Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Державна підтримка як запорука успіху аграрних реформ

Державна підтримка як запорука успіху аграрних реформ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Державна підтримка як запорука успіху аграрних реформ

Сучасна дійсність, що характеризується майже повним розла¬дом економіки, підвела Україну до небезпечної межі кризи, яка має системний характер. Найбільш актуальні проблеми при цьому пов'я¬зані з подоланням кризи в аграрному секторі. Без докорінної зміни ставлення держави до АПК суспільство неможливо вивести з без¬вихідного становища. Приоритетне положення АПК потребує визначення та розробки шляхів практичної реалізації комплексу за¬ходів, націлених на збереження залишків матеріально-технічної бази, врятування та подальшого захисту зубожілого селянства, створення умов для відродження аграрного сектора економіки.
Зміни, викликані реформами, в АПК України супроводжу¬ються зниженням технологічної та трудової дисципліни, втратою віри людей в можливість виходу з кризи. Втрачено більше половини вало¬вого виробництва сільськогосподарської продукції, різко скоротилася її товарність та прибутковість: Розвал діючих господарств без перспек¬тив створення в недалекому майбутньому нових, крім катастрофічного спаду виробництва, призвів до руйнації АПК, що ставить під загрозу існування України як суверенної держави.
Можна провести аналогію між ситуацією, що склалася в даний час в АПК і розвалом сільського господарства країни після сталінської колективізації 30-х років, у результаті якої селянин-виробник, головна опора економіки країни, був фактично знищений в ім'я комуністичної ідеї. Після цього реформування сільське господарство не могло повною мірою відновитися упродовж кількох десятиріч.
У процесі теперішнього реформування заради помилкової ідеї приоритету дрібного власника, були розорені чи розкрадені основні виробники сільгосппродукції — великі аграрні підприємства.
Ідея руйнації, що протистоїть ідеї еволюційного розвитку, та інфантильна віра у всемогутність форми власності, як основної умови високопродуктивної праці, знову привела нас до поразки в боротьбі за гідне місце серед цивілізованих країн. Революційний шлях розвитку в черговий раз довів свою непридатність та незастосовність до сільського господарства. Сьогоднішні спроби повернути селянина до землі в силу економічних, соціальних та психологічних факторів при¬речені на поразку.
Незважаючи на всі труднощі, що стояли перед країною в справі утворення і розвитку АПК, невичерпні запаси природних ре¬сурсів, бурхливий ріст промисловості і величезні кошти, які спрямо¬вувались на створення основних фондів, виробничої і соціальної інфраструктури, допомогли створити в СРСР протягом 60—80-х ; років сучасний агропромисловий комплекс. Так, продуктивність праці в нашому сільському господарстві була в 10—15 разів нижчою, ніж у і Західній Європі і США, велику частину наших господарств важко було назвати процвітаючими, але заперечувати факт створення в ті часи розвинутого агропромислового комплексу, не можна. Як і будь-яка система, АПК за часів радянської влади був потенційно готовий до    реформування.     Його     організаційну    цілісність,     розвинуту інфраструктуру та високий рівень централізації управління, безумовно, необхідно було використати у процесі наступного реформування. І             Сільське   господарство   —   специфічна   галузь   із   багатьма особливостями і характерними рисами, надзвичайно уразлива з погляду застосування адміністративних методів управління, і безпідставного втручання в товарообмінні процеси та внаслідок того, що ціни на основні види сільськогосподарської продукції зумовлені рівнем доходів малозабезпеченої частини населення. Чим нижчі до¬ходи населення, тим сильнішим буде негативний вплив на сільське господарство низьких цін на продукти харчування і сільськогосподарську сировину. Світові, а частіше — і вище світових, ціни на техніку й енергоносії, зупинка промислових підприємств, диспаритет цін, спричинили те, що механізм перекачу¬вання ресурсів із сільського господарства, що діяв ще за часів ра¬дянської влади, запрацював з такою інтенсивністю, що за кілька років було остаточно зруйновано все, що створювалося в ор¬ганізаційних і економічних межах АПК. Процеси агропромислового реформування не набули створювального характеру, хоча і йшли під гаслами введення ринкових відносин, відмови від колгоспно-радгоспного ладу та розвитку фермерства. Саме на такому варіанті реформування аграрного сектора в Україні наполягають численні іноземні вчителі-наставники. Головна ідея і ціль їхньої місії полягає в тому, щоб переконати нас у неминучості й доцільності деколективізації. Нас ведуть зовнішньо привабливим, але помилковим, по суті, шляхом в історичну безвихідь.
Фермерство на сьогодні для країн Європи і США — етап, що розглядається, як необхідний у плані еволюційного розвитку, але непридатний з погляду досягнення високої ефективності сільського господарства. У США для створення сучасної ферми необхідно за¬тратити від 5 до 10 тис. дол. на 1 га. Беручи до уваги рівність цін в Україні і США на техніку, паливо і будматеріали, можна припусти¬ти, що для створення 5.00 тис. фермерських господарств Україні не¬обхідно затратити близько 100 млрд. дол. Ця цифра не залишає ніяких надій на якнайшвидше відновлення нашого сільського госпо¬дарства ні за рахунок зовнішніх запозичень, ні за рахунок внутрішніх джерел. Спроби спрямувати процес реформування сільського госпо¬дарства цим шляхом небезпечні тим, що створюють ілюзію конкрет¬них дій і ведуть убік від пошуку реального виходу з кризи.
Фермери сьогодні не мають засобів для перетворення своїх господарств у високорозвинені і конкурентноспроможні підприємства. Ентузіазм і бажання стати власниками проблеми не вирішують. Не маючи технологічного оснащення, засобів .механізації, при високих
цінах на ресурси, фермери виробляють валової продукції з одиниці земельних угідь менше, ніж вироблялося в суспільному секторі. Доки фермерські господарства ґрунтуються на примітивних технологіях, їхня значимість буде невеликою.
Закордонні вчителі, демонструючи досягнення сільського гос¬подарства у своїх країнах, замовчують головну умову його процвітання — давно існуючу там систему державного про¬текціонізму та підтримки по відношенню до виробників у системі аг¬робізнесу.
Сучасне сільське господарство в розвинутих країнах було створено в штучному середовищі гарантованих цін і дотацій. Йому не довелося утверджувати себе в конкурентній боротьбі на вільному ринку. Уряди багатьох країн у 30—50-х роках виключили аграрний сектор із сфери ринкової економіки, яка в першу чергу базується на регулюючій взаємодії чинників, серед яких вплив приватної власності не має вирішального значення. В розвинутих капіталістичних країнах ринок вже давно набув рис, що притаманні чітко відлагодженій, ре¬гульованій системі. Не дивлячись на великий практичний досвід роз¬робки варіантів розвитку економіки, далеко не всі проблеми в ній можуть бути вирішені за допомогою законів класичного ринку. Дер¬жава повинна брати на себе відповідальні функції регулювання еко¬номічного розвитку, розробляти та здійснювати різноманітні програ¬ми, спрямовані на закріплення правового, соціального та еко¬номічного статусу селянина у суспільстві.
Але при цьому необхідно брати до уваги і той факт, що сьо¬годні дрібний товаровиробник не виробляє основної маси сільгосп¬продукції. Національні та транснаціональні корпорації давно монополізували ринки своїх країн і всього світу і безроздільно пану¬ють у всіх сферах економіки, у тому числі й в аграрній. Базуються вони на великих агропромислових підприємствах індустріального ти¬пу. У США, наприклад, вони виробляють, за різними оцінками від 50 до 70 % продовольства і сільськогосподарської сировини. Великий бізнес увесь час поглинає дрібний і середній, незважаючи на зусилля урядів розвинених країн, спрямовані на збереження дрібного товаро¬виробника. Процеси формування та розвитку високотоварних ферм, їх кооперація з переробними підприємствами й обслуговуючою сферою є найважливішою тенденцією сучасного агробізнесу. Дрібні фе¬рми не можуть конкурувати з великими у першу чергу через те, що вони не в змозі забезпечити ефективне використання сучасної високопродуктивної техніки та усіх видів ресурсів. Активна, регу¬лююча роль держави у даному випадку зумовлена, в першу чергу специфічними умовами сільськогосподарського виробництва та непередбаченістю результатів його роботи, особливостями укладу життя в сільській місцевості.
У становищі, що склалося сьогодні, необхідно вести мову не про реформування сільського господарства, а про відтворення в Ук¬раїні аграрного сектора економіки, який повинен діяти в рамках жор¬сткого державного регулювання, в особливому правовому й еко¬номічному режимі, що дозволить ефективно використовувати збере¬жений основний капітал.
Відсутність зовнішніх джерел фінансування ставить сільське господарство України перед необхідністю розвитку на основі внутрі¬шнього ринку. Оскільки купівельна спроможність середнього споживача низька, сільське господарство не відновиться без серйоз¬ної фінансової підтримки з боку держави. Основні форми цієї підтримки: кредитна, націлена в першу чергу на здешевлення кре¬дитів; податкова, пов'язана із зниженням податкового тиску на ви¬робників та переміщення його у бік посередників-спекулянтів; інвестиційна, спрямована на захист інтересів інвесторів та стимулю¬вання їх зацікавленості у подальшому нарощуванні обсягів капіталовкладень в АПК.
На сьогодні до 80% прибутку від продажу сільськогосподар¬ської продукції на зовнішніх ринках присвоюється торговими посередниками і в більшості випадків залишається за межами країни. Це потребує введення державної монополії на експорт сільськогосподарської сировини, із подальшим акумулюванням при¬бутків від експортних операцій в інвестиційних фондах, що дасть можливість контролювати і регулювати процеси накопичення і вико¬ристання коштів для фінансування відтворювального процесу в ос¬новних галузях АПК. Важливою функцією держави залишається захист внутрішнього продовольчого ринку, спрямований на створення умов для розвитку національних виробництв.
Однією з основних умов функціонування високоефективного сільського господарства залишається високий рівень організації ви¬робництва, так званий «жорсткий менеджмент» — управління на мікроекономічному рівні, засноване на персональній відповідальності робітників. Науковим фундаментом управління нового типу повинні стати новітні інформаційні технології і широке застосування на всіх рівнях маркетингових принципів і методів розробки всього спектра управлінських рішень.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить