платіж за чеком на всю суму або її частину може бути гарантований будь-якою іншою особою. Така гарантія забезпечується словами «гарантований», «аваль», «вважати за аваль» та ін. і супроводжується підписом особи (аваліста), яка прийняла на себе відповідальність за платіж. Причому особі, яка підписується як гарант, не обов'язково вказувати, за кого вона дає гарантію. За відсутності такої вказівки гарантія вважається даною за чекодавця. Відповідальність гаранта (аваліста) за чеком є акцесорною, тобто додатковою, не основною.
Платежі за допомогою чеків належать до порівняно повільних методів розрахунків, оскільки отримувач платежу повинен чекати повернення чека в банк трасанта для клірингу (безготівкових розрахунків) до того, як буде кредитований його власний рахунок. Експортер повинен видати своєму банку розпорядження для інкасування цього платежу. В міжнародній торгівлі чеки обов'язково надсилають для інкасування.
Інкасування чеків. Комерційні банки України приймають на інкасо всі належним чином оформлені комерційні чеки в будь-якій валюті. Покриття виплачується в доларах СІЛА та євро. Якщо чек виписаний в іншій валюті, покриття зараховується і виплачуються в доларах СІЛА.
Термін інкасо — 50 днів (42 дні від першої п'ятниці, наступної за днем отримання чеків сектором чеків відділу електронних засобів розрахунку Департаменту зовнішньоекономічних і валютних операцій).
Комісія з інкасування містить такі складові:
1) Commerzbank — 0,15%, мінімум 35 євро за чек або декілька однакових чеків, пред'явлених за один раз;
2)  комісія банків-кореспондентів — точно не визначена, здебільшого порядку комісії Commerzbank;
3) головна контора — 0,5%;
4) комісія філії — встановлюється філією.
Не приймаються чеки, сума комісії за якими значно перевищує суму чека. При поверненні неоплачених чеків іноземні банки все одно стягують комісію за їх обробку.
При прийнятті на інкасо комерційних чеків в українських банках клієнт подає заяву (с. 145) про виставлення чека на інкасо, в якій вказує найменування платіжного документа, його дату і номер, ким виданий, суму кожного чека, якщо їх декілька, загальну суму і ставить підпис, підтверджуючи правильність вказаних даних і свою згоду з умовами інкасо.
Співробітник банку перевіряє правильність реквізитів чека, термін його дії (півроку), послідовність індосаментів і особу одержувача за паспортом. Іменні чеки, які пред'являються банку іншою особою, можуть бути прийняті на інкасо тільки за дорученням власника чека або якщо чек виписаний на користь малолітньої чи недієздатної особи.
Власник чека ставить на його звороті свій підпис (бланковий індосамент). Співробітник банку оформляє у двох примірниках опис документів, прийнятих на інкасо, закріплює його підписом і штампом банку, один примірник віддає клієнтові. Прийняті на інкасо чеки оприбутковують
у касі банку, оформляють прибутковий валютний ордер на суму і у валюті чека.
Після надходження коштів за чеком на рахунок клієнтові надсилають про це повідомлення. За відмови іноземного банку оплатити чек клієнту передають повідомлення з проханням з'явитися для отримання поверненого чека. При видачі покриття за чеком оформляють видатковий валютний ордер, а клієнт повертає виданий йому примірник опису документів, прийнятих на інкасо.

У міжнародній торгівлі недостатнє поширення сплати боргів за допомогою чека зумовлене такими чинниками:
1) необхідністю звернення експортера до свого банку з розпорядженням про інкасування платежів, за що буде стягнуто певну плату;
2)  супереченням чека внутрішньому валютному законодавству і положенням про валютне регулювання в країні покупця, тому розрахунки можуть бути затримані до одержання необхідного дозволу влади на здійснення платежу;
3) втратою чека при надсиланні поштою;
4) чек виявився «непокритим» і не буде оплачений після пред'явлення.
Види чеків. Умови передання чека від однієї особи до іншої визначають вид чека та характер його використання в обігу як засобу платежу.
Іменний чек — чек, виписаний на користь певної особи, який не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту; передається цесією (передатним написом із застереженням «Не наказу», завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права).
Ордерний чек — чек, виписаний на користь певної особи чи за її наказом, який передається за допомогою індосаменту із застереженням «Наказу» чи без нього.
Цей вид чека широко використовується у міжнародному платіжному обігу (зразок див. на с. 142).
Чек на пред'явника — чек, виписаний пред'явникові, який може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього.
Чекодавець надає його партнерові за кордоном, який виставляє чек своєму банкові для кредитування свого рахунка. У такий спосіб за допомогою чека на пред'явника
чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнерові. Цей платіж відбувається швидше, ніж банківським переказом, тому чеки на пред'явника також широко використовують у міжнародному обігу.
У міжнародній практиці чеки поділяють ще на банківські та фірмові.
Банківський чек — чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент
У тексті таких чеків відсутні найменування фірми-чекодавця, ним виступає банк боржника. Оплату за цими чеками здійснюють за кошти банку чекодавця на його рахунку в банку-кореспондентові за кордоном. У міжнародному платіжному обігу найчастіше використовують банківські ордерні чеки.
Фірмовий чек — чек, виписаний фірмою на одержувача.
Переважно такі документи виписують в національній чи іноземній валюті на пред'явника і виставляють фірми на свій банк. Оплата за ним здійснюється за рахунок коштів чекодавця.
Якщо при передачі чека не передбачено отримання готівки, використовують кросування та розрахункові чеки. Прикметна ознака просованого чека — дві паралельні лінії (загальне перекреслюваня), нанесені по діагоналі на його лицьовому боці.
Особливими видами чеків є єврочеки.
Єврочеки (eurocheque) — стандартизовані чеки, які випускають банки — члени Європейської банківської системи «Єврочеки», супроводжувані спеціальною гарантійною карткою.
Виникли вони наприкінці 60-х років XX ст., коли великі європейські банки надали своїм клієнтам право виписувати чеки під час поїздок за кордон і отримувати за ними гроші у відділеннях зарубіжних банків-кореспондентів з пред'явленням гарантійної картки. Згодом було введено єдину форму чека, яка отримала назву єврочек. Його почали видавати клієнтам фінансові установи (комерційні, ощадні банки, поштові установи) багатьох європейських країн, які приєдналися до системи «Єврочеки». Функції єврочекової картки розширились: вона не лише гарантувала оплату чека в межах установленого ліміту, а й могла використовуватися як дебетна картка для зняття готівкових грошей у мережі банківських автоматів. Особливість євро-чека полягає у тому, що його можна виписувати у валюті країни перебування. Чек приймають для оплати за товари тисячі роздрібних торговельних установ у 40 країнах Європи і Північної Америки.
Єврочек (чек у євровалюті) виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки і на крупніші суми в рахунок банківського кредиту терміном до місяця; оплачується в будь-якій країні — учасниці угоди («Єврочеки» з 1968 p.). На початку 1991 р. єврочеки виписували банки 21 країни. Єдина форма єврочеків, оплата їх тільки після пред'явлення власниками гарантійних карток, контроль за обробкою з участю ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.
Дорожній чек—стандартний грошовий документ, який виписують у місцевій або іноземній валюті й використовують в поїздках, закордонних подорожах для оплати товарів і отримання в банку готівки.
Дорожній чек (Travellers Cheques) є платіжним засобом, що містить найменування банку, який виписав чек (банку-емітента), підписи його уповноважених посадових осіб, номер чека в правому верхньому куті, а також два спеціально відведені рядки для підпису власника чека: перший підпис ставиться при купівлі чека в присутності співробітника банку чи фірми, яка продає дорожні чеки, другий підпис власник ставить при отриманні готівки чека.
Дорожні чеки не мають терміну давності. Вони оплачуються тільки початковому власнику, зразок підпису якого є на чекові. Оплата здійснюється лише в повній сумі, часткова оплата чека не припускається.
Банки України приймають до оплати чеки American Express, Tomas Cook, Visa, Citicorp в доларах СІЛА та євро. Дорожні чеки в інших валютах, як і ті, що пред'являються третьою особою, приймають тільки на інкасо.
Під час обслуговування міжнародних дорожніх чеків банківським працівникам слід дотримуватися таких правил:
1)  переконатися, що чеки підписані один раз. Не повинно бути слідів спроби стерти або дописати який-небудь підпис;
2)  запропонувати клієнтові розписатися у вашій присутності ще раз. Якщо другий підпис був вже поставлений, попросити розписатися ще раз на звороті чека;
3) звірити підписи на чекові. За необхідності звірити їх з підписом у паспорті або іншому документі, який посвід-
чує особу, попросити пред'явити квитанцію про придбання чеків. У разі будь-яких сумнівів не видавати готівку зразу, а зв'язатися з головною конторою.
Дорожні чеки American Express, виписані на уповноваженого представника клієнта, тобто наявні два підписи клієнта, а в графі Pay this Cheque to the Order of — прізвище, ім'я особи, на яку виписано чек, приймають тільки на інкасо.
Прийнявши дорожні чеки, співробітник банку проставляє в спеціально відведеному місці дату і штамп з написом «Bank____» і оформляє такі бухгалтерські документи: видатковий валютний ордер для видачі готівки клієнтові та прибутковий валютний ордер на надходження чеків в касу.
Наприкінці XX ст. популярними стали дорожні чеки: VIZA, American Express, Thomas Cook (мал. 1), Citicorp та ін. Усі вони іменні, схема роботи з ними така: при купівлі чека покупець ставить свій підпис у відведеному для цього місці, при одержанні готівки за нього — в іншому. Якщо підписи збігаються, клієнт може отримати готівку. Як правило, за обмін чеків на місцеву валюту банки стягують певний відсоток — комісійні для покриття своїх витрат, розміри яких можуть значно різнитися в різних банках.
Дорожні чеки дуже зручні для використання. При перетині митного кордону для них не потрібен спеціальний дозвіл на вивезення, необхідний при використанні валюти
готівкою.
Установи комерційних банків, що здійснюють продаж чеків, щотижня (або в інший термін) складають звіт про обсяг продажу за наведеною нижче формою.
Платежі пластиковими картками
Найсучаснішим засобом платежу вважається пластикова картка. Платежі пластиковими картками — вид платежів за дебетом. Після того, як платник підпише документ або повідомить про свою згоду на оплату електронним каналом, одержувач платежу чи його банк отримають від банку платника призначену суму дебетуванням його рахунка. З розвитком карткових систем з'явилися різні види пластикових карток, які різняться призначенням, функціональними і технічними характеристиками.
Банківські кредитні картки. Призначені для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів у готівковій формі. Головна їх сутність — відкриття банком кредитної лінії, автоматично використовуваної щоразу при купівлі товару або отримання кредиту в грошовій формі. Кредитна лінія діє в межах встановленого банком ліміту.
Кожна фінансова установа має свої правила щодо можливості одержання кредиту. У деяких системах банківську кредитну картку можна застосовувати для пільгової оплати окремих видів послуг (наприклад, телефонних розмов), для отримання грошей у банківських автоматах. Кредитні картки випускають для платоспроможних споживачів, вони є для них засобом самоідентифікації.
Кредитні картки бувають індивідуальні та корпоративні.
Індивідуальні картки видають окремим клієнтам банку на підставі договору (додатки 9—11). Вони можуть бути «стандартними» або «золотими». «Золоті» призначені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають пільги для них.
Корпоративні картки видають організації, яка на підставі цієї картки може видати індивідуальні картки певним особам (керівникам, співробітникам). їм відкривають персональні рахунки, пов'язані з корпоративним картковим рахунком. Відповідальність перед банком за корпоративний рахунок несе організація, а не власники індивідуальних корпоративних карток.
Чекові гарантійні картки. Видаються власникам поточних рахунків у банку для ідентифікації чекодавця і гарантії платежу за чеком. Картка базується на кредитній лінії, яка дає змогу власникові рахунка користуватися кредитом (овердрафтом). При цьому банк гарантує одержання грошей за чеком у межах встановленого ліміту в тому разі, якщо на рахунку чекодавця відсутня необхідна сума.
Основні правила користування чековою гарантійною карткою:
— підписи на чеку і на картці повинні бути ідентичні;
— сума чека не повинна перевищувати ліміту, зазначеного на картці;
— якщо сума виплати за чеком перевищує суму коштів на рахунку, з власника стягують комісійні за використання кредитної лінії та відсотки за овердрафт.
«Електронні гаманці». Це картки, призначені для оплати різноманітних товарів або послуг. Потенційно можуть використовуватися як в межах однієї країни, так і в міжнародних масштабах, але інколи їх використання обмежується певним регіоном. Платіжна спроможність зумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить емітенту цієї картки або його агенту. Кошти можна вносити безпосередньо на картку готівкою або з використанням депозитного рахунка власника картки. Передбачено можливість багаторазового «завантаження електронного гаманця».
Картки з магнітною смугою. Мають на звороті магнітну смугу, на якій записано дані, необхідні для ідентифікації особи — власника картки при її використанні в банківських автоматах та електронних терміналах торговельних закладів. Ці дані містять:
—  банківські реквізити власника картки (адреса, код банку і відділення, номер рахунка);
—  розпізнавальний напис, що відповідає секретному персональному коду власника;
— термін дії картки;
—  максимальну суму, яку має в розпорядженні власник картки і яка зменшується при кожному знятті коштів з рахунка.
Якщо картку вміщено у відповідні зчитуючі пристрої, індивідуальні дані власника передаються комунікаційними мережами для одержання дозволу на здійснення операції. На картках великих міжнародних карткових асоціацій, наприклад Visa та Master Card (мал. 2) магнітна смуга має кілька доріжок для фіксації необхідних відомостей у закодованій формі. На одній з доріжок записано персональний ідентифікаційний номер (PIN — Personal Identification Number), який вводиться власником картки за допомогою спеціальної клавіатури при використанні ним банківських автоматів і терміналів POS. Набрані цифри порівнюються з PIN-кодом, записаним на смузі. Якщо вони не збігаються, власнику надають можливість зробити ще кілька спроб набору PIN-коду. Потім картка вилучається або повертається власнику (єврокартка).
Картка з мікросхемою. Запроваджена у Франції 1974 p., поширена в цій країні та за кордоном. Вбудована в картку мікросхема (чіп) складається із запам'ятовуючих пристроїв для збереження інформації та процесора, який є комп'ютером і здатний обробляти інформацію, записану в запам'ятовуючих пристроях. Ці мікропроцесори постійно вдосконалюються для розширення функціональних можливостей картки і підвищення її надійності. Такі картки називають також «інтелектуальними» картками або смарт-картками.
Платежі векселями
Сутність векселів. Засобом платежу, що широко використовується як у міжнародній, так і вітчизняній практиці, є вексель.
Вексель (нім. Wechsel — зміна, обмін) — ЦІННИЙ папір (а також вид кредитних грошей), що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).
При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використовують простий вексель (соло) і переказний (тратту).
Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання позичальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг у визначений термін.
Вексель складається за суворо встановленою формою, обумовленою національним законодавством.
Частіше застосовують перекшний вексель (див. с 99), який є безумовною пропозицією трасанта (кредитора), адресованою трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін означену суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником стосовно ремітента.
Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) при міжнародних розрахунках використовують значно рідше (схема 16).
Оформлення векселів. У сфері міжнародного платіжного обігу застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, у 1930 р. в Женеві група країн прийняла «Однотипний вексельний закон».
Самостійну групу утворюють країни, вексельне законодавство яких не належить до інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати нормативні акти, що є у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати їх у контрактах, які регулюватимуть фінансові відносини за угодою.
Відповідно до «Однотипного вексельного закону» вексель складають у письмовому вигляді. Він повинен містити обов'язкові реквізити.
Реквізити простого векселя:
1) «вексельнапозначка»;
2) просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей;
3) термін платежу;
4) місце платежу;
5) найменування одержувача;
6) дата та місце складання платежу;
7) підпис векселедавця.
Реквізити переказного векселя:
1) назва «вексель» у тексті документа;
2)  проста і нічиьГне обумовлена пропозиція сплатити певну суму грошей;
3) найменування трасата (боржника);
4) термін платежу;
5) місце платежу;
6)  найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за чиїм наказом має бути здійснений платіж;
7) дата та місце складання векселя;
8)  підпис особи (векселедавця, трасанте, кредитора), яка видає вексель.
За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і переказний векселі не мають сили.
У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у комерційному обігу, розроблено вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.
Індосамент векселів. У міжнародному платіжному обігу вексель вважається оборотним фінансовим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим документом. Передання векселя здійснюють простим врученням чи за допомогою передатного напису (індосаменту) на зворотному боыі векселя, який ставить індосант.
Індосамент можна здійснити у вигляді передатного напису з відмовою від відповідальності, що випливає з тратти. Тоді ставлять напис «Без обороту не мене», а передатний напис називають безоборотним індосаментом.
Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Якщо векселедавцем у переказному векселі написано «не за наказом» або будь-які рівнозначні слова, то документ може бути переданий тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.
Індосамент може бути здійснений на користь платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, або на користь векселедавця чи будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть, у свою чергу, індосувати вексель.
Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яку обмежуючу його умову не беруть до уваги. Індосамент на пред'явника має силу бланкового індосаменту.
Індосамент повинен бути написаний на векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) та підписаний індосантом. Він може не містити найменування особи, на користь якої зроблений, або складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку індосамент, щоб мати силу, повинен бути написаний на звороті векселя або на додатковому аркуші, приклеєному до векселя. При цьому індосамент, розміщений першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі й закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка — розміщуватися на з'єднанні векселя та додаткового аркуша.
Індосамент переносить усі права, що випливають з пе-реказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселетримач може:
—  заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;
— індосувати, у свою чергу, вексель через бланк або на ім'я якоїсь іншої особи;
— передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосаменту.
Якщо індосамент містить застереження «валюта до отримання», «на інкасо», «як довіреному» або будь-яке інше, що передбачає доручення, векселетримач має всі права, що випливають з переказного векселя, але індосувати його він може лише шляхом передоручення. У такому разі зобов'язані особи можуть виставляти проти векселетримача лише такі претензії, які могли б бути протиставлені індосанту. Доручення, яке міститься в передорученому індосаменті, не припиняється після смерті передоручителя або через його недієздатність.
Якщо індосамент містить застереження «валюта в забезпечення» , «валюта під заставу» або інше, що передбачає заставу, векселетримач має всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений. Зобов'язані особи не можуть виставляти проти векселетримача претензій на підставі їх особистих ставлень до індосанта, за винятком тих випадків, коли векселетримач, одержуючи вексель, чинив свідомо на шкоду боржникові.
Індосамент, здійснений після закінчення терміну платежу, має ті самі наслідки, що і попередній індосамент. Однак індосамент, здійснений після протесту щодо неплатежу або після закінчення терміну, встановленого для опро-тестування, має наслідки лише звичайної цесії. Оскільки протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановленого для подання опротестування.
Виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які визнаються такими відповідно до чинного законодавства України.
Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються. У векселі, який підлягає оплаті терміном за пред'явленням або у визначений час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться відсотки. У будь якому іншому векселі таку умову не беруть до уваги.
Відсоткова ставка має бути вказана у векселі; за відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дня складання векселя, якщо не вказана інша дата.
Якщо сума векселя позначена і прописом, і цифрами, то у разі розбіжності між ними вексель має силу на суму, позначену прописом. Якщо у векселі сума позначена кілька разів (або прописом або цифрами), то у разі розбіжності між цими позначеннями вексель має силу лише на меншу суму.
Кожний тримач векселя має право знімати з нього копії. Копія повинна точно відтворювати оригінал з індосаментами і з усіма іншими позначками, які на ньому є, із зазначенням останніх умов виконання. Копія може бути індосована та авальована у тому самому порядку і з тими самими наслідками, що й оригінал. У копії повинна бути вказана особа, в якої знаходиться оригінал документа і яка зобов'язана вручити його законному тримачу копії. Якщо на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застереження «починаючи звідси індосування дійсне лише на копії» або будь-яке інше рівнозначне формулювання, то індосамент, поставлений після цього на оригіналі, є недійсним.
Операції з векселями. Банки здійснюють з векселями такі операції:
— акцептування векселів;
— авалювання векселів;
— видача позичок до запитання під забезпечення (вексельні кредити);
— врахування (дисконт) векселів;
— прийняття векселів на інкасо для отримання платежів і своєчасної оплати векселів;
— зобов'язання оплатити вексель за платника (доміци-лювання);
Акцептування векселів. Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду сплатити за векселем у зазначений термін (здійснити акцепт тратти). Акцепт здійснюють у вигляді напису на лицьовому боці векселя, підписаного акцептантом:
Печатку під акцептом не ставлять. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт — письмове погодження боржника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті. Трасат повинен сплатипозначається словами «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням (див. с. 59) і підписується тим, хто дає аваль. Для авалю достатньо лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказ-ного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено платником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий, за відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.
Юридична особа, яка бажає заручитися поручництвом, звертається в банк, де здійснюється її розрахунково-касове обслуговування. Для прийняття рішення про надання авалю клієнт повинен подати:
— заяву;
— оригінали векселів, які надаються до авалю;
— реєстр векселів;
— копії засновницьких документів;
— баланс та фінансовий звіт за останній звітний період;
— довідку про стан розрахункового рахунка;
— документ, що підтверджує товарний характер векселів;
— картку із зразками підписів та печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.
Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку до прийняття рішення про можливість надання авалю. В обмін на прийняті векселі банк видає розписку. Банк не пізніше наступного робочого дня від дня звернення за вексельним поручництвом повинен повідомити клієнта про своє рішення. Аваль надається тільки за векселями, що видаються (акцептуються) в оплату за продукцію, виконані роботи, надані послуги.
Не рекомендується надавати аваль за векселями:
— недоміцильованими (доміцилювання — призначення платником за векселем будь-якої третьої особи; такі векселі називають доміцильованими);
— з терміном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін пред'явлення;
— з терміном понад 6 місяців з моменту пред'явлення;
— юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік.
Вексельні кредити. Це банківські операції з врахування (дисконту) векселів і надання позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надасться за заявою векселетримача. Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку, їх суми враховуються при визначенні відповідних нормативних коефіцієнтів.
При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт спроможний своєчасно повернути його. Для аналізу і оцінки платоспроможності використовують дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, боржників за векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.
Векселі подають у банк з реєстром, форму якого встановлює головний банк. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку термінів їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносити ті, що мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні векселі. Записи за внесеними у реєстр векселями звіряють з реквізитами наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручають квитанцію, якщо їх облік не може бути здійснений у день приймання.
Банк повинен проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні векселя до реєстру зробив іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланкований, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишене місце для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) «Сплачуйте за наказом...банку». Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання векселя при його втраті або викраденні.
Крім того, на лицьовому боці векселя ставиться штамп «прийняти до врахування», «іногородній».
Подані векселі перевіряють з позиції їх юридичної та економічної надійності. З юридичного погляду перевіряють:
—  правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів;
— повноту сплати вексельного мита;
— повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів.
Законним володарем векселя є:
— особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);
— особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індосамент;
— пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.
У векселі мають бути усі реквізити, встановлені пунктами 1 і 75 «Положення про переказний і простий вексель», розробленого на основі Однакового вексельного закону.
Векселі, видані в інших державах, повинні строго відповідати вексельним законодавчим актам країн, де вони видані. Якщо вексель написано іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирекція, філія) повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.
Метою перевірки економічної надійності векселя є повна впевненість у його оплаті. Крім загальної кредитоспроможності клієнта перевіряють економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовують усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантам.
Врахування (дисконт) векселів. Полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Економічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його тримачем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.
За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем з настанням терміну платежу, називається врахуванням або дисконтом.
Враховуючи вексель, банк (дирекція, філія) отримує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселетри-мачем з усіма правами і обов'язками останнього згідно з «Положенням про переказний і простий вексель».
Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних підписів є критерієм надійності векселя (чим їх більше, тим краще). Обов'язково потрібно перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність володіння векселем. Не приймають до обліку векселі, подані юридичними особами, інші векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців.
Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюють з реєстру і повертають клієнтові. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філії), і за наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставлять дозволяючий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.
Реєстри і прийняті векселі передають для подальшої обробки у відповідний відділ (сектор), залежно від структури банку. Прийняті векселі реєструють у спеціальній книзі врахування векселів, яка щороку відкривається банком, а реєстраційний порядковий номер векселя з цієї книги проставляється банком на лицьовому боці векселя і у реєстрах навпроти запису кожного векселя.
Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком наперед, але зараховується на його прибутковий рахунок після отримання платежу за векселем.
Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк контролює терміни настання платежів. З цією метою на кожне число складається спеціальна відомість у двох примірниках, яка містить дані щодо усіх векселів, терміновими на це число, з позначкою порядкового номера векселя згідно з книгою реєстрації векселів, найменування векселедавців, пред'явників та суми кожного векселя.
Дані відомостей звіряють з векселями, які є у сховищі (касі) банку, після чого один примірник відомості передають в операційний відділ, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка здійснює операції врахування. При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові.
За кожним особовим рахунком може бути встановлено: чиї, на які суми і з яким терміном векселі має банк; чи були опротестовані векселі у пред'явників або векселедавців. Залишки рахунків з урахування векселів у пред'явників повинні дорівнювати сумі залишків рахунків врахованих векселів у портфелі банку і відісланих банкам-кореспондентам.
Систематичним обліком також є ведення записів щодо банків, яким було відіслано на інкасо враховані векселі. Контроль за термінами погашення (оплати) векселів є однією з важливих функцій банку, оскільки упущення терміну погашення або встановленого терміну подання векселя до опротестування спричиняє втрату його «юридичної сили».
Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до закінчення терміну (як правило, не менше ніж за 7—10 днів), але виходячи зі ставки відсотка банку, що сплачується за кошти за поточними рахунками. У разі оплати векселів після настання терміну платежу платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6 відсотків річних, а також оплачує витрати на опротестування, надсилання повідомлень, тощо. Після цього банк видає вексель платникові.
Банк виконує доручення векселетримачів, бере на себе відповідальність за пред'явлення векселів своєчасно платникові та отримання належних платежів. Після надходження платежу вексель повертається боржникові. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселетримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки, які виникли через неопро-тестування.
Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (мінус дисконт — обліковий відсоток, який банк стягує за обліку векселів), то, здійснюючи інкасування векселя, він бере на себе лише зобов'язання одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його векселетримачеві. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.
Інкасування векселів. Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Вексель передають для інкасування з написом про передоручення на ім'я банку, який ставлять на його зворотному боці у вигляді «Сплатіть за наказом_____банку. Валюта
на інкасо» і засвідчують підписом векселедавця. Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний своєчасно переслати їх за місцем платежу і повідомити платника про надходження документів на інкасо.
У разі неотримання платежу за векселем банк зобов'язаний подати його для опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити клієнта про виконання доручення.
За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:
—  відшкодування витрат за відправку та отримання векселів і одержання платежу, якщо платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;
— винагороду (комісію) за виконання доручення. Банк не несе відповідальності за втрату векселів на
пошті, несвоєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки нотаріуса (судового виконавця) при опротестуванні та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.
Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком відповідно до укладених договорів з клієнтами. Для укладання договору векселетримач надає в банк такі документи:
— заяву;
—  оригінали векселів, що виставляються для інкасування;
— дві ксерокопії кожного векселя;
— документ, що підтверджує товарний характер векселів.
Усі документи залишаються в розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття рішення. При цьому пред'явникові надається розписка про отримання векселів.
Не рекомендується приймати на інкасування векселі:
— неакцептовані переказні;
— недоміцильовані;
— з терміном платежу менше 6 днів від моменту прийняття на інкасо.
Доміщлювання векселів. Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у встановлений термін. Банк у цьому разі на противагу інкасуванню векселів є не одержувачем платежу, а платником.
Доміцилювання (лат. domicilium — оселя, притулок) — надання власником банківського рахунка права банкові регулювати платежі за його векселями.
Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці «Доміцильований» або «Платник — (банк)» і підпис доміциліата.
166                                         Засоби і способи здійснення міжнародних платежів
Доміцильований вексель — вексель, який містить застереження векселедавця про те, щс{ він підлягає оплаті третьою особою (до-міциліатом) за місцем проживання платника або в іншому місці.
Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він оплачує вексель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому (поточному) рахунку достатні кошти і уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. У протилежному випадку банк відмовляє в платежі, й вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особливий платник може стягувати комісію, а оплачені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у цьому банку поточний рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безплатно.
Всі операції з доміцилювання векселів виконують на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і акцептантом векселя) договору, де зазначено умови надання даної послуги банком-доміци-ліатом.
Підставою для розгляду питання про виконання банком функцій доміциліата є:
— письмова заява платника за векселем;
— реєстр векселів, що пропонуються для доміцилювання;
—  документ, що підтверджує товарний характер векселів.
Надані документи залишаються в розпорядженні працівника банку.
Обов'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в банку. Тому банк не виступає доміциліатом за векселями векселедавців (акцептантів), розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.
Борг трасанте вважається погашеним після оплати векселя готівкою, перерахуванням вказаної у ньому суми на банківський рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути трасату із позначкою про оплату, яку ставлять на зворотньому боці векселя.
Сума отримана: Полтава, 20 березня 2002 р, Ексімбанк
(підписи)
Розрахунки платіжними дорученнями
Ще одним засобом платежу, який використовують у міжнародній торгівлі, є банківський переказ.
Банківський переказ — розрахункова банківська операція, яка полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.
Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає переказати свої кошти. На підставі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку (с. 168).
Платіжне доручення — наказ платника (переказодавця) — клієнта банку, адресований його банкові-кореспонденту, про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару).
Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками та підрядниками у разі передоплати ними за узгодженням із кредиторами. Банки приймають платіжні доручення тільки за наявності грошей на рахунках платників.
Українські підприємства, що розраховуються з іноземними контрагентами за куплені товари за допомогою банківського переказу, складають заяву на переказ, яка містить інструкції для банку щодо умов виплати грошей переказоодержувачу.
У цьому документі переказодавець вказує:
— повне найменування платника;
— найменування банку платника;
—номер банківського рахунка, який дебетується;
— код валюти та суму платежу;
— повне найменування, адресу бенефіціара;
— найменування банку та номер рахунка бенефіціара;
—  найменування, номер і дату документа (контракту тощо), за яким здійснюється оплата;
— особу, що несе витрати за здійснення переказу (банківська комісія та поштові чи телеграфні витрати);
— мету і призначення переказу (найменування товару та послуг, за які відбувається оплата).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить